Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №160/30051/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 рокуСправа №160/30051/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/30051/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 28.08.2025 №045750026683; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 02.10.1984 по 30.03.1988, з 19.06.1996 по 31.07.1997 та з 11.10.2001 по 31.12.2003 та призначити пенсію з моменту звернення, тобто з 21.08.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 21.08.2025року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 28.08.2025 №045750026683 йому було відмовлено у призначенні пенсії. Вважаючи рішення про відмову в призначенні пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/30051/25. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

23.10.2025 року відповідачем-2 отримано копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 року, однак у строки встановлені ухвалою суду відзиву на позовну заяву надано не було.

07.11.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи не менше 31 року. Відповідач додатково посилається на судову практику Верховного Суду та зазначає, що обов`язковою умовою для обчислення пенсії є підтвердження нарахування заробітної плати первинними документами, іншого чинним законодавством України не передбачено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 року відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про розгляд у судовому засіданні з викликом сторін адміністративної справи № 160/30051/25.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 21.08.2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Заяву позивача про призначення пенсії за віком розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та прийнято рішення від 28.08.2025 №045750026683, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком.

У рішенні зокрема зазначено, що страховий стаж становить 25 років 16 днів, до страхового стажу не зараховано: період роботи з 02.10.1984 по 30.03.1988 в рибколгоспі ім. Кірова оскільки в записах трудової книжки про кількість відпрацьованих людино-днів та встановлений мінімум в графі 6 не зазначено дату і номер документа, на підставі якого внесено записи; період роботи з 19.06.1996 по 31.07.1997, оскільки в трудовій книжці запис про звільнення з роботи не засвідчений печаткою; період роботи з 11.10.2001 по 31.12.2003, оскільки записи в трудовій книжці не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про нарахування заробітної плати та про сплату страхових внесків).

Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в призначенні пенсії за віком, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (Інструкція №162).

Відповідно до пунктів 2.11 та 2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Суд також зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи «Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників», затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, які чинні на час розгляду справи (далі - Положення) та підлягають застосуванню на підставі постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року N 1545-XII, як такі, що не суперечать Конституції та законом України.

Відповідно до вимог пункту 13 Положень відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.

Позивачем було надано трудову книжку колгоспника видану на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 29.10.1984 року та вкладиш до трудової книжки від 31.07.1997 року.

В даному випадку під час розгляду заяви позивача відповідачем не було встановлено будь-яких суттєвих недоліків оформлення записів про роботу позивача у спірний період, записи у трудовій книжці виконані належними посадовими особами, засвідчені підписами уповноважених осіб.

При цьому, позивачу було відмовлено зараховувати до страхового стажу період роботи з 02.10.1984 по 30.03.1988 в рибколгоспі ім. Кірова оскільки в записах трудової книжки про кількість відпрацьованих людино-днів та встановлений мінімум в графі 6 не зазначено дату і номер документа, на підставі якого внесено записи; період роботи з 19.06.1996 по 31.07.1997, оскільки в трудовій книжці запис про звільнення з роботи не засвідчений печаткою; період роботи з 11.10.2001 по 31.12.2003, оскільки записи в трудовій книжці не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про нарахування заробітної плати та про сплату страхових внесків).

З протоколу форми рс-право вбачається, що позивачу не було враховано періоди його роботи з 02.10.1984 року по 30.03.1988 року, з 19.06.1996 року по 31.07.1997 року та з 11.10.2001 року по 31.12.2003 року.

Щодо періодів роботи з 02.10.1984 року по 30.03.1988 року, з 19.06.1996 року по 31.07.1997 року.

Суд вказує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.

Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17.

При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.

Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача.

В свою чергу, трудова книжка колгоспника має всі необхідні записи про роботу позивача у період з 02.10.1984 року по 30.03.1988 року, містить посилання на прийнятий колгоспом мімімум трудової участі у суспільному господарстві на рівні 240 л/г та виконання позивачем такого міміму.

Відсутність у трудовій книжці колгоспника записів на підставі яких документів внесено відповідні відмості про виконання позивачем трудового мімімуму не може бути підставою для неврахування роботи позивача у спірний період до страхового стажу.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправно не зарахувало період роботи з 02.10.1984 року по 30.03.1988 року, а тому такий період підлягає обов`язковому зарахуванню до страхового стажу позивача.

Щодо періоду з 19.06.1996 року по 31.07.1997 року в який позивач працював на посаді директора ТОВ ВКФ «АЛС-Проффі» суд зазначає наступне.

Так, трудова книжка позивача містить записи про прийняття позивача на посаду директора ТОВ ВКФ «АЛС-Проффі» 19.06.1996 року та про його звільнення 31.07.1997 року.

Запис про звільнення не завірений печаткою підприємства. В свою чергу печатка підприємства на записі про звільнення є обов`язкою відповідно вимог Інструкції №162.

Відповідно до пункту 2 Порядку №637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.

Позивачем не було надано жодного додаткового документу, відповідно пункту 2 Порядку №637, який би підтверджував його роботу в ТОВ ВКФ «АЛС-Проффі».

Також, позивачем не було зазначено причини неможливості надання таких документів, заходи здійсненні з метою отримання додаткових документів які підтверджували б його страховий стаж у спірний період.

В той же час, позивач у спірний період обіймав посаду директора ТОВ ВКФ «АЛС-Проффі» та за посадою був відповідальною особою за внесення відповідних записів до трудової книжки.

Враховуючи відсутність доказів, які підтверджують страховий стаж позивача у спірний період з 02.10.1996 року по 31.07.1997 року, вимога про зарахування такого періоду є передчасною та такою,що не підлягає задоволенню, а таке зарахування буде можливим за умови надання підтверджуючих доказів.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 11.10.2001 року по 31.12.2003 року, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно пункту 16 статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Натомість в даному випадку судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.

Також у справах № 490/12392/16-а, № 638/5795/17, № 683/1814/16-а Верховним Судом зроблено висновки, що внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. При цьому, Верховний Суд не досліджував питання чи нараховувались позивачам у цих справах, але не сплачувались страхувальниками страхові внески. Сплата страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску. Зважаючи на те, що обов`язок щодо сплати страхового внеску так і обов`язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 560/4616/20, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 242/4793/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17, від 04 червня 2019 року у справі №235/900/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 04.09.2018 року у справі № 482/434/17, від 30 вересня 2019 року у справі №316/1392/16-а.

Отже, позовні вимоги, в цій частині, підлягають задоволенню.

У зв`язку із чим, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачем під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства. Відповідачем-1 не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 28.08.2025 №045750026683 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо обраного способу захисту порушеного права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2025 року про призначення пенсії за віком з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів.

Суд відзначає, що дії зобов`язального характеру про повторний розгляд заяви позивача щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував таке питання за заявою ОСОБА_1 , яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд від 08.02.2024 року у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 року у справі №240/16372/23, які в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховуються судом під час вирішення цього спору.

При цьому, позовна вимога про призначення пенсії не підлягає задоволенню судом як передчасна, оскільки призначенню пенсії має передувати обрахунок органом пенсійного фонду страхового стажу роботи позивача для вирішення питання про призначення пенсії.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем доведено обґрунтованість пред`явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправного рішення суб`єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією від 14.10.2025 року.

Отже, судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, оскільки саме цим суб`єктом владних повноважень було порушено права та інтереси позивача.

Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Г.Чекірди, буд.10, ЄДРПОУ 21318350), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 28.08.2025 №045750026683, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.10.1984 року по 30.03.1988 року та з 11.10.2001 року по 31.12.2003 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2025 року про призначення пенсії за віком з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська