Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №260/6023/25 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 січня 2026 року м. Ужгород№ 260/6023/25

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України та НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - позивачі) в особі представника адвоката Суботи Михайла Івановича (далі - представник позивачів) звернулися до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідач 1) та НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі - відповідач 2), яким просять суд:

1) витребувати від Адміністрації Державної прикордонної служби України копію рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, про яке зазначено у листі від 01.07.2025 р. № 03.3/11007-25;

2) визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги , передбаченої пунктом 2 Постанови КМУ №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» членам сім`ї у зв`язку із смертю майстер-сержанта, інспектора прикордонної служби 2 категорії ОСОБА_3 , що сталася 26 липня 2024 року о 13.50 год в районі виконання бойових завдань;

3) зобов`язати відповідачів призначити одноразову грошову допомоги, передбачену пунктом 2 Постанови КМУ №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» членам сім`ї у зв`язку із смертю майстра-сержанта , інспектора прикордонної служби 2 категорії ОСОБА_3 , що сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду залишено дану позовну заяву без руху, на усунення недоліків надано десятиденний термін шляхом подачі до суду:

- уточнення змісту позовних вимог, або склад відповідачів, до яких вони зверненні;

- надання документу, що підтверджують сплату судового збору ОСОБА_2 у розмірі 1211,20 грн., окремим платіжним документом.

На виконання вимог ухвали про залишення позову без руху представником позивача надано суду позовну заяву в новій редакції та докази сплати судового збору.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 26 липня 2024 року о 13:50 год. в районі виконання бойових завдань, пункті управління вогнем за адресою АДРЕСА_3 , при безпосередній участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України загинув її чоловік майстер-сержант, інспектор прикордонної служби 2 категорії ОСОБА_3 , отримавши 29 липня 2024 року сповіщення сім`ї. Відповідно до пункту 2 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168 позивачі звернулися до відповідача 2 із заявами про призначення одноразової грошової допомоги, що прийнято рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченою п.2 Постанови КМУ №168 у зв`язку з відсутністю підстав. Позивачі зазначають, що копію такого рішення їм вручено не було.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду залишено дану позовну заяву без руху, на усунення недоліків надано десятиденний термін шляхом подачі до суду:

- уточнення змісту позовних вимог, або склад відповідачів, до яких вони зверненні;

- надання документу, що підтверджують сплату судового збору ОСОБА_2 у розмірі 1211,20 грн., окремим платіжним документом.

На виконання вимог ухвали про залишення позову без руху представником позивача надано суду позовну заяву в новій редакції та докази сплати судового збору.

08 вересня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

23 вересня 2025 року відповідач 2, через систему «Електронний суд», подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні в повному обсязі. У своєму відзиві відповідач 2 спростовує твердження позивача тим, що наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 26 лютого 2025 року № 228-ОС змін до пункту 3 наказу від 17 серпня 2024 року № 950-ОС, якими припинення контракту та виключення зі списків особового складу майстер-сержанта ОСОБА_3 у зв`язку зі смертю було доповнено формулюванням про те, що захворювання, яке призвело до смерті, пов`язане із захистом Батьківщини. В обґрунтування своєї позиції відповідач 2 посилається на акт розслідування нещасного випадку (випадку смерті) № 557-2024 за формою Нвс-5, відповідно до якого причиною смерті, що настала 26 липня 2024 року о 13 год 50 хв, визначено кардіоміопатію, ускладнену гострим порушенням кровообігу, а також на витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії № 17 від 14 січня 2025 року, яким встановлено причинний зв`язок захворювання зі захистом Батьківщини.

Разом з тим, відповідач 2 зазначає, що з урахуванням наведених висновків ЦВЛК відсутні підстави для призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, оскільки смерть військовослужбовця настала внаслідок захворювання, а не поранення, отриманого під час виконання бойового завдання. З цієї підстави відповідною комісією було прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого, про що позивачів повідомлено листами від 01 липня 2025 року, із одночасним роз`ясненням можливості отримання виплат за іншою правовою підставою - відповідно до пункту 4 підпункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року. Відповідач також наголошує, що згідно з Положенням про проходження медичного огляду в Державній прикордонній службі України, затвердженим наказом МВС України від 25.06.2024 № 441, саме висновок ЦВЛК є єдиним офіційним документом, який підтверджує характер причини смерті, а захворювання, навіть пов`язане із захистом Батьківщини, не може автоматично прирівнюватися до бойової травми за відсутності прямого причинно-наслідкового зв`язку з виконанням бойового завдання.

06 жовтня 2025 року представником позивачів, через систему «Електронний суд», подано відповідь на відзив. Відповідач 2, не погоджуючись із позовними вимогами, подав відзив, доводи якого зводяться до твердження про те, що захворювання померлого не є бойовою травмою у зв`язку з відсутністю причинно-наслідкового зв`язку з виконанням бойового завдання, при цьому в обґрунтування своєї позиції відповідач 2 наводить правові висновки, що стосуються застосування постанови КМУ № 168 у частині виплати додаткової винагороди військовослужбовцям та не є подібними до спірних правовідносин у цій справі; з такими доводами представник позивачів не погоджується та наполягає на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві, оскільки відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 встановлено право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час воєнного стану внаслідок поранення, травми чи захворювання, пов`язаних із захистом Батьківщини, а також визначено, що розмір такої допомоги не може бути меншим ніж 15 млн грн, при цьому обставини смерті майстер-сержанта, інспектора прикордонної служби 2 категорії ОСОБА_3 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13 год 50 хв у районі виконання бойових завдань, повністю охоплюються диспозицією зазначеної норми, у зв`язку з чим рішення про відмову членам його сім`ї у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови КМУ № 168, представник позивачів вважає протиправним.

08 жовтня 2025 року до суду від відповідача 2, через систему «Електронний суд», надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначає, що відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії № 17 від 14 січня 2025 року захворювання, яке призвело до смерті майстер-сержанта ОСОБА_3 , є таким, що пов`язане із захистом Батьківщини, однак з урахуванням зазначеного та наявних матеріалів справи відсутні підстави для призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, оскільки смерть військовослужбовця настала внаслідок захворювання, а не поранення (контузії, травми чи каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, при цьому норми зазначеної постанови передбачають право на виплату у розмірі 15 млн грн виключно у разі смерті внаслідок поранення, отриманого під час воєнного стану, а ототожнення понять «захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини», «захворювання, пов`язане із проходженням військової служби» та «травма (поранення, контузія, каліцтво), пов`язана із захистом Батьківщини» є юридично некоректним і суперечить чинному законодавству, а сам факт смерті під час виконання військових обов`язків не є достатнім для віднесення такого випадку до підстав, передбачених пунктом 2 цієї постанови, у зв`язку з чим доводи позивача є безпідставними, а підстав для нарахування одноразової грошової допомоги у даному випадку не існує.

23 жовтня 2025 року до суду подано, через систему «Електронний суд, відзив на позовну заяву від відповідача 1, відповідно до якого повідомляє, що рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, приймалося не Адміністрацією Держприкордонслужби, а НОМЕР_3 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України за місцем проходження служби майстер-сержантом ОСОБА_3 , про що позивачів було повідомлено листом № 03.3/11007-25-вих від 01.07.2025. Ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , Адміністрація Держприкордонслужби не визнає заявлені позовні вимоги та вважає їх безпідставними і такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

В обґрунтування своєї позиції відповідач 1 посилається на акт розслідування нещасного випадку № 557-2024, відповідно до якого смерть майстер-сержанта ОСОБА_3 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зумовлена кардіоміопатією, ускладненою гострим порушенням кровообігу, а також на витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії № 17 від 14.01.2025, яким встановлено, що захворювання, яке призвело до смерті, є таким, що пов`язане із захистом Батьківщини. Зазначені обставини були відображені й у наказі начальника НОМЕР_3 прикордонного загону № 228-ОС від 26.02.2025 шляхом внесення відповідних змін до наказу про припинення контракту та виключення зі списків особового складу.

Разом із тим, відповідач 1 наголошує, що відповідно до постанови КМУ № 168 право на одноразову грошову допомогу в розмірі 15 млн грн виникає виключно у разі загибелі військовослужбовця внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини, тоді як у даному випадку смерть настала внаслідок захворювання, що підтверджується висновком ЦВЛК, який згідно з Положенням № 441 є єдиним офіційним документом для визначення характеру причини смерті. Враховуючи розмежування законодавством понять «захворювання» та «поранення», Адміністрація вважає законним рішення НОМЕР_3 прикордонного загону про відмову у призначенні виплати за постановою № 168, зазначаючи при цьому, що позивачі мають право на звернення за одноразовою грошовою допомогою відповідно до пункту 4 підпункту 2 постанови КМУ № 975, однак таким правом вони не скористалися, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , є дружиною загиблого, про що свідчить свідоцтво про шлюб НОМЕР_4 . У шлюбі народилась дитина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_5 . Позивач, ОСОБА_2 , є мати загиблого.

ОСОБА_3 був військовослужбовцем Державної прикордонної служби України. Загальний стаж служби становить 22 роки 09 місяців 09 днів. 29 липня 2024 року, позивачці, ОСОБА_1 надійшло сповіщення сім`ї (близьких родичів) №19985, яким сповіщено про те, що її чоловік, майстер-сержант ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , інспектор прикордонної служби 2 категорії, водій першої групи підвозу другої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України військової частини НОМЕР_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в населеному пункті Куп`янськ Харківської області внаслідок раптового погіршення стану здоров`я. Причина смерті не встановлена до отримання результатів додаткових експертиз.

05.08.2024 року видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Актом № 557/1-2024 про нещасний випадок (випадок смерті), що стався з військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби, встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , майстер-сержант, інспектор прикордонної служби 2 категорії - водій першої групи підвозу другої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, із загальним стажем служби 22 роки 09 місяців 09 днів, який з 01.12.2023 за медичною допомогою не звертався, 26 липня 2024 року о 11 год 40 хв прибув на пункт управління вогнем першого вогневого відділення другої прикордонної застави у м. Куп`янськ Харківської області, а близько 13 год 00 хв у нього раптово різко погіршився стан здоров`я із проявами задухи, у зв`язку з чим співслужбовцями було викликано бригаду швидкої медичної допомоги, яка прибула о 13 год 23 хв та здійснювала реанімаційні заходи, однак о 13 год 50 хв лікарями було констатовано смерть майстер-сержанта ОСОБА_3 .

Згідно з Лікарським свідоцтвом про смерть від 27.07.2024 № НОМЕР_7 , виданим Комунальним закладом охорони здоров`я «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи», причина смерті ОСОБА_3 на момент видачі документа не була встановлена до отримання результатів додаткових експертиз. У зв`язку з цим 27.07.2024 слідчим відділом Куп`янського районного відділу поліції ГУНП у Харківській області в межах досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 1202422100001827, було призначено судово-медичну експертизу тіла померлого. За результатами експертного дослідження, що відображено у висновку Обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Харківської ОДА від 05.10.2024 № 12-17-679-Чт/24, причиною смерті визначено кардіоміопатію, ускладнену гострим порушенням кровообігу, у зв`язку з чим 29.07.2024 кримінальне провадження було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України через відсутність складу кримінального правопорушення, при цьому встановлено, що смерть не була наслідком протиправних дій, сп`яніння, самогубства чи умисного заподіяння шкоди здоров`ю.

Актом розслідування нещасного випадку (випадку смерті), що стався 26 липня 2024 року о 13 год 50 хв, комісією детально встановлено обставини події, склад сім`ї загиблого (дружина, донька, батьки, брат та сестра), а також місце нещасного випадку - район виконання бойових завдань, пункт управління вогнем за адресою: АДРЕСА_3 . Із вивчення організаційно-розпорядчих документів НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України та пояснень безпосередніх очевидців - лейтенанта ОСОБА_5 , сержанта ОСОБА_6 та солдата ОСОБА_7 - встановлено, що 26.07.2024 приблизно о 13 год 00 хв у майстер-сержанта ОСОБА_3 різко погіршився стан здоров`я, з`явилися ознаки задухи, після чого була викликана бригада швидкої медичної допомоги, яка прибула о 13 год 23 хв та проводила реанімаційні заходи, однак о 13 год 50 хв смерть військовослужбовця була констатована.

У висновку комісії зазначено, що відповідно до пункту 3 частини 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» нещасний випадок зі смертельним наслідком, який стався з майстер-сержантом ОСОБА_3 , слід вважати таким, що стався під час виконання ним обов`язків військової служби. Крім того, згідно з витягом із протоколу № 17 від 14 січня 2025 року засідання Центральної військово-лікарської комісії, причиною смерті визначено гостре порушення кровообігу, кардіоміопатію неуточнену, при цьому прямо встановлено, що захворювання, яке призвело до смерті, є таким, що пов`язане із захистом Батьківщини.

В подальшому, позивачі звернулися до відповідача 1 із заявою від 29.04.2025 року зареєстрованою за №П-1202 про проведення виплати одноразової грошової допомоги, як члену сім`ї загиблого військовослужбовця НОМЕР_3 прикордонного загону, майстер-сержанта ОСОБА_3 .

Листом НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.07.2025 року №03.3/11007-25 повідомлено, що прийнято рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої п.2 Постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у зв`язку з відсутністю підстав. При цьому копію відповідного рішення позивачам вручено не було, у зв`язку з чим сторона захисту звернулася з адвокатським запитом про надання рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, на який запитом № 233 від 19.07.2025 року отримано відповідь, що оскаржуваний наказ фактично прийнятий у формі відповіді ОСОБА_1 від 01.07.2025 № 03.3/10995-25.

Позивачі зазначають, що, як встановлено самим відповідачем, ОСОБА_3 на момент смерті виконував бойове завдання, а нещасний випадок стався під час виконання ним обов`язків військової служби, що підтверджується матеріалами справи, зокрема витягом із протоколу № 17 від 14 січня 2025 року засідання Центральної військово-лікарської комісії, яким встановлено, що причиною смерті є гостре порушення кровообігу (кардіоміопатія неуточнена), а захворювання, яке призвело до смерті, прямо визнано таким, що пов`язане із захистом Батьківщини. При цьому вважають, що постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» була прийнята на виконання Указів Президента України № 64 та № 69 від 24 лютого 2022 року, статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також змін, внесених Законом України № 3161-ІХ, і має на меті забезпечення належного соціального захисту сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання військового обов`язку в умовах воєнного стану.

Вважаючи протиправним рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, як членам родини загиблого під час захисту Батьківщини військовослужбовця ОСОБА_3 , позивачі звернулись до суду з даним позовом

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 65 Конституції України визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Згідно із статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає та регулює відносини у цій галузі Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 р. №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ст. 1-2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 2 Закону №2011-XII гарантовано, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 3 Закону №2011-XII, дія цього Закону поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

За приписами статті 4 Закону №2011-XII, забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

У відповідності з пунктом 1 статті 16 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з п. п. 1 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Стаття 16-1 визначає коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 4 статті 16-1 Закону №2011-XII, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до абз. 1-3 пункту 1 ст. 16-3 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників.

У разі відмови однієї з осіб, зазначених у пункті 4 статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а також якщо одна із таких осіб у строк, встановлений пунктом 9 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання такої допомоги, у рівних частках.

Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті цього Закону.

Згідно з пунктом 6 статті 16-3 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Згідно з пунктом 7 статті 16-3 Закону №2011-XII, Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки безоплатно в порядку електронної взаємодії отримують необхідну інформацію від державних органів, які є власниками (розпорядниками, держателями, володільцями, адміністраторами тощо) інформаційних (автоматизованих), інформаційно-комунікаційних, комунікаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, у тому числі з Єдиного державного демографічного реєстру, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру судових рішень, Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, банку даних про дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і сім`ї потенційних усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів тощо, про осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Порядок отримання інформації з реєстрів та інформаційних баз даних визначається розпорядником персональних даних, що містяться у відповідних реєстрах або базах даних.

Згідно з пунктом 8 статті 16-3 Закону №2011-XII, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.

Згідно з пунктом 9 статті 16-3 Закону №2011-XII, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Відповідно до пункту 10 статті 16-3 Закону №2011-XII, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. №975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 20 Порядку №975 визначено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), у паперовій або електронній формі засобами електронної пошти заяву кожної повнолітньої особи, яка має право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги.

У разі подання заяви в паперовій формі до неї додаються копії документів разом з оригіналами (для посвідчення цих копій), а у разі подання заяви засобами електронної пошти заява та копії документів подаються з дотриманням законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.

До заяви додаються завірені копії, зокрема:

свідоцтва про смерть військовослужбовця, військовозобов`язаного, резервіста або особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення її з військової служби;

постанови відповідної військово-лікарської, медичної (військово-лікарської) комісії щодо встановлення причинного зв`язку смерті (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов`язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства;

висновку судово-медичної експертизи за результатами токсикологічного дослідження про неперебування/перебування загиблої (померлої) особи в стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння або документа, виданого закладами судово-медичної експертизи, органами Національної поліції та/або закладом охорони здоров`я, в якому настала смерть військовослужбовця, військовозобов`язаного, резервіста або особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення її з військової служби, що таке дослідження не здійснювалося;

документа (відповідних сторінок за наявності), що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та засвідчений в установленому законодавством порядку переклад українською мовою, сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), якій призначається та виплачується одноразова грошова допомога, з даними про прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) особи, до яких внесено відомості про реєстрацію місця проживання, або довідку про реєстрацію місця проживання (у разі коли відомості про реєстрацію місця проживання до таких документів не внесені);

реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім іноземців та осіб без громадянства) (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідному контролюючому органу та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою);

свідоцтва про шлюб - для виплати грошової допомоги дружині (чоловікові).

Уповноважений орган під час оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги до поданих заявником копій документів додатково подає:

витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу);

витяг з особової справи про склад сім`ї військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві;

завірену копію особистого розпорядження (за наявності) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, на випадок своєї загибелі (смерті) про виплату одноразової грошової допомоги особі (особам) із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках.

Пунктом 22 Порядку №975 передбачено, що призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, призваним на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюються Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, розвідувальним органом Міноборони, Службою зовнішньої розвідки та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Згідно з пунктом 23 Порядку №975, керівник уповноваженого органу після визначення переліку осіб, зазначених у пунктах 8 і 9 цього Порядку, які мають право на одержання одноразової грошової допомоги (зокрема з урахуванням особистого розпорядження), подає у 15-денний строк з дня реєстрації документів, передбачених пунктами 20 і 21 цього Порядку, розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 20 і 21 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених у пунктах 20 і 21 цього Порядку, приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Доопрацювання документів здійснюється у порядку, визначеному абзацом другим цього пункту, а після надходження додаткових документів приймається рішення про призначення одноразової грошової допомоги в порядку черговості відповідно до дати надходження заяви до розпорядника бюджетних коштів або про відмову в її призначенні.

Строки подання рішення розпорядника бюджетних коштів уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги, а також строки видання наказу про виплату уповноваженим органом одноразової грошової допомоги встановлюються міністерствами та державними органами.

Під час воєнного стану рішення про призначення одноразової грошової допомоги приймається розпорядником бюджетних коштів протягом трьох місяців з дня отримання всіх необхідних документів.

Згідно з пунктом 24 Порядку №975, одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом перерахування коштів уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначеній одержувачем виплати.

Якщо після призначення одноразової грошової допомоги за її одержанням звертаються інші особи, питання щодо розподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою або в судовому порядку між такими особами.

За наявності спору між особами, які мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, або між особами і органами, уповноваженими призначати та здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, щодо права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги та/або її розміру орган, уповноважений здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, призупиняє її виплату до вирішення спору в судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до пункту 3 статті 16-2 Закону №2011-XII, розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11 Порядку №975 деталізовано та визначено, що розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов`язків військової служби, а також його смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого в період воєнного стану під час виконання ним обов`язків військової служби, та порядок і умови її виплати визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому (і станом на час спірних правовідносин) відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні продовжувався та триває.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 28 лютого 2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 Постанови №168 передбачено:

особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень (абз. 1 пункту 2);

розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов`язків військової служби не може становити менше 15 млн. гривень (абз. 2 пункту 2);

у разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у частині четвертій статті 118-1 Кодексу цивільного захисту України, частині четвертій статті 98 Закону України «Про Національну поліцію» та пункті 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору, у рівних частках (абз. 5 пункту 2);

незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження (абз. 6 пункту 2);

особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Днем виникнення такого права є дата, зазначена у свідоцтві про смерть особи, зазначеної у пунктах 1-1 цієї постанови, загибель якої сталася в період воєнного стану або смерть якої настала внаслідок причин, зазначених в абзаці першому цього пункту, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва) (абз. 8 пункту 2);

якщо після призначення одноразової грошової допомоги за її одержанням звертаються інші особи, питання щодо розподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою або в судовому порядку між такими особами (абз. 13 пункту 2);

державні органи, зазначені упунктах 1-1 цієї постанови, мають право отримувати інформацію від державних органів, які є власниками (розпорядниками, держателями, володільцями, адміністраторами тощо) інформаційних (автоматизованих), інформаційно-комунікаційних, комунікаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, щодо осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до положень частини п`ятої статті 118 Кодексу цивільного захисту України, частини шостої статті 100 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 7 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (абз. 14 пункту 2);

виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється у випадках, передбачених статтею 118 Кодексу цивільного захисту України, статтею 101 Закону України «Про Національну поліцію» та статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (абз. 15 пункту 2);

одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом перерахування коштів уповноваженим органом на рахунок в установі банку державного сектору, зазначеного одержувачем у заяві (абз. 16 пункту 2).

Згідно з пунктом 25 Порядку №975, рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що одноразова грошова допомога у зв`язку із загибеллю військовослужбовця у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, передбачена пунктом 2 Постанови №168, підлягає виплаті особам, які мають право на призначення та отримання цієї допомоги, відповідно до переліку, наведеного в частині четвертій статті 16-1 Закону №2011-XII.

Слід зауважити, що у зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану питання про виплату соціального забезпечення, зокрема одноразової грошової допомоги в разі загибелі чи смерті військовослужбовця, набули нового правового регулювання і змісту.

Конституційний Суд України ухвалив рішення від 06.04.2022 №1-р (II)/2022, в якому указав на необхідності посиленого з боку Держави соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії рф проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а також зазначив про неможливість обмеження або скасування права на соціальний захист цієї особливої категорії осіб із спеціальним юридичним статусом.

Також у вказаному рішенні зазначено, що за змістом статей 17, 65 Основного Закону України, громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 №12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25.04.2019 №1-р (II)/2019.

Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022 №7-р (II)/2022 зауважив на тому, що зі змісту частин першої, другої, п`ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв`язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов`язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії РФ проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.

Верховний Суд у постанові від 21.08.2024 у справі №160/20229/22, з урахуванням правового підходу, визначеного в постанові Верховного Суду від 29.03.2024 у справі №440/3321/23, виснував, що обставинами, які вказують на виникнення права у членів сім`ї загиблого військовослужбовця на одноразову грошову допомогу в розмірі, встановленому пунктом 2 Постанови №168, є:

- загибель військовослужбовця під час дії воєнного стану;

- загибель настала внаслідок безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії;

- загибель військовослужбовця настала під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- або смерть настала внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого за вказаних вище обставин у період дії воєнного стану, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Отже, умовами призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови №168, є, зокрема, загибель військовослужбовця у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, та звернення за цією допомогою осіб, які відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону №2011-XII, віднесені до членів сім`ї загиблого військовослужбовця.

Судом встановлено, що за результатами експертного дослідження, що відображено у висновку Обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Харківської ОДА від 05.10.2024 № 12-17-679-Чт/24, причиною смерті визначено кардіоміопатію, ускладнену гострим порушенням кровообігу.

Крім того, згідно з витягом із протоколу № 17 від 14 січня 2025 року засідання Центральної військово-лікарської комісії, причиною смерті визначено гостре порушення кровообігу, кардіоміопатію неуточнену, при цьому прямо встановлено, що захворювання, яке призвело до смерті, є таким, що пов`язане із захистом Батьківщини.

Також суд вважає, що у спірній ситуації рішення відповідача суперечить принципу пропорційності та прийняте без дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), оскільки за вищенаведених фактичних обставин, мета цього обмеження не переважає над гарантіями держави для військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України, тим більше в питанні призначення та виплати одноразової грошової допомоги членам родини загиблого під час захисту Батьківщини військовослужбовця.

Так, статтею 2 Закону №2011-XII гарантовано, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 3 Закону №2011-XII, дія цього Закону поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти. А за приписами статті 4 Закону №2011-XII, забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Тобто, держава узяла на себе обов`язок забезпечити справедливі соціально-правові гарантії для членів сімей військовослужбовців, що загинули (померли) через виконання ними обов`язків військової служби.

За своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, яка спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім`ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника), а тому суд вважає, що така відмова у даному конкретному випадку не відповідає змісту і меті закону.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Принципами адміністративної процедури є добросовісність і розсудливість (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року №2073-IX).

Стаття 10 Закону України «Про адміністративну процедуру» пояснює добросовісність і розсудливість в адміністративній процедурі. Адміністративний орган зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом. Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства. Особа зобов`язана здійснювати надані їй права добросовісно та не зловживати ними.

Принципу добросовісності («bona fides») корелюють доктрина римського права «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки, інша назва принцип «естопель») ґрунтується ще на римських максимах - «noconcedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), «nemo auditur propriam turpitudinem allegans» (ніхто не може посилатися на власну ганебність або провину, щоб отримати перевагу в суді або в правових питаннях тобто заборони отримувати вигоду від власного неправомірної поведінки). В основі зазначених доктрин знаходиться принцип добросовісності.

Поведінка, яка суперечить добросовісності, «легітимним очікуванням», «належному урядуванню» та «правовій визначеності» не може бути правомірною, як і всі рішення пов`язані із нею.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява №33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява №48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland),заява №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

За таких обставин, суд робить висновок про невідповідність оскаржуваного рішення щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги критеріям, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що є підставою для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно статті 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 90, 139, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України та НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Адміністрації Державної прикордонної служби України в особі НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови КМУ №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» членам сім`ї у зв`язку із смертю майстера-сержанта, інспектора прикордонної служби 2 категорії ОСОБА_3 , що сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13.50 год в районі виконання бойових завдань.

3. Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України в особі НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України призначити одноразову грошову допомоги, передбачену пунктом 2 Постанови КМУ №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» членам сім`ї у зв`язку із смертю майстра-сержанта, інспектора прикордонної служби 2 категорії ОСОБА_3 , що сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець