Постанова від 05 січня 2026 р. у справі №160/12652/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/12652/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 року (головуючий суддя Боженко Н.В.)

в адміністративній справі №160/12652/25 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування періодів з 10.12.1992 по 07.02.1994, з 21.08.1995 по 09.09.1996, з 02.10.1995 по 17.04.1996 з 18.09.1997 по 16.11.1998, з 11.01.1999 по 20.02.2004, 23.02.2004 по 08.10.2004, з 11.10.2004 по 22.06.2005 до трудового/страхового стажу.

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.04.2025 № 262540018813 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області:

- зарахувати ОСОБА_1 до трудового/страхового стажу періоди роботи з 10.12.1992 по 07.02.1994, з 21.08.1995 по 09.09.1996, з 02.10.1995 по 17.04.1996 з 18.09.1997 по 16.11.1998, з 11.01.1999 по 20.02.2004, 23.02.2004 по 08.10.2004, з 11.10.2004 по 22.06.2005;

- повторно розглянути заяву від 01.04.2025 про призначення пенсії та прийняти рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 .

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії. Позивач зазначає, що відповідач безпідставно не врахував окремі періоди роботи позивача.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.04.2025 року №262540018813, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового ОСОБА_1 періоди роботи з 10.12.1992 року по 07.02.1994 року, з 21.08.1995 року по 09.09.1996 року, з 02.10.1995 року по 17.04.1996 року з 18.09.1997 року по 16.11.1998 року, з 11.01.1999 року по 20.02.2004 року, 23.02.2004 року по 08.10.2004 року, з 11.10.2004 року по 22.06.2005 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 01.04.2025 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що вихід України з міжнародно-правової угоди не анулює наслідків, які настали для правового статусу особи в період чинності такої угоди, в т.ч. не впливає на визнання стажу позивача за періоди з 1992 року по 2005 рік, оскільки такий вихід здійснено в 2023 році, тобто – після зарахування такого стажу.

Водночас, вимоги щодо бездіяльності з незарахування стажу змістовно охопленні рішенням про відмову в призначенні пенсії, в якому і втілена така бездіяльність, в зв`язку з чим окремому задоволенню не підлягають.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вказує, що відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у разі відсутності необхідного страхового стажу право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу - від 15 до 25 років. Страховий стаж особи становить 24 років 03 місяців 23 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи, навчання, отримання допомоги, оскільки 23.12.23 року для України припинена дія Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Біларусь про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 14.12.95року, відтак позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Ухвалами суду від 15.10.2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 15.12.2025 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 року в адміністративній справі №160/12652/25 на п`ятнадцять днів.

У період з 19.12.2025 до 20.12.2025 суддя Дурасова Ю.В. перебувала у відрядженні. У період з 01.01.2026 до 05.01.2026 суддя Дурасова Ю.В. перебувала у відпустці, у зв`язку з чим розгляд апеляційної скарги здійснюється у перший день виходу судді-доповідача із відпустки.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Рішенням відповідача від 08.04.2025 року №262540018813 позивачу відмовлено в призначенні пенсії через недостатність страхового стажу. Спірні періоди не зараховано через припинення для України дії Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 14.12.1995 року.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування періодів з 10.12.1992 по 07.02.1994, з 21.08.1995 по 09.09.1996, з 02.10.1995 по 17.04.1996 з 18.09.1997 по 16.11.1998, з 11.01.1999 по 20.02.2004, 23.02.2004 по 08.10.2004, з 11.10.2004 по 22.06.2005 до трудового/страхового стажу.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Згідно ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно зі ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.

Згідно п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Згідно п. 2 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (Угода) для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 13 Угоди встановлено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 здійснено вихід України з Угоди.

Водночас, такий вихід не створює правових наслідків для прав, набутих в період дії вказаної Угоди.

Оскільки позивач працював на території російської федерації в період дії Угоди, яка передбачала взаємне визнання стажу, такий стаж позивача визнається на території України для цілей призначення позивачу пенсії.

В свою чергу норми Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах мають процедурний характер відносно Угоди, в якій містяться норми матеріально-правового характеру.

Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення укладена ратифікована Законом України від 22.11.1996 №546/96-ВР (набрання чинності - 08.12.1996 року).

Згідно листа Міністерства закордонних справ України від 15.08.2023 року №72/14-612/1-96203 Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена в м. Київ 14.12.1995, припиняє дію 23 грудня 2023 року.

Відповідно до ст. 6 вказаної угоди при призначенні пенсій зараховується трудовий (страховий) стаж, в тому числі і той, що дає право для призначення пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, набутий по законодавству будь-якої з Договірних Сторін, в тому числі і до набуття чинності цієї Угоди, а також на території СРСР до 1 січня 1992 року.

При цьому обчислення трудового (страхового) стажу проводиться по законодавству Договірної Сторони, яка призначає пенсію.

Отже, вихід України з міжнародно-правової угоди не анулює наслідків, які настали для правового статусу особи в період чинності такої угоди, в т.ч. не впливає на визнання стажу позивача за періоди з 1992 року по 2005 рік, оскільки такий вихід здійснено в 2023 році, тобто – після зарахування такого стажу.

Враховуючи, що в частині відмови в задоволення позову рішення суду першої інстанції не оскаржується, то в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи відповідача.

Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 06.01.2026 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова