Рішення від 12 січня 2026 р. у справі №160/30244/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 рокуСправа №160/30244/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/30244/25 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , УНЗР №20110723-00301), в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Відділу №2 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області (49069, м. Дніпро, вул. Михайла Грушевського, буд. 70, код ЄДРПОУ: 37806243), до відповідача-2: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В.Липинського, буд. 7, код ЄДРПОУ: 37806243) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Царьов Євген Олександрович, до Головного управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу - Шевченківського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/30244/25 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали виконати вимоги, що в ній викладені, та усунути недоліки позовної заяви.

29 жовтня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач уточнив виклад підстав позову та просить суд:

- визнати протиправними дії Відділу №2 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області (ТУ ДМС у Дніпропетровській області), оформленого листом (№ Ц63/6/1211-25/1211/12885-25 від 04.10.2025р.), щодо відмови у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-ХІ1;

- зобов`язати Відділ №2 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області (ГУ ДМС у Дніпропетровській області), оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-ХІІ.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність відмови відповідача видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки. Позивач зазначає, що така відмова порушує його права, не відповідає положенням законодавства та сталій судовій практиці.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/30244/25, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження), залучено до участі у справі другого відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В.Липинського, буд. 7, код ЄДРПОУ: 37806243). Витребувано додаткові докази по справі.

26 листопада 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив на позовну заяву, який надійшов від відповідача-2 в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач-1 проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що позивачу вже оформлено паспорт громадянина України для виїзду за кордон, в зв`язку з чим його права не порушуються відмовою відповідача.

01 грудня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом двічі зареєстровано відповідь на відзив, яка надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Вказує, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформлював інший з батьків, повторює доводи позовної заяви щодо порушення прав позивача. Зазначає, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим. Посилається на рішення Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

30 вересня 2025 року до Шевченківського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області звернулась позивач із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки, до заяви додано: заяву про видачу паспорта, дві фотокартки 3,5 х 4,5 см, оригінал та копія свідоцтва про народження, оригінал та копія паспорта батька.

Листом відповідача-1 від 04.10.2025 року №Ц-63/6/1211-25/1211/12885-25 на заяву позивача про виготовлення паспорта громадянина України у формі книжечки від 30.09.2025 року повідомлено, що для документування позивача паспортом зразка 1994 року необхідно після досягнення 16-річного віку надати рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року та документи, перелік яких визначено розділом ІІІ Тимчасового порядку.

Вважаючи таку відмову відповідача-1 протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року №2235-III (далі – Закон №2235-III) документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.

На виконання ст. 5 Закону №2235-III постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі – Положення №2503-ХІІ), згідно п. 1 якого паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Пунктом 2 Положення №2503-ХІІ встановлено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Відповідно до п. 5 Положення №2503-ХІІ паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.

Згідно п. 13 Положення №2503-ХІІ для одержання паспорта громадянин подає:

заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України;

свідоцтво про народження;

дві фотокартки розміром 35х45 мм;

у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року №5492-VI (далі – Закон №5492-VI) встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 № 1474-VIII, який набрав чинності з 1 жовтня 2016 року, (далі - Закон № 1474-VIII) статтю 13 Закону № 5492-VI доповнено частиною 3 наступного змісту: «Паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.»

Також Законом № 1474-VIII частину 2 статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»

Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (далі – Постанова №302), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Згідно з пунктами 1-3 Порядку №302 паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.

Відповідно до п. 5 Порядку №302 у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.

Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Пунктами 14 та 32 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім`я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.

Застосовуючи вищевикладені нормативні положення до обставин цієї справи, суд зазначає наступне.

Відповідачем надано до суду докази наявності у позивача паспорта громадянина України для виїзду за кордон: заяви-анкети та облікові картки.

У відповіді на відзив сам позивач також цю обставину визнавав.

Дійсно, паспорт громадянина України для виїзду за кордон двічі оформлювався за заявою матері позивача. Водночас, значення має вплив оскаржених в даній справі дій щодо права позивача, в т.ч. стверджуване позивачем порушення прав позивача оформленням йому паспорта громадянина України у формі ID-картки.

Суд констатує, що оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон дійсно має значення для спірних правовідносин.

Так, позивачу такі паспорти оформлювалися 16.12.2015 року ( НОМЕР_2 , дійсний до 16.12.2019 року) та 31.05.2019 року (FV №280735, дійсний до 31.05.2023 року).

При цьому в заяві від 27.05.2019 року вже сам законний представник позивача (матір) вказувала її номер УНЗР: 2011072300301.

Таким чином, звертаючись до відповідача-1 з заявою за отриманням паспорта громадянина України у формі книжечки позивач вже мала оформлений раніше паспорт громадянина України для виїзду за кордон, а також номер УНЗР.

Щодо юридичного значення отримання позивачем паспорту громадянина України раніше суд зауважує, що попереднє отримання позивачем паспорту громадянина України у формі ID-картки та паспорту громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя

З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Суд констатує відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв`язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі верховного Суду від 11.12.2025 року у справі №440/3168/23, від 06.02.2025 року у справі №420/26651/23 та ін.

Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 02.10.2025 року у справі №160/20817/24.

Зазначаючи про відмову в отриманні паспорту у вигляді ID-картки, недостатньо тільки зазначати про право вибору за волевиявленням, а також про втручання у приватне життя, позивач повинен був навести мотиви саме такого волевиявлення, а також які саме сфери його особистого життя зачіпає отримання паспорту у вигляді картки, при тому, що такий паспорт позивач попередньо вже отримував.

З урахуванням наведеного позивач у позовній заяві не зазначив про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.

Тотожне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 26.12.2025 року у справі №160/7726/25.

Щодо посилань на зразкову справу суд зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 у справі №806/3265/17 (зразкова справа) стосуються інших правовідносин, а саме при їх прийнятті суд захистив право особи на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання для особи, яка ніколи не зверталася за оформленням біометричних документів.

Водночас, використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.

З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.11.2024 року у справі №420/6552/24, від 08.06.2023 року у справі №380/5977/21.

Правильність відкидання посилань на зразкову справу за подібних фактичних обставин через їх нерелевантність підтверджується правозастосуванням Третього апеляційного адміністративного суду у постанові від 27.11.2025 року у справі №160/12311/25.

Щодо посилань позивача на п. 11 ст. 8 Закону №2297-VI, відповідно до якого суб`єкт персональних даних має право відкликати згоду на обробку персональних даних, суд зазначає наступне.

Зважаючи на те, що відповідно до статті 11 Закону №2297-VI згода є лише однією з підстав обробки персональних даних, відкликання згоди можливе лише у випадку обробки персональних даних відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 цього Закону.

Відповідно до статті 2 Закону №2297-VI згода суб`єкта персональних даних - це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.

Поряд з цим, надання згоди на обробку персональних даних за своєю правовою природою є правочином у сенсі статті 202 Цивільного кодексу України. Своєю чергою статтею 214 Цивільного кодексу України встановлено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Отже, відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі верховного Суду від 06.02.2025 року у справі №420/26651/23.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.12.2025 року у справі №420/24061/23.

Жодні інші доводи позивача висновків суду в цій справі не спростовують.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення позовної заяви відсутні.

В зв`язку з відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 до відповідача-1: Відділу №2 у місті Дніпрі Головного управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області, до відповідача-2: Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко