Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №460/11213/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 січня 2026 року м. Рівне№460/11213/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), у якому просить:

визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану ОСОБА_1 ;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме: «виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати», однак відповідач відмовив у його задоволенні. Вказує, що має дитину з інвалідністю віком до 18 років. Дружина позивача та мати дітей ОСОБА_2 , згідно з довідкою МСЕК серії АВ № 0411889, є інвалідом з дитинства з порушенням психіки, до регулярної трудової діяльності непридатна, рекомендовано «Д» нагляд у психіатра. Ця обставина прямо вказує на те, що дружина не може повноцінно виконувати функції з виховання та догляду за дитиною, тим більше за дитиною з інвалідністю, яка потребує особливої уваги та постійного догляду. Просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Ухвалою від 04.07.2025 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Матеріалами справи встановлено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою № 135/10-03-10 від 23.06.2025 року Мізоцької селищної ради, позивач проживає без реєстрації в с. Спасів з дружиною – ОСОБА_2 , (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 ); син ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_1 , (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ); син – ОСОБА_4 – ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ).

Позивач є батьком дитини з інвалідністю віком до 18 років – ОСОБА_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факт інвалідності дитини підтверджується відповідними документами зокрема Медичним висновком № 231 про дитину-інваліда віком до 18 років, що дійсний до 01.09.2029 року. Захворювання (патологічний стан) G-80.03. У висновку як законний представник дитини вказаний батько – ОСОБА_1 , що також підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 (а.с.17).

Дружина позивача, ОСОБА_2 , згідно з довідкою МСЕК серії АВ № 0411889, має другу групу інвалідності, є інвалідом з дитинства з порушенням психіки, до регулярної трудової діяльності непридатна, рекомендовано «Д» нагляд у психіатра.

Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби, відповідно до вимог підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», за сімейними обставинами, а саме «виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати».

09.06.2025 за №1/5831 позивач отримав відповідь, згідно якої у звільненні з військової служби позивачу відмовлено, оскільки з поданих до рапорту документів вбачається, що наявні інші особи, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю – дружина ОСОБА_2 (а.с.31).

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі також Закон № 2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Підстави для звільнення з військової служби визначено ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції Закону № 3633-IX) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції Закону № 3633-IX) передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008 в редакції на час спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Згідно із пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170 в редакції на час спірних відносин).

Відповідно до додатку 19 до Інструкції № 170, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: військовослужбовцем, що виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати:

медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії «дитина з інвалідністю» за формою згідно з наказом МОЗ від 04 грудня 2001 року № 482, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю за формою згідно з наказом МОЗ від 08 жовтня 2007 року № 623;

копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи;

один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Отже, законодавець чітко визначив, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

При цьому, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

З матеріалів справи встановлено, що позивач призваний на військову службу має сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є дитиною з інвалідністю відповідно до медичного висновку № 231 від 12.09.2024, захворювання (патологічний стан) – G-80.03, та є його законним представником (а.с.17, 23, 25, 26). Згідно індивідуальної програми реабілітації інваліда (а.с.28-29), ОСОБА_3 має обмеження ІІІ ступеня до самообслуговування, до пересування, орієнтації та спілкування, для пересування потребує крісло колісне, з виробів медичного призначення потребує підгузки.

Відповідно до частини 2 та 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

З норм Сімейного кодексу України видно, що мати і батько мають рівні обов`язки щодо виховання дітей.

У межах спірних відносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо протиправності відмови звільнити його з військової служби за наслідками розгляду рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, у зв`язку вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Суд зазначає, що абзац восьмий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати. При цьому, на переконання суду, така підстава є правомірною за умови, якщо інший з батьків через об`єктивні причини не може виконувати відповідні обов`язки.

Тобто, вказану норму слід тлумачити не лише як юридичну чи фізичну відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років, але й як об`єктивну неможливість виконання такими членами сім`ї обов`язків по вихованню дитини з інвалідністю з певних об`єктивно існуючих причин.

Як підставу для відмови у звільнені позивача з військової служби за результатами розгляду рапорту відповідач у відповіді 09.06.2025 зазначив про відсутність на те правових підстав, оскільки відповідно до доданих документів хоч і підтверджено наявність дитини інваліда віком до 18 років, проте є дружина позивача ОСОБА_2 , яка може виховувати дитину.

Суд критично ставиться до таких доводів відповідача, оскільки надані до матеріалів справи документи підтверджують, що дружина позивача, ОСОБА_2 , згідно з довідкою МСЕК серії АВ № 0411889, має інвалідність другої групи, є інвалідом з дитинства з порушенням психіки, до регулярної трудової діяльності непридатна, рекомендовано «Д» нагляд у психіатра. Ця обставина прямо вказує на те, що дружина не може повноцінно виконувати функції з виховання та догляду за дитиною, тим більше за дитиною з інвалідністю, яка потребує особливої уваги та постійного догляду.

Дитина з інвалідністю, ОСОБА_3 , потребує не просто нагляду, а цілодобового спеціального догляду, реабілітаційних заходів, допомоги у задоволенні життєвих потреб та всебічної підтримки. Наявність у матері інвалідності з порушенням психіки, на переконання суду, унеможливлює надання такого рівня турботи, адже вона сама потребує постійного нагляду та підтримки.

Крім того, в сім`ї позивача ще є одна малолітня дитина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в силу свого віку потребує належного догляду.

Таким чином, суд вважає, що лише юридична наявність дружини та матері ОСОБА_2 не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні військовослужбовця, оскільки такий член сім`ї не може взяти на себе фактичні обов`язки щодо виховання дітей, і здійснювати необхідний їх догляд.

За наведеного, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на звільнення з військової служби.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.

Також суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при прийнятті рішення з урахуванням встановлених судом обставин.

Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Таким чином, з метою ефективного способу захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання відмови протиправною та зобов`язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку з виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи (а.с.10) підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану ОСОБА_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 20 січня 2025 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 )

Суддя С.М. Дуляницька