Рішення від 18 січня 2026 р. у справі №140/10819/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2026 року ЛуцькСправа № 140/10819/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради (далі – відповідач) про визнання протиправним та припису від 28.07.2025 №251147 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.07.2025 Департаментом муніципальної варти Луцької міської ради було винесено припис №251147 про усунення порушень благоустрою шляхом демонтажу зарядної станції для електротранспорту, розміщеної за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вказує, що встановлення зарядної станції здійснено на приватному паркані, що належить ФОП ОСОБА_2 , який надав письмову згоду на її монтаж. Жодних земельних робіт проведено не було. Паркан не є елементом благоустрою у розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

З огляду на вказане, позивач вважає, що припис видано без належних правових підстав.

Крім того, позивач зауважує, що відповідно до Закону України №2956-IX від 24.02.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання розвитку інфраструктури зарядних станцій для електротранспорту» (далі – Закон №2956-IX), розвиток інфраструктури зарядних станцій є пріоритетом державної політики. Органи місцевого самоврядування зобов`язані забезпечувати сприятливі умови для їх розміщення, у тому числі за спрощеною процедурою.

Вимога демонтажу зарядної станції суперечить цим нормам, перешкоджає розвитку інфраструктури електротранспорту та фактично зводить нанівець законодавчі ініціативи держави.

З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 відмовлено у задоволені заяви ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову у даній справі (а.с.23-24).

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.30).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.33-36) представник відповідача позов не визнав, мотивуючи тим, що 28.07.2025 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради надійшло звернення громадянина щодо перевірки законності розміщення станції зарядки електротранспорту та скарга на гучний шум від роботи станції за адресою: місто Луцьк, вулиця Плитниця, 4/2.

Під час розгляду звернення громадян, старший інспектор відділу контролю за благоустроєм та санітарним станом міста Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради виявив самовільно встановлено станцію зарядки електротранспорту, що є порушенням пункту 2.11.1.2. Правил благоустрою Луцької міської територіальної громади від 29.01.2025 №70/85 та видав позивачу припис про порушення законодавства у сфері благоустрою №251147 від 28.07.2025.

Так, у відповідності до інформаційної картки Луцької міської ради №ІК-200/21.5/03-ІП «Надання погодження на розміщення тимчасової споруди для пунктів одноразової торгівлі (послуг) або станцій зарядки електротранспорту та укладання договору на право тимчасового користування окремими елементами благоустрою комунальної власності», яка розміщена на сайті Луцької міської ради та пункту 7.1.1. Правил благоустрою Луцької міської територіальної громади від 29.01.2025 №70/85 для законного встановлення тимчасової споруди (TC) або станції зарядки електротранспорту, заявник зобов`язаний звернутись через до департаменту економічної політики Луцької міської ради із відповідною заявою щодо надання погодження на розміщення такої споруди.

Однак, позивач із такою заявою не звертався. Також не подано жодних сертифікатів або технічної документації на обладнання.

Таким чином, дії позивача свідчать про самовільне встановлення споруди, що є порушенням вимог пункту 2.11.1.2 Правил благоустрою Луцької міської територіальної громади від 29.01.2025 №70/85.

У приписі №251147 від 28.07.2025 позивачу надано можливість самостійно усунути виявлене порушення законодавства у сфері благоустрою шляхом: самостійного демонтажу станції зарядки електротранспорту; або узаконення її розміщення шляхом виготовлення та подання відповідної дозвільної документації до уповноважених органів місцевого самоврядування.

Однак у визначений строк жодних дій щодо усунення порушення позивачем не вчинено: ані демонтаж споруди не проведено, ані документи для погодження розміщення тимчасової споруди не виготовлено та не подано.

З огляду на це, відсутні підстави вважати, що позивач усунув порушення, зазначене у приписі, або вжив заходів для його законного врегулювання.

Твердження позивача про те, що паркан не є елементом благоустрою у розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів», на думку відповідача, є помилковим, оскільки згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до елементів (частин) об`єктів благоустрою належать, зокрема, малі архітектурні форми. У свою чергу, до малих архітектурних форм належать, зокрема, огорожі, ворота, грати.

Представник відповідача вказує, що паркан як різновид конструктивним елементом, що обмежує певну територію, та належить до малих архітектурних форм, тому паркан підпадає під визначення об`єкта благоустрою та встановлення на ньому електротранспорту повинно узгоджуватись з відповідними органами відповідно до Правил.

Також представник відповідача зауважує, що станція зарядки електротранспорту розташована на території пам`ятки архітектури національного значення «Монастир бригідок», яка визначена Історико-архітектурним опорним планом з визначення зон охорони пам`яток культурної спадщини та меж і режимів використання історичних ареалів м. Луцька Волинської області.

На думку представника відповідача, наявність згоди або заяви від власника паркану не є належним та достатнім доказом правомірності розміщення тимчасової споруди, оскільки дана територія має особливий правовий режим, і будь-яке розміщення ТС в межах такої території потребує офіційного погодження у встановленому законом порядку.

Таким чином, дії позивача з розміщення ТС на території об`єкта культурної спадщини є незаконними, порушують встановлений порядок, а також підлягають правовій оцінці як такі, що вчинені без дотримання вимог охоронного законодавства.

Враховуючи вищезазначене, представник відповідача вважає, що припис №251147 від 28.07.2025 на демонтаж тимчасової споруди був виданий у межах повноважень уповноваженого органу та відповідно до вимог чинного законодавства, а також з метою забезпечення дотримання умов благоустрою на території громади. Просить в задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги. Додатково повідомив, що земельна ділянка, на якій розташовано паркан, перебуває у процесі оформлення технічної документації для обслуговування будівель і споруд. Окрім того вказав, що інформаційна картка №IK-200/21.5/03-IП, на яку посилається відповідач, стосується порядку отримання дозволів на розміщення тимчасових споруд на землях комунальної власності. Зарядна станція не є тимчасовою спорудою, не має фундаменту, не потребувала виконання земляних робіт і не займає територію міста. Відтак, вимоги картки не можуть бути застосовані до даного випадку.

На думку позивача, встановлення зарядної станції не змінило стан благоустрою території, не вплинуло на рух пішоходів і транспорту та не спричинило порушень санітарних або екологічних норм. Об`єкт не створює візуальної або акустичної шкоди.

Тоді як оскаржуваний припис не містить жодного конкретного опису виявленого порушення, не вказує правової підстави для вимоги демонтажу зарядної станції та не містить посилання на акт перевірки чи інші документи, які б підтверджували факт порушення (а.с.54-55).

Представник відповідача подав до суду заперечення, в яких наголосив, що попри письмову згоду власника паркану, земельна ділянка, на якій розташована зарядна станція, перебуває у комунальній власності, що вимагає погодження з органами місцевого самоврядування щодо встановлення будь-яких споруд або обладнання. Територія біля станції регулярно використовується для розміщення автомобілів, що потребує укладання договору на тимчасове користування елементами благоустрою комунальної власності.

Надання погодження та укладання договору на користування окремими елементами благоустрою комунальної власності, зокрема для станцій зарядки електротранспорту, здійснюється департаментом економічної політики Луцької міської ради. Жодного звернення позивача до цього департаменту не надходило.

Незалежно від відсутності негативного впливу на рух пішоходів чи транспорту та відповідності державним пріоритетам, встановлення зарядної станції без погодження з органом місцевого самоврядування є порушенням Правил благоустрою і підлягає усуненню або приведенню у відповідність.

З огляду на вказане, відповідач вказує, що припис №251147 від 28.07.2025 виданий у межах повноважень посадових осіб, містить опис виявленого порушення та є законним документом. Законодавство не передбачає обов`язку зазначати у приписі посилання на акт перевірки чи інші документи, що підтверджують факт порушення, оскільки припис не є рішенням про накладення адміністративної відповідальності, а має превентивний характер - офіційно повідомляє власника або користувача об`єкта про виявлене порушення та встановлює строки його усунення (а.с.62-63).

Позивач подав до суду додаткові пояснення від 30.10.2025, в яких в спростування тверджень відповідача про відсутність звернення щодо погодження встановлення зарядної станції, повідомив, що після отримання припису №251147 від 28.07.2025 направив офіційну заяву до Луцької міської ради (виконавчого комітету) з проханням надати дозвіл на тимчасове розміщення зарядної станції для електромобілів. Метою звернення було легалізувати та погодити існуючу зарядну станцію, встановлену для потреб клієнтів СТО, відповідно до норм чинного законодавства.

Однак, у відповіді, наданій виконавчим комітетом Луцької міської ради було відмовлено у погодженні, з формулюванням, що питання розглянуть після розроблення концепції старого міста, яка фактично ще не затверджена і не має правового статусу.

Окрім того, позивач звертає увагу, що зарядна станція була встановлена до прийняття нової редакції Правил благоустрою Луцької міської територіальної громади, на які посилається відповідач у приписі. Відповідно, припис, складений на підставі норм, які не діяли на момент встановлення зарядної станції, є неправомірним.

Повторно наголошує, що зарядна станція не має фундаменту, не змінює благоустрій, не впливає на рух пішоходів чи транспорту, встановлена з письмової згоди власника огорожі. Отже, така споруда не є об`єктом капітального будівництва і не потребує спеціального дозволу або проектної документації.

Як підсумок, позивач зазначає, що звернення до Луцької міської ради після отримання припису підтверджує його прагнення діяти виключно в межах закону, відмова у погодженні суперечить Закону №2956-IX; припис базується на Правилах благоустрою, прийнятих після встановлення зарядної станції, що робить його юридично необґрунтованим; станція відповідає державній політиці у сфері розвитку електротранспорту (а.с.68-69).

Представник відповідача також подав до суду додаткові пояснення, в яких вказує, що надання позивачем інформації у додаткових поясненнях підтверджує, що він розміщував зарядну станцію без відповідного дозволу та водночас добровільно виконав вимоги припису №251147 від 28.07.2025, звернувшись з офіційною заявою до Луцької міської ради (виконавчого комітету) для отримання дозволу на тимчасове розміщення станції.

Однак, відповідь виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.08.2025, у якій зазначено, що питання буде розглянуто після затвердження концепції старого міста, не є дозволом на розміщення станції та не надає правових підстав для її експлуатації. Формулювання «питання розглянуть після розроблення концепції» фактично виступає як тимчасова відмова, що відкладає розгляд на невизначений строк.

Таким чином, на цей час відсутні будь-які правові підстави для проведення будь-яких дій, що передбачають експлуатацію станції зарядки електротранспорту позивача, і відповідь носить лише інформаційний характер, визначаючи подальші кроки виключно після ухвалення відповідної концепції.

Окрім того, Закон №2956-IX дійсно передбачає спрощений порядок встановлення зарядних пристроїв для електромобілів, зокрема визначає, що такі пристрої, які не мають фундаменту та не впливають на містобудівну ситуацію, не потребують проєктної документації чи отримання містобудівних умов і обмежень.

Водночас зазначена норма регулює виключно сферу містобудівної діяльності та не скасовує вимоги земельного законодавства та законодавства про благоустрій щодо порядку користування об`єктами комунальної власності.

Також матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували дату встановлення зарядного пристрою, дозвільні листи, звернення до органів місцевого самоврядування чи інші докази, що об`єкт існував до набрання чинності нових правил (а.с.74-75).

