Постанова від 14 січня 2026 р. у справі №953/815/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 953/815/25

Номер провадження 22-ц/818/219/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 05 травня 2025 року в складі судді Маркосян М.В. по справі № 953/815/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 18 липня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 502515-КС-002 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Товариством 18 липня 2024 року направлено відповідачці пропозицію (оферту) укласти договір про надання кредиту, а відповідачка прийняла (акцептувала) пропозицію (оферту) щодо укладення договору на умовах, визначених офертою. ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему направлено одноразовий ідентифікатор на номер телефону, що зазначений нею в анкеті в особистому кабінеті, котрий нею було введено.

Вказало, що товариство свої зобов`язання за договором кредиту виконало, надало позичальниці грошові кошти в розмірі 38 000,00 грн шляхом перерахування на її банківську картку.

Відповідно до пункту 2 договору протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявний на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.

Крім того, укладеним між сторонами кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів.

Відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором № 502515-КС-002 про надання кредиту належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 14 січня 2025 року у неї утворилась заборгованість в розмірі 137 099,16 грн, що складається з: суми прострочених платежів за тілом кредиту 38 000,00 грн; суми прострочених платежів за процентами 93 399,16 грн та за комісією 5700,00 грн.

Просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 502515-КС-002 про надання кредиту від 18 липня 2024 року у розмірі 137 099,16 грн та сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

02 квітня 2025 року представником відповідачки адвокатом Лисенком А.О. подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення кредитного договору і надання відповідачці кредитних коштів; сума заборгованості не відповідає умовам кредитного договору; умова кредитного договору про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту є нікчемною. Розрахунок боргу не може слугувати доказом наявності заборгованості, а первинної бухгалтерської документації позивачем не надано.

03 квітня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, 08 квітня 2025 року представником відповідачки подано до суду заперечення (на відповідь на відзив), а 09 квітня 2025 року ТОВ «Бізнес позика» подано до суду додаткові пояснення, в яких сторони підтримали свої вимоги та заперечення.

Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 05 травня 2025 року позов ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 502515-КС-002 від 18 липня 2024 року у розмірі 102 220,00 грн та судові витрати в розмірі 1806,12 грн, в іншій частині позову – відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору у відповідачки утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь позивача. Суд вважав, що процентна ставка за договором від 18 липня 2024 року не могла перевищувати 1% згідно ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», тому заборгованість за процентами у межах строку кредитування (169 днів) складає 64 220,00 грн (38 000,00*0,01*169). Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення комісії суд виходив з того, що відповідна умова кредитного договору є нікчемною.

На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 23 травня 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Лисенко А.О. та 04 червня 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, стягнути з позивача судові витрати.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладання кредитного договору і надання їй кредитних коштів. Укладання договору відбулось за 2 хвилини, що є фізично неможливим. Надана до позовної заяви інформаційна довідка № 33441/01 від 21 січня 2025 року не може бути належним та допустимим доказом видачі кредитних коштів, адже не є первинним бухгалтерським документом та цілком залежить від волі позивача. Сума заборгованості не відповідає умовам кредитного договору, а самі умови суперечать нормам Закону. Можливість кредитора здійснювати нарахування відсотків за більшою процентною ставкою, що застосовано як відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за ст. 625 ЦК України, прямо заборонено ЦК України на час воєнного стану. Відповідно до пункту 2.11 Кредитного договору, денна процентна ставка встановлена у розмірі 1,16 %. Однак, згідно з положеннями Закону України "Про споживче кредитування", максимальний розмір денної процентної ставки, розрахований відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. До кредитних договорів, які укладаються після прийняття вищевказаного Закону, перехідний період зниження процентних ставок не застосовується. Відсоткова ставка є нікчемною в силу закону. Умова кредитного договору про стягнення комісії також є нікчемною. Розрахунок боргу не може слугувати доказом наявності заборгованості, а банківської виписки не надано. Судом протиправно було залучено нові докази, подані разом з відповіддю на відзив в порушення встановленого ЦПК України порядку. Вказала, що у зв`язку з апеляційним переглядом справи нею понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн, докази понесення яких будуть долучені до справи до ухвалення рішення суду або протягом 5-ти днів з дня його ухвалення.

