Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №643/62/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 643/62/24

Номер провадження 22-ц/818/223/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

представника позивача адвоката Короткової Н. М.,

представника відповідача адвоката Ковтунової Л. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2025 року в складі судді Олійника О.О. по справі № 643/62/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 23 серпня 2022 року, маючи намір укласти з відповідачем у майбутньому договір купівлі-продажу авто, вона передала відповідачу грошові кошти у розмірі 44500 доларів США, у зв`язку з чим ОСОБА_2 склав відповідну розписку, в якій зобов`язався до 15 грудня 2022 року передати авто марки Фольксваген або повернути кошти.

В зазначений строк відповідач не надав авто та не повернув кошти, договір купівлі продажу авто між позивачем та відповідачем не було укладено.

Зважаючи, що ОСОБА_2 безпідставно отримав 44500 доларів США, ОСОБА_1 просила стягнути вказані грошові кошти, а також судові витрати.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова, ухваленим 14 серпня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 44 500 доларів США, судовий збір у розмірі 12 112 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2024 року за заявою ОСОБА_2 вказане заочне рішення скасовано та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

14 листопада 2024 року ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому просив позов залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що він не брав на себе зобов`язання укласти договір купівлі-продажу автомобіля марки Фольксваген за вказану позивачкою грошову суму, оскільки не мав у власності вказаного авто.

Не заперечував, що надавав допомогу у придбанні родиною ОСОБА_3 автомобіля з-за кордону. Вказував, що спілкувався та підтримував зв`язок з чоловіком позивачки ОСОБА_4 , який виявив бажання оформити автомобіль на свою дружину ОСОБА_1 .

Він надав всю необхідну інформацію щодо придбання авто за кордоном, допоміг його обрати в КНР та постійно консультував щодо організації його транспортування на поромі до Європи, а у подальшому - до міста Одеси, а також митного оформлення транспортного засобу. Він дійсно брав грошові кошти у цієї родини, оскільки транспортування авто з Китаю та його митне оформлення пов`язане з внесенням неодноразових платежів за послуги, пов`язані з оформленням авто на території КНР, завантаження та доставки транспортного засобу до України через країну Європи, розмитнення авто, страхових платежів, тощо. Не заперечував, що за проханням чоловіка позивачки міг надавати розписку під час отримання грошових коштів для подальшої їх передачі адресату. Усі платежі з моменту вибору авто на території КНР до його доставки до міста Одеси були зроблені саме з суми, яка одноразово була йому передана. Авто VOLKSWAGEN, модель ID.4 Crozz, електричний, 2022 року виготовлення прибув до міста Одеса на початку березня 2023 року та 15 березня 2023 року було здійснено останній платіж за митне оформлення; інформацію з застосунку Опендатабот. Після доставки та розмитнення авто він більше ніяких зобов`язань не брав, державна реєстрація в Україні проводилася вже особисто родиною ОСОБА_3 , а тому допомога в отриманні була надана в повному обсязі.

Будь-які підстави для укладення договору купівлі-продажу між сторонами були відсутні. Також, спірна розписка нотаріально не засвідчена, а оформлена в простій письмовій формі, тому не є належним доказом наявності відповідних зобов`язань.

Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами склалися договірні відносини, спірні кошти були отримані на виконання правочину, який не був визнаний недійсним у судовому порядку, а тому відсутні підстави вважати грошові кошти, передані відповідачу, такими, що отримані ним без належної правової підстави, що є передумовою для застосування положень статті 1212 ЦК України.

На вказане судове рішення 25 травня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат – Лузан Олександр Сергійович подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки змісту розписки від 23 серпня 2022 року. Фактично грошові кошти у розмірі 44 500 доларів США були надані як позика з альтернативним виконанням (або авто у строк до 15 грудня 2022 року, або повернення грошових коштів).

Надані відповідачем документи не є належними, допустимим та достовірними, не підтверджують надання у власність автомобіля зазначеного у Розписці від 23 серпня 2022 року, - Volkswagen ID.4, кольору Prime Grey у строк до 15 грудня 2022 року.

Долучені ОСОБА_2 докази не підтверджують, що саме він організовував або оплачував постачання авто. Вказані копії документів стосуються автомобіля білого кольору, тоді як у Розписці чітко визначено колір автомобіля Prime Grey, який мав бути наданий до 15 грудня 2022 року.

Відповідачем не надано підтвердження виконання зобов`язання за Розпискою від 23 серпня 2022 року, ані доказів повернення Позивачу грошових коштів у розмірі 44 500 доларів США, ані доказів передання у власність авто кольору Prime Grey у строк до 15 грудня 2022 року.

Відповідь з РСЦ ГСЦ MBC лише підтверджує, що 18 березня 2023 року за нею зареєстровано право власності на автомобіль, проте зазначена інформація не стосується предмета позову та не містять інформації щодо предмету доказування.

Квитанції з Одеської митниці підтверджують, що вона сплатила доплату за митне оформлення, проте вказані документи не містять інформації про Відповідача.

19 червня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ковтунова Лариса Юріївна, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що він не брав у позику кошти ні у позивачки, ні у її чоловіка.

Вказував, що спірна розписка складена у простій письмовій формі, нотаріально не посвідчена, а тому не є належним доказом отримання коштів. Інші докази отримання коштів відсутні. Факт визнання надання усної консультації та порад не може вважатися встановленим фактом отримання грошових коштів, які зазначені в розписці, наданої чоловіком позивачки.

Він надавав інформаційну допомогу чоловікові позивачки, направив до організацій та осіб, які займаються питанням привезення авто з-за кордону та в результаті авто було доставлено до України та оформлено на ОСОБА_1 , а зобов`язання відповідача щодо надання допомоги в отриманні авто родиною ОСОБА_3 було виконано в повному обсязі.

Також заперечував щодо стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 100000 грн у зв`язку з їх необґрунтованістю та завищеним розміром.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача адвокта Короткову Н. М., яка підтримала апеляційну скаргу, представника відповідача адвоката Ковтунову Л. Ю., яка проти скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Судом встановлено, що згідно розписки від 23 серпня 2022 року ОСОБА_2 , 1991 року народження, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , отримав від ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 44 500 доларів США за автомобіль ID.4 Volkswagen 2022 Prime Grey, яку зобов`язався передати в строк до 15 грудня 2022 року. У випадку неможливості передати автомобіль до 15 грудня 2022 року, він зобов`язався повернути сплачену суму в повному обсязі (том 1, а.с. 103).

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 1, 3 статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 3 статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

За змістом частини 1 статті 1213 ЦК України саме набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, кондикційний позов має відносний характер. Суб`єктами зобов`язань, що виникають у результаті набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, виступають: боржник - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого); кредитор (потерпілий) - особа, за чий рахунок інша особа (боржник) набула майно або зберегла його у себе.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадок, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Вищезазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог зазначала, що між нею та ОСОБА_2 виникли правовідносини, спрямовані на укладення в майбутньому договору купівлі-продажу автомобіля, що було оформлено шляхом підписання в простій письмовій формі розписки. В рахунок сплати автомобіля позивачкою було передано відповідачу грошові кошти у розмірі 44500 дол. США. Проте, автомобіль Volkswagen ID.4, кольору Prime Grey у строк до 15 грудня 2022 року передано не було, кошти не повернуто.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 вказував, що він надавав допомогу чоловікові позивачки, направив до організацій та осіб, які займаються питанням привезення авто з-за кордону. Вказував, що авто Volkswagen ID.4 було доставлено до України та оформлено на ОСОБА_1 , на підтвердження чого було надано квитанції з Одеської митниці та відповідні документи щодо спірного транспортного засобу, вартість якого за наданими документами складає 38000 доларів США, тобто, в межах наданої суми (том 2, а.с. 46).

Також, відповідно до довідки РСЦ ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях від 24 жовтня 2024 року за ОСОБА_1 18 березня 2023 року зареєстровано автомобіль Volkswagen ID.4 CROZZ, 2022 року випуску (том 2, а.с. 21).

Отже, обставини щодо набуття транспортного засобу Volkswagen ID.4 позивачкою не спростовано. Заперечення ОСОБА_5 , що вказаний транспортний засіб іншого кольору, ніж зазначеного у розписці, не свідчить про безпідставне набуття спірних коштів, оскільки фактично такі заперечення зводяться до виконання домовленостей між сторонами неналежним чином, тобто, щодо договірних відносин. Також, при вирішення спору судова колегія враховує, що відповідні документи щодо авто були надані саме стороною відповідача, в тому числі й копії паспорту позивачки. Обставини походження таких документів саме внаслідок виконання домовленостей ОСОБА_1 не спростовано.

За таких обставини, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення коштів на підставі 1212 ЦК України, оскільки вказані кошти були передані на виконання певних домовленостей, виконання яких не спростовано.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірені доводи сторін та дана їм належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, в тому числі на правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 20 січня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина