Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №280/10411/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року Справа № 280/10411/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ); Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ); ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

25.11.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач-1), Військової частини НОМЕР_3 (далі – відповідач-2), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – відповідач-3) в якому позивач просить суд:

- витребувати з відповідача-2 документи та інформацію: наказ в частині призову за мобілізацією позивача; наказ відповідача, яким позивача було направлено на військову службу до відповідача-2; належним чином посвідчені копії всіх документів, що стосуються проходження військово-лікарської комісії позивачем, зокрема: рішення військово-лікарської комісії про стан здоров`я позивача та його придатність/непридатність до проходження військової служби; виписки з медичної карти або історії хвороби, що були підставою для прийняття рішення ВЛК; акти дослідження стану здоров`я, заключення спеціалістів, рентгенологічні знімки, лабораторні аналізи, інші медичні висновки та довідки; відомості про дату, місце та склад військово-лікарської комісії, яка проводила обстеження позивача включно з прізвищами, іменами, по-батькові та посадами членів комісії; надати інформацію про підстави направлення на проходження військово-лікарської комісії позивача з відповідними підтверджуючими документами (накази, розпорядження, направлення на медичне обстеження); надати належним чином посвідчені копії всіх рішень та висновків військово-лікарської комісії, які були прийняті щодо позивача, у процесі проходження комісії; надати належним чином посвідчену копію наказу в частині призову за мобілізацією позивача;

- визнати протиправними дії відповідача-3 щодо не виключення з військового обліку військовозобов`язаних позивача на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній станом на 12.09.2021);

- зобов`язати відповідача-1 виключити з військового обліку позивача на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній станом на 12.09.2021);

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача-2 про призов на військову службу під час в частині призову на військову службу по мобілізації та направлення для проходження військової служби до відповідача-2 позивача;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_3 від 23.07.2025 № 211 у частині зарахування до списків особового складу відповідача-2 позивача.

Ухвалою суду від 28.11.2025 відкрито провадження у справі №280/10411/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін (в порядку письмового провадження).

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№59180 від 25.11.2025). Зокрема зазначено, що позивач є особою, визнаною винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України, на підставі чого призначено йому покарання у виді позбавлення волі, яке він відбував у місцях позбавлення волі протягом 9 років. Після відбуття покарання, у 2021 році, на виконання вимог пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-ХІІ) (в редакції чинній на час відбування покарання), військовим комісаріатом за місцем обліку, позивача було належним чином виключено з військового обліку, про що зроблено відповідну відмітку в його паперовому військово-обліковому документі. Однак, під час здійснення заходів призову у 2025 році, посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 вказаний первинний військово-обліковий документ із відміткою про виключення позивача з обліку було вилучено. Натомість, діючи всупереч інтересам служби та вимогам законодавства, відповідач-1 видав позивачу новий військово- обліковий документ, у якому відмітка про виключення з обліку була відсутня. На думку позивача, такі дії суб`єкта владних повноважень свідчать про свідоме ігнорування юридичного факту відсутності у нього статусу військовозобов`язаного. Таким чином, фактично відбулося штучне створення умов для мобілізації особи, яка в силу закону не підлягає призову, шляхом маніпуляції з обліковими документами та приховування відомостей про попереднє виключення з обліку. Зауважено, що статус особи, виключеної з військового обліку, набувається внаслідок настання юридичного факту (набрання законної сили вироком за тяжкий злочин) та прийняття відповідного рішення уповноваженим органом, а вилучення чи заміна паперового військово-облікового документа не скасовує цього статусу і не поновлює особу на військовому обліку. Оскільки відповідач-1 протиправно проігнорував факт виключення позивача з військового обліку, що відбувся у 2021 році, та вчинив дії, спрямовані на приховування цього факту шляхом заміни військово-облікового документа, наказ про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 від 23.07.2025 №211 та наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації є такими, що видані без належних правових підстав. Зауважено, що у даному випадку, скасування наказу про зарахування до списків особового складу військової частини є необхідним для відновлення правового становища позивача, яке існувало до видання протиправного наказу про призов. На підставі вищенаведеного представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачі правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися, матеріали справи містять докази того, що 28.11.2025 документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного провадження» за допомогою підсистеми «Електронний суд» доставлений до електронних кабінетів ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.43-46).

На підставі частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_6 , виданим 22.03.2017 Запорізьким РС УДМС України в Запорізькій області (а.с.9-10).

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.07.2016 у справі за ЄУ №336-8504-14к позивача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України, на підставі чого призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев`ять) років (а.с.15 зворотній бік – 20).

У період з 31.07.2014 по 12.09.2021 позивач відбував покарання у місцях позбавлення волі, що підтверджується, зокрема, наявними у матеріалах справи характеристиками на засудженого (а.с.20 зворотній бік – 24).

Після відбуття покарання, у 2021 році, на виконання вимог пункту 6 частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на час відбування покарання), військовим комісаріатом за місцем обліку, позивача було виключено з військового обліку.

Відповідно до записів військового квитка серії НОМЕР_7 від 23.07.2025, ОСОБА_1 з 23.07.2025 взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11 зворотній бік - 14).

За змістом витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 23.07.2025 №991 солдата ОСОБА_1 наказано призвати на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправити до військової частини НОМЕР_3 (а.с.52).

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 23.07.2025 №311 солдата ОСОБА_1 – курсанта навчального взводу навчальної роти НОМЕР_8 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, призваного ІНФОРМАЦІЯ_4 з 23.07.2025 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення та з 24.07.2025 на котлове забезпечення (а.с.29 зворотній бік).

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 від 18.08.2025 №638/120 солдат ОСОБА_1 з 23.07.2025 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації (а.с.33).

Позивач не погоджуючись із невиключенням його з військового обліку військовозобов`язаних, призовом його на військову службу під час загальної мобілізації та зарахуванням його до особового складу військової частини НОМЕР_3 за допомогою свого представника звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У силу положень статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, від 14.01.2025 № 26/2025, від 15.04.2025 № 235/2025, від 14.07.2025 № 478/2025. Указом Президента України від 20.10.2025 № 793/2025, затвердженим Законом України від 21.10.2025 № 4643-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII).

Відповідно до положень статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Загальна мобілізація, згідно з частиною другою статті 4 Закону №3543-XII, проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Частиною п`ятою статті 4 Закону № 3543-XII регламентовано, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Частиною третьою вказаної статті передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ унормовано, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII установлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави є військовозобов`язаними (частина дев`ята статті 1 Закону №2232-XII).

Згідно із частиною десятою статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

За приписами статті 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (далі Порядок №1487), військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період. Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (пункт 20 Порядку №1487).

Згідно з пунктом 22 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Статтею 37 Закону № 2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Так, відповідно до пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній до 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до вироку Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 21.07.2016 в кримінальній справі №336-8504-14к визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України, на підставі чого призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев`ять) років.

З огляду на засудження за вчинення тяжкого злочину, позивач, окрім іншого, просить суд визнати протиправними дії відповідача-3 щодо не виключення з військового обліку військовозобов`язаних позивача на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на дату завершення відбування покарання - 12.09.2021).

Водночас позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заявлених у цій частині позовних вимог, зокрема, але не виключно, копії військово-облікового документа, що позбавляє суд можливості перевірити обґрунтованість зазначених позовних вимог.

При цьому суд критично сприймає доводи представника позивача про вилучення відповідачем-1 у позивача військово-облікового документа, оскільки докази факту такого вилучення у матеріалах справи відсутні.

Більш того, за обставинами, наведеними у позовній заяві вбачається, що позивачем фактично не заперечується виключення його військовим комісаріатом за місцем обліку у 2021 році з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII (у редакції чинній до 18.05.2024), про що зокрема зазначено по тексту позовної заяви.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

В розумінні КАС України, відповідно до приписів п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Отже, адміністративний позов подається собою для відновлення її прав, свобод та інтересів.

Враховуючи наведене, обов`язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів позивача є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем – суб`єктом владних повноважень, а також наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.

Таким чином, в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб, завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, з чого вбачається, що право на судовий захист не є абсолютним. Для того, щоб особі було надано судовий захист, суд має встановити, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (п. 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (п. п. 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19, від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

З огляду на наведене, суд зазначає, що на час розгляду справи позивачем не доведено протиправності дій відповідача-3 щодо не виключення з військового обліку військовозобов`язаних позивача на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на дату завершення відбування покарання - 12.09.2021), а тому заявлені позовні вимоги у цій частині є безпідставними та необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання відповідача-1 виключити позивача з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на дату завершення відбування покарання - 12.09.2021) та визнати протиправним і скасувати наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації в частині призову на військову службу по мобілізації та направлення для проходження військової служби до відповідача-2, то суд зазначає наступне.

У зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (далі- Закон № 3633-ІХ), редакція частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ було виключено.

За змістом частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній з 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.

Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560).

Згідно з пунктом 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Отже, з 18.05.2024 редакція частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Більш того, з цього часу передбачена можливість призову на військову службу під час мобілізації осіб, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.

Таким чином, за нормами чинного законодавства (станом на момент призову позивача на військову службу під час мобілізації) наявність судимості за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину не є підставою для виключення з військового обліку. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених частиною першою статті 37 Закону № 2232-ХІІ, якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ підстави для виключення з військового обліку.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З наведеного слідує, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 18.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

З огляду на наведені вище положення Закону № 2232-ХІІ (в редакції Закону № 3633-IX) та Порядку № 560, суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що позивач був виключений з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 18.05.2024), у зв`язку зі зміною законодавства з 18.05.2024 він підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою його було виключено з військового обліку, та може бути призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відтак, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача-1 виключити позивача з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на дату завершення відбування покарання - 12.09.2021).

Оскільки єдиним доводом, яким позивач обґрунтовує протиправність його призову на військову службу під час мобілізації є те, що він має бути виключеним з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на дату завершення відбування покарання - 12.09.2021), що було спростовано вищенаведеними обставинами, суд дійшов висновку про правомірність наказу відповідача-1 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації» в частині призову позивача на військову службу у зв`язку з мобілізацією та направлення для проходження військової служби до відповідача-2 та відсутність підстав для його скасування для задоволення позовних вимог в цій частині.

Враховуючи встановлену вище правомірність призову позивача на військову службу під час мобілізації, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 23.07.2025 №211 в частині зарахування позивача до особового складу військової частини НОМЕР_3 .

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, шо як свідчать матеріали справи позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 .

Відтак, позивач почав проходити військову службу за призовом під час мобілізації та набув статусу військовослужбовця.

Отже, після видання наказу про зарахування позивача до особового складу військової частини виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. Цими актами законодавства не передбачено звільнення чи виключення з військової служби шляхом скасування наказів про призов. Цей наказ вже реалізований, та позивач був зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду акт індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21).

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат в порядку статті 139 КАС України судом не проводиться.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ); Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ); ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, – відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 20.01.2026.

Суддя І.В.Садовий