В апеляційній скарзі ТОВ «Бізнес Позика» просило скасувати рішення суду частково - в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 29 179,16 грн та у комісії за надання кредиту в сумі 5 700,00 грн, а разом у сумі 34 879,16 грн, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов; в іншій частині рішення суду залишити без змін; здійснити розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що не слід ототожнювати поняття «денна процентна ставка» в розумінні Закону України «Про споживче кредитування» та процентну ставку(ки) в день, які встановлені в кредитному договорі, укладеному сторонами. Денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою, визначеною у ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t * 100%, де ДПС – денна процентна ставка; ЗВСК – загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК – загальний розмір кредиту; t – строк кредитування у днях. Для визначення розміру загальних витрат за споживчим кредитом потрібно додати суму процентів за користування кредитом до суми комісії за надання кредиту: У випадку дотримання позичальником орієнтовного графіку платежів та застосування зниженої процентної ставки в день у розмірі 1,14940790 сума процентів за договором складає 55 060,00 грн та комісія за надання кредиту 5 700,00 грн. Отже, загальні витрати за кредитом 60 760,00 грн, а денна процентна ставка (60 760,00/38 000,00)/169 днів * 100 % = 0,95 %, тобто не перевищує 1%. Відсотки нараховані в період дії договору за кожен день користування кредитом на залишок по кредиту та відповідають нормам ЦК України, умовам договору про надання кредиту та Правилам. Штрафні санкції не нараховувались. Відповідачкою встановлений графік погашення заборгованості не виконувався, за весь період дії кредитного договору не було сплачено жодного платежу, унаслідок чого починаючи з восьмого дня прострочення першого платежу почалось нарахування процентів за стандартною ставкою - 1,50000000%, а саме з 09 серпня 2024 року по 02 січня 2025 року включно, після чого проценти не нараховувались. Таким чином, проценти за користування кредитом у загальній сумі 93 399,16 грн включають в себе: нараховані за зниженою (пільговою) процентною ставкою 1,15011689% в день - у сумі 9 609,16 грн у період з 18 липня 2024 року по 08 серпня 2024 року (включно) плюс нараховані за стандартною процентною ставкою 1,50000000% в день - у сумі 83 790,00 грн у період з 09 серпня 2024 року по 02 січня 2025 року. У кредитному договорі ТОВ «Бізнес Позика» встановлено комісію саме за надання кредиту, а не за його обслуговування, та Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту, тож вимоги в цій частині також є правомірними.

24 червня 2025 року через систему «Електронний суд» ТОВ «Бізнес Позика» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Відзив мотивовано тим, що договір укладено в електронній формі відповідно до вимог чинного законодавства. Кредитний договір підписаний відповідачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Товариство свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальниці грошові кошти в розмірі 38 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , яку нею вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про перерахування коштів, що сформована технологічним оператором платіжних послуг ТОВ «Платежі Онлайн», який надає послуги позивачу на підставі договору про надання послуг № ПГ-5 від 04 листопада 2020 року. Товариство не є банківською установою, не відкриває рахунки клієнтам, тож позбавлене можливості надати виписку по рахунку. Розрахунок заборгованості ґрунтується на умовах кредитного договору та узгоджується з матеріалами справи, відповідачкою не спростований. Наголосив на правомірності нарахування процентів і комісії.

В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 15 січня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси учасників справи.

ТОВ «Бізнес Позика» та його представник адвокат Клименко Т.В. отримали в електронних кабінетах 18 червня 2025 року (а.с. 208, 210).

Судова повістка на ім`я ОСОБА_1 повернута на адресу апеляційного суду з відміткою від 23 червня 2025 року «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 258-259).

Представник ОСОБА_1 адвокат Лисенко А.О. отримав в електронному кабінеті 18 червня 2025 року (а.с. 209).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу ТОВ «Бізнес Позика» - задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18 липня 2024 року між

ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 502515-КС-002 про надання кредиту в електронній формі через Особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредитодавець надає позичальникові грошові кошти у розмірі 38 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісію за надання кредиту на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика». Передбачено, що строк кредиту - 24 тижні; стандартна процентна ставка в день – 1,50000000 %, фіксована; знижена процентна ставка в день - 1,14940790 %, фіксована; комісія за надання кредиту 5700,00 грн, яка нараховується одноразово при видачі кредиту; строк дії договору до 02 січня 2025 року; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту – 112 623,92 грн; загальні витрати за кредитом 74 623,92 грн, орієнтовна річна процентна ставка 19 658,72 процентів, денна процентна ставка 1,16%.

Протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується за ставкою, вказаною у пункті 2.4. договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів (пункт 3.2.).

У договорі відображено графік платежів (пункт 3.2.3.).

Перший платіж за графіком мало бути здійснено 01 серпня 2024 року.

Згідно з пунктом 3.2.1. договору у разі, якщо погашення кредиту здійснюється згідно з погодженим сторонами графіком платежів, що наведений в пункті 3.2.3. та додатку №1 до договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в пункті 2.4. договору.

Відповідно до умов пункту 3.2.2. договору сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно з погодженим графіком платежів, що наведений в пункті 3.2.3. та додатку №1 до договору (за виключенням дострокового повернення кредиту), внаслідок чого виникає прострочка за кредитом, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів, то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в пункті 2.4. договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в пункті 3.2.3. та додатку №1 до договору, та до закінчення строку дії договору.

Договір підписано в електронному вигляді електронним підписом одноразовим ідентифікатором Шмонько Є.О. UA-7161. Договір містить РНОКПП ОСОБА_1 , паспортні дані, адресу, електронну адресу, номер мобільного телефону та номер електронного платіжного засобу НОМЕР_2 .

Також ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором UA-9268 18 липня 2024 року підписано паспорт споживчого кредиту, інформація в якому актуальна до 19 липня 2024 року.

Як вбачається з анкети клієнта ОСОБА_1 (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи - https://my.bizpozyka.com) від 15 січня 2025 року, сума бажаного кредиту – 38 000,00 грн, дата отримання кредиту – 18 липня 2024 року, зазначено адресу реєстрації та проживання, РНОКПП, дату народження, документ, що посвідчує особу, електронну адресу, фінансовий номер телефону та номер банківського рахунку/банківської картки для перерахунку коштів НОМЕР_1 .

Перерахування ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_2 18 липня 2024 року коштів у розмірі 38 000,00 грн на підставі кредитного договору № 502515- КС-002 від 18 липня 2024 року підтверджується довідкою ТОВ «Платежі онлайн» № 33441/01 від 21 січня 2025 року.

З довідки про стан заборгованості станом на 16 січня 2025 року вбачається, що у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за договором № 502515-КС-002 про надання кредиту від 18 липня 2024 року в розмірі 137 099,16 грн, що складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 38 000,00 грн; за відсотками 93 399,16 грн; за комісією 5700,00 грн; по штрафам – 0 грн.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, за вказаним кредитом ОСОБА_1 має заборгованість, яка станом на 15 січня 2025 року становить 137 099,16 грн, що складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 38 000,00 грн; за відсотками 93 399,16 грн; за комісією 5700,00 грн; по штрафам – 0 грн. Також з вказаного розрахунку вбачається, що проценти за користування кредитом нараховувались з 18 липня 2024 року по 08 серпня 2024 року за зниженою процентною ставкою 1,14940790 % від тіла кредиту 38 000,00 грн, тобто 436,78 грн за день, а з 09 серпня 2024 року по 02 січня 2025 року за стандартною ставкою 1,5%, тобто по 570,00 грн на день. Платежів на погашення боргу позичальниця не здійснювала.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З договору № 502515-КС-002 від 18 липня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через особистий кабінет, та ОСОБА_1 підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги відповідачки щодо відсутності доказів укладення договору.

Отже, відповідачка уклала електронний договір та підписала такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Перерахування ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_2 , вказану у договорі та анкеті клієнта, кредитних коштів у розмірі 38 000,00 грн підтверджується довідкою ТОВ «Платежі онлайн» № 33441/01 від 21 січня 2025 року.

Доказів того, що картка з номером НОМЕР_2 їй не належить, та на неї 18 липня 2024 року не було перераховано кредитних коштів у розмірі 38 000,00 грн за договором № 502515-КС-002 зокрема, виписки по рахунку, ОСОБА_1 не надала. Її заперечення щодо отримання кредитних коштів ґрунтуються лише на її особистих поясненнях.

Щодо доводів відповідачки про ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів на підтвердження видачі кредиту, то колегія суддів враховує, що ТОВ «Бізнес Позика» не є банківською установою, не відкривало позичальниці рахунку у банку, а лише перерахувало за допомогою ТОВ «Платежі Онлайн» кредитні кошти на вже наявну у неї картку, тому позивач не має можливості сформувати та надати банківську виписку за рахунком.

Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 38 000,00 грн, які відповідачкою жодним чином не спростовані.

Стягуючи з відповідачки на користь позивача 64 220,00 грн заборгованості за відсотками, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір №502515-КС-002 був укладений 18 липня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, а тому наявні підстави для нарахування процентної ставки відповідно до чинного законодавства, виходячи зі встановленої ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки у розмірі 1%, що за 169 днів становить 64 220,00 грн.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується частково, виходячи з наступного.

22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Закон набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення, зокрема, до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Так, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Національним банком України у листі від 20 лютого 2024 року «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування» надано роз`яснення щодо застосування Закону № 3498-ІХ, а також п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» з метою недопущення порушення прав споживачів. Так, у пункті 2 вказаного листа щодо максимального розміру денної процентної ставки Національним банком України роз`яснено, що «відповідно до пункту 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про споживче кредитування тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тобто до 20 серпня 2024 року включно, встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, який не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22 квітня 2024 року включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року включно).

Враховуючи, що договір про надання кредиту укладено між сторонами 18 липня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», то на спірні правовідносини поширюються вищезазначені обмеження щодо розміру процентної ставки.

За період з 18 липня 2024 року по 08 серпня 2024 року проценти нараховувались за зниженою процентною ставкою 1,14940790 % на день, тобто 436,78 грн за день, що не суперечить вищевказаному Закону. Всього за цей період (22 дні) нараховано 9609,16 грн.

З 09 серпня 2024 року по 20 серпня 2024 року проценти нараховувались за ставкою 1,5% на день, тобто по 570,00 грн, що не суперечить вищевказаному Закону. Всього за цей період (12 днів) нараховано 6840,00 грн.

З 21 серпня 2024 року по 02 січня 2025 року проценти повинні були нараховуватись відповідно до частини 5 статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" за денною ставкою 1%, що складає 38000,00*1%*135 днів = 51 300,00 грн.

Отже, за заявлений позивачем період з ОСОБА_1 до стягнення підлягає 67 749,16 грн заборгованості за процентами (9609,16 + 6840,00 + 51 300,00), а не 64 220,00 грн, оскільки у підрахунку суду першої інстанції не враховано поступове зменшення процентної ставки у перехідний період.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» про те, що наданий ним розрахунок заборгованості повністю відповідає умовам договору, а розмір нарахованих процентів відповідає нормам статей 1048, 1050 та 1056-1 ЦК України, колегія суддів відхиляє, оскільки нарахування процентів у розмірі більшому, ніж 1% на день, суперечить положенням ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Посилання позивача на те, що денна процентна ставка розраховується за формулою, визначеною у ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»: (60 760,00 (загальні витрати за кредитом)/38 000,00)/169 днів * 100 % = 0,95 %, тобто не перевищує 1%, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки у пункті 2.9 кредитного договору вказані загальні витрати за кредитом у розмірі 74 623,92 грн, а не 60 760,00 грн, а у пункті 2.11 договору наведено аналогічний розрахунок денної процентної ставки за вказаною формулою і вона становить 1,16 процентів (з розрахунку 74 623,92 грн/38 000,00 грн)/169 днів ? 100%). Ні в договорі, ні в розрахунку заборгованості не вказано про застосування кредитодавцем процентної ставки, нижчої за 1%, натомість застосовано знижену ставку 1,14940790 % з 18 липня 2024 року по 08 серпня 2024 року та стандартну 1,5% з 09 серпня 2024 року по 02 січня 2025 року, як фіксовані.

Разом з тим, доводи відповідачки щодо того, що проценти взагалі не мали нараховуватися, оскільки умова договору про їх нарахування є нікчемною, колегія суддів також відхиляє, адже положення ч.5 ст.8 Закону України №1734-VIII «Про споживче кредитування», внесені згідно із Законом України №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, не вказують на нікчемність умов договору про надання споживчого кредиту, яким передбачається нарахування процентів за користування кредитом. Вказаною нормою установлено обмеження щодо розміру процентів за користування кредитом, який може нараховуватися кредитором за договором про споживчий кредит, з метою захисту прав споживача від надмірного фінансового навантаження. Умови договору є нікчемними лише у частині встановлення денної процентної ставки вище 1 % після перехідного періоду в силу положень частини 5 статті 8 та частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Також колегія суддів вважає необґрунтованими й доводи апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» щодо правомірності вимог про стягнення з відповідачки комісії за надання кредиту, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Відповідно до частин 1-2, 5, 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, вказаним законом безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію пов`язану з наданням кредиту.

Водночас, наявність такої комісії вимагає зазначення в кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням/поверненням кредиту, що надаються позичальнику, адже само по собі надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку/фінансової установи, й виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 (провадження № 61-17096св23) зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, умови договору про сплату комісії саме за надання кредиту, тобто за дії, які позивач ТОВ «Бізнес позика» здійснює на власну користь, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, та мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків та погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційними.

Встановлена комісія за надання кредиту є невиправданим платежем, що спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, така умова договору порушує публічний порядок, та є нікчемною.

Таким чином, у частині відмови у стягненні заборгованості за комісією в сумі 5700,00 грн рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість вимог апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» та наявність підстав для зміни рішення в оскаржуваній частині і збільшення суми заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки, з 102 220,00 грн до 105 749,16 грн, з яких 38 000,00 грн заборгованість за кредитом та 67 749,16 грн за процентами.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

При зверненні з позовом до суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» сплатило судовий збір у сумі 2422,40 грн (а.с. 17), за подання апеляційної скарги –3633,60 грн (а.с. 189).

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, на 77,13%, а вимоги апеляційної скарги на 3,45%, суму судового збору, що підлягає стягненню зі ОСОБА_1 на користь товариства, слід збільшити з 1806,12 грн до 1993,76 грн (2422,40*77,13%) + (3633,60*3,45%).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 05 травня 2025 року змінити, збільшивши розмір заборгованості за кредитним договором № 502515-КС-002 від 18 липня 2024 року, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», з 102 220,00 грн до 105 749 (сто п`ять тисяч сімсот сорок дев`ять) грн 16 коп та судового збору з 1806,12 грн до 1993 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто три) грн 76 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 20 січня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина