Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №140/13157/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/13157/24 пров. № А/857/15440/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.;

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року у справі № 140/13157/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,-

суддя у І інстанції Димарчук Т.М.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася у Волинський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення від 01.08.2024 №033050010633 щодо відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві призначити і виплачувати пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з дня набуття права на призначення пенсії згідно поданої заяви від 05.07.2024.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та є потерпілою (категорії 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 09.04.1996.

25.07.2024 позивач звернувся до територіального управління ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. До заяви додала: довідку про присвоєння ідентифікаційного коду; паспорт; посвідчення потерпілої від ЧАЕС; свідоцтво про народження дитини; свідоцтво про шлюб; довідку про місцепроживання (реєстрації); трудову книжку та документи про стаж (а.с. 18-26).

За принципом екстериторіальності відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в м. Києві яким прийнято рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 01.08.2024 №033050010633 про відмову у призначенні пенсії позивачці зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки не підтверджено постійне проживання станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення. У рішенні вказано, що проживання в зоні гарантованого добровільного відселення заявниці станом на 01 січня 1993 року становить 02 роки 05 місяців 3 дні. Страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становить 32 роки 04 місяці 12 днів.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 Закону №796-XII, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника (частина перша статті 9 Закону №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-XII від 28.02.1991 (далі – Закон №796-XII).

Згідно статті 15 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

Згідно пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Згідно зі статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені статтею 55 Закону №796-XII.

Згідно абзацу 1 частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно абзацу 4 частини 2 статті 55 Закону №796-XII передбачено зменшення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зокрема, для потерпілих від аварії на Чорнобильської ЧАЕС, які постійно проживали чи постійно працювали у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. Зменшення віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (категорія 3).

Приміткою до цього пункту визначено, що початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною третьою статті 55 Закону №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” і цього Закону.

Отже, право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи” від 23.07.1991 №106 с.Карасин Камінь-Каширського району Волинської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”).

Відповідно до частини третьої статті 65 Закону №796-XII посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Згідно пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №551) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, іншими актами законодавства.

Абзацу 6 Порядку №551 передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Таким чином, суд не погоджується з рішенням ГУ ПФУ в м. Києві про відсутність у позивачки станом на 01.01.1993 необхідного (не менше 3-х років) періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 09.04.1996. У свою чергу наявність такого посвідчення підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501.

Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а, від 30.09.2020 №572/1921/17 та від 30.08.2022 №357/6372/17.

Посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 09.04.1996 видане позивачці Волинською обласною державною адміністрацією 09.04.1996 недійсним не визнавалось, а її статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи не оспорюється.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що звертаючись до відповідача із відповідною заявою про призначення пенсії, окрім довідки потерпілої від Чорнобильської катастрофи (3 категорії) серії Б №673636 від 09.04.1996, позивачкою надано також інші необхідні документи, а саме: довідку №552 від 19.08.2022 видану Карасинським старостинським округом Сошичненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області про місцепроживання, з якої слідує, що ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ) з 23.08.1970 (з часу народження) по 17.10.1995 була зареєстрована та постійно проживала в АДРЕСА_1 , яке відноситься до зони добровільного гарантованого відселення III категорії відповідно до статті 14 (п.3) Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (а.с.20).

Отже, поданими позивачем документами підтверджено факт її постійного проживання (реєстрації) в с. Карасин Волинської області, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи” станом на 01.01.1993 більше трьох років.

Згідно пункту 4 частини 2 ст. 55 Закону "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зменшення пенсійного віку (не більше на 6 років) можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 01.01.1993 є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання чи роботи у зоні гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до статті 55 Закону №796-XII умовами призначення пенсії ОСОБА_1 із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” є: наявність відповідного страхового стажу (з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року), зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно статті 55 Закону №796-XII. Початкова величина зниження пенсійного віку (на три роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Оскільки довідкою про місце проживання від 19.08.2022 №552 Сошичненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області підтверджено фактичне проживання позивачки з 23.08.1970 по 17.10.1995 в с. Карасин Волинської області, це свідчить про можливість застосування до позивачки початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, передбаченої статтею 55 Закону №796-XII, так як обов`язковою умовою для такого застосування є постійне проживання особи у зонах відчуження з моменту аварії на ЧАЕС (з 26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідачем не заперечується, що у ОСОБА_1 наявний страховий стаж необхідний для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, тому, на переконання суду, позивачка має право на зменшення пенсійного віку на 6 років, оскільки згідно з ст.55 Закону №796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Разом з тим, позивачка до пенсійного органу з відповідною заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” звернулася 25.07.2024, тобто за місяць до досягнення 54 років, а тому зменшення пенсійного віку в даному випадку становить 6 років.

Згідно пункту 1 статті 45 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи приписи пункту 1 статті 45 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” суд зазначає, що пенсія зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має бути призначена ОСОБА_1 з 24.08.2024 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).

Судом першої інстанції правомірно не взято до уваги пояснення відповідача про те, що період проживання позивачки в зоні добровільного гарантованого відселення станом на 01.01.1993 не складає трьох років (у зв`язку з тим, що позивач навчалась з 01.09.1988 по 17.05.1989 у м. Нововолинську та працювала з 15.06.1989 по 23.01.1996 в с. Доротище, яке не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення) з огляду на таке.

Диплом - це офіційний документ про закінчення середнього спеціального або закладу вищої освіти та присвоєння відповідної кваліфікації.

Отже, диплом про освіту (або його відомості) не може бути документом, що підтверджує (або спростовує) проживання потерпілої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні гарантованого добровільного відселення. Отже дані диплома про освіту (або ж відомості зазначені у трудовій книжці позивача) не спростовують факту постійного проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення.

Безумовним є й те, що навчання позивачки в м. Нововолинську переривалося періодами канікул (літніх та зимових), вихідними днями (субота, неділя), а навчальний заклад, в якому позивач навчалася знаходиться на території Волинської області. Аналогічна ситуація щодо роботи позивача в с. Доротище (яке знаходиться за 25 км від с. Карасин, Камінь-Каширського району), що давало можливість за наявності прямого транспортного сполучення добиратися з місця проживання позивачки до місця навчання та місця роботи (щоденно).

Таким чином, оскаржуване рішення ГУ ПФУ м. Києві від 01.08.2024 №033050010633 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ прийняте незаконно, необгрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому судом першої інстанції правомірно скасоване.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи наявність у позивача статусу особи потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, які підтверджують факт реєстрації та проживання позивачки на території гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 більше трьох років, а також необхідний страховий стаж (32 роки 04 місяці 12 днів на момент звернення із заявою), суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року у справі № 140/13157/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин