Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: проходження служби, з них
Дата: 18 січня 2026 р.
Справа: №320/16820/25
Суддя: Жукова Є.О.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 січня 2026 року м. Київ справа №320/16820/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
за позовомОСОБА_1
до1. Головного управління Національної поліції України в Київській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області; 2. Міністерство внутрішніх справ України; 3. Головного управління МВС України в Київській області
провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Київській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області (відповідач-1), Міністерства внутрішніх справ України (відповідач-2), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції Київській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління Національної поліції Київській області та Міністерства внутрішніх справ України в частині не зарахування до календарної вислуги років на пільгових умовах час проходження службі у підрозділах карного розшуку з 07.06.1993 по 13.09.1999 року згідно з Постановою КМ № 1497 від 16.11.2001 року - один місяць служби за півтора місяця;
- зобов`язати Головне управління Національної поліції Київській області в особі Ліквідаційної комісії Головного управління Національної поліції Київській області та Міністерство внутрішніх справ України обчислити вислугу років з урахуванням вимог ст. 17-1 Закону України від 09.04. 1992 року N 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», - один місяць служби за півтора місяця за період служби у підрозділах карного розшуку з 07.06.1993 по 13.09.1999 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 залучено до участі у справі №320/16820/25 в якості відповідача – Головне управління МВС України в Київській області (відповідач-3). Розгляд справи розпочато спочатку.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Законом №2262-ХІІ передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів. Постановою №393 визначено, зокрема, порядок обчислення та призначення пенсій за вислугу років, зокрема, поліцейським. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах. Як вказує позивач, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262-ХІІ.
Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
16 червня 2025 року через систему «Електронний суд» Міністерством внутрішніх справ України подано відзив за змістом якого зазначає, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та звільнений зі служби за власним бажанням наказом ГУМВС України в Київській області від 20.11.2000 № 142 о/с. Отже, у трудових (службових) відносинах з Міністерством внутрішніх справ України ОСОБА_1 не перебував, що підтверджується також і листом Департаменту персоналу МВС України від 11.06.2025 № 26800/22.
21 липня 2025 року через систему «Електронний суд» Головним управлінням Національної поліції України в Київській області подано відзив за змістом якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки періоди проходження служби ОСОБА_1 на посадах в підрозділах карного розшуку з 07.06.1993 по 13.09.2008 не підлягають пільговому обчисленню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2001 № 1497 та наказу МВС України від 29.07.2008 № 361, у зв`язку з тим що останній був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ 11.11.2000, тобто до моменту прийняття вищевказаної постанови.
21 липня 2025 року через систему «Електронний суд» Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Київській області подано відзив за змістом якого відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначає, періоди проходження служби ОСОБА_1 на посадах в підрозділах карного розшуку з 07.06.1993 по 13.09.2008 не підлягають пільговому обчисленню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2001 № 1497 та наказу МВС України від 29.07.2008 № 361, у зв`язку з тим що останній був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ 11.11.2000, тобто до моменту прийняття вищевказаної постанови. Звертає увагу, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20.07.2011 № 780 вислуга років осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, яка була обчислена до прийняття цієї постанови, перегляду не підлягає.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Судом встановлено, сторонами не заперечується, відповідно до наказу Управління внутрішніх справ Київської області від 09.06.1993 року № 58 о/с, позивач був зарахований на службу в ОВС України на посаду оперуповноваженого оперативно-пошукового відділу карного розшуку УВС в Київський області.
16.05.1994 року відповідно до наказу ГУВС Київської області № 41 о/с, призначений на посаду оперуповноваженого відділення карного розшуку відділу внутрішніх справ Володарського району.
12.08.1996 відповідно до наказу ГУ внутрішніх справ Київської області №80 о/с призначений на посаду старшого оперуповноваженого відділення карного розшуку Володарського районного відділу.
31.05.1997 відповідно до наказу ГУ внутрішніх справ Київської області №55 о/с, призначений на посаду начальника відділення карного розшуку Володарського районного відділу, на якій проходив службу до 25.09.1999 року.
Звільнений за власним бажанням з кадрів МВС України наказом ГУ МВС України в Київській області від 20.11.2000 № 142 (по особовому складу) з розпорядження ГУ МВС України в Київський області з календарною вислугою років - 12 років 02 місяці 29 днів.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.02.2022 №2 зарахований у розпорядження військової частини.
Листом Ліквідаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області від 14.03.2025, у відповідь на лист начальника управління штабу Військової частини НОМЕР_2 , проінформовано, що періоди служби ОСОБА_1 на посадах в підрозділах карного розшуку з 07.06.1993 по 13.09.1999 не підлягають пільговому обчисленню відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2001 №1497 та наказу МВС України від 29.07.2008 №361, у зв`язку з тим, що останній був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ 11 листопада 2000 року, тобто до моменту прийняття вищевказаної постанови.
Вказане зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (далі Закон №2262-ХІІ) визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Статтею 2 цього Закону визначено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Статтею 17 Закону №2262-XII визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, а статтею 171 цього ж Закону встановлено порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим законом. У свою чергу, вказаною нормою передбачено, що цей період та пільгові умови встановлюються саме Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України на виконання зазначених вимог Закону №2262-XII постановою №393 від 17.07.1992 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України ''Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб'', крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб (надалі - Порядок №393; в редакції, яка діяла на день звільнення позивача зі служби).
Зазначена постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема і на пільгових умовах.
Відповідно до пункту 1 Порядку №393 установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" ( 2262-12 ) особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема: служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Постановою Кабінету Міністрів від 16.11.2001 №1497 "Про внесення доповнення до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393" (далі Постанова №1497) внесено зміни до Постанови №393, а саме підпункт "в" пункту 3 доповнено абзацом такого змісту: "час проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах карного розшуку за переліком посад і умовами, що визначаються Міністром внутрішніх справ".
Отже, лише з 16.11.2001 року працівника внутрішніх справ України, які звільняються зі служби на пенсію, період служби у підрозділах карного розшуку, їх стаж обраховувався 1:1,5.
У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2011 №780 ''Про внесення змін до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. N 393 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України'' (далі Постанова №780) внесено зміни до Постанови №393 та виключено абзац підпункту ''в'' пункту 3 постанови щодо зарахування на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяця часу проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах карного розшуку за переліком посад і умовами, що визначаються Міністром внутрішніх справ та визнано такою, що втратила чинність Постанови №1497.
Отже, служба в карному розшуку зараховувалась на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяця лише у період дії постанови №1497 з 16.11.2001 по 27.07.2011.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 13.05.1997р. №1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001 та від 13.03.2012 № 6-рп/2012 висловив позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, зміст правовідносин, зокрема, прав та обов`язків особи, не може змінюватися зі зміною законодавчих норм.
Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Натомість, пунктом 2 Постанови № 780 установлено, що вислуга років осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, яка була обчислена до прийняття цієї постанови, перегляду не підлягає.
Отже, на момент звільнення позивача з органів внутрішніх справ (2000 рік) він не мав права на обрахунок його вислуги виходячи із одного місяця за півтора місяця. Таке право він не має і станом на день звернення до суду.
Враховуючи те, що позивача звільнено зі служби в органах внутрішніх справ із 20.11.2000, тобто до набрання чинності постанови КМУ від 16.11.2001 № 1497, законні підстави для зарахування на пільгових умовах часу проходження служби в органах внутрішніх справ на відповідних посадах відсутні.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.
Згідно із частиною першою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов не підлягає задоволенню, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255, 282 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
2. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua