Рішення від 12 січня 2026 р. у справі №160/31003/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 рокуСправа №160/31003/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/31003/25 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27 жовтня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_2 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_3 (далі – відповідач), що надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:

- визнати дії військової частини НОМЕР_3 щодо неналежного нарахування в розмірі 1/2 частини від 50% належного грошового забезпечення належного старшому солдату ОСОБА_3 , колишнього оператора відділення радіоелектронної боротьби мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти 19 лютого 2025 року законному представнику неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – ОСОБА_2 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 встановити та виплатити з 01.02.2025 року в розмірі 50% належного грошового забезпечення, матеріальну допомогу на вирішення соціально побутових питань за 2025 рік в розмірі 50%, одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік в розмірі 50% та додаткову винагороду в розмірі 50% належного старшому солдату ОСОБА_3 , колишнього оператора відділення радіоелектронної боротьби мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти 19 лютого 2025 року, його (неповнолітній дитині – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) представнику неповнолітньої дитини – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 з урахуванням вже виплачених суму та забезпечити зберігання за визначеними особами належне до виплати грошове забезпечення в розмірах частки, встановленої відповідно до абзаців другого-четвертого пункту 6 «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016 року, але не більше ніж до дня, визначеного в абзацах другому і третьому цього пункту.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність поведінки відповідача щодо виплати дитині позивача грошового забезпечення її батька. Позивач стверджує, що відповідач безпідставно утримує чверть грошового забезпечення її зниклого батька, замість виплати таких коштів на користь позивача, оскільки депонування цих коштів на користь матері позивача є неправомірним, адже вона є громадянином російської федерації.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/31003/25 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали виконати вимоги, що в ній викладені, та усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/31003/25, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

27 листопада 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що на підставі отриманих від ІНФОРМАЦІЯ_4 документів, а саме свідоцтва про народження зниклого безвісти військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_3 було встановлено про наявність у нього матері - ОСОБА_4 . Належним чином оформлені документи, які підтверджують наявність громадянства російської федерації чи республіки білорусь, або постійно проживають на території таких країн, або засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору у визначеного кола осіб у відповідності до п. 7 Порядку № 884 на адресу Відповідача не поступало. Надана Позивачем фотокопія паперової копії паспорту громадянина російської федерації не може слугувати належним письмовим доказом, на підставі якого можливо визначити, що мати зниклого безвісти військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_3 є особою передбаченою абз. 2 п. 7 Порядку №884.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно свідоцтва про народження від 20.08.2013 року серії НОМЕР_6 позивач є донькою її законного представника та ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Сповіщенням від 24.02.2025 року №ГПП/1874 ІНФОРМАЦІЯ_6 повідомив ОСОБА_5 (повнолітній син позивача) про те, що ОСОБА_3 зник безвісти 19.02.205 року.

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 15.05.2025 року №20250515-3406 ОСОБА_3 є розшукуваною особою: зник на (виявлено) на території бойових дій (під час воєнних дій).

Наказом відповідача від 17.03.2025 року №1160 затверджено результати службового розслідування за фактом зникнення безвісти в т.ч. батька позивача. Наказано вважати його зниклим безвісти з 19.02.2025 року.

Згідно свідоцтва про народження від 09.11.1979 року НОМЕР_7 матір`ю ОСОБА_3 є ОСОБА_4 . При цьому свідоцтво складено російською мовою.

13 червня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_6 листом №1395/ВихЗВГ/948/С передав відповідачу заяву позивача з додатками, в т.ч. з копією паспорта матері ОСОБА_3 .

Листом від 23.06.2025 року №2571/6285 відповідач повідомив ІНФОРМАЦІЯ_6 на лист від 13.06.2025 року, що:

1) з 01.02.2025 року половина від 50% грошового забезпечення ОСОБА_3 виплачується на користь позивача її законного представнику ( ОСОБА_2 );

2) з 01.02.2025 року половина від 50% грошового забезпечення ОСОБА_3 належить його матері та нараховується на депонований рахунок частини;

3) з 01.02.2025 року інші 50% грошового забезпечення ОСОБА_3 нараховуються на депонований рахунок частини.

В матеріалах справи наявний витяг наказу відповідача від 10.05.2025 року №132, який фактично і передбачає вищевказаний спосіб розпорядження грошовим забезпеченням ОСОБА_3 .

Позивачем в підсистемі «Електронний Суд» разом з позовною заявою надано фотокопію паспорта громадянина російської федерації особи: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Фотокопія зроблена з документа, який також містить позначку «копія». Тобто, йдеться про фотографію копії документа. Відповідний документ складається з декількох сторінок та на останній сторінці містить відомості про те, що копія засвідчується нотаріусом Брянського нотаріального округа Брянської області «з наданого документа», копія зроблена 31.07.2025 року.

Вважаючи протиправним утримання половини від 50% грошового забезпечення батька позивача на користь його матері, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1 Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі – Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» віл 20.12.1991 року №2011-XII (далі – Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Частиною другою ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять, зокрема, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія).

За ч. 6 ст. 9 Закону №2011-ХІІ за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 року №884 (далі – Порядок №884).

За п. 2 Порядку №884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Відповідно до п. 3 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Згідно п. 6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється: у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені).

Пунктом 7 Порядку №884 встановлено, що виплата грошового забезпечення не здійснюється у разі: наявності (набуття) у визначних осіб громадянства Російської Федерації чи Республіки Білорусь, або у разі постійного проживання на території таких країн, або засудження за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Особливістю даної справи є те, що позивачу призначено виплату грошового забезпечення її батька, однак позивач не погоджується з часткою такого забезпечення: чверть замість половини. Позивач вказує, що одна з чвертей грошового забезпечення її батька безпідставно депонується на користь матері батька позивача, адже остання є громадянкою російської федерації.

Оскільки Порядок №884 затверджено на виконання «абзацу восьмого пункту 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ», положення такого підзаконного нормативно-правового акту не можуть суперечити нормам самого закону (ст. 19 Закону України «Про правотворчу діяльність»).

Абзац 4 ч. 6 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлює правило поведінки, за змістом якого половина грошового забезпечення позивача порівну ділиться між: «дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені)».

Для обставин даної справи має значення обов`язок рівного поділу половини грошового забезпечення між законним представником малолітнього позивача (донька військовослужбовця) та матір`ю військовослужбовця. Наразі військова частина розподілила відповідні 50% грошового забезпечення навпіл доньці та матері військовослужбовця.

Суд особливо звертає увагу: в п. 1 Порядку №884 прямо вказано, що він:

«визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил … зниклих безвісти … особам, зазначеним в абзацах четвертому і п`ятому пункту 6 статті 9 Закону».

Тобто, в наявності наступна система нормативно-правового врегулювання:

1) Закон №2011-ХІІ визначає право на виплату та коло осіб, на яких воно поширюється;

2) Порядок №884 встановлює механізм виплати.

Вказане має значення в тому аспекті, що Порядок №884 не може визначати коло осіб, які мають право на виплату: сам порядок у п. 1 обмежує предмет свого нормативно-правового врегулювання, а навіть якби всупереч цьому порядок перейшов би до визначення такого кола осіб, то воно не могло б бути відмінним від кола, встановленого Законом №2011-ХІІ.

Іншими словами, Порядок №884 не наділений законом таким предметом врегулювання як визначення кола осіб, на користь яких здійснюються виплати.

Згідно ч. 3 ст. 66 Закону України «Про правотворчу діяльність» у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами різної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили.

Отже, яким би чином Порядок №884 не визначав коло осіб, які мають право на отримання виплат, якщо таке коло не узгоджується з нормами абз. 4 ч. 6 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, то застосуванню підлягає норма закону.

Як наслідок, доводи позивача про те, що матір її батька як громадянка російської федерації не має включатися до кола осіб, на користь яких розподіляється частина грошового забезпечення військовослужбовця, суперечать положенням абз. 4 ч. 6 ст. 9 Закону №2011-ХІІ.

Узгодженість нормативно-правових актів є складовою принципу верховенства права. Водночас, неузгодженість не може призводити до порушення основних засад верховенства права – дотримання ієрархії нормативно-правових актів, правил вирішення колізій та призначення юридичної техніки.

Отже, в юридичній площині цього спору відповідні доводи позивача судом відхилено.

Окрім цього, цей спір фактично містив і спір про факт: відповідач в цілому заперечував належність у матері позивача громадянства російської федерації, оскільки вважав, що наданий документ є неналежним. Цій обставині також надається оцінка суду.

Ані Закон №2011-ХІІ, ані Порядок №884 не визначають спосіб підтвердження наявності в особи громадянства російської федерації.

Як наслідок, відповідач в цих умовах має діяти згідно вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п. 2);

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3);

добросовісно (п. 5);

розсудливо (п. 6);

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8).

Зазначені критерії хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 9901/459/21.

Таким чином, належить перевірити, що була оцінка відповідача поданим позивачем доказам щодо громадянства матері військовослужбовця такою, що відповідає вищевказаним положенням.

Суд констатує таку відповідність виходячи з наступного.

Передусім слід підкреслити, що в наявності лише фотокопія нотаріальної копії, що в спірних правовідносинах не є належним доказом для встановлення обставини такого рівня значущості.

Більш того, в наданому до суду супровідному листі ІНФОРМАЦІЯ_8 від 13.06.2025 року вказано, що цим листом відповідачу перенаправляється «копія паспорту матері».

Отже, документи існують станом на 13.06.2025 року.

В наданій до суду фотокопії копії паспорта засвідчувальний напис нотаріуса зроблено – 31.07.2025 року.

Розумне пояснення надання 13.06.2025 року документа, засвідченого 31.07.2025 року, в матеріалах справи відсутні. Водночас, ця суперечність додатково вказує на неналежність наданого документа. Копій станом на іншу дату позивач до суду не надав.

Окрім цього, свідоцтво про народження військовослужбовця містить відомості про матір, яка має відмінне прізвище « ОСОБА_6 », в той час як у спірній копії паспорта вказано « ОСОБА_7 » (дві букви «н»). При цьому обидва документи складені російською мовою. Встановлення тотожності особи за іншими ознаками (наприклад, за датою народження) є неможливим через відсутність таких додаткових ознак.

Суд підкреслює, що не є органом, який має встановити чи є у матері військовослужбовця громадянство російської федерації. Натомість суд оцінює чи правомірно відповідач не встановив таку наявність. За обставин даної справи суд констатує, що відповідач діяв обґрунтовано чином та правомірно не встановив наявність такої обставини на підставі наданих документів через те, що вони не можуть бути визнані належними.

Отже, поведінка відповідача також є правомірною у фактичному аспекті цього спору.

В підсумку, відповідач мав відомості про те, що у військовослужбовця є матір, в зв`язку з чим утримує на її користь половину грошового забезпечення позивача, яким може розпоряджатися на його родичів (фактично – чверть). Порушень законодавства при цьому судом не встановлено.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення позовної заяви відсутні.

В зв`язку з відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні, також позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко