Суд: Запорізький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 19 січня 2026 р.
Справа: №280/8766/25
Суддя: Кисіль Роман Валерійович
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2026 року Справа № 280/8766/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Гретченка Олександра Леонідовича (вул. Дегтярьова, буд. 5-а, кв. 8, м. Запоріжжя, 69093), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69005) та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника – адвоката Гретченка Олександра Леонідовича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач 1, ГУ ПФУ в Запорізькій області) та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – відповідач 2, ГУ ПФУ в Харківській області), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 від 03.09.2025 №083950026171 про відмову у призначені позивачу пенсії за віком по Списку №1 згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;
зобов`язати відповідача 2 зарахувати позивачу до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період роботи з 15.06.2000 по 17.01.2002;
зобов`язати відповідача 1 призначити та виплатити позивачу пенсію за віком, з 14.05.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірним рішенням відповідача 2 від 03.09.2025 №083950026171 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідної кількості пільгового стажу за Списком №1. При цьому, пенсійним органом протиправно не врахований період його роботи з 15.06.2000 по 17.01.2002 по Списку №1, що складає 1 рік 7 місяців 3 дні (згідно інформації відповідача зазначеної у Формі РС). Будь-яких пояснень щодо неврахування вказаного стажу спірне рішення не містить. Позивач вважає рішення територіального органу Пенсійного фонду таким, що суперечить чинному законодавству, та не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та у судовому порядку підлягає скасуванню із зобов`язанням призначити йому пенсію.
Ухвалою від 09.10.2025 відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.
27.10.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що дії зобов`язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнанні протиправними та (або) скасовані. Саме ГУ ПФУ в Харківській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та приймав рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, є належним відповідачем у даній справі. ГУ ПФУ в Запорізькій області не здійснювало розгляд вказаної заяви, отже, не порушило права та законні інтереси позивача у сфері пенсійного забезпечення. Щодо суті позовних вимог, то звертає увагу на те, що при зверненні з заявою про призначення пенсії за віком довідок, уточнюючих пільговий характер роботи та результати атестацій робочих місць за пільговими умовами праці позивачем щодо періоду роботи з 15.06.2000 по 17.01.2002 додано не було. Враховуючи вищевикладене, відповідачем 2 правомірно прийнято рішення про відмову в призначенні даного виду пенсії, оскільки позивач не має підтвердженого необхідними документами у встановленому порядку пільгового стажу, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Станом на час розгляду справи, відзив від відповідача 2 та витребувані документи до суду не надійшли.
Приписами ч.4 ст.159 КАС України встановлено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Доказів поважності причин неподання відзиву на позов та витребуваних документів (матеріалів, інформації) відповідачем 2 не надано.
Частиною 6 ст.162 КАС України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням зазначеної норми суд розглядає справу на підставі наявних доказів.
Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, суд встановив наступне.
27.08.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список №1).
Надана позивачем заява відпрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістами ГУ ПФУ в Харківській області, за результатами розгляду якої рішенням від 03.09.2025р. №083950026171 позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Так, у спірному рішенні зазначено, що вік позивача 50 років.
Страховий стаж становить 34 роки 6 місяців 16 днів.
Страховий стаж з урахуванням кратності 42 роки 6 місяців 16 днів.
Пільговий стаж за СП 1 становить 8 років 10 місяців 4 дні.
Пільговий стаж за СП 2 становить 9 років 10 місяців 19 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи.
Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, передбаченого ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, з розрахунку стажу позивача вбачається, що відповідачем 2 не врахований період його роботи з 15.06.2000 по 17.01.2002 за Списком №1.
Вважаючи таке рішення відповідача 2 протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058–IV (далі – Закон №1058–IV) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Досягнення позивачем 50 річного віку та наявність необхідного страхового стажу пенсійними органами не заперечуються.
Спір виник щодо наявності у позивача стажу не менше 10 років на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1.
Слід зазначити, що згідно із ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та записи про результати проведення атестації робочого місця позивача.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 10 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі – Порядок №383) передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.
Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, з метою визначення права на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 16.05.2019 у справі №161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 10.12.2020 у справі №372/403/17 та інших.
Пріоритетність записів у трудовій книжці під час встановлення органами Пенсійного фонду України трудового стажу також констатовано Верховним Судом у постанові від 16.09.2022 року у справі №560/1399/19.
З трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 вбачається, що на підставі наказу №88 від 12.06.2000 він був прийнятий на роботу та працював «вогнетривником 3 розряду на гарячих роботах з ремонту агломераційного металургійного обладнання та печей» на дочірньому підприємстві Запорізьке спеціалізоване управління №1 ВАТ «Дніпродомнаремонт». На цьому підприємстві позивач працював до 17.01.2002 (наказ про звільнення від 21.01.2002).
Крім того, на звернення позивача, від Департаменту соціального захисту населення ЗОДА отриманий лист від 06.08.2025р. №Г.0792.2 «Про надання копій матеріалі щодо атестації робочих місць за умовами праці» з додатками (долучені до матеріалів справи).
Згідно отриманої від Департаменту соцзахисту населення ЗОДА інформації, наказом по ДП Запорізьке СУ-1 ВАТ «Дніпродомнаремонт» від 22.06.2000р. №88 затверджений «Перелік робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад працівникам яким підтверджено право на льотне пенсійне забезпечення по Списку №1 і №2» (далі – Перелік) . Згідно даного Переліку до Списку №1 (Розділ І) відноситься професія «вогнетривник з ремонту агломераційного металургійного обладнання та печей», саме по якій і був прийнятий позивач у ДП Запорізьке СУ-1 ВАТ «Дніпродомнаремонт» та зазначено у його трудовій книжці.
Тобто, у період з 15.06.2000 по 17.01.2002 позивач працюючи за професією «вогнетривник з ремонту агломераційного металургійного обладнання та печей» набув право на льотне пенсійне забезпечення по Списку №1, що підтверджується вказаним Переліком, наказом про затвердження цього Переліку, Постановою профспілкового комітету ДП Запорізьке СУ-1 ВАТ «Дніпродомнаремонт» від 13.06.2000р. №9, а також Інформацією для реєстрації роботи, виконаної з атестації робочих місць за умовами праці на ДП Запорізьке СУ-1 ВАТ «Дніпродомнаремонт» від 26.07.2000р.
Також, відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 11.03.1994р. №162, яка діяла на момент праці позивача, до Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відносяться робітники доменного виробництва розділу ІІІ Металургійне виробництво – 1030100а-15416 «Вогнетривники, зайняті на гарячих роботах». У вищенаведеному Переліку до Списку №1 віднесено «Вогнетривники, зайняті на гарячих роботах» з кодом 1030100а-15416 та зазначена професія «вогнетривник з ремонту агломераційного металургійного обладнання та печей» саме така, за якою був прийнятий та працював позивач на ДП Запорізьке СУ-1 ВАТ «Дніпродомнаремонт» у період з 15.06.2000 по 17.01.2002.
Таким чином, ГУ ПФУ в Харківській області безпідставно не враховано набутий позивачем пільговий стаж по Списку №1 за період з 15.06.2000 по 17.01.2002.
Додатково суд зазначає, що згідно частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
Відповідачем не врахований пільговий стаж позивача за Списком №1 за період з 15.06.2000 по 17.01.2002, проте не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача.
У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2021 у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії», пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункту 58, «Ґаші проти Хорватії», №32457/05, пункту 40, «Трґо проти Хорватії», №35298/04, пункту 67).
Крім того, статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18.06.2007 №4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов`язань, виходячи з положень проголошеного у ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.
Незарахування вищезазначеного періоду роботи позивача до його пільгового стажу суперечить принципу правової визначеності, який є одним з елементів верховенства права та згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки
Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2023 року у справі №420/14943/21 сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є:
1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;
2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення;
3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих заявником документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення суб`єкта владних повноважень;
4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;
5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Очевидним є те, що рішення відповідача 2 від 03.09.2025 №083950026171 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах не відповідає критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відтак є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо зарахування до стажу з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за Списком №1 період роботи позивача з 15.06.2000 по 17.01.2002 та призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Суд наголошує, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Призначення, нарахування (перерахування) та виплата пенсії відносить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження щодо розрахунку стажу та призначення пенсії.
Таким чином, належним способом захисту буде зобов`язання саме відповідача 2 (орган, що здійснював розгляд заяви позивача) зарахувати до пільгового стажу роботи позивача за Списком №1 період з 15.06.2000 по 17.01.2002 та повторно розглянути його заяву від 27.08.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням висновків суду.
Щодо вимоги до ГУ ПФУ в Запорізькій області про призначення та виплату позивачу пенсії за віком починаючи з 14.05.2025, то дана вимога є передчасною, оскільки відповідачем 2 ще не розглянута заява позивача про призначення пенсії, з урахуванням даного рішення суду.
Підсумовуючи викладене суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Крім того, згідно з вимогами ч. 3 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. На цьому ж наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22. Таким чином, судовий збір має сплачуватися з коефіцієнтом 0,8, оскільки позовну заяву подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС, та має становити 968,96 грн. проти 1211,20 грн., сплаченого позивачем. Отже, позивачем переплачено судовий збір на 242,24 грн.
Таким чином, на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 968,96 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 (суб`єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення).
Суд роз`яснює позивачу, що для повернення безпідставно сплаченої (переплаченої) суми судового збору слід звернутись до суду з відповідною заявою.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Гретченка Олександра Леонідовича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69005) та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.09.2025 №083950026171 про відмову у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком по Списку №1 згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період роботи з 15.06.2000 по 17.01.2002 та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії від 27.08.2025, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев`яносто шість) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «20» січня 2026 року.
Суддя Р.В. Кисіль
Оригінал: reyestr.court.gov.ua