Рішення від 05 січня 2026 р. у справі №367/5466/19 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/5466/19

Провадження №2/367/2106/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

06 січня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Карабаза Н.Ф.,

при секретарі Зайцевої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. В позовній заяві позивач вказує, що 30.08.2013 року вона разом з ОСОБА_2 уклали шлюб. Від шлюбу мають спільну доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Через проблеми зі здоров`ям у доньки вони вирішили придбати житло в у м. Ірпені. За спільні кошти подружжя було укладено договір про інвестиційну діяльність та сплачено кошти за 2-х кімнатну квартиру в АДРЕСА_1 . 22.09.2016 року державним реєстратором КП «Центру розвитку та інвестицій Васильківського району» Огребчук Р.В. було зареєстровано право власності на вище вказану квартиру. Після отримання спірної квартири у власність подружжя спільними зусиллями та за спільні кошти (в тому числі з залученням фахових спеціалістів) здійснили ремонт та меблювання квартири, а також придбали побутову техніку та сантехніку, так як квартири передавалися у власність від забудовника без будь якого ремонту та розведення комунікацій. Через різні погляди на шлюб та сім`ю, в тому числі на виховання, лікування та утримання доньки з відповідачем виникали суперечки, відповідач застосовував фізичну силу до неї в присутності дитини. В червні 2019 року відповідач після чергового нанесення їй тілесних ушкоджень, користуючись її відсутністю, вивіз її особистий одяг до м. Малин після чого залишив їх на вулиці біля будинку, де вона зареєстрована. Наразі відповідач не пускає її до спільно придбаної квартири, у якій залишилася придбана під час шлюбу техніка: посудомийна машинка Gоrenje, варочна поверхня Gоrenje, витяжка кухонна ELEYUS, весь посуд та меблі. Окрім того, там лишились і речі, які вона особисто купувала ще до шлюбу: холодильник lg, пральна машинка lg, мікрохвильова піч з функцією духовки, пароварка, телевізор lg, пилосмокт lg, які відповідач відмовляється повертати. За час шлюбу та за спільні кошти подружжя ними було придбано і автомобіль FORD fiesta 2008 року випуску, який відповідач продав для придбання більш нового автомобіля, однак придбаний автомобіль, з метою уникнення поділу майна, зареєстрував право власності на свого брата. Відповідач більше не впускає її з донькою до спільної спірної квартири, чим порушує не лише її права а й права дитини, оскільки остання проживаючи в м. Малин, не має змоги отримувати належну медичну допомогу, а щодня їздити до м. Києва з м. Малина, для дитини з інвалідністю занадто складно, що стає загрозою проведення заздалегідь запланованої та вкрай необхідної операції для доньки. Просить суд прийняти рішення яким визнати квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 51,4 кв.м., з яких житлова площа 28,9кв.м. спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за сторонами право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_2 загальною площею 51,4 кв.м., з яких житлова площа 28,9кв.м.

Відповідачем ОСОБА_2 через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву про поділ майна подружжя. В якому зазначено, що шлюб між ним та позивачкою був укладений 30 серпня 2013 року, а на сьогоднішній день їх шлюб є розірваним. Щодо тверджень позивачки про придбання за спільні кошти квартири в м. Ірпені, а після її отримання у власність за спільні кошти зроблений ремонт та придбання техніки та меблів заперечує. Квартира була куплена за його особисті кошти та кошти його батьків, а ремонт був зроблений ним особисто за свій особистий кошт. Техніка та меблі в квартиру також купувалися ним за свої особисті кошти. Передбачивши, що позивачка з метою власної наживи та легких грошей у разі розлучення захоче отримати половину його квартири, він перед тим як придбати житло запропонував їй написати заяву про відмову від претензій на частку в квартирі та завірити її у нотаріуса, на що позивачка погодилася. На той час позивач підтвердила факт того, що він купує квартиру за власні кошти і квартира не являється спільним майном подружжя. Позивач не прописана у спірній квартирі. Твердження позивачки, щодо нанесення ним тілесних ушкоджень є надуманими, та недоведеними. На її особисте прохання допомогти перевезти її речі та речі доньки до її батьків, ним за власні кошти були найняті люди які це зробили. Твердження позивачки, що він вдарив її, матір своєї дитини та лишив їх «просто неба» є бездоказовими та недоведеними. Жодних доказів, щодо придбання будь якої техніки в спірну квартиру позивач не надає суду, і не може надати, оскільки, уся техніка купувалася ним за власні кошти, а ремонт в квартирі він робив особисто. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Вимоги позивачки є безпідставними, необґрунтованими, позивач сама своєю заявою, підписаною в нотаріуса підтвердила, що квартира є його приватною власністю та куплена за ним за власні кошти. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Пелетень С.Ю. зазначила, що повністю заперечує щодо заявлених позовних вимог, у відзиві відповідач виклав свою позицію. Спірне майно не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки, було придбано за приватні кошти відповідача. В заяві засвідченій нотаріусом позивач не заперечує, що спірна квартира не є спільним майном подружжя. На сьогоднішній день заява що засвідчена нотаріусом не відізвана, також не доведено позивачем, що написана під тиском. Позовні вимоги є недоведеними. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України, закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 1681835109 від 31.05.2019 об`єкт нерухомого майна - 2-х кімнатна квартира загальною площею 51,4кв.м., житловою площею 28,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , дата час державної реєстрації: 22.09.2016 року; підстава виникнення права власності: договір про спільну діяльність від 01.08.2015р., додаткова угода № 64 від 20.04.2016 року

Зі свідоцтва про шлюб, виданого Виконавчим комітетом Малинівської сільської ради Малинського району Житомирської області 30 серпня 2013 року, вбачається, що ОСОБА_2 , 30 серпня 2013 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено відповідний актовий запис № 11, після державної реєстрації шлюбу прізвище дружини: « ОСОБА_5 ».

Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Житомир, її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин, за нормами сімейного законодавства, умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Відповідач стверджує, що спірна квартира є його особистою приватною власністю, оскільки, спірне майно було здійснено за приватні кошти, як його особисті так і кошти, що були дані йому його батьками на купівлю квартири. В підтвердження даного факту відповідачем подано заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 02.10.2019 року про те, що вони у 2016 році дали своєму синові ОСОБА_2 26 тисяч доларів США на купівлю квартири, також копії довідки про доходи ОСОБА_2 про те, що він працював в ДП «Вайдман Малин Ізоляційні Компоненти» в період з 24.11.2008 по 26.07.2011 та його загальна сума нарахованого доходу за період 2009-2011 роки становила 190309,28грн., довідки про доходи ОСОБА_6 про те, що він працює в ДП «Вайдман Малин Ізоляційні Компоненти» та його загальна сума нарахованого доходу за період 2009-2018 роки становила 982796,55грн., заяву ОСОБА_1 від 16 квітня 2016 року, засвідчену приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Сотніченко І.В., зареєстровано в реєстрі за № 290.

Зі змісту поданої заяви вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій, згідно з вільним своїм волевиявленням , яке повністю відповідає її внутрішній волі, цією заявою ставить до відома відповідні компетентні органи про те, що їй відомий той факт, що її чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з яким вона перебуває у зареєстрованому шлюбі, має намір придбавати (купувати) житло: квартиру чи будинок, за ціну і при умовах за його ж розсудом. Сповіщає і стверджує, що її чоловік ОСОБА_2 буде придбавати квартиру чи інше нерухоме майно за свої особисті кошти – гроші, в набутті яких вона участі не приймала. Придбана ним же, будь-яка квартира чи інше житло, буде його ж приватною власністю і, на яке вона не претендує і не буде претендувати, в судовому порядку не буде відновлювати свої права на право власності, як таке, що набуте в період їхнього зареєстрованого шлюбу.

Позивачем надано до позовної заяви ряд документів, що свідчать про її доходи за період з 2012 року по 2018 року, що складалися із заробітної плати, однак факт того, що позивач працювала та отримувала доходи відповідачем не оспорюється.

Позивачем жодним належним доказом не спростовано факту, про те, що спірна квартира куплена за особисті кошти відповідача, та не є його особистою власністю. Не надано і належних доказів про те, що позивач брала участь у здійснені оформленні документів на спірну квартиру, проведенні чи організації ремонтних робіт в квартирі, придбання техніки чи меблів, проживання у спірній квартирі разом з відповідачем та донькою.

Позивач жодним належним доказом не спростовує твердження сторони відповідача про те, що нотаріально засвідчена заява від 16.04.2016 року є не відізваною, чи написаною без тиску. Вказана заява створює певні юридичні наслідки та є належним доказом того, що ОСОБА_2 придбав спірну квартиру за свої особисті кошти, що є його приватною власністю.

Згідно поданої заяви 16.04 2016 року ОСОБА_1 підтверджує, що діє вільно, свідомо і добровільно, без будь-якого примусу, як фізичного, так і психологічного, розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки, в підтвердження чого вона її особисто скріпила своїм підписом.

Позивачем не подано суду належного доказу, про те, що вона станом на 16.04.2016 року по стану здоров`я не усвідомлювала своїх дій і суті підписаних нею документів та їх наслідків, в тому числі і при написанні вище зазначеної заяви від 16 квітня 2016 року у приватного нотаріуса Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Сотніченко І.В.

Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2022 року у справі № 293/535/20-ц вказував, що визначальним для з`ясування юридичного статусу майна (особисте чи спільне) є не факт реєстрації прав на таке майно, що мав місце під час шлюбу, а факт набуття (створення) майна.

Твердження відповідача про придбання квартири АДРЕСА_2 за особисті кошти та кошти його батьків, не спростовано позивачем жодним належним доказом.

Крім того, позивачем не надано жодних належних доказів про те, що кошти на придбання квартири були коштами подружжя.

Згідно із правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду від 22.01.2020 у справі № 771/2302/18 «статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Зазначені вище норми закону, а також встановлені судом факти, насамперед, участі обох сторін по справі в здійсненні ремонту квартири, проживання сторін по справі у зареєстрованому шлюбі та введені спільного сімейного бюджету в період купівлі спірної квартири, свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17 (провадження №14-325цс18).

З огляду на викладені обставини, враховуючи, що відповідачем придбано об`єкт нерухомості, а саме: квартиру за власні кошти, суд дійшов висновку, що відповідачем спростовано презумпцію спільності права власності на спірне майно, тим самим є усі підстави вважати, що спірне майно належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності та не є спільною сумісною власністю подружжя, при цьому, суд звертає увагу на те, що саме на позивача згідно з положеннями статей 12, 13 ЦПК України покладається обов`язок доведення обставин, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог. За таких обставин у задоволенні позову необхідно відмовити повністю з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, підстави для задоволення позову відсутні, то судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, покладаються на позивача і не підлягають стягненню з відповідача.

На підставі ст. 57, 60, 61, 63, 69-72 Сімейного Кодексу України, ст. 3, 13, 15, 368, 372 ЦК України, керуючись ст. 4, 10, 76, 133, 141, 259, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення буде складено протягом 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Суддя: Н.Ф. Карабаза