Вирок від 14 січня 2026 р. у справі №496/3063/25 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/3063/25

Провадження № 1-кп/496/441/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

за участю:

секретаря судового засідання - ОСОБА_2

прокурора - ОСОБА_3

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду обвинувальний акт та додані до нього документи у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025163250000136 від 21.04.2025 року за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Слободзея Республіки Молдова, громадянина Республіки Молдова, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 під час дії воєнного стану на території України, а саме: наприкінці жовтня 2024 року, у денну пору доби, більш точна дата та час судом не встановлено, виконував ремонтні роботи в приміщенні ангару на території спортивного аеродрому «Гідропорт», розташованого за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Набережне, вул. Авіаторів, 8.

В цей час у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме: двох камер відеоспостереження марки «Dahua DH IPC HFW3441 EP-AS» та трьох камер відеоспостереження марки «Dahua DH IPC HFW1431 SIP-S4», які знаходилися у мішку на піддоні у правому дальньому куті ангару.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, керуючись корисливим мотивом, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, таємно, в умовах воєнного стану ОСОБА_4 заволодів двома камерами відеоспостереження марки «Dahua DH IPC HFW3441 EP-AS», вартістю 3896 гривень 22 копійки кожна, на загальну суму 7792 гривень 44 копійки та трьома камерами відеоспостереження марки «Dahua DH IPC HFW1431 SIP-S4», вартістю 2635 гривень 60 копійок кожна, на загальну суму 7906 гривень 80 копійок, що належать ОСОБА_6 . Після чого місце вчинення злочину з викраденим майном залишив та розпорядився ним на власний розсуд. В результаті злочинних дій ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_8 завдана матеріальна шкода на загальну суму 15699 гривень 24 копійки.

Крім того, ОСОБА_4 , під час дії воєнного стану на території України, а саме: через декілька днів після вчинення крадіжки майна у ОСОБА_9 , наприкінці жовтня 2024 року, у денну пору доби, більш точна дата та час судом не встановлені, ОСОБА_4 виконував ремонтні роботи в приміщенні ангару на території спортивного аеродрому «Гідропорт», розташованого за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Набережне, вул. Авіаторів, 8.

В цей час у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме: інтелектуальної централі марки «Ajax Hub 2 Plus», яка знаходилася у мішку на піддоні у правому дальньому куті ангару.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, керуючись корисливим мотивом, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, таємно, повторно, в умовах воєнного стану ОСОБА_4 заволодів інтелектуальною централлю марки «Ajax Hub 2 Plus», вартістю 6407 гривень 75 копійок, що належать ОСОБА_6 . Після чого місце вчинення злочину з викраденим майном залишив та розпорядився ним на власний розсуд. В результаті злочинних дій ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_8 завдана матеріальна шкода на загальну суму 6407 гривень 75 копійок.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінального правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, в умовах воєнного стану.

Допитаний в ході судового розгляду матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, підтвердивши факт його скоєння за обставин, викладених вище. Щиро розкаявся у вчиненому, цивільний позов визнав частково, оскільки одна з камер була повернута, моральну шкоду визнав, та просив його суворо не карати, зазначивши, що усвідомив неправильність своїх дій.

Потерпілий ОСОБА_10 в судове засідання не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, наполягає на задоволенні цивільного позову в повному обсязі.

Оскільки обставини справи ніким із учасників судового розгляду не оспорюються, обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає та їм роз`яснено про позбавлення права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку, суд вину обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України вважає повністю доведеною, а тому, відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, визнає за недоцільне дослідження доказів стосовно цих обставин справи.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують його покарання, суд не знаходить.

При призначенні покарання обвинуваченому суд, згідно з вимогами ст.ст. 65, 67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після цього, який вину визнав повністю, офіційно не працевлаштованого, має постійне місце проживання, під наглядом у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, наявність обставин, які пом`якшують покарання та відсутність обставини, які обтяжують покарання, а також вимоги ч.2 ст. 50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Слід зазначити, що злочин вчинений обвинуваченим є тяжким, однак, мета покарання - це те, чого прагне держава, застосовуючи його, щодо особи, яка вчинила злочин. Покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності та можливої швидкості.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та №43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин, характеристику його особи, щире каяття у вчиненому, з врахуванням ставлення обвинуваченого до вчинення діяння та його наслідків, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 слід призначити покарання в межах санкції ч.4 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 75 та ст.76 КК України і таке покарання буде достатнім, справедливим та необхідним для його виправлення, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Розглянувши цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 про відшкодування заподіяної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням в якому він просить відшкодувати майно в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості) або стягнути на його корить матеріальну шкоду у розмірі 29 418,49 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., суд приходить до наступного.

Згідно з правилами ч.1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За правилами п.10 ч.1 ст. 56 КПК України, протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

На підставі ч.2 ст. 127 КПК України, шкода завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Частина 1 ст. 128 КПК України передбачає, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч. 1 ст. 129 КПК України).

За результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні судом приймаються рішення: 1) задовольнити цивільний позов повністю або частково; 2) відмовити в позові; 3) залишити позов без розгляду.

Рішення за цивільним позовом про відшкодування збитків суд приймає після того, як вирішить загальні питання щодо обвинувачення та визначення покарання.

Суд задовольняє цивільний позов повністю або частково, якщо в судовому засіданні були доведені підстави цивільного позову.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З приводу вимог потерпілого ОСОБА_9 про відшкодування майнової шкоди у розмірі 29418,49 гривень, в результаті неправомірних дій обвинуваченого ОСОБА_4 , суд приходить до висновку що підлягають задоволенню частково.

В результаті злочинних дій ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_8 завдана матеріальна шкода на загальну суму 22 106,99 грн, що підтверджується Висновком експерта судової товарознавчої експертизи № 1052 від 29.04.2025 року.

Прокурором в судовому засіданні було долучено до матеріалів кримінального провадження зберігальну розписку від потерпілого ОСОБА_9 , згідно змісту якого 20.05.2025 року ним було отримано 1 одиницю викраденого майна - камеру відеоспостереження марки «Dahua DH IPC HFW1431 SIP-S4».

Таким чином, слід зменшити розмір відшкодування з урахуванням вартості камери відеоспостереження марки «Dahua DH IPC HFW1431 SIP-S4», що становить 2635,60 грн.

Окрім цього, в своєму позові ОСОБА_10 зазначає, що внаслідок обстрілу 13.09.2024 року тимчасової споруди-ангару, яка знаходиться в оренді у потерпілого, вона зазнала значних пошкоджень, у зв`язку з чим потребувала відновлювального ремонту і було прийнято рішення про залучення третіх осіб (в тому числі ОСОБА_4 ) для виконання ремонтних робіт. ОСОБА_10 вказує, що він поніс додаткову матеріальну шкоду, внаслідок протиправних дій обвинуваченого, яку зазначає в сумі 7311,50 грн (5222,50 грн вартість монтажу на настроювання та 2089,00 грн повторне настроювання відеорегістраторів та віддаленого доступу).

Позивачем не враховано, що одна з відеокамер йому була повернута, хоча дата зберігальної розписки 30.05.2025 року, а цивільний позов подано в серпні 2025 року, отже, відшкодуванню може підлягати матеріальна шкода, яка складається із невідшкодованого майна або неповернутого майна, а вимоги щодо додаткових витрат не підтверджені належними та допустимими доказами і є необґрунтованими, оскільки вони не відповідають спричиненій шкоді та наслідкам, які настали, з урахуванням обставин справи.

Таким чином, позов в частині відшкодування матеріальної шкоди не доведений сукупністю належних, допустимих та достатніх доказів, тому в цій частині не може бути задоволений повністю, а тому підлягає задоволенню в розмірі 19 471 гривень 39 копійок .

З приводу відшкодування, завданої діями обвинуваченого моральної шкоди потерпілому ОСОБА_8 суд зазначає, що згідно з ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

В судовому засіданні встановлено, що протиправними діями ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_8 спричинено моральну шкоду, тому що життя потерпілого після вчинення неправомірних дій було перенасичено негативними емоціями, психічними переживаннями.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000 гривень позивач пов`язував з тим, що неправомірними діями ОСОБА_4 йому були спричинені глибокі і тривалі моральні страждання, він переживав відчуття несправедливості, переживав, що його права були порушені.

Суд наголошує, що, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд оцінює ступінь моральних страждань позивача, враховує довготривалість негативного впливу на позивача після вчинення кримінального правопорушення, яке вчинено в жовтні 2024 року, наявність психологічного стресу у позивача після подій, а також наявність у позивача моральних (душевних) страждань, що були викликані вчиненим кримінальним правопорушенням.

Зважаючи на доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, враховуючи вимоги розумності, добросовісності, виваженості, враховуючи обставини справи та довготривалість негативного впливу на позивача даної події, справедливим у даній ситуації буде присудження позивачу 10 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Витрати на проведення експертних досліджень - відсутні.

Заходи забезпечення кримінального провадження підлягають скасуванню.

Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирається.

Керуючись ст.ст. 100, 174, 349, 370, 373, 374 КПК України, суд –

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`ять) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування призначеного покарання, визначивши іспитовий строк тривалістю в 3 (три) роки.

Відповідно до ч.1 ст. 76 КК України, п.2 ч.3 ст. 76 КК України, зобов`язати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

До вступу вироку в законну силу міра запобіжного заходу не обирається.

Відповідно до ч.1 ст. 165 КВК України, іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Цивільний позов про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_11 завданої матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди грошові кошти у розмірі 19 471 (дев`ятнадцять тисяч чотириста сімдесят одну) гривню 39 копійок.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди грошові кошти у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

В іншій частині в задоволенні цивільного позову - відмовити.

Речовий доказ у кримінальному провадженні - камеру відеоспостереження марки «Dahua DH IPC HFW1431 SIP-S4» (s/n 6G068CCPAG162B1) залишити за належністю ОСОБА_12 , звільнивши останнього від зобов`язань за зберігальною розпискою після набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

З підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст. 349 КПК України вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору.

Відповідно до ч.15 ст. 615 КПК України суд обмежився проголошенням резолютивної частини вироку з врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_1