Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №160/27554/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 січня 2026 року Справа № 160/27554/25 ЗП/280/1152/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

24.09.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 , 1990 р.н., з військової служби від 15.08.2025 року відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу»;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 , 1990 р.н., з військової служби від 15.08.2025 року відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту.

Позивач вважає, що наявність на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, дає підстави для законного звільнення позивача з військової служби через сімейні обставини, що передбачені абзацом 5 пункту 2 частини 12 статгі 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема вважає, що лист за № 6303 від 20.08.2025 не відповідає вимогам Закону№2232-ХІІ і неоформлений у вигляді наказу. Зокрема зазначає, що у разі відмови у звільненні командир має також видати наказ по формі і змісту який має відповідати вимогам Закону №2232-ХІІ, вважає, що це є бездіяльністю зі сторони відповідача стосовно не розгляду рапорту належним чином, тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.

Суд, зауважує, що відповідачем у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву та доказів щодо спростування доводів позивача суду не надано.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 адміністративну справу №160/27554/25 передано за підсудністю до Запорізького окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 10.11.225 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У зв`язку із перебуванням судді Запорізького окружного адміністративного суду Конишевої О.В. у відпустці розгляд справи здійснюється першого робочого дня.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

З 07 березня 2022 року по 15 червня 2022 року солдат ОСОБА_1 1990 р.н., перебуває на військовій службі за мобілізацією у військової частині НОМЕР_1 .

Позивач стверджує, що в червні 2022 року захворів та був направлений військовою частиною НОМЕР_1 на лікування, але так як не отримав належного лікування, подав безпосередньому командиру взводу рапорт на звільнення з лав ЗСУ по причині наявності на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей.

Слід зазначити, що доказів на підтвердження факту перебування позивача на лікарняному, суду надано не було.

Судом встановлено, що позивач має на утриманні чотирьох рідних дітей - ОСОБА_2 2009 р.н., ОСОБА_3 , 2010 р.н., ОСОБА_4 , 2012 р.н,, ОСОБА_5 2013 р.н. що підтверджується копіями Свідоцтв про народження дітей.

18.08.2025 діловодом (про що свідчить підпис на рапорті) був отриманий рапорт позивача від 15.08.2025 про звільнення зі служби по причині догляду та утримання чотирьох неповнолітніх дітей на ім`я командира в/ч НОМЕР_1 на підставі статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу».

20.08.2025 рапорт був розглянутий тво командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_6 (листа-відповіді №6303 ВІД 20.08.2025) і залишений без задоволення та зазначено, що « з підстав самовільного залишення солдатом ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 та станом на 20.08.2025 до її розташування не повернувся, тому розглянути рапорт по суті звільнення його з військової служби не може бути можливим».

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що наявність на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, дає підстави для законного звільнення, а відмова у звільненні повинна бути оформлена у вигляді наказу, вважає це бездіяльністю зі сторони відповідача, стосовно не розгляду рапорту належним чином, тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-XII).

Згідно частини 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232 .

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначені частиною четвертою цієї статті.

При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався, тобто діє дотепер.

В свою чергу, Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Як зазначалося раніше, судом встановлено та не спростовано відповідачем, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації.

Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII(в редакції чинній на момент з звернення з відповідним рапортом), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

2) під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Пунктом 3 ч.12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що під час дії воєнного стану: військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Системний аналіз пп «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Суд звертає увагу, що позивач у рапорті зазначив підставу для звільнення з військової служби, а саме: перебування на утриманні у військовослужбовця чотирьох більше дітей віком до 18 років.

Згідно із частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 234 Положення зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі -Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Пунктом 1.4 Інструкція №170 встановлено, що загальний строк військової служби військовослужбовця зараховується громадянам України до їх стажу роботи та встановлюється з урахуванням випадків, передбачених пунктами 143, 195, 209 Положення.

До загального строку військової служби не зараховується час відбування військовослужбовцем такого покарання, як арешт (крім випадків передбачених статтею 55 Кримінально-виконавчого кодексу України), відбування покарання в дисциплінарному батальйоні та строк самовільного залишення військової частини або місця служби, а також строк, під час якого військовослужбовець дезертирував із Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту або добровільно здався у полон, який визначається згідно з наказом посадової особи про вибуття військовослужбовця до місць відбування покарання у вигляді арешту чи тримання в дисциплінарному батальйоні і про його прибуття, а також про строк самовільного залишення ним військової частини чи місця служби. Витяги із цих наказів або витяги із Єдиного реєстру досудових розслідувань залучаються до особових справ військовослужбовців та є підставою для внесення відповідних записів до облікових документів військовослужбовців.

Відповідно ст.45 Розділу III Дисциплінарного статут Збройних Сил України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Згідно ст.83 Розділу III Дисциплінарного статут Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Статтею 84 Розділу III Дисциплінарного статут Збройних Сил України визначено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Слід зазначити, що самовільне залишення військової частини— це залишення військовослужбовцем місця служби без дозволу командира або неявка вчасно після відпустки/лікування/відрядження, що є порушенням військової присяги, за що передбачені покарання ст. 407 Кримінального кодексу України та ст. 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що не виключає дисциплінарної відповідальності військовослужбовця, проведення службового розслідування та накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення, а відповідно і змінити підстави звільнення.

Крім того, у разі підтвердження самовільного залишення військової частини позивачем, до загального строку військової служби не зарахується строк самовільного залишення військової частини, що впливає на грошові виплати позивачу, в тому числі при звільненні.

Тому, без з`ясування даного питання, звільнення позивача не можливо.

Стосовно аргумента позивача, що відмову у звільненні не було оформлено наказом, суд зазначає наступне.

Пунктами 2-6 Розділу 3 Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом Міністерства оборони України 06 серпня 2024 року № 531, визначені особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі:

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку (п.2).

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (п.3).

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті (п.4).

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника) (п.5).

З аналізу наведених норм, суд висновує, що на рапорт накладається резолюція «погоджено», або «не погоджено», у разі погодження приймається наказ про звільнення, а у разу не погодження рапорту на звільненні з військової служби наказ не приймається.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що направлення позивачу відмови у погодженні рапорту листом є правомірною поведінкою відповідача та не свідчить про його бездіяльністю, а враховуючи відсутність доказів та висновків (службового розслідування, доказів перебування на лікарняному, можливо допит свідків тощо), тобто які пов`язані із самовільним залишенням позивачем військової частини позивачем, або доказів які б спростовували перебування позивача в СЗЧ, розгляд рапорту не виявляється можливим, тому позовна вимога про зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий облік і військову службу” та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту не підлягає задоволенню.

З огляду на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності, позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 19.01.2026.

Суддя О.В. Конишева