Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №440/694/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 р. Справа № 440/694/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський) від 24.11.2025 по справі № 440/694/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

12.10.2025 до суду надійшла заява від представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 по справі № 440/694/25 за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі – відповідач, ГУ ПФУ у Вінницькій області) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 у справі № 440/694/25 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Вінницькій про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану ухвалу та прийняти постанову, якою задовольнити заяву.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що оскільки станом на момент звернення позивача з такою заявою судове рішення досі залишається невиконаним, наявні підстави для встановлення судового контролю за його виконанням.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу про адміністративне судочинство України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ч. 2 ст. 312 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ у Вінницькій області, в якому просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 13.01.2025 № 163950023171 щодо відмови в призначені пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 06.01.2025;

зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області повторно розглянути заяву від 06.01.2025 про призначення пільгової пенсії за списком № 2 відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», шляхом зарахування до загального стажу та пільгового стажу за списком № 2 набутого на території російської федерації періодів роботи з 03.10.2006 по 12.03.2018 та з 01.11.1998 по 10.12.2001 з урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 по справі № 440/694/25 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області № 163950023171 від 13.01.2025 про відмову ОСОБА_1 у переведенні з одного виду пенсії на інший.

Зобов`язано ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу роботи періоди з 03.10.2006 по 30.06.2009, з 24.09.2010 по 12.03.2018 в АТ “Полюс Красноярськ” та з 01.07.2009 по 23.09.2010 у ВАТ “Полюс Строй“ з урахуванням довідки ВАТ “Полюс Строй” № б/н про заробітну плату для обчислення пенсії, довідки АТ “Полюс Красноярськ” № 00000000247 від 29.06.2018 про заробітну плату для обчислення пенсії.

Зобов`язано ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди з 01.11.1998 по 10.12.2001, з 03.10.2006 по 30.06.2009, з 01.07.2009 по 23.09.2010, з 24.09.2010 по 09.01.2016, з 01.07.2016 по 12.03.2018 до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язано ГУ ПФУ у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 06.01.2025 з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2025 апеляційну скаргу ГУ ПФУ у Вінницькій області - залишено без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 по справі № 440/694/25 - залишено без змін.

Судове рішення набрало законної сили 19.06.2025.

На виконання рішення суду від 26.02.2025 ГУ ПФУ повторно розглянуто заяву позивача про призначення пенсії від 06.01.2025 та зараховано до загального стажу роботи періоди з 03.10.2006 по 30.06.2009, з 24.09.2010 по 12.03.2018 в АТ Полюс Красноярськ та з 01.07.2009 по 23.09.2010 у ВАТ Полюс Строй з урахуванням довідки ВАТ Полюс Строй № б/н про заробітну плату для обчислення пенсії, довідки АТ Полюс Красноярськ № 00000000247 від 29.06.2018 про заробітну плату для обчислення пенсії, періоди з 01.11.1998 по 10.12.2001, 03.10.2006 по 30.06.2009, з 01.07.2009 по 23.09.2010, з 24.09.2010 по 09.01.2016, з 01.07.2016 по 12.03.2018 зараховано до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Після виконання рішення суду страховий стаж ОСОБА_1 склав 34 роки 8 місяців 09 днів, в тому числі за Списком № 2 19 років 10 місяців 28 днів.

ГУ ПФУ у Вінницькій області прийнято рішення № 163950023171 від 17.07.2025 про часткову про відмову у перерахунку пенсії на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 по справі № 440/694/25 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду по справі № 440/694/25 від 19.06.2025 ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком по Списку 2 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю законних підстав.

Вважаючи, що наявні правові підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 у справі № 440/694/25, позивач подав до суду відповідну заяву.

Залишаючи без задоволення заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем виконано судове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 у справі № 440/694/25, а саме повторно розглянуто заяву позивача з урахуванням рішення суду, у зв`язку з тим прийнято рішенням № 163950023171 від 17.07.2025, в якому зазначені інші обставини, ніж ті які досліджувалися судом у справі № 440/694/25 та яким надана оцінка судом в рішенні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про залишення без задоволення заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення, з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з вимогами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, а також ст.ст. 14 та 370 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Вищенаведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 у справі № 611/26/17, від 07.02.2022 у справі № 200/3958/19-а, від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18 та від 01.05.2023 у справі № 520/926/21.

Обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

В абзаці третьому пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

На підставі аналізу статей 3, 8, частин 1, 2 статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

У справі Сорінг проти Об`єднаного Королівства від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З 19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 листопада 2024 року № 4094-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.

При цьому, згідно із пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4094-IX, справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Так, згідно із частинами 1 та 2 статті 382 КАС України (в редакції Закону № 4094-IX), суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 1-3 статті 382-1 КАС України, суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Розгляд звіту про виконання судового рішення повинен бути здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ, в порядку письмового провадження.

Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року по справі 160/5259/20.

Слід також зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.

Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.

В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.

За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.

Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегією суддів встановлено, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 по справі № 440/694/25 набрало законної сили 19.06.2025 за наслідками апеляційного перегляду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 по справі № 440/694/25, зокрема, зобов`язано ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу роботи періоди з 03.10.2006 по 30.06.2009, з 24.09.2010 по 12.03.2018 в АТ “Полюс Красноярськ” та з 01.07.2009 по 23.09.2010 у ВАТ “Полюс Строй“ з урахуванням довідки ВАТ “Полюс Строй” № б/н про заробітну плату для обчислення пенсії, довідки АТ “Полюс Красноярськ” № 00000000247 від 29.06.2018 про заробітну плату для обчислення пенсії. Зобов`язано ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди з 01.11.1998 по 10.12.2001, з 03.10.2006 по 30.06.2009, з 01.07.2009 по 23.09.2010, з 24.09.2010 по 09.01.2016, з 01.07.2016 по 12.03.2018 до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зобов`язано ГУ ПФУ у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 06.01.2025 з урахуванням висновків суду.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, на виконання рішення суду від 26.02.2025 у справі № 440/694/25, відповідачем повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 06.01.2025 та зараховано до загального стажу роботи періоди з 03.10.2006 по 30.06.2009, з 24.09.2010 по 12.03.2018 в АТ Полюс Красноярськ та з 01.07.2009 по 23.09.2010 у ВАТ Полюс Строй з урахуванням довідки ВАТ Полюс Строй № б/н про заробітну плату для обчислення пенсії, довідки АТ Полюс Красноярськ № 00000000247 від 29.06.2018 про заробітну плату для обчислення пенсії, періоди з 01.11.1998 по 10.12.2001, 03.10.2006 по 30.06.2009, з 01.07.2009 по 23.09.2010, з 24.09.2010 по 09.01.2016, з 01.07.2016 по 12.03.2018 зараховано до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Після виконання рішення суду страховий стаж позивача склав 34 роки 8 місяців 09 днів, в тому числі за Списком № 2 19 років 10 місяців 28 днів.

За наслідками повторного розгляду заяви позивача від 06.01.2025, відповідачем прийнято рішення № 163950023171 від 17.07.2025 про часткову про відмову у перерахунку пенсії на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 по справі № 440/694/25 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду по справі № 440/694/25 від 19.06.2025 ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком по Списку 2 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю законних підстав.

Колегія суддів зазначає, що підставною для прийняття рішенням № 163950023171 від 17.07.2025 є інші обставини, ніж ті які досліджувалися судом у справі № 440/694/25 та яким надана оцінка судом в рішенні.

У разі незгоди позивачем із підстави прийняття рішення № 163950023171 від 17.07.2025, він має право звернутися із відповідним позовом до суду, оскільки між сторонами фактично виник новий спір.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 у справі № 440/694/25, що має наслідком прийняття рішення про відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги позивача.

Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді заяви неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 по справі № 440/694/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов