Рішення від 08 січня 2026 р. у справі №607/16083/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.01.2026 Справа №607/16083/25 Провадження №2/607/1755/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участі секретаря судового засідання Кочмар С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27.11.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали Договір кредитної лінії № 816902252 у формі електронного документа та підписано за допомогою електронного підпису, відповідно до якого Відповідач отримав від Товариства кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 15 015,00 грн. На виконання умов Договору грошові кошти були перераховані Товариством на банківську карту відповідача, яка була вказана Відповідачем при укладанні Договору. Проте, в порушення умов Договору та Правил Позичальник не повернув надані йому кредитні кошти та не сплатив проценти за їх користування в обумовлені сторонами строки.

28.01.2025 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги за Договором до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» за Договором Факторингу № МВ-ТП/19.

Так, зобов`язання зі сторони кредитора за Договором виконані в повному обсязі, в свою чергу Відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить: загальна заборгованість за кредитним договором заявлена до стягнення Позивачем – 45 769,35 грн, з них: заборгованість по кредиту – 15 015,00 грн., проценти за користування кредитом – 30 754,35 грн.

У зв`язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Ухвалою судді від 11.08.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Витребувано в АТ КБ «Приватбанк» інформацію щодо карткового рахунку ОСОБА_1

09.09.2025 на виконання ухвали від 11.08.2025 АТ КБ «Приватбанк» надало запитувану судом інформацію щодо карткового рахунку ОСОБА_1 .

У судове засідання представник позивача не з`явився, подавши заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задоволити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про день та час слухання справи неодноразово повідомлявся у встановленому законом порядку, зокрема шляхом надіслання на поштову адресу за його зареєстрованим місцем проживання повістки про виклик до суду. Відповідач про причини своєї неявки суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи та відзиву на позов не подавав.

Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, відзиву на позов не подавав, тому відповідно до ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення, оскільки проти заочного розгляду справи не заперечує позивач.

У зв`язку з неявкою учасників справи, відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізувавши всі обставини справи, належність та допустимість доказів, встановив наступні обставини.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи суспільних інтересах. Суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 27.11.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 816902252 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору, за цим Договором Кредитодавець зобов?язується надати Позичальникові Кредит у формі Кредитної лінії, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов?язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом та Комісію за надання кредиту відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських металів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі - Правила).

Згідно п. 2.2 Договору, загальний розмір Кредиту за цим Договором становить 15015 грн 00 коп. (п?ятнадцять тисяч п?ятнадцять грн. нуль коп.). Разом із тим Позичальнику на умовах та у порядку, що передбачені цим Договором, можуть бути надані додаткові грошові кошти у Кредит шляхом надання додаткових Траншів.

Відповідно до п. 2.3 Договору, кредитодавець надає Позичальнику перший Транш за Договором у розмірі, що дорівнює Загальному розміру Кредиту 27.11.2024 (що є датою надання Кредиту).

Згідно п. 5.1 Договору, кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки 5168-74ХХ-ХХХХ-9210, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором.

Рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми Кредиту за всіма наданими Траншами є дата закінчення Дисконтного періоду кредитування – 27.12.2024, а саме протягом 30 (тридцять) днів від дати отримання першого Траншу Позичальником. У разі Пролонгації чи Поновлення Дисконтного періоду Рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми Кредиту зміщується на відповідну дату закінчення Дисконтного періоду, визначену за правилами цього Договору. (п.7.1. Догвору).

За користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом. Інших витрат Позичальника Договором не передбачено (п.8.1 Договору).

Відповідно до п.8.3 Договору, базова процентна ставка складає 0,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 відсотків річних.

Згідно п. 8.6 Договору, для суми Кредиту отриманої за першим Траншем, що вказана в п. 2.3. Договору, за перші 30 днів Дисконтного періоду та без повного дострокового повернення всієї суми Кредиту протягом Дисконтного періоду, орієнтовна загальна вартість Кредиту складе 20180 грн 25 коп. (двадцять тисяч сто вісімдесят грн. двадцять п?ять коп.) та буде включати в себе загальні витрати за Кредитом у вигляді процентів за користування Кредитом у розмірі 4414 грн 50 коп., Комісію за надання кредиту у розмірі 750 грн 75 коп. та суму Кредиту у розмірі 15015 грн 00 коп.. Орієнтовна реальна річна процентна ставка, розрахована згідно методики Національного банку України, з припущення користування Кредитом протягом Дисконтного періоду зі сплатою процентів за Базовою ставкою, розрахована згідно методики Національного банку України, складе 3549,34 відсотків річних. Денна процентна ставка, за методикою розрахунку передбаченою частиною 4 статті 8 Закону, розраховується наступним чином: (загальні витрати за користування сумою першого Траншу за весь строк кредитування: 269446,65 грн) / (сума першого Траншу за Договором: 15015 грн 00 коп.) / (строк кредитування: 1826 днів) ? 100% = 0,98 відсотків в день.

Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором UBNK, який було направлено позичальнику 27.11.2024 на номер мобільного телефону вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів.

Крім того, в матеріалах справи міститься Паспорт споживчого кредиту, який також підписано електронним підписом відповідача, та в якому містяться відомості про позичальника, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 15015,00 грн. на банківську карту ОСОБА_1 № НОМЕР_1 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Отже, кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, що підтверджується копіями довідки та підтвердженням щодо здійснення переказу грошових коштів на банківську карту отримувача.

Відповідно до відповіді АТ КБ «Приват Банк» №20.1.0.0.0/7-250825/96100-БТ від 03.09.2025, наданої на виконання ухвали суду, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 . Додатково направлено виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період 27-11-2024 – 27-11-2024 яка містить зарахування на суму 15015 грн.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №816902252 від 27.11.2024, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», заборгованість ОСОБА_1 становить 32 396,55 грн, з яких: заборгованості по основному боргу – 15 015,00 грн., заборгованості по відсоткам – 9 123,30 грн., заборгованість по комісії – 750,75 грн, неустойка – 7 507,50 грн.

28.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № МВ-ТП/19, відповідно до умов якого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило ТОВ «Таліон Плюс» свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

Відповідно до п.4.1. вказаного договору, наявне Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання Реєстру прав вимоги. Майбутнє Право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника та додаткового оформлення не потребує.

Згідно до п.1.3. вказаного договору, право вимоги - означає весь обсяг прав грошових вимог Клієнта за Кредитним договором (наявних та майбутніх), зокрема прав грошових вимог до Боржника по сплаті сум Боргу за Кредитним договором, строк платежу за якими настав, а також прав грошових вимог, які виникнуть в майбутньому.

Відповідно до реєстру прав вимоги від 28.01.2025 року до Договору факторингу №МВ-ТП/19 від 28.01.2025, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача за Кредитним договором №816902252 від 27.11.2024, боржник – ОСОБА_1 , сума заборгованості 32 396,55 грн., яка складається з: заборгованості по основному боргу – 15 015,00 грн., заборгованості по відсоткам – 9 123,30 грн., заборгованість по комісії – 750,75 грн, неустойка – 7 507,50 грн.

Позивачем надано також Розрахунок заборгованості за кредитним договором №816902252 від 27.11.2024 ТОВ «Таліон Плюс», з якого вбачається, що заборгованість за зазначеним кредитним договором станом на 24.06.2025 складала 54 027,60 грн., яка складається з: заборгованості по основному боргу – 15 015,00 грн., заборгованості по відсоткам – 30 754,35 грн., коміся – 750,75 грн, неустойка – 7 507,50 грн.

Однак позивач просить стягнути тільки тіло кредиту та відсотки.

Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги, а за змістом частини першої статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

В абзаці 2 частини другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію» (надалі Закон №675-VIII), який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону № 675-VIII зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків, оформлена в електронній формі.

Згідно із частинами третьою та шостою статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Як передбачено частиною першою статті 12 Закону № 675-VIII, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Як зазначалось вище, Кредитний договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Відповідач через особистий кабінет на вебсайті позикодавця подав заявку на отримання позики за умовами, які вважав зручними для себе, підтвердив умови отримання позики. Позикодавець надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який використано для підтвердження підписання договору.

Без здійснення вказаних дій відповідачем договір позики не був би укладений сторонами, відтак, цей правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

З огляду на викладене вище, суд вважає доведеним факт підписання ОСОБА_1 електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відтак укладення договору узгоджуються з вимогами статей 6, 627 ЦК України та статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору, зазначений договір недійсним не визнано.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 510 ЦК України передбачено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто, відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінює лише суб`єктний склад у частині кредитора.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Частиною першою статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за договорами, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.

З урахуванням приписів статті 517 ЦК України, доказами прав нового кредитора у зобов`язанні є документи, які засвідчують права, що передаються, та інформація, яка є важливою для їх здійснення.

Передача таких документів має на меті перевірку існування у кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов`язків, а також змісту та обсягу таких обов`язків (п. 41 постанови Верховного Суду від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).

Згідно частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України).

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги те, що за умовами Договору кредитної лінії №816902252 від 27.11.2024 відповідач отримав кредитні кошти та користувався ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів, всупереч частини першої статті 81 ЦПК України не надав, відтак, суд дійшов висновку про те, що заборгованість за тілом кредиту в розмірі 15 015,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».

Крім того, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Так, як зазначалось вище, умовами договору сторони визначили строк кредитування 30 днів.

Відповідно до п.3.1 Договору Позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого Позичальник може отримати черговий Транш в межах Кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму Кредиту. На момент укладення цього Договору строк Дисконтного періоду користування складає 30 (тридцять) днів від дати отримання Позичальником першого Траншу. Загальний строк Дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. Договору. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору строк дії Кредитної лінії та строк Дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого Траншу за Договором.

Сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного періоду та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови, якщо Позичальником в Особистому кабінеті активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена. ( п.3.2. Договору).

Як слідує із п.3.3. Договору для здійснення першої Пролонгації Дисконтного періоду за цим Договором, Позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 (тридцять) днів Дисконтного періоду проценти у розмірі 4414 грн 50 коп та нараховану комісію за надання кредиту у розмірі 750,75 грн. Про суму нарахованих процентів, що Позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій Позичальник інформується через Особистий кабінет. У разі якщо строк Дисконтного періоду закінчився, Позичальник має можливість повернутися в Дисконтний період, якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати його закінчення здійснить оплату всіх фактично нарахованих на дату повернення процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки). Після Поновлення Дисконтного періоду, його тривалість складає 30 (тридцять) календарних днів та застосовуються умови його Пролонгації Дисконтного періоду, описані в п. 3.2. Договору

З матеріалів справи встановлено, що 27.11.2024 між ТОВ «Манівео» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір за №816902252, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 15 015 грн, шляхом перерахування ТОВ «Манівео» кредитних коштів на його платіжну картку.

При цьому, отримавши 27.11.2024 кредит, строк повернення якого відповідно до п. 7.1 Договору становив 30 днів, відповідач до 27.12.2024 коштів у зазначеному розмірі з процентами не повернув, не внісши жодної суми на погашення заборгованості, а відтак відповідно до п. 3.3 Договору, це свідчить про те, що ОСОБА_1 не скористався своїм правом на пролонгацію строку дії кредитного договору.

Матеріали справи не містять доказів пролонгації строку дії кредитного договору чи укладення додаткових угод до нього, у зв`язку з чим строк дії договору становить 30 днів — до 27.12.2024.

За таких умов Договору, які були погоджені сторонами, кредитор має право нараховувати відсотки за договором лише 30 днів, починаючи з дня укладення договору. Договором не передбачено нараховування відсотків після закінчення терміну його дії, який складає 30 днів – до 27.12.2024 включно.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, при вирішенні спірних правовідносин суд зауважує на необхідності застосування положення contra proferentem (з лат. - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зроблено висновок, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem" (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» («no individually negotiated»), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін». Тобто, «contra proferentem» має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: «contra proferentem» має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; «contra proferentem» спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); «contra proferentem» застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено тіло кредиту, строк кредитування і розмір відсотків, а саме у 15 015,00 грн – тіло кредиту, 30 днів – строк Договору, дата повернення кредиту 27.12.2024, 4 414,50 грн – розмір відсотків за Договором, а не завуальованими, неясними умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом.

Це не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Отже, до стягнення з відповідача на користь нового кредитора - позивача підлягають тільки 15 015,00 грн – тіло кредиту, та 4414,50 грн проценти.

Суд не встановив, що у спірних правовідносинах відбулася пролонгація.

Таким чином, дослідивши надані суду докази, матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Таліон Плюс» підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за укладеним кредитним договором в сумі 19 429,50 грн., з яких: 15015,00 грн. заборгованість по основному боргу, 4414,50 грн. заборгованість по відсоткам, яка існувала на час переходу прав вимоги від TOВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «ФК «Таліон Плюс».

У своїй постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позивач не заявляє вимоги в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України.

Щодо розподілу судових витрат, Суд зазначає наступне.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отож, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір в розмірі 1 027,72 грн (19 429,50 * 2 422,40 : 45 796,35), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем на оплату правничої допомоги слід зазначити наступне.

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.15 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В цілому, зміст наведених стороною позивача послуг адвоката відповідає предмету спору, а тому визнається судом обґрунтованим.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи, суд бере до уваги обставини справи, те, що позов задоволено частково, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, а також, враховує принцип розумності та справедливості.

Враховуючи наведене, а також беручи до уваги, що позов задоволено частково, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати за надання правничої допомоги в розмірі 2 121,29 грн. (19 429,50 * 5000 : 45 796,35), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 509, 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258, 259, 263, 265, 268, 280-282, 289, 352-355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» заборгованість за Договором кредитної лінії №816902252 від 27.11.2024 в розмірі 19 429,50 (дев`ятнадцять тисяч чотириста двадцять дев`ять) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» 1 027,72 гривень сплаченого судового збору та 2 121,29 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Копію рішення суду направити сторонам по справі.

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку, до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЛІОН ПЛЮС», адреса місця знаходження: вул.Жабинського, 13, м.Чернігів, код ЄДРПОУ 39700642.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич