Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №641/5741/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 641/5741/24

Номер провадження 22-ц/818/257/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

представника позивача адвоката Таволжанського М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 22 травня 2025 року в складі судді Онупко М.Ю. по справі № 641/5741/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини та встановлення юридичного факту,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини та встановлення юридичного факту.

Позовна заява мотивована тим, що вони з відповідачкою з 01 вересня 2001 року перебувають у шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з ним. У перші дні повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України відповідачка виїхала до Словаччини, та з того часу постійно проживає за межами України, дедалі менше цікавилася життям спільної дитини, рідко спілкується із нею. Він повністю опікується інтересами і потребами дитини, піклується про неї, займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров`ям дитини, за власний кошт забезпечує дитину всім необхідним. Він ніколи не перешкоджав і не має наміру у подальшому перешкоджати спілкуванню матері з дитиною. Окрім відвідин шкільного навчального закладу, він з дочкою проводить увесь вільний час, займається її всебічним розвитком, велику увагу приділяє вихованню. Мати дитини жодним чином не приділяє уваги дочці та не піклується про неї.

Просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 за адресою його проживання та встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 неповнолітньої дочки ОСОБА_3 .

Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 22 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду мотивовано тим, що дитина проживає з батьком за обопільною згодою сторін, спору про місце проживання дочки між ними немає, а факт самостійного виховання та утримання батьком дочки є недоведеним, оскільки сторони як подружжя мають спільний бюджет, спільно утримують та виховують малолітню ОСОБА_3 .

На вказане судове рішення 02 червня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Таволжанський М.В., до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати повністю та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності спору між сторонами. Він офіційно працевлаштований та має достатній рівень доходу для повного фінансового забезпечення дочки, взяв на себе всі обов`язки по вихованню та утриманню дитини і вирішує всі юридичні питання, які пов`язані із його дочкою. Проживання дитини саме з батьком, а не з її матір`ю відповідає інтересах дитини.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не зявилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 15 січня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси учасників справи.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради отримали 18 червня 2025 року в електронних кабінетах (а.с. 149-152).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача адвоката Таволжанського М.В., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 01 вересня 2001 року перебувають у шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16, 17).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 (а.с. 19).

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 150 від 02 квітня 2024 року ОСОБА_3 надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, на підставі заяви її батька (а.с. 20).

Довідками ПП «Гермес ОПТ Трейдер» від 12 серпня 2024 року №№ ГО000000006, ГО000000007 підтверджується, що ОСОБА_1 працює в ПП «Гермес ОПТ Трейдер» з 04 лютого 2021 року на посаді менеджера в оптовій торгівлі. Його дохід за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року склав 95 865,00 грн, за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року склав 67 455,00 грн (а.с. 23, 24).

Як вбачається з довідки Комунального закладу «Харківський ліцей № 46 Харківської міської ради ХЛ № 46» від 15 серпня 2024 року № 662/04-07/24 ОСОБА_3 дійсно навчається в 4-Д класі КЗ «Харківський ліцей № 46 Харківської міської ради ХЛ № 46». Мати дитини, ОСОБА_2 , навчанням та успіхами доньки не цікавиться, батьківські збори не відвідує. Не бере участі у вихованні доньки та не спілкується з класним керівником (а.с. 25).

Листом Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка № 12» Харківської міської ради від 14 серпня 2024 року № 33/0/541-24 підтверджується, що ОСОБА_3 знаходиться під наглядом фахівців КНП «Міська дитяча поліклініка № 12» ХМР з народження по теперішній час. Звернення за медичною допомогою до поліклініки зареєстровані за такий час: в червні 2022 року, в січні та серпні 2023 року, квітні та серпні 2024 року. Згідно інформації, отриманої від лікаря педіатра, Маргарита відвідувала поліклініку у супроводі ОСОБА_1 (а.с. 26)

Відповідачка ОСОБА_2 з 2022 року проживає у Словаччині. З договору про надання житла біженцям від 01 травня 2023 року вбачається, що ОСОБА_5 було надано житлове приміщення для проживання в м. Братислава (а.с. 27-34).

З висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 06 листопада 2024 року № 427 вбачається, що малолітня ОСОБА_3 мешкає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання дитини з батьком (а.с. 72).

У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 пояснив, що у 2022 році відповідачка разом з дочками виїхали до м. Братислави. З 2023 року молодша дочка повернулась та почала мешкати разом з ним, оскільки їй було важко навчатися у Словаччині. Вони разом з відповідачкою прийняли спільне рішення щодо повернення дитини та її проживання разом з ним. З вказаного часу відповідачка приїжджала до дитини близько двох разів на рік. Підставою звернення до суду з цим позовом, окрім іншого, є те, що він має на меті зменшити тягар витрат на оплату комунальних послуг і отримати відстрочку від мобілізації.

Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні суду першої інстанції підтвердила, що вони з позивачем прийняли спільне рішення залишити дочку з ним. Вказала, що вони підтримують відносини на відстані, та коли вона приїжджає до м. Харкова, то вони мешкають разом з чоловіком та дитиною однією сім`єю, з дитиною спілкується регулярно.

Малолітня ОСОБА_3 , яка була опитана в судовому засіданні суду першої інстанції, пояснила, що вона на даний час проживає разом з батьком, але мати іноді приїздить до м. Харкова і вони всі проживають разом, також вона іноді їздить до матері у м. Братислава.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Частиною 3 статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У частинах четвертій та п`ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У справі, яка переглядається, встановлено, що за час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дочка ОСОБА_6 , 2015 року народження. Шлюб між сторонами дотепер не розірвано, вони підтримують сімейні відносини. Відповідачка у зв`язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України з 2022 року мешкає за кордоном, а дочка сторін з 2023 року постійно проживає з батьком за спільною згодою обох батьків. ОСОБА_2 періодично приїздить до України, та на час її перебування в Україні сторони проживають однією сім`єю разом з дитиною. Проти проживання малолітньої дочки ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_1 відповідачка ОСОБА_2 не заперечує.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

З урахуванням викладеного, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У даній справі суд першої інстанції врахував, що ще до звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом сторони, які проживають окремо, фактично дійшли згоди про те, що малолітня дочка проживатиме разом із батьком, що також підтверджено відповідачкою, яка не просила змінювати місце проживання дитини.

Крім того, згідно з висновком від 06 листопада 2024 року № 427 орган опіки та піклування Харківської міської ради також вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , 2015 року народження, разом із батьком. Орган опіки не зазначає у висновку про наявність спору між батьками щодо місця проживання дитини.

Спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни місця проживання дочки, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дитиною.

З урахуванням наведеного, суд правильно керувався тим, що ОСОБА_1 не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені його права, та наявні підстави для втручання держави у питання визначення місця проживання дитини.

Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23, від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23, від 10 квітня 2025 року у справі № 189/1176/24, від 13 серпня 2025 року у справі № 202/15541/23, від 18 вересня 2025 року у справі № 212/6085/24.

Таким чином, суд першої інстанції, з рішенням якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визначення місця проживання дочки разом із батьком, оскільки позивач не довів, що його права порушені, а відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.

Водночас відмова в позові у цій справі не позбавляє ОСОБА_1 права звернення до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини у разі, якщо в подальшому батьки не дійдуть згоди щодо місця проживання малолітньої дочки, а із досягненням чотирнадцятирічного віку ОСОБА_3 вправі самостійно обрати собі місце проживання будь з ким із батьків.

Також колегія суддів погоджується й з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем, виходячи з наступного.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Суд першої інстанції врахував, що шлюб між сторонами не розірвано, тобто їх доходи і витрати є спільними, надав належну правову оцінку фактам участі відповідачки у вихованні дитини, що були встановлені, зокрема, на підставі пояснень самої дитини, з огляду на те, що ОСОБА_3 спілкується з матір`ю, яка проживає за кордоном, періодично отримує від неї посилки з речами, спір щодо матеріального забезпечення дитини між сторонами відсутній, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання і утримання ним дочки.

З позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у зв`язку з ухиленням від виконання нею обов`язків щодо виховання дитини ОСОБА_1 не звертався.

Сам факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини.

Аналогічних висновків у схожих правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23, провадження № 61-12694св25.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що з пояснень позивача, наданих у суді першої інстанції, вбачається, що підставою його звернення до суду з цим позовом, зокрема є те, що він має на меті отримати відстрочку від мобілізації.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

Тобто позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою штучного створення умов та обставин, що можуть бути підставою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби), що суперечить засадам цивільного судочинства.

На таких обставинах наголошено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23, від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25.

Суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до повторного викладення аргументів, зазначених у позовній заяві, та висновків суду не спростовують.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 22 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 20 січня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина