Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №140/4174/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/4174/25 пров. № А/857/25523/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І.М., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року (головуючий суддя Дмитрук В.В., м. Луцьк) у справі № 140/4174/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення від 28.03.2025 №032350031497 про відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 28.12.2024.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії від 28 березня 2025 року №032350031497. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не дотримано умов щодо визначення права на призначення пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначеного ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Вказує, що станом на 01.01.1993 позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення згідно довідок від 12.11.2024 №3420 та від 19.03.2025 №406 (за виключенням періоду навчання в м. Ківерці) — 1 рік 3 місяці 16 днів, що є не достатнім для зменшення пенсійного віку. Наголошує, що період перебування особи (навчання, роботи) на території, яка не віднесена до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, не може бути зарахований до періоду проживання (навчання та період роботи) на території зони посиленого радіоекологічного контролю.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 01.06.1994 Волинською обласною державною адміністрацією, є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (а.с. 16).

Відповідно до довідки від 19.03.2025 №406, виданою Красновільським старостинським округом Колківської селищної ради підтверджується, що позивач дійсно був постійно зареєстрований та постійно проживав в селі Матейки з дня народження по 19.06.1990; з 06.05.1992 по 14.10.1996 Маневицького району (відповідно Постанови Верховної Ради України від 17.08.2020 №807-IX “Про утворення та ліквідацію районів” в даний час Луцького району) Волинської області, яке згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 19.12.1991 зі змінами та доповненнями від 01.07.1992 “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення, внаслідок аварії на ЧАЕС, віднесено до 3-ї категорії гарантованого добровільного відселення.

Згідно із довідкою від 12.11.2024 №3420, виданою Маневицьким селищним головою, підтверджується факт про те, що він дійсно був зареєстрований та постійно проживав з 19.11.1996 по 26.04.2013 в сел. Маневичі Волинської області, яке відповідно до постанови КМУ від 23.07.1991 року №106 належить до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач 20.03.2025 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” після реєстрації заяви за принципом екстериторіальності документи були направлені на розгляд до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.

ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, за наслідками розгляду заяви позивача, рішенням від 28.03.2025 №032350031497 відмовило в останньому у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку. Рішення мотивоване тим, що період роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статі 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” становить 01 рік 03 місяці 16 днів, а тому відступні підстави для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку у зв`язку з відсутністю необхідної тривалості проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.

Разом з тим, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, згідно записів трудової книжки серії № НОМЕР_2 від 02.04.1990 до страхового стажу, не зараховано період роботи, з 24.07.1996 по 31.12.1998, оскільки не внесено назву підприємства при прийнятті, наказ про прийняття дописано, чим: порушено пл.2.4 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 №110.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Системний аналіз наведених вище правових норм надає підстави для висновку, що право на зменшення пенсійного віку на 3 роки мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, але при цьому така початкова величина зниження пенсійного віку ( 3 роки ) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічні висновки щодо застосування наведених вище правових норм викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року справі № 556/1153/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 565/1829/17.

Пунктом 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1) визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.

До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні радіологічного контролю - не менше 3 років, - категорія 3.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 65 Закону № 796 учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та потерпілим від катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Відповідно до ст. 15 Закону № 796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема, і призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачу 01.06.1994 видано посвідчення громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення серії Б №333495, відповідно до якого позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.

В матеріалах справи відсутні докази, що посвідчення, видане позивачу, визнане недійсним.

Отже, колегія суддів вважає, що наявність у позивача посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, а отже позивач має право на зниження пенсійного віку.

Як вже було зазначено, проживання особи щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.

Апеляційний суд враховує, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.

Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.

Верховний Суд у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23 зазначив, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування. Отже, відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивачки в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення (у с. Матейки, Луцького району Волинської області) підтверджується довідкою від 19.03.2025 №406, виданою Красновільським старостинським округом Колківської селищної ради, з якої вбачається, що позивач дійсно був постійно зареєстрований та постійно проживав в селі Матейки з дня народження по 19.06.1990; з 06.05.1992 по 14.10.1996 Маневицького району (відповідно Постанови Верховної Ради України від 17.08.2020 №807-IX “Про утворення та ліквідацію районів” в даний час Луцького району) Волинської області, яке згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 19.12.1991 року зі змінами та доповненнями від 01.07.1992 “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення, внаслідок аварії на ЧАЕС, віднесено до 3-ї категорії гарантованого добровільного відселення.

Довідкою від 12.11.2024 №3420, виданою Маневицьким селищним головою, підтверджується факт про те, що позивач дійсно був зареєстрований та постійно проживав з 19.11.1996 по 26.04.2013 в сел. Маневичі Волинської області, яке відповідно до постанови КМУ від 23.07.1991 №106 належить до зони гарантованого добровільного відселення.

Скаржник наголошує, що позивач в період з 01.09.1986 по 05.03.1990 навчався у Ківерцівському медичному училищі, а тому такий період не може бути зарахований до періоду проживання (навчання та період роботи) на території зони гарантованого добровільного відселення.

Як підставно зауважено судом першої інстанції, під час навчання та подальшої роботи позивач проживав в с. Матейки Луцького району Волинської області з дня народження по ІНФОРМАЦІЯ_1 ; з 06.05.1992 по 14.10.1996. Був зареєстрований та проживав за адресою у с. Матейки, Луцького району Волинської області, що підтверджуються довідкою від 12.11.2024 №3420.

Крім того, відповідачем не враховано ту обставину, що с. Матейки Луцького району знаходиться на відстані близько 30 км від м. Ківерці, де навчався позивач в Ківерцівському медичному училищі.

Близькість розташування навчального закладу та наявність прямого транспортного сполучення з с. Матейки до м. Ківерці надавало позивачу можливість проживати з батьками у с. Матейки та щоденно доїжджати на навчання в м. Ківерці.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що період навчання з 01.09.1986 по 05.03.1990 підлягає зарахуванню.

Матеріалами справи підтверджується проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення необхідних 3 роки у період з моменту аварії по 01.1993 (з 26.04.1986 по 19.06.1990 понад 4 роки 1 місяць, з 06.05.1992 по 01.01.1993 понад 07 місяців) та понад 25 років з моменту аварії до 26.04.2013.

Таким чином, за відсутності правової оцінки, наданої територіальним органом Пенсійного фонду України щодо наявності усіх умов для надання позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи з 24.07.1996 по 31.12.1998, то апеляційний суд зазначає, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи щодо трудової діяльності позивача у спірний період, тому не внесення назви підприємства при прийнятті, є формальною підставою для не зарахування даного страхового стажу.

Колегія суддів звертає увагу, що Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно п.2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) та від 06.03.2018, 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а (№К/9901/44334/18), №754/14898/15-а.

Разом з тим, як передбачено підпунктом 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Отже, органи пенсійного забезпечення мають право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації, зазначеної в трудовій книжці позивача.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач має право на зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи..

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі № 140/4174/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш