Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №300/9254/24 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2026 р. справа № 300/9254/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Позивач вважає, що має право на перерахунок грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, а також право на отримання зазначеної довідки.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

31.12.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що позивачем пропущено строк на звернення до суду, а також у зв`язку з тим, що виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна виплачувати військова частина в якій позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації в період вимушеного прогулу. Крім того, звертає увагу суду на те, що доводи позивача щодо необхідності застосування при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на відповідний рік, є помилковими.

Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 клопотання позивача про зупинення провадження у справі № 300/9254/24 – задоволено. Зупинено провадження в адміністративній справі № 300/9254/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 300/2515/24.

19.12.2025 позивачем подано до суду відповідь на відзив в якій позовні вимоги підтримує повністю та просить задовольнити.

23.12.2025 відповідачем подано до суду заперечення в якому просить суд відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.12.2025 поновлено провадження у справі № 300/9254/24.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Згідно наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.09.2020 за №119 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2020 за №199, ОСОБА_1 , на підставі підпункту "ж" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", звільнено з військової служби в запас у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с.11).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі №300/2481/20 визнано протиправним та скасовано п. 5 наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 23.09.2020 №119; визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 30.09.2020 №199; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 поновити ОСОБА_1 з 01.10.2020 на військовій службі на посаді старшого офіцера групи контролю виконання заходів у зонах діяльності відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень або на іншій рівнозначній посаді за вибором позивача.

Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем не заявлялись.

Вказане рішення набрало законної сили згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2024.

Згідно наказу тимчасово виконуючого обов`язки начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.09.2024 за №75 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.10.2024 за №305, ОСОБА_1 з 01.10.2020 поновлено на військовій службі та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с.9,10).

29.10.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив виплатити матеріальне та грошове забезпечення за час вимушеного прогулу (а.с.12).

Вказана заява залишена без реагування.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У пункті 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_1 від 19.08.2021 за №205 за попередні 2 місяці перед звільненням позивач отримав грошове забезпечення у розмірі 37057,04 грн (18528,52 за липень 2020 року та 18528,52 за серпень 2020 року) (а.с.14).

Водночас, судом встановлено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 по справі №300/2515/24 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.09.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити належне ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.09.2020, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених, у відповідності до вимог п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14, з урахуванням виплачених сум.

Вказане рішення набрало законної сили згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2025.

Відтак, враховуючи вимоги статті 78 КАС України, та обставина, що розмір грошового забезпечення позивача в 2020 році повинен обраховуватись з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених, у відповідності до вимог п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14.

Згідно довідки від 22.04.2024 за №145 виданої військовою частиною НОМЕР_1 грошове забезпечення позивача у вересні 2020 року складалось з: окладу за військовим званням – 1410,00 грн., посадового окладу – 5220,00 грн., надбавки за вислугу років – 45% - 2983,50 грн., надбавки за особливості проходження служби – 68,3% - 6566,02 грн, надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці – 10% - 522,00 грн, премії – 35% - 1827, 52 грн (а.с.15).

Отже, враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що розмір грошового забезпечення позивача за яким слід проводити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 22 077, 77 грн. (оклад за військовим званням – 1680,00 грн (2102,00 грн х 0,8), посадовий оклад – 6220,00 грн (2102,00 грн. х 2,96), надбавка за вислугу років – 45% - 3555,00 грн ((6220,00 грн. х 1680 грн) х 45%), надбавки за особливості проходження служби – 68,3% - 7823,77 грн ((6620,00 грн + 1680,00 грн + 3555,00 грн) х 68,3%), надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці – 10% - 622,00 грн (6220,00 грн х 10%), премії – 35% - 2177, 00 грн (6220,00 грн х 35%).

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 712,19 грн.

Водночас, на думку суду не є обґрунтованими доводи позивача щодо застосування розмірів середнього заробітку розрахованих окремо за 2021, 2022, 2023 та 2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених, у відповідності до вимог п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14, позаяк, як зазначалось судом вище, пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати саме за останні два місяці роботи.

Заявляючи позов, позивач вказує, що тривалість вимушеного прогулу становить 1481 дні (з 01.10.2020 по 20.10.2024).

В той же час, заперечуючи проти позову, відповідач вказує на ту обставину, що у період з 26.05.2022 по 26.05.2023 позивач був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та проходив військову службу в інших підрозділах Збройних Сил України. Вказана обставина визнається позивачем.

Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 (далі - Закон № 2352-IX), внесено зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Враховуючи вищевикладене, з дня набрання чинності Законом № 2352-IX за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу, слід зберігати лише місце роботи (посаду).

Тобто, внесеними змінами з роботодавця знято обов`язок по забезпеченню мобілізованому працівнику виплати середнього заробітку, оскільки держава взяла на себе обов`язок з виплати щомісячного грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та мобілізованим працівникам (зокрема, тим, що перебувають на військовій службі за контрактом) та при цьому з 19 липня 2022 року зняла цей обов`язок з роботодавців.

Оскільки, закон не має зворотної дії в часі, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку зберігається включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом.

Як наслідок, суд доходить висновку, що в даній справі, при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає виплаті на користь позивача, не підлягає урахуванню період проходження позивачем військової служби за призовом з 19.07.2022 по 26.05.2023.

Отже, кількість днів вимушеного прогулу становить -1169 дні (656 календарних днів за період з 01.10.2020 по 18.07.2022 та 513 календарних днів з 27.05.2023 по 20.10.2024).

З урахуванням зазначеного середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 01.10.2020 по 18.07.2022 та з 27.05.2023 по 20.10.2024 складає 832 550, 11 грн (712,19 грн * 1169 днів).

Таким чином, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявності підстав для часткового їх задоволення.

Згідно з п.п. 2 та 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 22 077, 77 грн підлягає негайному виконанню.

Згідно з частиною другою другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем станом на момент прийняття рішення у даній адміністративній справі не надано доказів виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи відповідача щодо того, що він не є належним відповідачем у даній справі є необґрунтованими, позаяк, саме між військовою частиною НОМЕР_1 та позивачем склались відносини публічної служби в частині її проходження, в тому числі й щодо нарахування та виплати грошового забезпечення.

Також, не є обґрунтованими доводи відповідача про пропуск позивачем стоку на звернення до суду з даним позовом.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 за № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України.

Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Однак, рішенням Великої палати Конституційного Суду України від 11.12.2025 зазначені зміни до ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України визнано неконституційними.

Відтак, на даний час, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежено жодним строком.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.10.2020 по 18.07.2022 та з 27.05.2023 по 20.10.2024 у розмірі 832 550 (вісімсот тридцять дві тисячі п`ятсот п`ятдесят) гривень 11 копійок.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 22 077 (двадцять дві тисячі сімдесят сім) гривень 77 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.