Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №520/29838/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2026 р. справа № 520/29838/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 28.05.2025 № 153 про зняття ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення з 01.05.2025;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у розмірі 100 000 гривень на місяць, пропорційно перебуванню на стаціонарному лікуванні травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, за період з 01.05.2025 до 25.10.2025;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у розмірі 100 000 гривень на місяць, пропорційно перебуванню на стаціонарному лікуванні травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, за період з 01.05.2025 до 25.10.2025;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, що складається з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливі умови проходження служби та премії, у розмірі, що він отримував за останньою займаною посадою за період перебування на стаціонарному лікуванні з 01.05.2025 до 25.10.2025;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення, що складається з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливі умови проходження служби та премії, у розмірі, що він отримував за останньою займаною посадою за період перебування на стаціонарному лікуванні з 01.05.2025 до 25.10.2025.

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.05.2025 № 153 про зняття його з усіх видів забезпечення з 01.05.2025. Також, позивач зазначив про протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у розмірі 100 000 гривень на місяць, пропорційно перебуванню на стаціонарному лікуванні травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, за період з 01.05.2025 до 25.10.2025 та щодо ненарахування та невиплати йому щомісячного грошового забезпечення, що складається з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливі умови проходження служби та премії, у розмірі, що він отримував за останньою займаною посадою за період перебування на стаціонарному лікуванні з 01.05.2025 до 25.10.2025. Позивач вважає свої права порушеним, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 17.11.2025 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена представнику позивача та відповідачу до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому виклав свої заперечення проти позову, зазначивши про відсутність підстав для виплати позивачу спірної додаткової винагороди та грошового забезпечення за спірний період. Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити в задоволенні позову.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, згідно якої виклав свої заперечення проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, та підтримав свою позицію, викладену в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 25.10.2025, що вбачається з відповідного витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.10.2025 № 307. (а.с. 35)

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2023 № 5830 вбачається, що позивач під час проходження служби, а саме 13.14.2023 отримав поранення, діагноз: мінно-вибухова травма, вогнепальне осколкове сліпе поранення обличчя, перелом передньої стінки верхньощеленого синусу справа, вогнепальне осколкове сліпе хребтово-спинномозкове поранення з вхідним отвором на бічній поверхні шиї справа, перелом дужки С3. (а.с. 17-18)

Згідно наявних у матеріалах справи довідок ВЛК, поранення, отримане позивачем - Так, пов`язане з захистом Батьківщини. (а.с. 19-22)

За доводами позивача, викладеними в позовній заяві, за період перебування його на стаціонарному лікуванні, а саме з 01.05.2025 по 25.10.2025 йому протиправно не було виплачено додаткову винагороду в розмірі 100 000,00 грн пропорційно перебуванню на стаціонарному лікуванні. Також, позивач зазначив, що йому протиправно не було виплачене щомісячне грошове забезпечення, що складається з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за особливі умови проходження служби та премії, у розмірі, що він отримував за останньою займаною посадою за період перебування на стаціонарному лікуванні з 01.05.2025 до 25.10.2025.

Представник позивача звертався до відповідача з адвокатським запитом щодо виплати позивачу грошового забезпечення та додаткової винагороди.

Відповідач листом від 05.09.2025 № 1/1268 повідомив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.05.2025 № 153 позивача знято з усіх видів забезпечення з 01.05.2025 у зв`язку з Законом України № 3379-ІХ від 06.09.2023, яким внесені зміни до Закону № 2011 та Законом України № 3621-ІХ, яким внесені зміни до Закону № 2011, згідно яких перебування в лікарняних закладах та у відпустці для лікування в межах України та за кордоном не може перевищувати 12 місяців поспіль. (а.с. 39-40)

Позивач вважає протиправним зазначений наказ про зняття його з усіх видів забезпечення та вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошового забезпечення та додаткової винагороди в розмірі до 100 000,00 грн пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні, а саме з 01.05.2025 до 25.10.2025, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Частинами 1, 4 ст.9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).

