Рішення від 13 січня 2026 р. у справі №554/15449/25 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 14.01.2026Справа № 554/15449/25

Провадження № 2-а/554/20/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2026 року Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого - судді Савченко Л.І.

при секретарі – Титаренко Д.В.

за участю представника позивача - Лук`яненка К.В., представників відповідачів – Носенко Т.Г., Срібної Є.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби в Полтавській області, Управління Державної міграційної служби в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Лук`яненко К.В., звернулася до суду з адміністративним позовом до Шевченківського відділу у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби в Полтавській області, Управління Державної міграційної служби в Полтавській області, в якому прохала визнати протиправним та скасувати рішення № 5312130100019507 від 30.09.2025 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, винесене щодо громадянки Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову вказала, що не погоджується із рішенням № 5312130100019507 від 30.09.2025 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. Зазначає, що прибула в Україну 23.08.2024 року через пункту пропуску через державний кордон України на кордоні з Молдовою «Маяки-Удобне» за паспортним документом НОМЕР_1 , виданим 08.10.2023 року, строком дії до 07.10.2033, до своєї тітки ОСОБА_2 , яка проживає в м.Полтава та на законних підставах перебуває на території України. На даний час вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із співмешканцем та станом на 16.10.2025 року є вагітною з терміном 13-14 тижнів.

Вказує, що оспорюване рішення про примусове видворення складено українською мовою, при цьому вона являється громадянкою Азербайджанської Республіки, українську мову ніколи не вивчала, також не знає будь-якої іншої мови, знання якої необхідні для усного чи письмового перекладу оспорюваного рішення з української мови. В рішенні на с.4 (а.с.13 та 14) міститься інформація про присутність при оголошенні рішення перекладача ОСОБА_3 . При цьому, остання народилася у м.Полтава, має вищу освіту, закінчила факультет комп`ютерних наук, математики, фізики та економіки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, азербайджанську мову ніколи не вивчала, тобто не володіє вільно азербайджанською мовою, фаху перекладача з будь-якої мови на українську мову не мала. Таким чином, залучення перекладача при оголошенні рішення є обов`язковим, вона не відмовлялася від залучення перекладача, українською мовою не володіє, а тому оголошення рішення відбулося з порушенням п.2 ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також при оголошенні рішення представником відповідача не було з`ясовано її намір оскаржити це рішення, про що не повідомлявся центр надання правової допомоги відповідно до абз.3 п.10 розділу 10 Інструкції, станом на 30.09.2025 року угоди з адвокатом нею укладено не було. Вказує, що на а.с.14 рішення міститься інформація про начебто відсутність наміру позивача оскаржити рішення, але така інформація викликає сумнів, оскільки вона не володіє навичками читання та письма українською мовою. Таким чином, оголошення рішення відбулося з порушенням права на професійну правничу допомогу, яке гарантовано ст. 59 Конституції України.

Крім того, вказує, що міграційні органи відповідно до ч.1 ст. 26 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» мають право приймати рішення про примусове повернення іноземців у країну походження, однак це не є їхнім безальтернативним обов`язком. Оскільки вона, перебуваючи в Україні, жодним чином не порушувала норми законодавства України, оспорюване рішення прийнято за відсутності даних про будь-які дії, що суперечили б інтересам безпеки України чи охорони громадського порядку, оспорюване рішення є необгрунтованим.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2025 року відмовлено позивачці у поновленні строку звернення до суду з адміністративним позовом, адміністративний позов залишено без руху.

Ухвалою від 24 листопада 2025 року поновлено позивачці строк звернення до суду з адміністративним позовом, відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Від відповідача Шевченківського відділу у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби в Полтавській області до суду надійшов відзив на позов, в якому прохав у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Вказав, що оскаржуване рішення прийнято правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбаченими Конституцією та Законами України, обгрунтовано та з урахуванням всіх обставин, оскільки позивач є нелегальним мігрантом та проживає без документів на право проживання в Україні. Вказано, що 30.09.2025 року виявлено, що ОСОБА_1 , в порушення вимог ч.3 ст. 3, ч.3 ст. 9, ч.16 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не дотримується вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме перевищила встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів. Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 прибула на територію України 23.08.2024, термін перебування (90 днів) закінчився 20.11.2024, згідно п.2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ від 15.02.2012 № 150 ( в редакції Постанови КМУ від 12.09.2023 № 979). За порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства відносно вказаної громадянки 30 09.2025 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 203 КУпАП та 30.09.2025 року винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 3 400 грн. При складенні протоколу про адміністративне правопорушення позивач повідомила, що у зв`язку з тим, що вона не володіє українською мовою, пояснення вона бажає надавати за участі перекладача ОСОБА_3 , яка вільно володіє українською мовою та азербайджанською мовою. Позивач повідомила, що вона в Україні офіційно не працює, незаміжня, дітей не має, а тому обставини, які б забороняли її примусово повертати з України, відсутні. Таким чином, було складено рішення № 5312130100019507 про примусове повернення позивачки до країни походження або третьої країни. Позивачку ознайомлено із вказаним рішенням, видано один примірник, попереджено про наслідки невиконання в установлений строк без поважних причин, про що свідчить її підпис. Щодо доводів позивача про порушення її права на захист, то остання зробила напис на рішенні, що оскаржувати його не планує. Щодо доводів про перекладача, то ОСОБА_1 до протоколу додала пояснення, в яких вказала, що бажає надавати пояснення за участю перекладача Ібрагімової М.Б. кизи, яка вільно володіє українською та азербайджанською мовами. Також ОСОБА_3 кизи була присутня під час винесення рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни. Таким чином, доводи позивача є надуманими та спростовуються доказами у справі.

Ухвалою суду від 06 січня 2026 року зобов`язано Шевченківський відділу у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби в Полтавській області забезпечити участь перекладача у судовому засіданні.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 кизи не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила.

Представник позивача Лук`яненко К.В. у судовому засіданні повідомив, що Абдухалігова С.І. кизи у судове засідання не з`явилася, він буде представляти її інтереси самостійно. Підтримав позовні вимоги та додатково пояснив, що відповідачами не було залучено до участі у розгляді справи щодо ОСОБА_1 кизи перекладача, відомості про якого внесено до Довідково-інформаційного реєстру перекладачів, Порядок про ведення якого ДМС України затверджено розпорядженням КМУ від 12.10.2011 року № 1058-р. та Наказом МВС від 11.03.2013 № 228.

Представник відповідача Шевченківського відділу у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби в Полтавській області Носенко Т.Г. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, з підстав, вказаних у відзиві.

Представник відповідача Управління Державної міграційної служби в Полтавській області Срібна Є.С. прохала у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

30 вересня 2025 року головним спеціалістом Шевченківського відділу у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби в Полтавській області Слюсар Ю.Б. щодо громадянки Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МПТ № 003646, відповідно до якого 30.09.2025 о 12.00 за адресою: м.Полтава, вул.Героїв України, 30 виявлено факт порушення громадянкою Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, яка, останнього разу в`їхавши на територію держави 23.08.2024 року, перевищила встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів. Місце скоєння правопорушення: м.Полтава, відповідальність за що передбачена ч. 2 ст. 203 КУпАП. Переклад протоколу зроблено усно за участі перекладача ОСОБА_3 (а.с.85-86). До протоколу додаються: паспорт НОМЕР_2 від 08.10.2023 дійсний до 07.10.2033, штамп про перетин кордону 23.08.2024, дані бази Аркан ЦП ДСК, результати розрахунку (а.с.87-90).

В поясненнях особи щодо якої складено протокол, які долучено до протоколу, вказано: «У зв`язку з тим, що не володію українською мовою, пояснення бажаю надавати за участю перекладача – ОСОБА_3 , яка вільно володіє українською мовою та азербайджанською, якою володію я, що необхідно для здійснення усного перекладу». Також вказанао: «Я востаннє прибула в Україну 23.08.2024 року в приватних справах по паспорту громадянина Азербайджанської Республіки НОМЕР_2 від 08.10.2023 року строком дії до 07.10.20233. Строк дозволеного перебування закінчився 20.11.2024, за межі України вчасно не виїхала, із клопотанням про продовження строку перебування до компетентних органів не звернулася, дозволений строк перебування в Україні перевищила, таким чином допустила порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Вказане посвідчено підписом ОСОБА_1 кизи (а.с.91-92).

ОСОБА_3 у вищезазначених поясненнях вказала: «Вільно володію українською та азербайджанською, знання якої необхідне для здійснення усного перекладу з Української мови на азербайджанську мову, якою володіє гр. ОСОБА_1 . Мені роз`яснено про кримінальну відповідальність за здійснення неправильного перекладу зі ст. 384 КК України». До пояснень додала копію паспорту громадянки України № НОМЕР_3 від 25.09.2020 (а.с.93).

Також ОСОБА_1 в поясненнях додатково повідомила, що має намір повернутися в Україні з метою навчання. У зв`язку із скрутним матеріальним становищем прохала застосувати мінімальний розмір штрафу (а.с.91-92).

На підставі вказаного протоколу та доданих до нього документів, 30.09.2025 року начальником Шевченківського відділу у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби в Полтавській області Носенко Т.Г. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МПТ № 003642 щодо громадянки ОСОБА_1 кизи ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , якою накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3 400,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 203 КУпАП. Штраф сплачено 01.10.2025, що підтверджується квитанцією ( а.с.94-96 ).

Також 30 вересня 2025 року головним спеціалістом Шевченківського відділу у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби в Полтавській області Слюсар Ю.Б. було ухвалено рішення № 8 про примусове повернення громадянки Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни походження або третьої країни та зобов`язано покинути територію України у термін до 28.10.2025 року.

В рішенні зазначено, що 30.09.2025 року виявлено, що громадянка Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порушення вимог частини 3 статті 3, частини 3 статті 9, частини 16 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не додержується вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме перевищила встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів. Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибула в Україні у приватних справах 23.08.2024 року через пункт пропуску через державний кордон України «Маяки-Удобне» за паспортним документом НОМЕР_2 , виданим 08.10.2003 року, строком дії до 07.10.2033. Станом на 30.09.2025 року ОСОБА_1 перебуває в Україні понад дозволені 90 днів протягом 180 днів. Термін перебування в України ОСОБА_1 закінчився 20.11.2024 року. Після закінчення встановленого строку перебування в Україні громадянка Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі нашої держави не виїхала, перевищила встановлений строк перебування в Україні більше як на 30 днів, документів на право проживання (перебування) на території України не оформила, перебуває на території держави в порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. В ході спілкування з вказаною особою стало відомо, що вона в Україні офіційно не правцює. Незаміжня. Дітей не має. Як повідомила громадянка Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обставини, які б заборонили примусово повернути її з України, визначені ч.8 ст. 26, ч.1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відсутні.

Громадянка Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності перекладача Ібрагімової Маріам Бахруз кизи, у постанові вказала, що їй повідомили про прийняте рішення про її примусове повернення. Вона зобов`язується не пізніше 28.10.2025 року залишити територію України. Копію рішення ОСОБА_1 отримала 30.09.2025 року, своїм підписом посвідчила, що не має наміру його оскаржувати (а.с.67-71).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень п.п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

За змістом п/п 9-1 п. 4 Положення, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну, про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства з України, рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, про реадмісію, про заборону в`їзду іноземцям та особам без громадянства в Україну, здійснює заходи, пов`язані з примусовим поверненням/видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VІ) та Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 № 353/271/150 (далі - Інструкція № 353/271/150), які визначають правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Приписи ст.3 Закону № 3773-VІ, які кореспондують з положеннями ст. 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з ч.ч. 1, 3-5 ст. 26 Закону № 3773-VІ ( в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Згідно ч.3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ від 15.02.2012 року № 150 ( в редакції постанови КМУ від 12.09.2023 року № 979), іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.

Проте, необхідно зазначити, що особа в будь-якому разі не підлягає примусовому поверненню, якщо підпадає під дію статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якої іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Відповідно до практики ЄСПЛ означені загрози повернення до країни походження оцінюються й актуальні станом на момент прийняття рішення судом.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція № 353/271/150.

Згідно з п. 4 Інструкції № 353/271/150 іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України (п. 5 Інструкції № 353/271/150).

Відповідно до п. 2.6 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затвердженої наказом МВС України від 28 серпня 2013 року №825 передбачено, що у разі коли особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не володіє мовою, якою ведеться провадження, протокол про правопорушення складається за участю перекладача.

Крім того, відповідно до п.2 розділу ІІ Інструкції 353/271/150 Рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3).

Згідно абз.3 п.10 розділу І Інструкції № 353/271/150, після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з`ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом.

Аналіз законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства дає підстави для висновку, що правовий статус іноземця передбачає обов`язок суб`єктів владних повноважень забезпечити йому реальну можливість реалізувати свої права, зокрема право на перекладача, яке перебуває у взаємозв`язку з правом знати за що він притягається до адміністративної відповідальності і яка саме санкція до нього застосовується, оскільки від цього безпосередньо залежить наявність у нього чіткої практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання в його права.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Азербайджанської Республіки, в`їхала на територію України 23.08.2024 року і після закінчення терміну перебування в Україні 20.11.2024 року до органів ДМС не звертався, без законних підстав, без документів на право проживання в Україні, тривалий час проживає в Україні.

Позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що нею не були порушені норми міграційного законодавства України, або ж поважності причин такого порушення, у зв`язку з чим відповідач правомірно прийняв рішення щодо примусового повернення до країни походження або третьої країни.

З урахуванням наведених вище положень Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» і встановленого факту порушення позивачем законодавстваУкраїни про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, вказане свідчить, що у відповідача станом на 30.09.2025 року були наявні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення, що унеможливлює висновок про його протиправність стосовно примусового повернення позивача та зобов`язання його покинути територію України.

Порушений позивачем законодавчо встановлений порядок перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового повернення у країну походження або третю країну та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення.

Не дотримання правил законного перебування іноземця або особи без громадянства на території України є прямим наслідком для визначення цих осіб нелегальними мігрантами та прийняття органом міграційної служби рішення про їх примусове повернення до країни громадянської належності чи третьої країни.

Слід відмітити, що у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 року у справі №522/14416/18, суд касаційної інстанції зазначив, що чинне законодавство не передбачає виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території Україні і наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.

Суд вважає безпідставними твердження сторони позивача щодо незабезпечення ОСОБА_1 належним перекладачем, оскільки, як вбачається із її власних пояснень, наданих під час розгляду справи, вона особисто виявила бажання надавати пояснення за участю перекладача – ОСОБА_3 , яка вільно володіє українською мовою та азербайджанською, якою володіє вона, що необхідно для здійснення усного перекладу. Також ОСОБА_3 у вищезазначених поясненнях вказала, що вільно володіє українською та азербайджанською, знання якої необхідне для здійснення усного перекладу з української мови на азербайджанську мову, якою володіє гр. ОСОБА_1 . Їй роз`яснено про кримінальну відповідальність за здійснення неправильного перекладу зі ст. 384 КК України. До пояснень додала копію паспорту громадянки України № НОМЕР_3 від 25.09.2020.

Зазначена перекладач була допущена до участі у справі, оскільки її дані відповідали вимогам, передбаченим ст. 274 КУпАП та ст. 71 КАС України.

Доводи відповідача, що перекладач повинен був бути залучений з Довідково-інформаційного реєстру перекладачів, Порядок про ведення якого ДМС України затверджено розпорядженням КМУ від 12.10.2011 року № 1058-р. та Наказом МВС від 11.03.2013 № 228, судом спростовуються, оскільки позивачем не доведено, що залучення перекладачів із Вказаного Довідково-інформаційного реєстру є обов`язковим, а інші перекладачі не можуть залучатися до участі у справі.

Варто зауважити, що Верховний Суд у постанові від 23.01.2020 рок, при розгляді справи № 343/2242/16-а, наголосив на такому: «посилання позивача на те, що рішення про примусове повернення було оголошено позивачу без перекладача, як на підставу скасування такого рішення колегія суддів відхиляє, оскільки відсутність перекладача не свідчить про протиправність рішення. Крім того, перекладач та законний представник надаються на вимогу затриманого, якої в даному випадку не було».

Щодо доводів сторони позивача про те, що відповідачем було порушено право позивача на безоплатну вторинну правову допомогу, суд зазначає, що наведені твердження не доводять факту протиправності вказаного рішення відповідача, а стосується виключно процедури його оскарження, якою позивач і скористалася оскарживши рішення про притягнення до адміністративної відповідальності у судовому порядку, у зв`язку з чим, на думку суду, вказана обставина не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Крім того, як вбачається із рішення про примусове повернення, громадянка Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності перекладача Ібрагімової Маріам Бахруз кизи, вказала, що їй повідомили про прийняте рішення про її примусове повернення. Вона зобов`язується не пізніше 28.10.2025 року залишити територію України. Копію рішення ОСОБА_1 отримала 30.09.2025 року, своїм підписом посвідчила, що не має наміру його оскаржувати.

Таким чином, доводи сторони позивача щодо порушення відповідачами абз.3 п.10 розділу І Інструкції № 353/271/150, згідно якого відповідачі зобов`язані були повідомити центр надання правової допомоги, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 повідомила про відсутність наміру оскаржувати рішення.

Також суд не вважає підставою для визнання протиправним та скасування рішення доводи сторони позивача, що міграційні органи відповідно до ч.1 ст. 26 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» мають право приймати рішення про примусове повернення іноземців у країну походження, однак це не є їхнім безальтернативним обов`язком, оскільки ОСОБА_1 все ж таки були допущені порушення норм законодавства України про правовий статус іноземців щодо проживання в Україні.

Порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства у розумінні Закону вважається, у тому числі, перебування особи на території України без законних на те підстав, що мало місце у випадку спірних правовідносин.

Таким чином, оспорюване рішення не підлягає визнанню протиправним та скасуванню, адже позивачем порушений законодавчо встановлений порядок перебування на території України, що є підставою для застосування заходів примусового повернення у країну походження або третю країну.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 77, 242-246, 288 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Шевченківського відділу у місті Полтаві Управління Державної міграційної служби в Полтавській області, Управління Державної міграційної служби в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства № 5312130100019507 від 30.09.2025 – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 19 січня 2026 року.

Суддя Л.І.Савченко