Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №344/3212/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/3212/25

Провадження № 22-ц/4808/38/26

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Панасюк В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвокатки Гудименко Ольги Миколаївни на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2025 року під головуванням судді Домбровської Г.В. в м. Івано-Франківськ,

в с т а н о в и в:

У лютому 2025 року адвокатка Гудименко О.М. від імені ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у позивачки подружнє життя з відповідачем не склалося, під час спільного проживання останні роки між сторонами постійно виникали непорозуміння внаслідок чого кожний має різні погляди на сімейне життя, спільне господарство наразі не ведеться. Сторони втратили почуття взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки.

Просила розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований у виконкомі Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради, номер актового запису 3, номер свідоцтва НОМЕР_1 .

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокатка Гудименко О.М. вказала, що вважає рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

За словами апелянтки вказане рішення ухвалено на підставі висновку суду, що позивачка не виконала вимоги суду про надання оригіналу доказу та обов`язкову явку позивачки в судове засідання.

Зазначила, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову виключно на підставі неподання оригіналу свідоцтва про шлюб, незважаючи на те, що до позовної заяви було додано належним чином засвідчену копію свідоцтва про шлюб, тому суд першої інстанції безпідставно вимагав надання оригіналу.

Вказала, що відповідач жодного разу не оспорював достовірність копії свідоцтва про шлюб, не заперечував проти розірвання шлюбу та факт укладення шлюбу між сторонами не оспорювався жодною зі сторін, тому суд першої інстанції поставив під сумнів достовірність копії свідоцтва виключно з формальних підстав без належного обґрунтування.

Апелянтка зазначила, що у цій справі суд проявив надмірний формалізм, відмовивши у розгляді позову по суті виключно через неподання оригіналу документу, копія якого завірена належним чином і не оспорювалася іншою стороною, тому вважає, що рішення ухвалено з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права.

Просила скасувати заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 06.10.2025 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Сторони в засідання апеляційного суду не з`явилися, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином. Тому, з урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного заочного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт перебування сторін у шлюбі через відсутність в матеріалах справи витребуваного судом оригіналу свідоцтва про шлюб або інших належних документів, які б підтверджували факт реєстрації шлюбу та свідчили б про його існування.

З такими висновкам погоджується колегія суддів враховуючи таке.

Згідно позовної заяви 18 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований у виконкомі Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради, номер актового запису 3, номер свідоцтва НОМЕР_1 .

Від шлюбу у сторін є двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с. 9,10).

До матеріалів позовної заяви представником позивачки долучено завірену 16.02.2025 року підписом адвоката Гудименко Ольги згідно з оригіналом копію свідоцтва про шлюб у відсканованому вигляді низької читальної якості, в якому є нечитальною дата укладення шлюбу і номер свідоцтва про шлюб (том 1 а.с.3).

Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з частинами 1, 5 статті 5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї.

Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Відповідно до частини 4 статті 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.

Частиною 1 статті 21 Сімейного кодексу України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини 1 статті 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частини 3 статті 27 Сімейного кодексу України державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Свідоцтво про укладення шлюбу – це офіційний документ, який підтверджує факт перебування осіб у зареєстрованому шлюбі.

Частиною 3, 4 статті 56 Сімейного кодексу України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Згідно з частиною 2 статті 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до частини 3 статті 105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 110 Сімейного кодексу України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст.112 Сімейного кодексу України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 114 та абзацу 2 частини третьої статті Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 2 ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Для правильного вирішення цього спору, повного та всебічного розгляду, ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду необхідно встановити факт укладення шлюбу та його існування на підставі письмового доказу оригіналу свідоцтва про шлюб, який є необхідним для вирішення спору.

Згідно з ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено питання щодо подання до матеріалів справи оригіналу свідоцтва про шлюб у справах про розірвання шлюбу.

Зокрема, відповідно до пункту 4 зазначеної постанови до заяви додаються: свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог. Якщо заява не відповідає вимогам закону, слід застосовувати правила ст.121 ЦПК (в редакції 2004 р.). Пленум Верховного Суду України розмежував перелік документів, які повинні бути подані в оригіналі (зокрема, свідоцтво про реєстрацію шлюбу), та документів, які можуть бути подані в копіях (наприклад, свідоцтва про народження дітей).

Відповідно до пункту 10 вказаної постанови проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Передбачене ч. 1 ст. 111 СК вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення. Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.

Відповідно до пункту 8 частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Як передбачено частиною 5 статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до ч.5 ст. 95 ЦПК України, учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідно до ч.6 ст. 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Частинами 1-3 статті статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Речові, письмові та електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності також свідкам, експертам, спеціалістам.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи оригіналу свідоцтва про шлюб та неподання такого на вимогу суду, а інших належних документів в підтвердження факту реєстрації шлюбу стороною не подано, колегія суддів вважає, що висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог є правильними і відповідають обставинам справи.

Колегію суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що подання позивачкою та її представником копії свідоцтва про шлюб низької читальної якості, в якому є нечитальною дата укладення шлюбу і номер свідоцтва про шлюб, і неподання ними на вимогу суду оригіналу свідоцтва про шлюб, є підставою для відмови у задоволенні позову. Відповідно до ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апеляційної скарги про відсутність заперечень на розірвання шлюбу з боку відповідача відхиляються колегією суддів, ураховуючи таке.

В матеріалах справи міститься направлена поштою заява від 09.03.2025, у якій заявником зазначений ОСОБА_2 , про розгляд справи за його відсутності, визнання ним позову та із зазначенням на конверті номера телефону, який належить іншій особі (т. 1 а.с.30, 31). Зазначена заява апеляційним судом не береться до уваги як доказ обізнаності відповідача про розгляд судом першої інстанції вказаного спору і викликає сумнів у підписанні її відповідачем.

Під час розгляду цієї апеляційної скарги на електронну адресу апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_2 у якій ним зазначено, що йому невідомо було про розгляд цієї справи в суді першої інстанції і у нього відсутні оригінали документів з України. Вказані обставини спростовують доводи апеляційної скарги в цій частині.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до обставин, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Крім того, позивачка не позбавлена права повторно звернутися до суду з аналогічним позовом з врахуванням підстав за яких в цьому позові їй було відмовлено.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване заочне рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з наведених у скарзі мотивів не встановлено.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатки Гудименко Ольги Миколаївни залишити без задоволення.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 20 січня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин