Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №638/5037/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 638/5037/25

Номер провадження 22-ц/818/1355/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2025 року в складі судді Подус Г.С. по справі № 638/5037/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про заборону вчинення дій, визнання права власності на придбане до реєстрації шлюбу рухоме майно, яке знаходиться у житловому приміщенні, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про заборону вчинення дій, визнання права власності на придбане до реєстрації з шлюбу рухоме майно, яке знаходиться у житловому приміщенні.

Позов мотивовано тим, що на підставі договору дарування від 26 травня 2014 року він був власником квартири АДРЕСА_1 , в якій проживав з 01 липня 2014 року одноосібно, а в подальшому зі своєю сім`єю: дружиною та двома малолітніми дітьми.

29 вересня 2016 року за договором дарування № 1037 квартира була подарована його старшому сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Між тим, ОСОБА_2 не визнає його права власності на цінне рухоме майно, яке зберігається у квартирі АДРЕСА_1 . Протягом тривалого часу, а саме з 13 жовтня 2021 року і до теперішнього часу відповідачка вчиняє дії, які порушують його майнові права – а саме щодо виселення з займаного приміщення.

Все майно, яке зберігалося у квартирі станом на 26 жовтня 2021 року (дата незаконного виселення), ніколи не було і не є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, оскільки було придбано у 2012 році і раніше, тобто до шлюбу з відповідачкою, зареєстрованого 10 серпня 2013 року.

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просив заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії, які можуть порушити його право володіти, користуватися і розпоряджатися цінним рухомим майном, яке знаходиться в квартирі АДРЕСА_1 .

Визнати за ним право власності на рухоме майно, яке знаходиться в квартирі АДРЕСА_1 , а саме на: меблеві вироби виробництва Італії, які придбані в період з березня по грудень 2012 року у меблевому салоні RIMINI (RIM deLuxe) у місті Харкові за договорами про надання послуг з придбання меблів, укладених між ОСОБА_1 та ФО-П ОСОБА_4 загальною вартістю в цінах 2012 року 653 292 00 коп. або 62 100,00 евро; дитячу FERRETTI вартістю 76270 грн, кількість - 1 ; диван SATIS вартістю 29456 грн; диван ВМ STYLE вартістю 47340 грн; стільці Modenese вартістю 4734 грн, кількість - 8; стіл Modenese вартістю 44184 грн; кухню TOMASS1 вартістю 225128 грн; бібліотеку MARCONCIN1 вартістю 93884 грн; стіл письмовий MARCONCINI вартістю 23386 грн; крісло MARCOT CINI вартістю 8910 грн; столярні та меблеві вироби (вхідні та міжкімнатні двері, шафи, фасадні панелі та інші столярні вироби) у період з березня по грудень 2012 року за індивідуальним замовленням були придбані в салоні столярних виробів DOORS STUDIO у місті Харкові за договором поставки № 05/03/12 від 05 березня 2012 року загальною вартістю в цінах 2012 року 195 047 грн 00 коп. або 23 873, 00 долара США; вхідні та міжкімнатні декоровані дверні блоки вартістю 104 002 грн, кількість - 5; дзеркальну раму в господарський блок вартістю 10000 грн; декоровані прямі та радіальні плінтуси вартістю 22189 грн - 93,5 метрів; шафу в господарський блок вартістю 1753 грн; фасадну панель електрощитової вартістю 3674 грн; вбудовану шафу-нішу у ванну кімнату вартістю 5425 грн; пуф у передпокій з ящиками та полками вартістю 12909 грн; шафу у спальню кімнату вартістю 31050 грн; декорований вітражем віконний блок у ванну кімнату вартістю 3084 грн; рейки та рамки в кабінет вартістю 708 грн, кількість - 4 (чотири). Меблі, сантехнічні вироби, плитка, керамограніт, декори виробництва Італії в період з вересня по грудень 2012 року були придбані у в магазині інтер`єру, меблів і сантехніки SANIT у місті Харкові за договорам купівлі-продажу № 355 від 14 вересня 2012 року; № 378 від 10 жовтня 2012 року; № 489 від 10 листопада 2012 року та № 490 від 12 листопада 2012 року загальною вартістю в цінах 2012 року 353 397,90 грн 90 коп. або 32 925, 00 евро: торшер модель 6025 H180cmL40cm у виконанні золото - фаб. Masiero coliezione EMME PI LIGHT вартістю 1180,00 евро; декори Versace Composizione (50*60) Beige/oro/noce вартістю 2200,00 евро, кількість - 4 (чотири); ванну V& В Cetus Duo (180*80) вартістю 1400 евро; меблеву композицію Gallo Mobili (90 cm): тумба + умивальник + дзеркало giglio dec 90-вартістю 3680 евро; душову кабіну VismaraVetro Sintesi З-sided SF 90 23 D56 SX, вартістю 2300 евро; змішувачі та інсталяції Webert Karenina та Geberit; керамічну плитку з декором Versace Vencre Beige, Noce, Battiscopa Fascia Rilievo Noce, Fascia Foglia 68066 та інше майно, повний перелік якого наведений у додатках-специфікаціях до вказаних вище договорів купівлі- продажу, укладених з салоном інтер`єру, меблів і сантехніки SANIT у місті Харкові в особі ФО-П ОСОБА_5 , а також на інше цінне рухоме майно, повний перелік, найменування та вартість якого буде визначена шляхом проведення у справі судової товарознавчої оціночної експертизи.

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив заборонити відчуження та надання в оренду трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви зазначає, що у квартирі знаходиться спірне рухоме майно загальною вартістю 5 301 522,55 грн, яке відповідачка до ухвалення рішення по справі має змогу відчужити або в інший спосіб обмежити його право на вільне володіння, використання та розпорядження своєю власністю.

Наразі ОСОБА_2 намагається за допомогою третіх осіб відчужити квартиру або здати в оренду на користь третіх осіб, що не відповідає майновим інтересам сина ОСОБА_6 та у майбутньому утруднить виконання рішення суду або взагалі зробить його виконання неможливим.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем не надано суду належних доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Також, заявлений позивачем вид забезпечення позову є неспівмірним із позовними вимогами, оскільки предметом позову є рухоме майно (речі побутового вжитку), однак позивач просить накласти заборони відчуження на нерухоме майно, а саме квартиру.

На вказане судове рішення 07 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та вжити заходи забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що з жовтня 2021 року відповідачка не визнає його право власності на майно, яке зберігається в квартирі, та в період з жовтня 2021 року по липень 2024 року одноосібно укладала з третіми особами договори оренди квартири, за якими разом із житловою площею орендарям передавалося все цінне рухоме майно.

З 2012 року і до теперішнього часу він постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 , яка була і залишається його єдиним житлом, проте у жовтні 2021 року ОСОБА_2 за відсутності судового рішення його було протиправно виселено з вказаної квартири, що свідчить про існування ризику вчинення подальших протиправних дій з метою ухилення від виконання можливого рішення суду.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

У усдове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 15 січня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_1 отримано 10 грудня 2025 року (т. 1, а.с. 193);

ОСОБА_2 – повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (т. 1, а.с. 194–195), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (т. 1, а.с. 192).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з такого.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Виходячи з аналізу змісту норм глави 10 ЦПК України «Забезпечення позову» та правової природи заходів забезпечення позову, вони мають такі основні ознаки: 1) заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер захисту прав; 2) судове рішення про забезпечення позову не є остаточним рішенням по суті справи; 3) заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як роз`яснив судам Пленум Верховного Суду України в пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, пунктами 1- 4 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини 1 статті 151 ЦПК України).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Конструкція пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК України свідчить про те, що позов можна забезпечити накладенням арешту на майно відповідача, яке знаходиться у нього, чи перебуває в інших осіб, або яке підлягає передачі йому.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Звертаючись до суду ОСОБА_1 вказував, що у квартирі АДРЕСА_1 перебуває цінне рухоме майно, яке придбане ним ще до шлюбу з відповідачкою та є його особистою власністю. З метою недопущення знищення вказаного майна позивач просив суд заборонити відчуження та надання в оренду вказаної квартири.

Матеріали справи свідчать, що спір стосується рухомого майна. Між тим, вимоги щодо вжиття заходів забезпечення позову заявлені щодо нерухомого майна квартирі АДРЕСА_1 , яке належить сину сторін по справі.

Отже, заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, не є співмірними із заявленими позовними вимогами, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.

Посилання ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 вчинюються дії щодо продажу майна та передачу його в оренду не є беззаперечною підставою для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна, оскільки беззаперечних доказів, що вказані дії призводять до знищення майна матеріали справи не містять. Також, позивач не є власником нерухомого майна та добровільно його відчужив на користь сина, а тому не є особою, яка може розпоряджатися цим майном та впливати на правомочності власника щодо вчинення таких дій.

Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 20 січня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина