Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №572/2974/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2026 року

м. Рівне

Справа № 572/2974/25

Провадження № 22-ц/4815/165/26

Головуючий у Сарненському районному суді

Рівненської області: суддя Довгий І.І.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

о 10 год. 00 хв. 15 липня 2025 року в м. Сарни

Сарненського району Рівненської області

Повний текст рішення складено: 15 липня 2025 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: Вирівська сільська рада Сарненського району Рівненської області;

за участі: представника ОСОБА_1 - адвоката Олешкевич Юлії Ігорівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Олешкевич Юлії Ігорівни на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 15 липня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вирівської сільської ради Сарненського району Рівненської області про встановлення факту та визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Вирівської сільської ради Сарненського району Рівненської області (далі - Вирівська сільрада) про встановлення факту та визнання права власності на спадкове майно.

Мотивуючи позов, зазначалося про те, що позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент відкриття спадщини позивач постійно проживала та була зареєстрована разом із спадкодавцем. З метою оформлення спадкових прав вона звернувся до державного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Рій К. Ю., однак їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, позаяк свідоцтво про право власності спадкодавця на нерухоме майно, яке підлягало спадкуванню, було видане після її смерті. Отже, у зв`язку із неможливістю реалізувати свої права в порядку нотаріального процесу спадкоємець вимушена звертатися до суду.

З наведених мотивів просила:

1) встановити факт належності ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 15 липня 2025 року ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи своє рішення, суд виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази набуття ОСОБА_2 права власності на житловий будинок із надвірними будівлями (адреса: АДРЕСА_1 ). Свідоцтво про право власності на спірну нерухомість було видане виконавчим комітетом Селищенської сільської ради лише 31 січня 2003 року на підставі рішення від 15 січня 2003 року № 9 і державна реєстрація права власності в БТІ також відбулася 31 січня 2003 року, тобто фактично через п`ять років після смерті ОСОБА_2 .

Згідно з положеннями ст. 9 ЦК УРСР 1963 року цивільна правоздатність спадкодавця припиняється у зв`язку з його смертю. З огляду на те, що право власності було оформлене після смерті, цей будинок не можна було вважати об`єктом спадкування і він не міг входити до складу спадкової маси на момент відкриття спадщини.

На рішення суду представником ОСОБА_1 - адвокатом Олешкевич Ю. І. подано апеляційну скаргу.

У скарзі представник просить скасувати оскаржуване рішення через незаконність та необґрунтованість, що полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким встановити факт належності ОСОБА_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності за заповітом на вказане майно після смерті ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, автор зважала на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла спадкодавець - ОСОБА_3 . Згідно із заповітом від 15 квітня 1998 року усе майно було заповідане онуці - ОСОБА_1 (прізвище до шлюбу - ОСОБА_4 ). Незважаючи на те, що позивач є єдиним спадкоємцем і вчасно прийняла спадщину, державний нотаріус 15 квітня 2025 року відмовив у видачі свідоцтва, оскільки правовстановлюючий документ на будинок був виданий виконавчим комітетом Селищенської сільської ради 31 січня 2003 року, тобто через п`ять років після смерті власника.

Проте суд попередньої інстанції не взяв до уваги решту доказів, які підтверджують виникнення права власності на майно ще за життя спадкодавця. Так, в матеріалах справи були наявними план забудови земельної ділянки від 20 червня 1964 року, свідоцтво на забудову від 27 липня 1964 року та виписка з поосподарської книги, згідно з якою будинок був зведений у 1969 році. У вказаних документах відповідне нерухоме майно обліковувалося за спадкодавцем. Натомість свідоцтво про право власності від 31 січня 2003 року лише технічно зафіксувало право, яке існувало десятиліттями, і спадкоємець не може нести відповідальність за те, хто і на яких підставах звертався за отриманням цього документа після 1998 року.

Зважалося і на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду суд був зобов`язаний прийняти позитивне рішення, вирішивши спір реально, а не залишати позивача без вирішення правовідносин через надмірний формалізм, оскільки це суперечить принципу справедливості.

Крім того, суд допустив грубі порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування його рішення. Так, провадження було відкрито 01 липня 2025 року, а вже 15 липня 2025 року, під час підготовчого засідання суд ухвалив рішення про відмову в позові - без розгляду справи по суті. При цьому сторони навіть не отримували повідомлень про завершення підготовчого провадження, а саме рішення з`явилося в системі "Електронний суд" лише 23 вересня 2025 року.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався, хоча йому про це роз`яснювалося ухвалою Рівненського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Згідно з ст. 524- 527, 529, 534, 548, 549 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця.

Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 7).

Відповідно до довідки, виданої Вирівською сільрадою 22 квітня 2025 року № 1-973, ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . На день її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею були зареєстровані та проживали: син - ОСОБА_5 , онука - ОСОБА_6 , онука - ОСОБА_7 та онука - ОСОБА_3 (а.с. 11).

Син ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що стверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_2 , виданим того ж дня виконавчим комітетом Вирівської сільради (а.с. 10).

Згідно з витягом із реєстру територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Відповідно до дублікату заповіту від 15 квітня 1998 року ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповіла житловий будинок у с. Ясногірка Сарненського району з надвірними будівлями (льох, хлів) і все майно, що за законом матиме на нього право, своїй онуці - ОСОБА_3 (а.с. 9).

Зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Сарненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, видно, що ОСОБА_8 та ОСОБА_3 одружилися 09 вересня 2023 року, а після одруження позивачу присвоєно прізвище " ОСОБА_1 " (а.с. 8).

Відповідно до довідки № 881/02-14 від 26 листопада 2024 року, виданої завідувачем Сарненської державної нотаріальної контори Рівненської області, ОСОБА_1 є спадкоємцем на спадкове майно після ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якої заведено спадкову справу 304/2006 (а.с. 13). Витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі також стверджується реєстрація вказаної спадкової справи 01 червня 2006 року (а.с. 12).

З огляду на наведені норми матеріального права та обставини спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є саме ОСОБА_1 .

Натомість постановою державного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу від 15 квітня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що свідоцтво про право власності на даний будинок було видане після смерті ОСОБА_2 (а.с. 14).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житловий будинок із надвірними будівлями від 31 січня 2003 року, ОСОБА_2 належить житловий будинок у АДРЕСА_1 (а.с. 15).

Отже, спірні правовідносини виникли з того приводу, що ОСОБА_1 яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , позбавлена можливості отримати в нотаріальному порядку свідоцтво про право на спадщину на заявлену садибу у зв`язку із відсутністю на неї правовстановлюючих документів у спадкодавця.

Разом з тим відповідно до свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР № 104 ОСОБА_2 була виділена земельна ділянка під забудову площею 0,06 га, місце будівництва: с. Ясногірка, район Сарненський (а.с. 17).

З виписки з погосподарської книги с. Ясногірка від 27 вересня 2024 року № 1-1763, вбачається, що будинок АДРЕСА_1 обліковується за померлою ОСОБА_2 , рік побудови 1969 (а.с. 18).

Відповідно до виписки з інвентаризаційних матеріалів № 6573 від 05 грудня 2024 року власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Селищенської сільської ради 31 січня 2003 року (а.с. 21).

В матеріалах справи міститься план Сарненського виробничого колгоспно-радгоспного управління від 20 червня 1964 року на забудову земельної ділянки в селі Яснагірна громадянкою ОСОБА_2 (а.с. 16).

У листі № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив із того, що при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року,Законом України "Про власність", Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26,Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, яка діяла на час побудови житлового будинку, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудови зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Зверталася увага на те, що незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в органах технічної інвентаризації не зареєстрували (не оформили).

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні правовідносин щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Наведені висновки знайшли свої підтвердження у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06 лютого 2019 року в справі № 306/418/16-ц, від 06 лютого 2019 року в справі № 306/418/16-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 302/1049/16-ц, від 20 січня 2021року в справі № 351/826/19, від 22 липня 2020 року в справі № 202/4229/18, від 13 лютого 2019 року в справі № 703/2385/16-ц.

Отже, враховуючи, що спірний будинок побудовано у 1969 році, що підтверджується випискою із погосподарської книги, а також з огляду на решту наявних у матеріалах справи доказів щодо цієї нерухомості, факт його належності на праві власності померлій ОСОБА_2 апеляційним судом встановлено і сумнівів з цього приводу не виникає. Це право визнається незалежно від дотримання процедури державної реєстрації, оскільки остання засвідчує лише офіційне визнання державою вже наявного в особи права власності, що виникло відповідно до чинного на момент будівництва законодавства.

За викладених обставин житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 і підлягає спадкуванню ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України "Про нотаріат" при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Як убачається, при вирішенні спірних правовідносин суд попередньої інстанції увагу на наведені обставини не звернув, а тому оскаржуване рішення не може залишитися чинним та підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про визнання права власності на спірне майно за позивачем.

Водночас, на переконання колегії суддів, встановлення факту належності майна спадкодавцю на праві власності не може бути предметом судового розгляду як окрема позовна вимога.

Так, у існуючих правовідносинах суд не повинен встановлювати цей факт шляхом задоволення окремої позовної вимоги, оскільки він є лише обставиною, яка підлягає доказуванню під час розгляду вимоги про визнання права власності за спадкоємцем. Визнання права власності за спадкоємцем у порядку спадкування є належним та ефективним способом захисту, який охоплює собою в т.ч. і перевірку факту належності цього майна спадкодавцеві.

Підставою для прийняття нової постанови - про часткове задоволення позову відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Олешкевич Юлії Ігорівни задовольнити частково.

Скасувати рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 15 липня 2025 року.

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

В решті позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 .

Відповідач: Вирівська сільська рада Сарненського району Рівненської області; місцезнаходження: вулиця Центральна, 2-а, с. Вири Сарненського району Рівненської області 34551; код ЄДРПОУ: 04387705.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М. Ковальчук

С.С. Шимків