Відповідно до п.1-2 Постанови №168 до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Також пунктом 11 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України за №260 від 07.08.2018 (далі - Порядок № 260) визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку №260, підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008р. за №1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Згідно з п.13 розділу XXXIV Порядку №260 військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров`я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров`я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.

Правилами п.11 ст.10-1 №2011-ХІІ (який діяв в момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що у зв`язку з хворобою військовослужбовця йому надається відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою не повинен перевищувати 4 місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні).

Після закінчення встановленого безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби".

У подальшому, до вказаної норми було внесені зміни, та в редакції від 21.03.2024 вона мала наступний зміст:

«Військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров`я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.»

Також законодавцем приведено у відповідність норми Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 7.06.2018р. №260.

Так, абзац 3 пункту 9 розділу I наразі передбачено:

"грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку військово-лікарської комісії, рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства".

Міністром оборони України 22.06.2024р. видане окреме доручення №3740/уд щодо порядку виплати грошового забезпечення за час перебування військовослужбовців у закладах охорони здоров`я, у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікуванням після поранення (травми, контузії або каліцтва)

Як встановлено судом, у межах даної справи спірним питанням є припинення виплати позивачу грошового забезпечення та додаткової винагороди (в розмірі до 100 000,00 грн, що передбачена Постановою №168), в період перебування останнього на тривалому лікуванні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач після отримання 13.04.2023 поранення перебував на лікуванні та отримував грошове забезпечення та додаткову винагороду за час перебування на лікуванні в розмірі до 100 000,00 грн, передбачену постановою № 168, починаючи з квітня 2023 року по травень 2025 року, тобто в термін, який перевищив 12 місяців поспіль.

Згідно з абзацом 1 ч.11 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ (в редакції, що діє з 11.04.2024) військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров`я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.

Суд зазначає, що вказаною нормою чітко визначено, що загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль.

При цьому, подальше зазначення необхідності проходження ВЛК для отримання висновку про потребу у тривалому лікуванні, що є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку розуміється саме як продовження лікування, після чотирьох місяців від його початку.

Отже, на думку суду, перебування військовослужбовця на тривалому лікуванні із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може бути безмежним, а тому є логічним наявність в структурній будові ч.11 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ часового обмеження по грошовому та матеріальному забезпеченні на час перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва).

Суд звертає увагу, що позивач, починаючи з 13.04.2023 (моменту отримання поранення) перебував на лікуванні та по квітень 2025 року включно отримував грошове забезпечення та додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, що свідчить про отримання ним виплат протягом більш ніж 25 місяців поспіль.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Військова частина НОМЕР_1 , відмовляючи у виплаті грошового забезпечення та додаткової винагороди позивачу та приймаючи наказ від 28.05.2025 № 153 про зняття ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення з 01.05.2025, діяла в межах та на підставі норм чинного законодавства.

Довідок ВЛК чи інших документів, що б свідчили про потребу позивача в довготривалому лікуванні матеріали справи не містять. Позивачем не повідомлено суд про наявність відповідних документів.

Окрім того, суд зазначає, що позивач після звільнення зі служби не позбавлений права отримання інших соціальних виплат, у зв`язку з отриманим 13.04.2023 пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

Відтак, судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 23 ЦК України (у редакції від 01.07.2021) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 641/5005/20 (провадження № № 61-19219св21) зазначено, що «суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Так, позивач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та моральною шкодою. Судом таких обставин не встановлено.

За викладених обставин, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.01.2023 по справі № 454/287/22.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Так, позивачем не надано до суду належних доказів щодо вчинення відповідачем протиправних дій чи бездіяльності або щодо наявності порушеного права позивача. Судом таких обставин також не встановлено.

Дослідивши обставини справи та подані сторонами документи, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог позивача без задоволення.

Керуючись ст.ст. 19, 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН