Суд: Запорізький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 18 січня 2026 р.
Справа: №280/9849/25
Суддя: Мінаєва Катерина Володимирівна
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2026 року Справа № 280/9849/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – відповідач), у якій позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду рапорту позивача від 23.09.2025 про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання;
2) зобов`язати відповідача розглянути рапорт позивача від 23.09.2025 про звільнення з військової служби з урахуванням правової оцінки, наданої судом, та звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання.
Позовна заява та додатки до неї сформовані в підсистемі «Електронний суд» та подані у формі електронного документа представником позивача адвокатом Гаранською У.В., яка діє на підставі ордеру серії АР №1275283 від 06.11.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 05.09.2024 по теперішній час проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , якій з 21.09.2020 встановлено третю групу інвалідності безстроково внаслідок онкозахворювання. На підставі наведеного позивач засобами поштового зв`язку направив до військової частини НОМЕР_1 НГУ рапорт від 23.09.2025 по команді про звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Оскільки відповіді на вказаний рапорт позивачем отримано не було, представник позивача звернулася до відповідача із адвокатським запитом, на який також відповіді отримано не було. За таких обставин відповідач так і не розглянув рапорт позивача та не розпочав процедуру звільнення позивача з військової служби, чим вчинив протиправну бездіяльність та порушив права позивача.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, проте заяви про визнання позову або відзиву на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надходило. Відтак, керуючись частиною шостою статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 17.11.2025 суд відкрив провадження у справі, призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.
Ухвалою від 24.11.2025 суд прийняв до розгляду уточнену позовну заяву представника позивача та ухвалив здійснювати розгляд справи №280/9849/25 з урахуванням такої заяви.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 05.09.2024 №263 ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення.
24.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом, в якій просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю у дружини статусу особи з інвалідністю ІІІ групи (онкологічне захворювання). До рапорту долучив: копію паспорта та РНОКПП, копію військового квитка, нотаріально засвідчену копію свідоцтва про шлюб, копію паспорта та РНОКПП дружини, копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/25/5603/В від 17.09.2025, копію рекомендацій (частина індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №244/25/5603/І), нотаріально засвідчену копію довідки до акта огляду МСЕК, консультативний висновок спеціаліста від 02.06.2025, копії медичних документів на підтвердження наявності онкозахворювання у дружини.
На підтвердження направлення вказаного рапорту із додатками на адресу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надано опис вкладення до цінного листа, копію накладної №6912600182588. Згідно з трекінгом поштового відправлення №6912600182588 рапорт із додатками отримано відповідачем 26.09.2025.
08.10.2025 та 24.10.2025 представник позивача направляла на електронну адресу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України адвокатські запити, в яких просила повідомити про результати розгляду рапорту про звільнення з військової служби від 24.09.2025. Відповіди на вказані адвокатські запити не надано.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду рапорту про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. У той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу дванадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до пункту 14.29 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Суд зазначає, що рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, пунктом 2 розділу І якого визначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).
Відповідно до пункту 2-6, 8-9 розділу ІІІ вказаного Порядку командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.
Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що командири (начальники) здійснюють розгляд паперового рапорту військовослужбовця у встановлений Порядком № 531 строк та надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, яка повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, при цьому відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Враховуючи викладене, за результатом розгляду рапорту військовослужбовця приймається відповідне рішення: наказ про звільнення або відмова у задоволенні рапорту.
Отже, за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).
Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином. Невиправдана затримка або необґрунтована відмова у розгляді такого звернення є порушенням права особи на належне адміністрування та права на звільнення з військової служби у визначеному законом порядку.
Крім цього, принцип правової визначеності передбачає не лише обов`язок своєчасного розгляду звернення, але й обов`язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду із належним обґрунтуванням рішення. Відмова у задоволенні рапорту має бути обґрунтована посиланням на конкретні обставини, які стали підставою для такого рішення.
Дана позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 280/7446/24.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач 24.09.2025 надіслав на адресу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України засобами поштового зв`язку рапорт про звільнення з військової служби з підстави, передбаченої абзацом дванадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». З трекінгу поштового відправлення №6912600182588 встановлено фактичне отримання посадовими особами військової частини, однак доказів накладення резолюції на рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 або його реєстрації службою діловодства матеріали адміністративної справи не містять.
Таким чином, рапорт позивача, датований 23.09.2025, про звільнення з військової служби не був розглянутий належним чином. Під час розгляду справи відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо письмового повідомлення позивача або його представника про розгляд рапорту, відмову чи задоволення такого у визначеному законом порядку, тобто не надано доказів прийняття відповідного управлінського рішення з приводу порушених у рапорті питань.
Тобто, відповідачем не вирішено питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, та відповідного рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідачем не було прийнято.
За таких обставин, суд встановив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту про звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу дванадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу». З огляду на встановлену бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо нерозгляду рапорту позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути рапорт про звільнення позивача з військової служби та прийняти відповідне рішення.
Водночас, враховуючи те, що рішення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за результатом розгляду рапорту позивача не приймалося суд вважає передчасними позовні вимоги щодо звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідачем у розглядуваних спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, оскільки не прийнято мотивованого рішення за наслідками поданого рапорту позивача про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, тому позовні вимоги є частково обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
VII. Розподіл судових витрат.
Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нерозгляду рапорту від 23.09.2025 про звільнення ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу пiд час воєнного стану, за сімейними обставинами, на підставі абзацу дванадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу».
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який проходить військову службу під час воєнного стану, за сімейними обставинами, на підставі абзацу дванадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу», на підставі поданого рапорту від 23.09.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач – ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач – військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Рішення у повному обсязі складено та підписано 19.01.2026.
Суддя К.В.Мінаєва
Оригінал: reyestr.court.gov.ua