Позивач у додаткових поясненнях від 13.11.2025 повторно наголосив, що земельна ділянка, на якій встановлено паркан із зарядною станцією, перебуває у стадії виготовлення технічної документації для подальшої передачі у користування для обслуговування належних ОСОБА_2 та суміжних приміщень, що підтверджується рішенням Луцької міської ради про дозвіл на розроблення технічної документації, яке надає законну підставу користування земельною ділянкою до завершення оформлення правовстановлюючих документів.

Також зазначив, що звернення до виконавчого комітету Луцької міської ради мало на меті врегулювати ситуацію в правовому полі, а не визнати правомірність припису.

Відповідь виконавчого комітету від 20.08.2025 підтверджує, що міська рада відмовила не через порушення, а лише через розробку концепції Старого міста, якої фактично немає і строки якої не визначені.

Отже, влада не заперечує можливість розміщення зарядної станції, а лише тимчасово не розглядає подібні питання.

На думку позивача, всі доводи відповідача спрямовані на формальне тлумачення норм без урахування: факту звернення до міської ради; правових підстав користування землею; дати встановлення зарядної станції; державного курсу на розвиток електромобільності (а.с.79).

Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

28.07.2025 Департаментом муніципальної варти Луцької міської ради було винесено припис №251147 про усунення порушень благоустрою за адресою: м. Луцьк, вул. Плитниця, 4/2. Суть порушення: пункт 2.11.1.2 Правила благоустрою Луцької міської територіальної громади, затверджені рішенням Луцької міської ради від 29.01.2025 №70/85 самовільно встановлювати тимчасові споруди, станції зарядки електротранспорту. Запропоновано позивачу усунути порушення шляхом демонтажу станції зарядку електротранспорту або законно її встановити. Термін виконання до 10.08.2025 (а.с.6, 19, 47).

У відповідь на заяву позивача від 12.08.2025 щодо скасування припису про демонтаж станції зарядки електротранспорту, виконавчий комітет Луцької міської ради листом від 08.09.2025 334.7-6/2903/2025 повідомив, що відповідно до пункту 2.11.1.2 Правил благоустрою Луцької міської територіальної громади, затверджених рішенням Луцької міської ради від 29.01.2025 №70/85, на об`єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, тимчасові споруди (торговельні лотки, павільйони, кіоски, майданчики для харчування, пункти одноразової торгівлі (надання послуг), станції зарядки електротранспорту тощо), малі архітектурні форми та збільшувати площу таких об`єктів. Відповідно до статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» огорожа є елементом (частиною) об`єкта благоустрою. Електрична станція розташована на території пам`ятки архітектури національного значення «Монастир бригідок», яка визначена Історико-архітектурним опорним планом міста, затвердженим наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 01.04.2021 №242. Відповідно до історико-архітектурного опорного плану, на території пам`яток та в зонах охорони відбувається усунення дисгармонійних споруд, які порушують історичний характер середовища пам`ятки на її території та в межах забудови історичних кварталів. Враховуючи зазначене, правові підстави для скасування умов припису відсутні (а.с.8).

Не погоджуючись із приписом від 28.07.2025 №251147 про усунення порушень благоустрою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначає Закон України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 №2807-IV (далі – Закон №2807-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №2807-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля;

заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.

Згідно із статтею 2 Закону №2807-IV благоустрій населених пунктів передбачає: розроблення і здійснення ефективних і комплексних заходів з утримання територій населених пунктів у належному стані, їх санітарного очищення, збереження об`єктів загального користування, а також природних ландшафтів, інших природних комплексів і об`єктів; організацію належного утримання та раціонального використання територій, будівель, інженерних споруд та об`єктів рекреаційного, природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення; створення умов для реалізації прав та виконання обов`язків суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів.

Нормами частини першої статті 13 Закону №2807-IV визначено, що до об`єктів благоустрою населених пунктів належать:

1) території загального користування:

а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики;

б) пам`ятки культурної спадщини, меморіали, меморіальні комплекси, місця пам`яті Українського народу;

в) майдани, площі, бульвари, проспекти;

г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки;

ґ) пляжі;

д) кладовища;

е) інші території загального користування;

2) прибудинкові території;

3) території будівель та споруд інженерного захисту територій;

4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Згідно із частиною другою статті Закону №2807-IV до об`єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

Нормами частини першої статті 21 Закону №2807-IV визначено, що елементами (частинами) об`єктів благоустрою є:

1) покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм;

2) зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях;

3) будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів;

4) засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами;

5) технічні засоби регулювання дорожнього руху;

6) будівлі та споруди системи інженерного захисту території;

7) комплекси та об`єкти монументального мистецтва, декоративні фонтани і басейни, штучні паркові водоспади;

8) обладнання (елементи) дитячих, спортивних та інших майданчиків;

9) малі архітектурні форми;

10) інші елементи благоустрою, визначені нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною другою статті 21 Закону №2807-IV мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою.

До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2807-IV на об`єктах благоустрою забороняється:

1) виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов`язковість його отримання передбачена законом;

2) самовільно влаштовувати городи, створювати, пошкоджувати або знищувати газони, самовільно висаджувати та знищувати дерева, кущі тощо;

3) вивозити і звалювати в не відведених для цього місцях відходи, траву, гілки, деревину, листя, сніг;

4) складувати будівельні матеріали, конструкції, обладнання за межами будівельних майданчиків;

5) самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо;

6) встановлювати технічні засоби регулювання дорожнього руху без погодження з відповідними органами Національної поліції;

7) влаштовувати стоянки суден, катерів, інших моторних плавучих засобів у межах територій пляжів;

8) випасати худобу, вигулювати та дресирувати тварин у не відведених для цього місцях;

9) здійснювати ремонт, обслуговування та миття транспортних засобів, машин, механізмів у не відведених для цього місцях (крім випадків проведення негайного ремонту при аварійній зупинці).

Відповідно до частини першої статті 34 Закону №2807-IV правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила.

Орган місцевого самоврядування забезпечує вільний доступ населення до затверджених Правил.

Згідно із частиною другою статті 34 Закону №2807-IV правила включають:

1) порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою;

2) вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій;

3) вимоги до утримання зелених насаджень на об`єктах благоустрою - територіях загального користування;

4) вимоги до утримання будівель і споруд інженерного захисту території;

5) вимоги до санітарного очищення території;

6) розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій території у числовому значенні;

7) порядок розміщення малих архітектурних форм;

8) порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів;

9) інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.

Нормами частини третьої статті 34 Закону №2807-IV передбачено, що правила не можуть передбачати обов`язок фізичних і юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи.

Правила благоустрою Луцької міської територіальної громади затверджені рішенням Луцької міської ради від 29.01.2025 №70/85 (надалі – Правил №70/85) та згідно із пунктом 1.1 вказаних Правил являють собою нормативно-правовий акт, яким встановлюються вимоги щодо благоустрою територій населених пунктів Луцької міської територіальної громади.

Згідно із пунктом 2.3. Правил №70/85 до об`єктів благоустрою населених пунктів належать:

1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам`ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування;

2) прибудинкові території;

3) території будівель та споруд інженерного захисту територій;

4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

5) інші території в межах населеного пункту.

Нормами пункту 2.3.1. Правил №70/85 визначено, що об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення з урахуванням вимог Правил та чинного законодавства.

Згідно із пунктом 2.3.2. Правил №70/85 елементами (частинами) об`єктів благоустрою є:

1) покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм;

2) зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях;

3) будівлі та споруди, їх фасади;

4) будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів;

5) засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами;

6) технічні засоби регулювання дорожнього руху;

7) будівлі та споруди системи інженерного захисту території;

8) комплекси та об`єкти монументального мистецтва, декоративні фонтани і басейни, штучні паркові водоспади;

9) обладнання (елементи) дитячих, спортивних та інших майданчиків;

10) малі архітектурні форми;

11) інші елементи благоустрою, визначені нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 2.11.1. Правил №70/85 на об`єктах благоустрою громади забороняється:

виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов`язковість його отримання передбачена законом пункт 2.11.1.1.);

самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, тимчасові споруди (торговельні лотки, павільйони, кіоски, майданчики для харчування, пункти одноразової торгівлі (надання послуг), станції зарядки електротранспорту тощо), малі архітектурні форми та збільшувати площу таких об`єктів, встановлених згідно з розділом 7 цих Правил (пункт 2.11.1.2).

Як встановлено судом, оскаржуваний припис Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради №251147 28.07.2025 про усунення порушень благоустрою за адресою: м. Луцьк, вул. Плитниця, 4/2 було винесено у зв`язку із порушенням пункту 2.11.1.2 Правила №70/85 самовільно встановлювати тимчасові споруди, станції зарядки електротранспорту (а.с.6, 19, 47).

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що спірні правовідносини виникли саме у зв`язку із встановленням станції зарядки електротранспорту на паркані за адресою: м. Луцьк, вул. Плитниця, 4/2 (на межі вул. Кафедральна, 16) (а.с. 5, 20, 60). Натомість відомостей про самовільне встановлення позивачем будь – яких тимчасових споруд матеріали справи не містять.

Окрім того, надаючи оцінку оскаржуваному припису, суд зауважує, що перелік об`єктів, які віднесені до об`єктів благоустрою населених пунктів визначений частиною першою статті 13 Закону №2807-IV, а також пунктом 2.3. Правил №70/85, однак жодна із вказаних норм не відносить до об`єктів благоустрою населених пунктів паркани (огорожі).

У відзиві на позовну заву, представник відповідача в обґрунтування своєї позиції вказує, що згідно з частиною першою статті 21 Закону №2807-IV до елементів (частин) об`єктів благоустрою належать, зокрема, малі архітектурні форми, до яких в свою чергу, належать, зокрема, огорожі, ворота, грати.

Разом з тим, суд критично оцінює такі доводи відповідача, оскільки пунктом 2.11.1.2 Правила №70/85 чітко передбачено, що на об`єктах благоустрою громади поряд із станціями зарядки електротранспорту забороняється також самовільно встановлювати малі архітектурні форми.

У даному випадку предметом правового регулювання та оцінки є самовільне розміщення станції зарядки електротранспорту на об`єкті благоустрою, а не питання правомірності встановлення огорожі (малої архітектурної форми), на якій така станція була змонтована.

Відтак, оскільки пунктом 2.11.1.2 Правила №70/85, про порушення якого вказує відповідач, визначено, що малі архітектурні форми, не можуть самовільно встановлюватися на об`єктах благоустрою, вказане свідчить про очевидну хибність доводів відповідача про те, що паркан належить до малих архітектурних форм, а тому підпадає під визначення об`єкта благоустрою та встановлення на ньому електротранспорту повинно узгоджуватись з відповідними органами відповідно до Правил.

Розміщення станції зарядки електротранспорту на паркані не трансформує спір у питання законності встановлення самої огорожі. Відтак мова йде виключно про дотримання вимог щодо заборони самовільного встановлення зарядних станцій на об`єктах благоустрою, а не про правовий статус паркану як малої архітектурної форми.

Іншими словами у даному випадку мова йде про заборону самовільного встановлення станції зарядки електротранспорту на об`єктах благоустрою, а не про наявність підстав для встановлення самого паркану на якому така зарядка була розміщена.

Суд також зауважує, що законодавчо-нормативною основою інформаційної картки Луцької міської ради №ІК-200/21.5/03-ІП «Надання погодження на розміщення тимчасової споруди для пунктів одноразової торгівлі (послуг) або станцій зарядки електротранспорту та укладання договору на право тимчасового користування окремими елементами благоустрою комунальної власності» (а.с.51-52), на яку посилається відповідач, є зокрема Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд з метою провадження підприємницької діяльності на території Луцької міської територіальної громади, затвердженого рішенням міської ради від 22.02.2023 №41/96 та Правила розміщення та функціонування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Луцької міської територіальної громади, затверджених рішенням виконавчого комітету міської ради від 12.04.2023 №232-1.

Однак, правовою підставою для прийняття оскаржуваного припису слугував виключно пункт 2.11.1.2 Правила №70/85 та будь – яких посилань на порушення вищезазначених нормативних актів такий припис не містить.

Суд наголошує, що нормами частини третьої статті 34 Закону №2807-IV передбачено, що правила благоустрою території населеного пункту не можуть передбачати обов`язок фізичних і юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи.

При цьому, суд враховує наявну в матеріалах справи заяву-згоду від 05.09.2025, згідно із якою ОСОБА_2 , який є власником паркану, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (на території комплексу господарських споруд СТО) підтвердив, що на зазначеному паркані ФОП ОСОБА_1 встановив зарядну станцію для електромобілів за його згодою та повідомив, що не заперечує проти розміщення зазначеного обладнання, оскільки воно не завдало шкоди споруді, не змінює благоустрій та відповідає цілям господарської діяльності підприємства (а.с.7, 21).

Також в матеріалах справи наявний сертифікат відповідності на продукцію за ТУ У 27.1-44793701-001:2023 «Станції зарядні для електромобілів технічні умови» (а.с.56-58).

Доводи відповідача про те, що станція зарядки електротранспорту розташована на території пам`ятки архітектури національного значення «Монастир бригідок», яка визначена Історико-архітектурним опорним планом з визначення зон охорони пам`яток культурної спадщини та меж і режимів використання історичних ареалів м. Луцька Волинської області, суд відхиляє, як такі, що не були покладені в основу для прийняття оскаржуваного припису.

При цьому, як встановлено судом після винесення оскаржуваного припису позивач звернувся до Луцької міської ради із заявою від 30.07.2025, в якій просив надати дозвіл на тимчасове розміщення зарядної станції для електромобілів на частині комунальної землі, розташованої біля огорожі за адресою: вул. Кафедральна, 16, м. Луцьк (а.с.70-71).

Листом Луцької міської ради від 18.09.2025 №34.7-6/2999/2025 позивача повідомлено, що розгляд подібних звернень буде здійснюватися після затвердження Стратегії розвитку історичного кварталу міста Луцька (історичний ареал №1 м. Луцька «Старе Місто») та відповідно до механізмів, передбачених для її реалізації (рішення міської ради від 30.04.2025 №74/109, від 27.08.2025 №80/122), а тому розміщення станції зарядки електротранспорту за адресою: вул. Кафедральна, 16, м. Луцьк, є недоцільним. (а.с.73).

Вказане свідчить про те, що Стратегія розвитку історичного кварталу міста Луцька (історичний ареал №1 м. Луцька «Старе Місто») наразі не затверджена.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення спірного припису.

У відповідності до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суд враховує, чи прийняті (вчинені) вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа №802/2236/17-а).

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування припису Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради №251147 від 28.07.2025 про порушення законодавства у сфері благоустрою.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Звертаючись з позовом, позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 12.09.2025 (а.с.3-4).

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки задоволено позов, який було подано до суду в електронній формі через систему «Електронний суд», що передбачає застосування коефіцієнту для пониження відповідного розміру ставки судового збору (1211,20 грн х 0,8), тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 968,96 грн. Решта суми судового збору може бути повернута позивачу за його клопотанням відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Богдана Хмельницького,17, ЄДРПОУ 39985748) про визнання протиправним та скасування припису задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради №251147 від 28.07.2025 про порушення законодавства у сфері благоустрою.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в сумі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. Л. Шепелюк