Постанова від 18 січня 2026 р. у справі №300/1977/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 рокуСправа № 300/1977/25 пров. № А/857/22524/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року (суддя Чуприна О.В., м.Івано-Франківськ), -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі ГУПФ-1, ГУПФ-2 відповідно), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ-2 від 24.02.2025 № 926130146911 (далі Рішення) про відмову у перерахунку і виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-ХІІ) в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.02.2025, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати ГУПФ-2 здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону № 1788-ХІІ в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.02.2025, з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі ГУПФ-3) як співвідповідача у справі.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Рішення. Зобов`язано ГУПФ здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону № 1788-ХІІ в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.03.2025, урахуваннями виплачених сум. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач ГУПФ-2, який із покликанням на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції задоволено позовні вимоги до неналежного відповідача. Позивач перебуває на обліку в ГУПФ-1, а пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України. Також зазначає, що позивачу вже призначена надбавка членам сімей реабілітованих відповідно до пункту 4.2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі Постанова № 654) з 01.02.2025 у розмірі 43,52 грн.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку ГУПФ-1 та з 12.02.2009 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV).

Позивач 29.01.2025 звернулась до ГУПФ-1 із заявою про перерахунок пенсії, вид перерахунку визначено «зміна надбавки (підвищення реабілітованим в розмірі 50% від мінімальної зарплати, зарахувати в кратності період перебування в місцях спецпоселення».

До означеної заяви позивачем, серед іншого, долучено копії Рішення Національної комісії з реабілітації від 19.12.2024, Висновок Національної комісії з реабілітації про визнання особи потерпілою від репресій, довідку від 15.07.2000 за №225, довідку від 21.07.1993 за №2794/2017, довідку від 22.12.1992 за №3/3-20346, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження, свідоцтва про розірвання шлюбу, свідоцтва про зміну імені, довідку про укладення шлюбу.

За результатами розгляду вказаної заяви прийнято рішення від 06.02.2025 за № 926130146911 про перерахунок пенсії, яким з 01.02.2025 встановлено позивачу надбавку членам сімей реабілітованих в розмірі 43,52 грн.

17.02.2025 ОСОБА_1 звернулась до ГУПФ-1 із заявою про перерахунок пенсії, вид перерахунку визначено «підвищення реабілітованим в розмірі 25% від мінімальної заробітної плати, зарахувати до розрахунку пенсії в кратності період перебування в місцях спецпоселення».

До вказаної заяви позивачем долучено, зокрема, копії Рішення Національної комісії з реабілітації від 19.12.2024, Висновок Національної комісії з реабілітації про визнання особи потерпілою від репресій.

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто ГУПФ-2, яким прийнято Рішення про відмову у перерахунку пенсії. Вказана відмова мотивована тим, що ОСОБА_1 вже призначена надбавка членам сімей реабілітованих відповідно до Постанови № 654) з 01.02.2025 згідно з заявою від 29.01.2025.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі Закон № 962-XII) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Статтею 1 Закону №962-XII встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до статті 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом № 1788-ХІІ.

Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до довідки (про реабілітацію) Служби Безпеки України Управління по Івано-Франківській області від 21.07.1993 № 9794/2017 громадянин ОСОБА_2 1918 р.н. засуджений 19.04.1945 ВТ військ НКВД Станіславської області за статтями 54-Іа, 54-ІІ КК УРСР на 15 років каторжних робіт, знаходився під вартою в місці позбавлення волі 10 років, 02 місяців і 29 днів. На підставі статті 1 Закону № 962-XII, ОСОБА_2 реабілітований.

Відповідно до довідки про реабілітацію від 02.12.1992 за №3/3-20346 МВД УССР Управління Внутрішніх справ Івано-Франківської області ОСОБА_3 , 1923 р.н., ОСОБА_4 1887 р.н., 23.10.1947 виселені з села Клубівці, Тисменицького району, Станіславської області на спецпоселення в Карагандинську область з конфіскацією майна.

Разом з ними вивезені неповнолітні ОСОБА_5 , 1933 р.н.я, ОСОБА_2 , 1940 року народження і ОСОБА_6 1944 р.н.

На підставі статті 3 Закону № 962-XII вищезгадані особи реабілітовані з відновленням у всіх громадянських правах і поверненням конфіскованого майна чи його вартості.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_7 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в Железнодорожному районі Карагандинської області, про що в книзі записів актів про народження 12.04.1954 зроблено відповідний запис за № 294.

Відповідно до довідки про укладення шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено 27.12.1975 укладено шлюб. Вказаний шлюб розірвано 05.12.2000.

Свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 від 19.05.2023 засвідчується обставина 19.05.2023 зміни імені позивача з ОСОБА_9 на ОСОБА_1 .

На час здійснення репресій позивач проживала разом із батьком однією сім`єю, в тому числі проживала у спецпоселенні, куди сім`ю було переселено примусово та відповідно до пункту 2 статті 1-3 Закону № 962-XII є потерпілою від репресії, оскільки є донькою репресованої особи, яка народилася на засланні.

Також відповідно до рішення Національної комісії з реабілітації від 19.12.2024 ОСОБА_10 , 1954 р.н., визнано потерпілою від репресій.

За змістом висновку Національної комісії з реабілітації ОСОБА_10 , 1954 р.н., підлягає визнанню потерпілою від репресій відповідно до пункту 2 статті 1-3 Закону № 962-XII, як дитина репресованої особи, яка народилася на засланні під час перебування репресованої особи на засланні.

Враховуючи викладене, зокрема те, що позивачка належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів, реабілітованої по статті 3 Закону № 962-XII, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивачка має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 травня 2024 року у справі №500/5507/23.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону № 1788-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскаржуване Рішення ГУПФ-2, яким відмовлено у встановленні позивачці підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що дії зобов`язального характеру щодо вирішення питання щодо здійснення перерахунку і виплати підвищення до пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є ГУПФ-2.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 7 травня 2024 року у справі №460/38580/22 та 24 травня 2024 року №460/17257/23.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи, надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених як позивачем так і відповідачем, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич