Постанова від 06 січня 2026 р. у справі №500/508/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/508/25 пров. № А/857/38763/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,

за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року, прийняте суддею Подлісною І.М. об 11 годині 28 хвилині, у м. Тернополі, повний текст складено 18 серпня 2025 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернулася із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі – В/Ч, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу командира В/Ч НОМЕР_1 від 04.12.2023 за №5790/1 про притягнення позивача до матеріальної відповідальності та проведення щомісячних відрахувань із грошового забезпечення у розмірі 20 відсотків до повного погашення збитків, завданих державі на суму 96568,67 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що службовим розслідуванням встановлено незаконне нарахування коштів В/Ч НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 ..

Безпідставним є посилання позивача на ст.1215 ЦК України, оскільки позивач діяв недобросовісно, так як був відсутній на службі з 16.11.2022 без поважних причин, проте отримував грошове забезпечення за вказаний період, а відтак наявні підстави для стягнення з нього безпідставно набутих коштів.

Суд звернув увагу на те, що наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2024 №64 солдат ОСОБА_1 виключений з списків особового складу та вибув до нового місця служби – ІНФОРМАЦІЯ_1 . В даному наказі, з яким позивач ознайомлений, зазначено, що у нього є заборгованість за період безпідставної відсутності у військовій частині. Зазначений наказ в частині заборгованості позивач не оскаржував.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом не досліджено основну умову притягнення до матеріальної відповідальності – доведення вини в завданні шкоди.

Звертає увагу на відсутність причинно – наслідкового зв`язку між його діями та завданою шкодою.

Крім того, судом не досліджено, чому відповідачем подано документи про притягнення до матеріальної відповідальності до ІНФОРМАЦІЯ_2 не одночасно із наказом про виключення зі списків особового складу у зв`язку із переведенням на інше місце несення служби, а через одинадцять місяців.

Судом першої інстанції не зрозуміло на підставі яких доводів відповідача зроблено висновок, що позивач ознайомлений із заказом про переведення до нового місця військової служби, в якому зазначено про залишок суми збитків, завданих державі.

Просить скасувати рішення та прийняти постанову, якою відмовити в позові.

В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.03.2022 за № 2 солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду гранотометника третього єгерського відділення третього єгерського взводу першої єгерської роти першого єгерського батальйону В/Ч НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.09.2022 за № 441 солдата ОСОБА_1 увільнено від займаної посади та призначено на посаду солдата резерву 44 запасної роти В/Ч НОМЕР_1 .

На підставі наказу командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.11.2022 за № 482 солдат ОСОБА_1 убув у відпустку за сімейними обставинами терміном на 10 календарних днів з 04.11.2022 по 13.11.2022 до м. Бережани Тернопільської області, у зв`язку з хворобою дружини.

На підставі доповіді помічника командира бригади з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби майора ОСОБА_2 від 24 лютого 2023 за № 360 та наказу командира В/Ч НОМЕР_1 від 26.02.2023 за № 757 проведено службове розслідування за фактом самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_1 , складено акт службового розслідування та видано наказ командира В/Ч (з адміністративно-господарської діяльності) від 09.03.2023 № 914 «Про результати службового розслідування», яким солдата ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення «сувора догана».

Відповідно до наказу командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.11.2023 за № 331 солдат ОСОБА_1 вважається такими, що повернулися до розташування частини і більше не вважаються таким, що самовільно залишили частину.

З 16 листопада 2022 по 18 січня 2023, солдату ОСОБА_1 , було здійснено нарахування та виплата В/Ч НОМЕР_1 грошового забезпечення в сумі 96568,67 (дев`яносто шість тисяч п`ятсот шістдесят вісім) грн. 67 коп.

Як зазначено у оскаржуваному Наказі №5790/1 (4 сторінка) вина ОСОБА_1 виражається у формі недбалості і за це його притягнути до повної матеріальної відповідальності у розмірі завданої шкоди 96568,67 грн.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 №548-XIV (далі - Статут).

Дія цього Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Згідно зі статтею 16 Статуту кожен військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці передбачено, що залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначено Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 №160-IX (надалі - Закон №160-IX).

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини першої статті 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - це збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Інше майно - нерухоме та рухоме державне майно (крім військового майна, закріпленого за військовою частиною, установою, організацією, закладом), майно, залучене під час мобілізації, а також грошові кошти.

Колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями Закону №160-IX матеріальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, яка настає у випадку заподіяння військовослужбовцями та деякими іншими особами прямої дійсної шкоди під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Такий вид шкоди Закон визначає як збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу, внаслідок знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання чи незаконного використання військового або іншого майна, погіршення чи зниження його цінності, а також витрати на відновлення або придбання нового майна замість втраченого чи зіпсованого. До складу прямої дійсної шкоди також належать надлишкові виплати, які виникли під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

За змістом частини першої, другої статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

За приписами частини четвертої статті 3 Закону №160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Частиною першою статті 5 Закону №160-IX передбачено, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

За правилами частини першої статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №160-IX посадові (службові) особи, винні в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку.

Абзацом 1 частини другої статті 8 Закону №160-IX встановлено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Частиною третьою статті 8 Закону №160-IX передбачено, що розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Частинами шостою - восьмою статті 8 Закону №160-IX встановлено, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Приписами статті 9 Закону №160-IX передбачено, що завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Шкода не підлягає відшкодуванню у випадку смерті винної особи. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Абзацом 1 частини першої статті 10 Закону №160-IX передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону №160-IX якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

Положеннями частини першої статті 14 Закону №160-IX встановлено, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України.

На виконання статті 85 Дисциплінарного статуту Наказом Міністерства оборони України 21 листопада 2017 №608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок №608). Згідно з пункту 1 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; - внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов`язаного з корупцією; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи; надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Згідно із пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.

Як передбачено пунктом 1 розділу IV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

Відповідно до розділу V Порядку №608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.

В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожен учасник службового розслідування має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Згідно з пункту 1 розділу VI Порядку №608, за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 2 Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно пункту 9 Порядку №260, грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці за станом здоров`я) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Відповідно до пункту 12 Порядку №260, військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Згідно пункту 15 Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 3 цього Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Статтею 11 Закону №160-IX визначено, що у разі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.

Згідно з ст.13 Закону №160-IX стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.

Судом встановлено, що на підставі рапорту командира 44 запасної роти В/Ч НОМЕР_1 капітана ОСОБА_3 та наказу командира В/Ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 26.02.2023 за №757 проведено службове розслідування за фактом неприбуття з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 .

Колегія суддів зазначає, що притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності є можливим за умови заподіяння ним прямої дійсної шкоди. При цьому поведінка військовослужбовця має бути протиправною та перебувати у причинному зв`язку з настанням шкоди. Також необхідно встановити вину особи у заподіянні шкоди, яка за формою може бути умисною або вчинення діяння з необережності.

В ході проведення службового розслідування встановлено, що відповідно до наказу №482 від 02.11.2022 солдат ОСОБА_1 04.11.2022 убув у відпустку до м. Бережани Тернопільської області на підставі відпускного квитка №96/11 від 03.11.2022.

Згідно довідки Бережанської центральної міської лікарні №528 від 21.11.2022 солдат ОСОБА_1 станом на 21.11.2022 знаходився на стаціонарному лікуванні.

З доповіді командира 44 запасної роти В/Ч НОМЕР_1 капітана ОСОБА_3 , стало відомо що 04.11.2022 солдат резерву взводу резерву рядових солдат ОСОБА_1 отримав відпускний квиток №96/11 від 03.11.2022 терміном на 10 (десять) днів з 04.11.2022 по 13.11.2022 та убув у відпустку до м. Бережани Тернопільської області. В зазначений термін військовослужбовець не повернувся в місце розташування підрозділу 44 запасної роти В/Ч НОМЕР_1 , але згодом надіслав документи, що підтверджують стаціонарне лікування солдата ОСОБА_1 у Бережанській центральній міській лікарні станом на 21.11.2022.

З пояснень з командира взводу рядових 44 запасної роти В/Ч НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_4 стало відомо, що солдат ОСОБА_1 убув у відпустку до м. Бережани Тернопільської області.

09.12.2022 лейтенанту ОСОБА_4 зателефонував солдат ОСОБА_1 з невідомого номера мобільного телефону та повідомив, що він уже повертається у тимчасове місце розташування підрозділу В/Ч НОМЕР_1 , але військовослужбовець так і не прибув. Надалі солдат ОСОБА_1 на телефонні дзвінки не відповідав, жодних документів, підтверджуючих законність перебування військовослужбовця поза межами тимчасового місця розташування підрозділу В/Ч НОМЕР_1 не надіслав. Місцезнаходження військовослужбовця було невідоме.

Відповідно до наказу командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.11.2023 солдат ОСОБА_1 повернувся до розташування частини і більше не вважається таким, що залишив частину з 18.11.2023.

Також службовим розслідуванням було встановлено, що солдату ОСОБА_1 незаконно нараховано кошти В/Ч НОМЕР_1 .

Наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09.03.2023 № 914 «Про результати службового розслідування», солдата ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення «сувора догана». Одночасно даним наказом доручено помічнику командира В/Ч НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи - начальнику служби призупинити виплату солдату ОСОБА_1 та ініціювати процедуру повернення незаконно нарахованих коштів.

Відповідно до рапорту начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера В/Ч НОМЕР_1 майора Гринчука від 29 листопада 2023, за час відсутності на службі без поважних причин, а саме в з 16 листопада 2022 по 18 січня 2023, солдату ОСОБА_1 , було неправомірно нараховане та виплачене В/Ч НОМЕР_1 грошове забезпечення в сумі 96568,67 (дев`яносто шість тисяч п`ятсот шістдесят вісім) грн. 67 коп., тим самим завдано збитків державі на згадану суму.

Проведеними заходами було встановлено, що в період з 16 листопада 2022 по 18 січня 2023 солдат ОСОБА_1 в телефонному режимі повідомляв, що у зв`язку з незадовільним станом здоров`я продовжує лікування та по прибуттю до військової частини надасть підтверджуючі медичні документи, але по поверненню таких не надав.

Внаслідок неправомірних дій солдат ОСОБА_1 без належних правових підстав отримав кошти у вигляді грошового забезпечення за період з 16 листопада 2022 по 18 січня 2023 в розмірі 96568,67 грн.

На підставі пункту 1 статті 6 Закону України від 03 жовтня 2019 № 160-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 04.12.2023 за № 5790/1 солдата резерву 44 запасної роти В/Ч НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі завданої шкоди в сумі 96568,67 (дев`яносто шість тисяч п`ятсот шістдесят вісім) грн. 67 коп.

На підставі зазначеного наказу з позивача стягувались кошти в розмірі 20% від грошового забезпечення, а саме - грудень 2023 - 4117,02 грн.; січень 2024 - 4117,02 грн., лютий 2024 - 132,50 грн., березень 2024 - 7,31 грн., а тому безпідставним є посилання позивача на те, що про зазначений наказ він дізнався 27.01.2025.

Також безпідставним є посилання позивача на ст.1215 ЦК України, оскільки позивач діяв недобросовісно, так як був відсутній на службі з 16.11.2022 без поважних причин, а обіцяв надати інформацію про поважність відсутності чого не зробив, проте отримував грошове забезпечення за вказаний період, а відтак наявні підстави для стягнення з нього безпідставно набутих коштів.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі змістом цієї норми, зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.

Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

У статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).

Судом встановлено, що за час проходження служби у В/Ч НОМЕР_1 позивач не заявляв жодних претензій, щодо стягнення з нього коштів, не оскаржував наказів про накладення на нього дисциплінарного стягнення, а ні наказу про притягнення до матеріальної відповідальності.

Наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2024 за №64 солдат ОСОБА_1 виключений з списків особового складу та вибув до нового місця служби – ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В даному наказі, з яким позивач ознайомлений, зазначено, що у нього є заборгованість за період безпідставної відсутності у військовій частині. Зазначений наказ в частині заборгованості позивач не оскаржував.

Таким чином, враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Пронін проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відтак, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року у справі №500/508/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш

Повне судове рішення складено 19.01.2026.