Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №460/11651/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 січня 2026 рокум. Рівне№460/11651/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позицій учасників справи

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся через свого представника-адвоката до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з адміністративним позовом (позовною заявою) до Державної установи "Центр пробації" (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача та зобов`язати його оформити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подання про призначення пенсії та всі необхідні документи для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження служби на пільгових умовах, загальна вислуга у пільговому обчисленні 31 рік 11 місяців 25 днів.

Обґрунтовуючи свій позов, позивач зазначає про те, що відповідач протиправно відмовив позивачу у виготовленні та скеруванні до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області оновлене подання про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ, відобразивши у розрахунку вислуги років календарну вислугу в пільговому обчисленні 31 рік 11 місяців 25 днів. Зауважує, що виключно органи Пенсійного фонду України уповноважені приймати рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії тим категоріям осіб, на яких розповсюджується дія Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», разом з тим, на Державну установу «Центр пробації», у випадку вирішення питання про призначення пенсії позивачу у відповідності до Закону №2262-ХІІ, покладено лише функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсію, необхідних для призначення пенсії документів. З огляду на вказане, вважає відмову відповідача протиправною, а тому просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, подав до суду свій відзив, в якому виклав заперечення на позовну заяву. В обґрунтування заперечень зазначає, що згідно норм Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» слідує, що зарахування пільгового стажу особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» здійснюється лише для визначення розміру пенсії, а не для її призначення. Відповідач зауважує, що є державною установою, яка відповідно до норм Закону №2262 та Порядку №393, у разі наявності права особи, оформляє і подає до органів, що призначають пенсію документи, а органи Пенсійного фонду приймають рішення щодо призначення чи відмови в призначенні пенсії, водночас звертає увагу, що у позивач немає календарної вислуги років для призначення пенсії за вислугу років на момент звільнення відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону №2262, а відтак і права на призначення пенсії відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону №2262. З урахуванням наведеного вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

Позовна заява подана позивачем до суду 08.07.2025 у електронній формі із використанням електронного кабінету підсистеми ""Електронний суд" ЄСІТС, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 09.07.2025.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2025 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.

Ухвалою від 14.07.2025 суд залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви, а саме шляхом подання позивачем до суду заяви із обґрунтуванням та доказами наявності передбачених законом підстав для звільнення позивача від сплати судового збору або подання позивачем до суду оригіналу платіжного документа про сплату позивачем за подання позовної заяви до Рівненського окружного адміністративного суду судового збору у сумі 968,96 грн.

15.07.2025 на виконання вимог ухвали суду від 14.07.2025 представник позивача звернувся до суду з заявою про усунення недоліків, до якої долучив квитанцію про сплату судового збору у сумі 968,96 грн.

Ухвалою від 21.07.2025 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановив відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та подав 05.08.2025 до суду свій відзив, в якому виклав заперечення на позовну заяву.

На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши наявні у справі матеріали, з`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.

Відповідно до витягу з наказу ДУ «Центр пробації» від 15.12.2022 №713/к позивача з 31.12.2022 звільнено з посади начальника Дубенського районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» у Рівненській області на підставі пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». У вказаному наказі зазначено, що вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 24 роки 04 місяці 17 днів, а в пільговому обчисленні – 31 рік 11 місяців 25 днів.

На підставі заяви позивача від 30.12.2022 відповідач 10.04.2023 підготував подання №265/Пн-К до органу пенсійного фонду для призначення позивачу пенсії за вислугу років, у якому зазначив, що вислуга років станом на 31.12.2022 (дату звільнення) для призначення пенсії становить: 24 роки 04 місяці 17 днів, трудова діяльність – 4 роки 4 місяці 17 днів, загальний страховий стаж – 28 років 8 місяців 29 днів.

Позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив оформити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області оновлене подання про призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відобразивши у розрахунку вислуги років календарну вислугу в пільговому обчисленні 31 рік 11 місяців 25 днів.

Відповідач розглянув заяву позивача та листом від 28.05.2025 №152/Ф-147/10/Ян-25 повідомив, що Наказом Державної установи «Центр пробації» від 15.12.2022 року №713/К позивача було звільнено зі служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів 31 грудня 2022 року, вислуга років на день звільнення складала в календарному обчисленні 24 роки 04 місяці 17 днів. Оскільки календарна вислуга років менша ніж передбачено Законом, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, підстав для надання до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області документів для призначення позивачу пенсії відповідно до пункту а) статті 12 Закону немає.

Позивач не погоджується з такою відмовою відповідача, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом, а тому у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є зобов`язання відповідача оформити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подання про призначення пенсії та всі необхідні документи для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження служби на пільгових умовах, загальна вислуга у пільговому обчисленні 31 рік 11 місяців 25 днів.

4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.

Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.

Приписами статті 1 та частини 1 статті 2 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Конституції України).

Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Приписами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Статтею 1 Закону №2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до п. "б" статті 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Статтею 2 Закону №2262-XII визначено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

За приписами п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Згідно з ст. 17-1 Закону №2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону №2262-XII, Кабінет Міністрів України затвердив постанову від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі - Постанова №393), яка визначає, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.

Відповідно до п. 1 Постанови №393, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393" (чинній на момент звернення позивача із заявою про оформлення та направлення документів для призначення пенсії) для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах “б” - “д”, “ж” і “з” статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховується служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу, в Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки на посадах начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду.

Пунктом 2-1 Постанови №393 визначено, що для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Згідно з п. 3 Постанови №393 до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Спірним у цій справі є питання щодо застосування календарної чи пільгової вислуги років для направлення до органу Пенсійного фонду України документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону №2262-XII.

Позивач вважає, що для призначення йому пенсії за вислугу років календарна вислуга років має бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393. Покликаючись на приписи статті 12 Закону №2262-XII, відповідач вважає, що підставою для призначення пенсії за вислугу років, у даному випадку, є наявність 25 років і більше саме календарної вислуги.

Разом з тим, позивач у своїх вимогах покликається на постанову Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, у якій колегія суддів дійшла висновку, що передбачена Законом №2262-XII календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).

В свою чергу, передбачені статтею 171 Закону №2262-XII пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років. При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах. Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-XII.

Такі ж висновки були викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а, у якій Суд дійшов висновку, що редакція пункту 3 Постанови №383 чинна на момент розгляду справи №805/3923/18-а на відміну від статті 12 Закону №2262-XII передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років до стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки абзац 1 пункту 3 Постанови №393 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393" встановлював, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах […] час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів […], тож суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не було враховано приписи підзаконного нормативно-правового акта.

Разом з тим, суд зауважує, що після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393" і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. Відтак, виходячи з положень статті 12 Закону №2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди, зокрема час проходження служби у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств, підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393" усунуто розбіжності між Законом №2262-XII та Постановою №393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII.

Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.04.2021 у справі №480/4241/18 ґрунтуються на іншому правовому регулюванні.

Отже, зважаючи на вимоги законодавства чинного на час виникнення спірних відносин у цій справі, умовою для призначення позивачу пенсії є наявність необхідної саме календарної вислуги років.

Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, переглядаючи справу №520/5695/23 в касаційному порядку, у постанові від 10.12.2024 підтримав правовий висновок, викладений у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №600/3836/22-а про те, що до правовідносин, пов`язаних з призначенням пенсії за вислугу років відповідні правові норми, зокрема, Порядку №393 підлягають застосуванню в тій редакції, яка була чинна на момент звернення особи до територіального органу Національної поліції України із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років.

У зазначеній постанові від 10.12.2024 у справі №520/5695/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував такий правовий висновок: призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись із заявою для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19.02.2022 (набрання чинності Постановою №119, якою внесені зміни до Порядку №393), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.

Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, суд бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

Зокрема, у рішенні від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (у цій справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі №803/1541/16.

Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду до спірних правовідносин, які виникли у цій справі, суд вважає, що позивач як особа, яка звернулась до Державної установи "Центр пробації" 30.12.2022, після набрання чинності Постановою №119, права на призначення пенсії відповідно до Закону №2262-XII із зарахування вислуги років в пільговому обчисленні не має. Окрім того, оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років (а саме 24 роки 4 місяці 17 днів), а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у підготовці та направленні документів, необхідних для призначення пенсії, до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Аналогічних правових висновків у тотожних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 23.12.2024 у справі №580/3058/24, від 15.01.2025 у справі №280/7690/23, від 21.01.2025 у справі №280/7589/23, від 04.02.2025 у справі №260/716/23, від 11.02.2025 у справі №520/34488/23, від 14.05.2025 у справі №120/10332/23.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

5. Розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову позивача до суб`єкта владних повноважень, а відповідач не подав до суду доказів понесення будь-яких судових витрат, суд вважає, що підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Державна установа "Центр пробації" (місцезнаходження: вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050; код ЄДРПОУ: 41847154).

Суддя Олександр МАКСИМЧУК