Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №520/13692/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 січня 2026 року справа № 520/13692/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григоров Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ: 14099344),

Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Надії Алексєєнко, буд. 106, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49008, код ЄДРПОУ: 13486010),

третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40, код ЄДРПОУ: 22933548),

третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ: 21084076)

про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.03.2025 про відмову в перерахунку пенсії;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.05.2025 про відмову в перерахунку пенсії;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20 травня 2025 року № 963030125794 про відмову у поновленні виплати пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01 березня 2025 року;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 70 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно відмовлено в поновленні виплати пенсії за віком, що порушує право позивача на вільне володіння своїм майном у вигляді пенсії.

Ухвалою суду від 10.06.2025р. відкрито спрощене провадження у справі за вказаним адміністративним позовом. Ухвалою суду від 23.06.2025р. прийнято до розгляду уточнений адміністративний позов. Ухвалою суду від 07.11.2025р. залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у якості другого відповідача до участі в адміністративній справі.

У період з 25.12.2025р. по 09.01.2026р. суддя Григоров Д.В. перебував у щорічній відпустці.

Відповідач - ГУ ПФУ в Харківській області подав до суду відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представником позивача до суду надано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої він підтвердив раніше викладену правову позицію та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач - ГУ ПФУ в Донецькій області подав до суду відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Треті особи, повідомлені про можливість надати пояснення щодо позовних вимог, вказаних пояснень не надали.

З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 , виданого Калинівським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 20.09.2001. (а.с. 32)

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнобов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25.11.2015р. №6303000805 та фактично проживає в смт. Близнюки Близнюківського району Харківської області.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2024р. по справі №520/14604/24 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати страхових виплат ОСОБА_1 з 01 липня 2022 року;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату страхових виплат ОСОБА_1 з 01.07.2022 на поточний рахунок IBAN: НОМЕР_3 , відкритий у АТ "ОЩАДБАНК", отримувач: ОСОБА_1 та виплатити заборгованість з 01 липня 2022 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2024р. по справі №520/12548/24 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2024р.;

визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 207 від 03.05.2024 про відмову в поновленні пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.01.2024.

В подальшому, виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01.03.2025р. "у зв`язку з непроходженням фізичної ідентифікації" без винесення окремого рішення.

Разом з тим, 19.02.2025р. позивач звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою на ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв`язку.

Звернення позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області з урахуванням принципу екстериторіальності, відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 06.03.2025р. №616149 встановлено особу - ОСОБА_1

13.03.2025р. позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про поновлення виплати пенсії, ВПО з типом ідентифікації "відеоконференцзв`язок".

Звернення позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області з урахуванням принципу екстериторіальності, відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.03.2025р. №96330125794 відмовлено ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії, з посиланням на те, що відсутня інформація про отримання чи не отримання пенсії від органів пенсійного забезпечення в Російській Федерації.

28.04.2025р. позивач звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою на ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв`язку.

Звернення позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області з урахуванням принципу екстериторіальності, відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 13.05.2025р. №723983 встановлено особу - ОСОБА_1 .

В подальшому, 13.05.2025р. позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про поновлення виплати пенсії з типом ідентифікації "відеоконференцзв`язок".

Звернення позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області з урахуванням принципу екстериторіальності, відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.05.2025р. №96330125794 відмовлено ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії, оскільки відсутня інформація про отримання чи не отримання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.

Позивач, не погодившись із вищевказаним, звернувся до суду з позовом в цій справі.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч.1 ст.46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов?язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій передбачені Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII та «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Законом України №1058 передбачені певні дії органів Пенсійного фонду України та пенсіонера щодо поновлення виплати пенсії на даний час.

Абзацом першим пункту 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 визначено, зокрема, що пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України протягом 10 днів після з?ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 Закону №1058.

Заява про поновлення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (пункт 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1).

Статтею 1 Закону №1058 передбачено, що фізична ідентифікація - процедура встановлення ідентифікаційних даних особи із документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної особи, що проводиться в органах Пенсійного фонду, якщо особа не пройшла фізичну ідентифікацію в установі банку, в якій отримує пенсію.

До фізичної ідентифікації прирівнюється:

- авторизація в особистому електронному кабінеті на вебпорталі електронних послут Пенсійного фонду за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» («Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг;

- ідентифікація особи за допомогою відеоконференцзв?язку з дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час сеансу якого пред`являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, встановленого правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері соціального захисту населення та у сфері електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації;

- посвідчення в установленому порядку за зверненням одержувача, який тимчасово проживає за кордоном, відповідною закордонною дипломатичною установою України факту, що особа є живою.

Відповідно до пункту 111 частини 1 статті 64 Закону №1058, виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право проводити фізичну ідентифікацію пенсіонерів у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до п.144 розділу 15 «Прикінцеві положення» Закону №1058 громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Водночас, з 20 березня 2025 року набув чинності «Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих російською федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №299 (далі - Порядок №299).

Відповідно до п.10 Порядку № 299 особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України або які виїхали на підконтрольну Україні територію з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, виплата пенсії проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Заява про поновлення пенсії подається позивачем до територіального органу Пенсійного фонду України (абз.1 п.1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22- 1) (далі - Порядок № 22-1). Відповідно до абз.2 п.1.5 Порядку № 22-1 внутрішньо переміщені особи подають заяви з урахуванням вимог Постанови № 637.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень ГУ ПФУ в Донецькій області, підставою для відмови у поновленні виплати пенсії позивачу стала відсутність інформації про отримання чи неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.

Відповідно до п14-4 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Як вбачається з довідки про взяття на облік внутрішньої переміщеної особи від 25.11.2015р. №6303000805, ОСОБА_1 під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, та фактичне місце проживання є АДРЕСА_2 .

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 06.03.2025р. №616149 та рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 13.05.2025р. №723983 встановлено особу - ОСОБА_1 .

Суд враховує, що зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан. Дипломатичні відносини з державою-агресором було розірвано.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь у вказаній Угоді.

Разом з тим, відповідно до п.6 Порядку № 299 одержувачам, які тимчасово проживають за межами України, і тим, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат здійснюється за умови проходження особою фізичної ідентифікації до 31 грудня кожного календарного року.

Фізична ідентифікація одержувачів як процедура встановлення ідентифікаційних даних особи із документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної особи, здійснюється органами Пенсійного фонду України або установою уповноваженого банку, в якій особа отримує пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), страхові виплати.

До фізичної ідентифікації прирівнюється ідентифікація особи, між іншим, за допомогою відеоконференцзв`язку, проведеного територіальним органом Пенсійного фонду України із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час сеансу якого пред`являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, встановленого правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри.

Таким чином, ідентифікація за допомогою відеоконференцзв`язку проводиться з метою встановлення ідентифікаційних даних особи, на підставі пред`явлених документів, що посвідчують особу. Механізм встановлення обставин щодо отримання пенсійних виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації під час ідентифікації а ні законом, а ні порядком не передбачено, права та обов`язки пенсіонера щодо цього питання законодавчо не визначені.

Суд зауважує також, що встановлюючи таку окрему категорію пенсіонерів, як особи, які виїхали на підконтрольну Україні територію з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, та визначаючи щодо цих осіб додаткову умову одержання пенсії на території України, Пенсійний фонд фактично застосував до цих осіб, які є громадянами України, дискримінаційні умови отримання пенсії, не визначивши при цьому належного порядку встановлення обставини не отримання пенсії в країні-агресорці, що за логікою Пенсійного фонду є підставою для поновлення виплати пенсії на території України, а застосування відповідних наведених вище положень Порядку № 299 не є правомірним, оскільки в цій частині вказаний Порядок суперечить змісту Закону Закону №1058 .

Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.

При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, а оскаржувані рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 13.03.2025р. №96330125794 та від 20.05.2025р. №96330125794 є протиправними у зв`язку з чим, підлягають скасуванню.

При цьому суд вказує, що в даній справі з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області бездіяльності, як форми пасивної поведінки, якою було порушено права позивача у спірних правовідносинах щодо не поновлення виплати пенсії з боку відповідача не виявлено, що зумовлює відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.05.2025р. про відмову в перерахунку пенсії, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не приймалось будь-якого управлінського рішення, як його визначено згідно норм КАС України. Проте, ГУ ПФУ в Харківській області листом від 12.05.2025р. №12948-12652/М-04/8-2000/25 повідомило позивача про припинення виплати йому пенсії та можливість звернення з відповідною заявою до органів ПФУ. Таким чином, суд виходить з того, що вказаний лист носив суто інформативний характер та не підпадає під визначення індивідуального акту, що міститься в п. 18 ч.1 ст. 4 КАС України, у зв`язку з чим, вказана позовна вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Разом з тим, керуючись частиною 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, в інтересах належного захисту прав позивача та, вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01 березня 2025 року, суд зазначає, що дії зобов`язального характеру, як спосіб відновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом до того органу, рішення якого оскаржується.

Відтак, дії зобов`язального характеру щодо поновлення нарахування та виплати пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким в даному випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Наведене вище також узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.02.2024 р. у справі №500/1216/23.

В даному випадку належним відповідачем у частині позовних вимог зобов`язального характеру є саме Головне управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, а не Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Разом з тим, суд зазначає, що в зв`язку із скасуванням рішенням рішень ГУ ПФУ в Донецькій області від 13.03.2025р. №96330125794 та від 20.05.2025р. №96330125794 про відмову у перерахунку пенсії, подана позивачем заява від 13.05.2025р. №755 з цього приводу потребує належного розгляду з врахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні, внаслідок чого слід вийти за межі позовних вимог, зобов`язавши відповідача - ГУ ПФУ в Донецькій області розглянути подану заяву та ухвалити за нею рішення про поновлення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01 березня 2025 року.

При цьому суд ураховує положення ч.4 ст. 245 КАС України та бере до уваги, що для прийняття зазначеного рішення виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Суд вважає, що дискреція відповідача в цьому випадку відсутня, оскільки пенсійним органом згідно встановленого порядку була здійснена ідентифікація особи-позивача, а в задоволенні поданої заяви позивача про поновлення пенсійних виплат пенсійним органом було відмовлено лише з формальних підстав, на підставі невірного застосування положень пенсійного законодавства України.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Частинами 1-3 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Загальноприйняті підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Так, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.

Як зазначив Верховний Суд у стало сформованих висновках щодо питання визначення моральної шкоди, страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Розглядаючи справу, суд визначає чи була завдана особі моральна шкода. Крім того, суд встановлює розмір відшкодування. Власне, завдання потерпілого або його представника полягає в переконанні суду в необхідності та доцільності відшкодування моральної шкоди.

У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено: в чому полягає ця шкода; якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно; якими доказами вона підтверджується.

Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення; глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інших обставин, які мають істотне значення.

Слід зауважити, що для вирішення питання щодо відшкодування шкоди обов`язково необхідно встановити наявність одночасно трьох складових: підтвердження факту заподіяної шкоди правам заявника саме внаслідок протиправного діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначав, що народився 1936 року та досяг 89-річного віку, є особою з інвалідністю, раніше на користь позивача ухвалювалися судові рішення у спорах з пенсійними органами, він успішно проходив ідентифікацію особи декілька разів, але, всупереч нормам діючого законодавства та будь-яких етичних норм, відповідачем не виконується рішення суду та не виплачується пенсія позивачеві.

За доводами позовної заяви вказані обставини викликали у позивача сильні душевні хвилювання, що викликало сердечні болі, у зв`язку з чим позивач купував ліки. Крім того, зазначалося, що у зв`язку із вказаними обставинами постраждала репутація позивача, адже факт невиплати йому пенсії та страхових виплат викликав шквал питань оточуючих. Переживаючи вказані події ОСОБА_1 від образи та болю плакав, хвилювався та страждав.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, суд констатує, що разом з позовною заявою не надано жодних доказів заподіяння позивачу моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача, які у розумінні ст. 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди, внаслідок чого його твердження з цього приводу, викладені в позовній заяві не можна визнати обґрунтованими. Копії розрахункових документів з аптек щодо придбання ліків самі по собі такими доказами не є, оскільки, як і зазначалося в позовній заяві, позивач є людиною похилого віку, а отже прийом ним лікарських препаратів без відповідних доказів моральних страждань не може свідчити про їх наявність. Так само відсутні і докази шквалу питань оточуючих, через які постраждала репутація позивача. Ця підстави для відшкодування моральної шкоди а позовній заяві належним чином не розкрита.

Виходячи із зазначеного, суд доходить висновку, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає.

Саме по собі твердження позивача про заподіяння йому шкоди не є підставою для стягнення з державного бюджету на його користь моральної шкоди, оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 04.07.2019 у справі № 823/628/17, від 03.09.2020 у справі № 520/3061/19.

З врахуванням викладеного суд доходить про необхідність в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди відмовити.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A.303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд вважає, що ключові доводи сторін в цій справі отримали належну оцінку, а решти доводів висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 242-243, 245-246, 258 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково, вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.03.2025р. №96330125794.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.05.2025р. №96330125794.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.05.2025р. №755 щодо поновлення виплати пенсії та ухвалити відповідне рішення про поновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров