Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №460/12538/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/12538/24 пров. № А/857/33404/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді : Кухтея Р.В.,

суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Максимчуком О.О. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Рівненській області, ГУ ПФУ в Чернігівській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області №172650009060 від 12.07.2024 про відмову їй у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ) та зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити їй пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 цього Закону, починаючи з 05.07.2024.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФУ в Чернігівській області № 172650009060 від 12.07.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано ГУПФУ в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.07.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що документами про стаж, які були надані позивачкою для призначення пенсії, не підтверджено її право на зниження пенсійного віку. Вказує, що період проживання позивачки на забрудненій території станом на 01.01.1993 складає 04 місяці 9 днів, що є недостатнім для зниження пенсійного віку.

Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що позивачка ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кричильськ Сарненського району Рівненської області і на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії досягла віку 55 років, є громадянкою України, має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_1 , виданим позивачу 31.08.2022 Рівненською обласною державною адміністрацією.

Відповідно до довідки Кричильського старостинського округу Сарненської міської ради №13/03-1310 від 29.06.2022 позивачка постійно зареєстрована та постійно проживала в с. Кричильськ Сарненського району Рівненської області в період з 01.01.1986 по даний час, а територія даного населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.

05.07.2024 після досягнення віку 55 років позивачка звернулась до Пенсійного фонду України з заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку.

З урахуванням принципу екстериторіальності вказану заяву позивачки про призначення пенсії розглянуто відповідачем та 12.07.2024 прийнято рішення №172650009060 про відмову у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону №796-ХІІ у зв`язку з відсутністю у позивача необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 та відсутністю необхідного страхового стажу. Зі змісту вказаного рішення вбачається також, що за наданими документами підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 – 4 місяці 9 днів, і до періоду проживання у забрудненій зоні не зараховано періоди: з 01.09.1986 по 16.07.1987, оскільки заявниця навчалась в Рівненському середньому професійно-технічному училищі; з 20.07.1987 по 01.02.1993, оскільки заявниця працювала в Рівненському заводі 60 років “Октября”. Водночас, відповідно до трудової книжки від 20.07.1987 до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи з 01.03.2000 по 03.04.2003, оскільки у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані (частково зараховано догляд за дитиною до трьох років); період роботи з 16.05.2003 по 25.07.2003, оскільки відсутній номер та дата наказу про звільнення з роботи. У вказаному рішенні відповідачем також зазначено про те, що страховий стаж заявниці становить 21 рік 6 місяців 27 днів, а вік заявниці 55 років 8 місяців 7 днів.

Вважаючи оспорюване рішення протиправним позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка досягла віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV з урахуванням зменшення та проживав необхідну кількість років в зоні гарантованого добровільного відселення для призначення пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, а відтак суд дійшов до висновку про те, що оспорюване рішення №172650009060 від 12.07.2024 відповідача є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо зобов`язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком з 05.07.2024, суд виходив з того, що оскільки вирішення питання наявності права на пенсію (підрахунку загального стажу) є прерогативою пенсійного органу і суд не вправі замість пенсійного органу вдаватись до підрахунку стажу, чи прийняття рішення про призначення пенсії, тому для відновлення порушеного права позивачки зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 05.07.2024 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу спірних періодів, зазначених судом у цьому рішенні як таких, що підлягають зарахуванню до страхового стажу позивачки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.

Статтею 46 Конституції України кожному громадянину гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796.

Відповідно до ст.49 Закону №796, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 55 Закону №796 визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Згідно ч.1 ст.55 Закону №796, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Згідно ч.3 ст.55 Закону №796, призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” і цього Закону.

Відповідно до п.13 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796.

Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно з нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993, протягом не менше трьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні два повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління ПФУ №13-1 від 07.07.2014).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відповідно до абз.9 п.п.5 п.2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст. 55 Закону №796).

Статтею 14 Закону №796 визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій, до яких належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та які надають право користування пільгами, встановленими Законом №796 є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” (ч.3 ст.65 Закону №796).

Згідно ст.15 Закону №796, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Отже, єдиним документом, який підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”.

Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.02.2018 по справі №344/9789/17, від 24.10.2019 по справі №152/651/17, від 25.11.2019 по справі №464/4150/17, від 27.04.2020 по справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 по справі №398/494/17, від 17.05.2021 по справі №336/6218/16-а.

Таким чином, факт видачі позивачці уповноваженим органом посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” підтверджує факт її проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено факт проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення, що становить не менше 3 років станом на 01.01.1993 та дає їй право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.55 Закону №796.

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.3, 4 ст.15 Закону №796, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Тобто, факт проживання особи на території зони радіоактивного забруднення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 по справі №569/7589/17, від 10.04.2019 по справі №162/760/17 та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 по справі №381/3359/17.

Як видно з матеріалів справи, відповідно до довідки Кричильського старостинського округу Сарненської міської ради №13/03-1310 від 29.06.2022 позивачка була зареєстрована та проживала в с. Кричильськ Сарненського району Рівненської області в період з 26.04.1986 по 31.07.1986, а тому до позивачки застосовується початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки.

Крім того, позивачка в подальшому також проживала і проживає у зоні гарантованого добровільного відселення в с. Кричильськ Сарненського району Рівненської області в період з 01.08.1986 по даний час (тобто по дату видачі довідки від 29.06.2022).

При цьому, дана територія відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Враховуючи наявність у позивачки посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення у період з 01.01.1986 по дату видачі довідки (29.06.2024), що складає понад 30 років, застосуванням до позивачки початкової величини зниження пенсійного віку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у неї права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Колегія суддів зазначає, що право на пенсію зі зниженням пенсійного віку згідно норм ст. 55 Закону № 796-ХІІ законодавець пов`язує з дотриманням сукупності трьох умов, а саме, 1) постійного проживання або роботи протягом певного часу у відповідній зоні забруднення, 2) віку та 3) страхового стажу, який зменшується на кількість років зменшення пенсійного віку.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що на момент звернення позивачки із заявою про призначення пенсії вона досягла 55 річного віку та має страховий стаж 21 рік 6 місяців 27 днів.

Відповідачем відмовлено позивачці у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-XII через відсутність необхідного страхового стажу

Таким чином, дослідженню також підлягає питання достатності страхового стажу позивачки на момент звернення до пенсійного фонду.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).

Згідно п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії.

Основним документом, що підтверджує трудовий (страховий) стаж в період до запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, тобто до 01 липня 2000 року, є трудова книжка.

Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також документів виданих архівними установами виникає та можливе лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, при цьому для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі Закон № 1788).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 було затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Згідно абз.1, 2 п.1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Абзацом першим пункту 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 20.07.1987 позивачка в період 01.03.2000 по 03.04.2003 працювала різноробочою в СПП “Кричильське” та в період з 16.05.2003 по 25.07.2003 працювала робочою в ВАТ “Драбівське”.

Як вбачається з Форми РС-право в спірному періоді з 01.03.2000 по 03.04.2003 відповідачем частково зараховано період догляду за дитиною до 3 років до страхового стажу позивача, а саме зарахованим є період з 01.03.2000 по 10.03.2003, однак в кількості лише 3 роки.

Підставами для незарахування такого періоду стало відсутність номеру та дати наказу про звільнення з роботи.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивачки щодо даного періоду роботи відповідачем не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку стажу.

При цьому, доводи відповідача про те, що відсутність номера та дати наказу про звільнення позивача з роботи в період з 16.05.2003 по 25.07.2003 є достатньою підставою для не зарахування такого періоду до страхового стажу позивача, безпідставні, оскільки на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Суд першої інстанції слушно зауважив, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 20.07.1987, позивачка у вказаному періоді була працевлаштована, отже період з 01.03.2000 по 03.04.2003 підтверджується даними її трудової книжки, а тому підлягає зарахуванню до страхового стажу в повному розмірі.

Щодо відсутності в період з 01.03.2000 по 03.04.2003 даних щодо позивачки у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Статтею 106 Закону України №1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 по справі №208/6680/16-а, від 01.03.2021 по справі №423/757/17.

Відтак, колегія суддів вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачці у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно ст.55 Закону №796.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року по справі № 460/12538/24 - без змін

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей

судді С. П. Нос

С. М. Шевчук