Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №300/7643/23 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2026 р. справа № 300/7643/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Остап?юка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, заявник, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, військова частина, ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання звільнити з військової служби.

Підставами звернення позивача із вказаним позовом, є відмова в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 31.08.2023 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з необхідністю постійного догляду за матір`ю, яка є потребує постійного стороннього догляду. Водночас, відповіді на зазначений рапорт позивач не отримав. Відповідачем листом від 25.09.2023, сформованим у відповідь на адвокатський запит, повідомлено, що за змістом долучених до рапорту документів відсутні підстави для клопотання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 13.11.2023 відкрив провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України, Кодекс).

Відповідач скористався правом на подання відзиву. Так, Військова частина НОМЕР_1 скерувала до суду відзив від 29.11.2023 за №6067 на позовну заяву, в якому заперечила проти мотивів та доводів ОСОБА_1 , викладених в адміністративному позові, зважаючи на наступне.

За аргументами військової частини, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 за №413 висновок лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) може надаватись лише стосовно осіб, які не досягли 18 років, а стосовно осіб, які є старшими 18 років необхідна довідка медико-соціальної експертної комісії (МСЕК).

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, відзив на позовну заяву, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

Курсант 1 начальної роти 1 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки Військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 31.08.2023 подав по команді рапорт, в якому просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 , яка згідно висновку лікарсько-консультативної комісії №62/11 від 03.08.2023, потребує постійного догляду, інших осіб, що можуть здійснювати догляд не має.

До означеного рапорту позивачем долучено копії документів, які на переконання ОСОБА_1 , підтверджують право на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Матеріали адміністративної справи позбавлені будь-яких доказів прийняття Військовою частиною НОМЕР_1 рішень за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 31.08.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

У відповідь на адвокатський запит від 25.09.2023 ВЧ НОМЕР_1 листом від 07.09.2023 за №4657 повідомила адвоката Воробець Романа Мироновича про відсутність визначених підстав для клопотання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

Вважаючи протиправною бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовослужбовець звернувся з цим позовом до суду, з метою захисту своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (далі – Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).

Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано статтею 26 Закону №2232-XII.

Підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 коментованого Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, - у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Повертаючись до з`ясування питання нормативно-правового регулювання порядку подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 за №548-XIV (надалі по тексту – Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).

Так, за нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за №40 (далі – Інструкція №40), рапорт (заява) – це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто в межах розумних термінів, а відтак має бути належний доказ отриманням військовою частиною такого рапорту/заяви військовослужбовця чи його представника (в порядку звернення громадян), який може бути направлений рекомендованим листом із повідомленням про вручення та описом вкладення на адресу військової частини.

Згідно з підпунктом 2 пункту 225 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (далі – Положення №1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

За змістом абзацу 4 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Суд звертає увагу, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Зі змісту рапорту ОСОБА_1 від 31.08.2023 про звільнення з військової служби слідує, що такий подано "по команді", з огляду на наявність проставлених резолюцій відповідних посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 , які наділені правом вирішувати питання про скерування вказаного рапорту до вищого командування частини.

Означені обставини свідчать про безпосереднє надходження такого рапорту до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом ухвалювати рішення, а отже й про початок процедури розгляду рапорту про звільнення з військової служби такого військовослужбовця по суті.

З огляду на зазначене правове регулювання, видача наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту можлива лише у разі остаточного надходження рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

Розглянутим вважається рапорт, який слугував підставою видачі наказу по особовому складу про звільнення з військової служби чи ухваленні рішення про відмову у задоволенні рапорту, доведені до військовослужбовця у порядок, передбачений чинним законодавством.

Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735 (далі - Інструкція №735) визначений порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України, а також визначає порядок контролю за його дотриманням.

Відповідно статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Пунктом 6 розділу ІІІ ''Розгляд звернень громадян'' Інструкції №735 також передбачено те, що звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.

Також слід звернути увагу на те, що жодним нормативно-правовим актом не визначено можливості повернення рапорту військовослужбовця без розгляду або на ''доопрацювання''.

Матеріали справи не містять доказів прийняття рішення за поданим рапортом, або доказів повідомлення позивача про причини неможливості розгляду рапорту у встановлений законодавством термін, таких відомостей ані відповідачем, ані третьою особою до суду не надано.

Викладене також свідчить про допущення ВЧ НОМЕР_1 протиправної бездіяльності щодо розгляду рапорту позивача, яка порушує його законні права та інтереси.

Водночас, оскільки рапорт позивача від 31.08.2023 про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не розглянуто по суті Військовою частиною НОМЕР_1 і рішення щодо наявності чи відсутності підстав для такого звільнення Військова частина НОМЕР_1 не приймала, відтак у суду відсутні підстави для надання оцінки наявності чи відсутності підстав для звільнення з військової служби ОСОБА_1 у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

В силу вимог частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Водночас, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).

У разі задоволення позову суд, застосовуючи припису пункту 10 частина 2 статті 245 КАС України, може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 КАС України).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, зважаючи на встановлення у справі не виконання відповідачем при розгляді рапорту позивача власних повноважень в належному і повному обсязі, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 31.08.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII через сімейні обставини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 31.08.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII через сімейні обставини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Інші доводи учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про те, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення.

Розподіляючи між сторонами судові витрати суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 1073,60 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи платіжна інструкція на переказ готівки від 27.10.2023.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини Військової частини НОМЕР_1 , яка допустила протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 , то з останньої підлягають стягненню за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 536,80 гривень, що пропорційно становить 50 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.

Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 31.08.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII через сімейні обставини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 31.08.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII через сімейні обставини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,80 гривень (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Остап`юк С.В.