Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №500/60/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/60/25 пров. № А/857/9963/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.;

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі № 500/60/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя у І інстанції Мірінович У.А,,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Тернопіль,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася у Тернопільський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач 2) в якому просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в України в Тернопільській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу ОСОБА_1 період з 30.03.1994 по 04.04.1999 та з 01.09.1979 по 29.06.1982 та прийняти рішення з питання призначення пенсії починаючи з 20.05.2024 із врахуванням висновків викладених у рішенні суду.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 2 оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка 28 листопада 2024 року звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно з статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На дату звернення вік позивачки становив 60 років 06 місяців 9 днів.

Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви, за екстериторіальним принципом відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.03.2021 року за № 359/35961 структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняло рішення №192450007081 від 05.12.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Відмовляючи у призначенні пенсії за віком Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виходило з того, що страховий стаж позивачки складає – 27 років 10 місяців 16 днів, при необхідному стажу для призначення пенсії не менше 31 року.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 05.08.1982, до страхового стажу, не зараховано: період роботи з 30.03.1994 по 04.04.1999, оскільки запис про звільнення скріплено печаткою, яка не містить інформації про код підприємства (постанова КМУ «Про створення Єдиного реєстру підприємств та організацій України» від 22.01.1996 № 118); період навчання, з 01.09.1979 по 29.06.1982, згідно довідки від 12.04.2024 №36, виданої на « ОСОБА_2 », оскільки в свідоцтві про одруження зазначено «по батькові» “ ОСОБА_3 ”, що не відповідає паспортним даним заявниці; періоди здійснення підприємницької діяльності з 10.09.2002 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України а також дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5).

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком протиправними, позивачка звернулась до суду із вказаним позовом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 (далі - Закон №1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.

Згідно частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно статті 62 Закону №1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відтак, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком не зарахував до страхового стажу позивачки період роботи з 30.03.1994 по 04.04.1999 у ПМП "Ольга" згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 05.08.1982, оскільки запис про звільнення скріплено печаткою, яка не містить інформації про код підприємства на печатці. В обґрунтування законності такого рішення зазначив, що згідно з пунктом 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01 1996 №118, ідентифікаційний номер є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єктів і зазначається на його печатках та штампах. З приводу чого, суд зазначає наступне.

22.01.1996 з метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 118 Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, якою затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України і визначено ввести його в дію з 1 січня 1996 року.

Згідно вказаного Положення (в первинній редакції) Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо).

Відповідно до пункту 4 Положення інформаційний фонд Державного реєстру включає такі види даних, як ідентифікаційні - ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності, що є єдиним для всього інформаційного простору України, та його назва.

Відтак, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - це унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, який створений з 1 січня 1996 року. Тобто, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України почали присвоювати юридичним особам з 1 січня 1996 року.

Опис печаток і штампів був визначений у розділі 4 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 № 643 (далі - Інструкція № 643).

На момент затвердження Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів було встановлено такі вимоги до печаток: печатки з емблемами з відповідним описом, можуть бути виготовлені тільки в тому випадку, якщо емблема передбачена у статуті або положенні про підприємство, установу, організацію чи господарське об`єднання, затверджена відповідними міністерствами чи іншими центральними органами державної виконавчої влади, або місцевою державною адміністрацією . чи органами місцевого і регіонального самоврядування. Символіка на емблемах повинна відповідати характеру діяльності підприємств, установ, організацій та господарських об`єднань, а також функціям, що виконують згідно за статутами та положеннями такі юридичні особи (пункт 4.2 Інструкції); проста печатка виготовляється круглої або трикутної форми (пункт 4.3 Інструкції"); на печатках по колу або трикутнику кожний реквізит зазначається тільки українською мовою, а для спільних з іноземними фірмами підприємств додатково - мовою співзасновника (п. 4.4 Інструкції).

Таким чином, вимога про зазначення на печатці підприємства ОКПО, ідентифікаційного коду (коду ЄДРПОУ, номеру свідоцтва про державну реєстрацію) була відсутня. Згодом, до розділу 4 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 № 643, було внесено зміни. Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.07.1994 № 379 внесено зміни до пункту 4.2 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 № 643, внаслідок яких пункт 4.2 було доповнено абзацом такого змісту: На печатках і штампах суб`єктів підприємницької діяльності повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію.

З 01.01.2004 набув чинності Господарський кодекс України, відповідно до частини сьомої статті 58 якого на печатках і штампах суб`єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб`єкта включено до державного реєстру суб`єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця. Положеннями пункту 4 розділу Прикінцеві положення Господарського кодексу України було установлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов`язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Отже, фактично з 01.01.2004 для суб`єктів господарювання був встановлений обов`язок привести свої печатки у відповідність до вимог частини сьомої статті 58 Господарського кодексу України. Разом з тим, строк приведення печаток у відповідність до зазначених вимог установлений не був.

Верховний Суд в постанові від 07.02.2018 за результатом розгляду справи №275/615/17 підтвердив висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що положення Постанови Верховної Ради України від 11.05.1992 "Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи" № 2318-XII та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів", затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 № 643 не містять вказівок про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов`язок їх заміни.

Зважаючи на те, що на час працевлаштування позивачки 30.03.1994 у ПМП «Ольга» не існувало вимог про обов`язкове зазначення на печатці юридичної особи ідентифікаційного коду Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, оскільки він запроваджений з 1 січня 1996 року, є безпідставними доводи представників відповідачів про обов`язкове зазначення на печатці ПМП «Ольга» ідентифікаційного коду, та як наслідок невизнання всього періоду роботи позивачки через відсутність скріплення запису в трудовій книжці про звільнення з роботи печаткою підприємства з ідентифікаційним кодом Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду право пенсіонера на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні (постанови від 07.02.2018 по справі №275/615/17, від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а).

Верховний Суд не відходив від вказаного правового висновку та підтвердив його у постанові від 20.01.2022 року №591/7003/16а, в якій зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.

Таким чином, відповідач 2 протиправно не зарахував позивачці період роботи з 30.03.1994 по 04.04.1999 у ПМП «Ольга».

Стосвоно незарахування відповідачем 2 до страхового стажу позивачки періоду навчання з 01.09.1979 по 29.06.1982, згідно довідки від 12.04.2024 №36, виданої на « ОСОБА_2 », з тих підстав, що в свідоцтві про одруження зазначено «по батькові» « ОСОБА_3 », що не відповідає паспортним даним заявниці, суд зазначає наступне.

Згідно пункту «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно абзацу 1 пункту 1 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 8 Порядку №637, час навчання у вищих учбових, професіональних, учбово-виховних закладах, учбових закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, у аспірантурі, докторантурі й криничній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, які видані на підставі архівних даних і які містять відомості про період навчання. При відсутності у таких документах відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умови, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.

При відсутності у дипломі особи відомостей часу навчання, приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умови, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.

Разом з тим, трудова книжка позивачки серії НОМЕР_1 від 05.08.1982 не містить відомостей про період її навчання з 01.09.1979 по 29.06.1982.

На підтвердження вказаного періоду до заяви позивачкою додано довідку видану Національним університетом біоресурсів і природокористування України від 12.04.2024, у якій зазначено, що ОСОБА_2 навчалася в Копичинському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку МСГ УРСР за спеціальністю «Бухгалтерський облік в сільськогосподарському виробництві» на денній формі навчання з 01.09.1979 по 29.06.1982 і здобула кваліфікацію «бухгалтер» (арк.справи 10 зворот).

Згідно паспорта позивачки серії НОМЕР_2 виданим 18.12.2010 Кременецьким РВ УМВС України в Тернопільській області, її прізвище, ім`я та по батькові значиться ОСОБА_1 , у графі «сімейний стан» вказано, що 06.11.1983 зареєстровано шлюб із ОСОБА_4 (арк.справи 10 зворот).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 виданого повторно 10.08.2021 (арк.справи 10), слідує, що 06.11.1983 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. Після реєстрації шлюбу прізвище позивачки змінено з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ». У вказаному свідоцтві «по батькові» нареченої зазначено « ОСОБА_3 ».

Період навчання позивачки підтверджується саме довідкою виданою Національним університетом біоресурсів і природокористування України від 12.04.2024. При цьому, відповідач не ставить під сумнів зміст вказаної довідки при вирішенні питання про призначення позивачці пенсії, а лише покликається на наявність формальних неточностей в свідоцтві про шлюб.

В оскаржуваному рішенні та у поданому відзиві пенсійним органом взагалі не обґрунтовано, яким чином виявлені розбіжності в частині зазначення по батькові позивачки в свідоцтві про шлюб унеможливлюють зарахування періоду навчання до страхового стажу.

Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 638/1846/15-а встановлено, що органи пенсійного фонду не можуть відмовити особі у призначенні пенсії через формальні неточності у документах.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Таким чином, дошлюбне прізвище позивачки « ОСОБА_5 », після укладення шлюбу прізвище позивачки змінено на « ОСОБА_6 », відтак, дії відповідача щодо незарахування періоду навчання лише через формальну неможливість підтвердження належності прізвища не може нівелювати право позивачки на зарахування періоду навчання та позбавляти права на належне пенсійне забезпечення.

Тому, відповідачем 2 протиправно не зараховано до страхового стажу позивачки період навчання з 01.09.1979 по 29.06.1982, оскільки такий має бути зарахований, з огляду на вищевикладене.

Позивачці відмовлено у зарахуванні до страхового стражу спірних періодів та у призначенні пенсії рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №192450007081 від 05.12.2024, суд вважає, що з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивачки, слід визнати таке рішення протиправним та скасувати його.

В даному випадку визнання судом протиправними дій відповідача 2 жодним чином не вплине на захист прав позивачки, оскільки суд визнав рішення про відмову у призначенні пенсії позивачці протиправним та скасував відповідне рішення, що є належним способом захисту, оскільки рішення є результатом дії, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог зобов`язального характеру до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, суд зазначає, що в межах спірних правовідносин Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не здійснювало розгляд заяви позивачки, не проводило розрахунку її страхового стажу, не приймало рішення про відмову чи в призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього будь-яких обов`язків, в тому числі зарахувати певні періоди до страхового стажу, повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Отже, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №22-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

У зв`язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 повноваження щодо призначення пенсії позивачці пенсії були делеговані Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Дії зобов`язального характеру щодо зарахування до страхового стажу позивачці періодів з 30.03.1994 по 04.04.1999 та з 01.09.1979 по 29.06.1982, та повторно розглянути заяви про призначення пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності – Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Вказаний спосіб захисту порушених прав позивачки є належним, ефективним, достатнім для їх відновлення.

За вказаних обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд висновує, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є обґрунтованими, а вимоги такими, що належать до задоволення у спосіб встановлений судом.

Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі № 500/60/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин