Вирок від 19 січня 2026 р. у справі №607/14295/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/14295/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/61/26 Доповідач - ОСОБА_2

Категорія - ч.2 ст.286 КК

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2026 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

Головуючого - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі:

секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7 обвинуваченого ОСОБА_8

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року.

Даним вироком,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Миролюбівка, Тернопільського району, Тернопільської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, працюючого завідувачем складу ТОВ “Агрокомпанія Прикарпаття”, одруженого, який має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку на 1 (один) рік з покладенням, відповідно до ст. 76 КК України, обов`язків.

Вирішено питання процесуальних витрат.

Згідно з вироком суду, 15 квітня 2025 року близько 12 години 25 хвилин водій ОСОБА_8 , керуючи технічно справним автомобілем “Volvo V50” p.н. НОМЕР_1 , без пасажирів рухався в межах населеного пункту Велика Березовиця, Тернопільського району, Тернопільської області на автодорозі М-19 зі сполученням “Доманове Ковель Чернівці - Тереблече” в напрямку м.Теребовля крайньою лівою смугою свого руху зі швидкістю 91...103 км/год.

Перебуваючи неподалік території авто мийки “Lux WASН”, що на виїзді із населеного пункту Велика Березовиця, Тернопільського району, Тернопільської області, автомобіль “Volvo V50” p.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_8 , почав здійснювати випередження невстановленого автомобіля, що рухався попутною смугою свого руху в напрямку м. Теребовля зі швидкістю 64...74 км/год.

Рухаючись у вказаному напрямку крайньою лівою смугою ОСОБА_8 не був достатньо уважним, належно не стежив за дорожньою обстановкою, умовами та відповідно не реагував на їх зміну, чим порушив вимоги пунктів: 1.5 ч.1, 1.10 (в частині визначення понять: “дорожні умови”, “дорожня обстановка” і належного виконання їх вимог), 2.3 (б, д), 12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями, а також вимоги, які наведенні у абз.1,2 ч.5 ст.14 Закону України “Про дорожній рух”, які зобов`язували його під час керування автомобілем своїми діями не створювати загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, обрати дозволену швидкість руху транспортним засобом в межах населеного пункту, тобто рухатися автомобілем зі швидкістю не більше 50 км/год та не перевищувати в межах населеного пункту встановлену швидкість руху транспортних засобів.

Рухаючись в межах вказаної вище ділянки автодороги М-19 зі сполученням “Доманове - Ковель - Чернівці - Тереблече” та, перебуваючи неподалік території авто мийки “Lux WASН”, що на виїзді із населеного пункту Велика Березовиця Тернопільського району Тернопільської області, водій ОСОБА_8 , керуючи автомобілем “Volvo V50” p.н. НОМЕР_1 , маючи об`єктивну можливість завчасно обрати та не порушувати дозволену швидкість руху керованого ним транспортного засобу, в межах населеного пункту, тобто 50км/год та у свою чергу виявити, що попереду за напрямком руху із - за передньої частини попутного транспортного засобу з права на ліво на крайню ліву смугу руху транспортних засобів вийшов пішохід ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

Не врахувавши дорожніх умов та дорожньої обстановки, наявність пішохода ОСОБА_9 на проїзній частині дороги, що рухався з права наліво, перпендикулярно руху автомобіля “Volvo V50” p.н. НОМЕР_1 , перевищення водієм ОСОБА_8 максимальної допустимої швидкості руху транспортних засобів, в межах населеного пункту, тобто 50 км/год та необрання водієм ОСОБА_8 такої швидкості руху транспортного засобу та такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати можливість постійно контролювати його рух і безпечно ним керувати, під час випередження попутного транспортного засобу допустив наїзд передньою правою частиною керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_9 , що рухався з права на ліво - крайньою лівою смугою, перпендикулярно руху автомобіля Volvo V50” p.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_8 , чим порушив вимоги п.п.12.4 та12.9 (б) ПДР України.

Унаслідок порушення пунктів 12.4 та 12.9 (6) Правил дорожнього руху, ОСОБА_8 не забезпечив безпеку дорожнього руху, перевищив встановлену максимально допустиму швидкість руху транспортних засобів в межах населеного пункту, тобто 50 км/год, яку забороняється перевищувати, таким чином позбавив себе можливості запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_9 ..

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми у вигляді перелому кісток склепіння і основи черепа, крововиливів у речовину та під оболонки головного мозку, закритої травми грудей у вигляді перелому лівої ключиці та крововиливів у м`які тканини на рівні лівої реберної дуги і у плевру легень кишенеподібного розшарування м`яких тканин по внутрішній поверхні нижньої третини правого стегна та перелом правої стегнової кістки на цьому ж рівні, тріщини шкіри проекцій лівого тім`яного горба, садна проекції лівого тім`яного горба, лівої вушної раковини, тім`яно - лобної ділянки і кистей, синців лівої завушної ділянки, лівих плеча, ліктя та гомілки, правих стегна, коліна, підколінної ямки та гомілки. В результаті отриманих тілесних ушкоджень 22.04.2025 року о 14:00 годин наступила смерть ОСОБА_9 ..

Порушення водієм ОСОБА_8 вимог пунктів: 1.5 ч.1, 1.10 (в частині визначення понять: “дорожні умови”, "дорожня обстановка" і належне виконання їх вимог), 2.3 (б, д), 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями, а також вимог, які наведені у ст.1, абзацах 1,2 ч.5 ст.14 Закону України “Про дорожній рух” (№3353-XІ від 30 червня 1993 року), із змінами та доповненнями, перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть потерпілого ОСОБА_9 ..

За таких обставин, вказаними діями, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_9 ..

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні просить вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року скасувати у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки. Покласти обов`язки визначені п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України.

В решті вирок суду залишити без змін.

Апелянт вказує, що ухвалюючи своє рішення, суд першої інстанції належним чином не оцінив і не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме те, що керуючи транспортним засобом ОСОБА_8 грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме дозволений швидкісний режим в населеному пункту (перевищив удвічі максимально дозволену швидкість руху здійснюючи випередження попутного автомобіля), що спричинило смерть потерпілого і таке кримінальне правопорушення відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким.

Посилається на те, що хоча по відношенню до наслідків вина обвинуваченого є необережною, проте об`єктом посягання є життя іншої людини та наслідком вчинення якого є хоча і необережне, але позбавлення життя людини - позбавлення того, що визнано в Україні найвищою соціальною цінністю, і можна було запобігти при дотриманні водієм правил ПДР.

Наголошує на тому, що суд не навів мотивованих доводів, які б ґрунтувалися на досліджених доказах про життєву необхідність для обвинуваченого не бути позбавленим права керування транспортними засобами, оскільки це матиме вплив на його матеріальне становище.

Зазначає, що з огляду на характер і місце роботи, наявність мережі громадського транспорту і закладів сфери побутового обслуговування, можливість залучення інших осіб чи службового транспорту для поїздок в інтересах сім`ї чи роботи, призначення такого додаткового покарання як позбавлення права керувати транспортними засобами, не є обмеженням права обвинуваченого на працю і є пропорційним покаранням за діяння, вчинене ОСОБА_8 , що призвело до смерті людини.

Звертає увагу, що обвинувачений працює завідувачем складу ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття», позбавлення права керувати транспортними засобами самого обвинуваченого не створює перешкод для залучення інших осіб, керувати транспортними засобами, у тому числі користуватися службовим транспортом компанії при нагальній потребі в робочих цілях.

Посилається на те, що ОСОБА_10 є небезпечним водієм, оскільки внаслідок грубого порушення правил дорожнього руху позбавив життя учасника дорожнього руху, тому призначення йому покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами, не забезпечить виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Вважає, що посилання суду на неможливість застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами з огляду на необхідність довозити дітей до навчальних закладів у м. Тернопіль за умов наявності мережі громадського транспортного сполучення, не можуть бути підставою не призначати додаткове покарання.

Вказує, що призначення покарання ОСОБА_8 із позбавленням права керувати транспортними засобами вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість порушення Правил дорожнього руху та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.

Наголошує на тому, що тяжкі наслідки у виді смерті людини є непоправними, їх неможливо оцінити і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі, а тому відшкодування матеріальної шкоди потерпілій не є безумовною підставою до того, щоб не призначати додаткового покарання за вказане кримінальне правопорушення, а є однією з тих обставин, що беруться до уваги щодо визначення виду та розміру покарання, необхідного, серед іншого, для досягнення мети попередження вчиненню таких злочинів іншими особами за аналогічних обставин.

Зазначає, що думка потерпілої з приводу покарання, яку суд взяв до уваги, у цьому провадженні, як визнання вини та інші позитивні характеристики, стали підґрунтям до застосування положень ст. 75 КК України щодо звільнення обвинуваченого від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням, а тому не можуть бути визначальними ще й для не призначення додаткового покарання, у тому числі з огляду на порушення суспільних інтересів у сфері безпеки дорожнього руху.

Звертає увагу, що ОСОБА_8 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху України, у тому числі уже після скоєння ДТП, що свідчить про нехтування такими правилами та наряджання на небезпеку інших учасників дорожнього руху.

Вважає, що призначене вироком суду від 30.10.2025 покарання не відповідає особі обвинуваченого, є недостатнім для його виправлення, та не забезпечить притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності в міру його вини, не забезпечить відновлення соціальної справедливості та не буде слугувати іншим прикладом того, що у разі скоєння ДТП можна ухилитися від відповідальності.

Потерпіла ОСОБА_11 в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про день та час розгляду справи, що відповідно до ст. 405 КПК України не перешкоджає апеляційному розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача: в судових дебатах прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу просить її задовольнити, в судових дебатах захисника ОСОБА_7 , в судових дебатах та в останньому слові обвинуваченого ОСОБА_8 , які заперечили апеляційну скаргу, вважають вирок обґрунтованим, просять залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено та кваліфікація його дій відповідає фактичним обставинам справи, підтверджуються сукупністю зібраних доказів, є обґрунтованими, в апеляції не оспорюються, тому відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу обвинуваченого та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, прийшов до правильного висновку про необхідність призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, у розмірі наближеному до мінімального, передбаченого санкцією ч.2 ст. 286 КК України.

При цьому суд врахував, що обвинувачений вчинив необережний тяжкий злочин, визнав свою вину, щиро розкаявся у скоєному, позитивно характеризується, добровільно відшкодував шкоду, вперше притягується до кримінальної відповідальності, активно сприяв розкриттю злочину, думку потерпілої, яка просила обрати покарання не пов`язане із позбавленням волі і не застосовувати позбавлення права керування транспортними засобами та за відсутності обтяжуючих обставин, призначив покарання у виді позбавлення волі в межах санкції обвинувачення, без призначення додаткового покарання та звільнив обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, вмотивувавши прийняте рішення.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду про відсутність необхідності у застосуванні до ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та вважає, що, приймаючи таке рішення, суд не надав належної оцінки характеру допущених обвинуваченим порушенням правил безпеки дорожнього руху та спричиненим цими порушеннями наслідкам.

Зокрема, суд не проаналізував та не врахував того, що ОСОБА_8 , керуючи технічно несправним транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, допустив грубе порушення вимог правил дорожнього руху, порушив дозволену швидкість руху керованого ним транспортного засобу, в межах населеного пункту, не обрав такої швидкості руху транспортного засобу та такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати можливість постійно контролювати рух і безпечно ним керувати, під час випередження попутного транспортного засобу допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який від отриманих численних ушкоджень - помер.

Приймаючи до уваги наведене, враховуючи в сукупності конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, ступінь тяжкості, характер та мотиви допущених ОСОБА_8 порушень правил безпеки дорожнього руху, наслідки, що настали в результаті дій обвинуваченого, які спричинили смерть потерпілого, колегія суддів вважає, що обраний захід примусу без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, не досягне своєї мети, визначеної у ст. 50 КК України, не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як обвинуваченим, так і іншими особами.

Посилання сторони захисту на те, що потерпіла просила не позбавляти обвинуваченого права керувати транспортними засобами, то це не є істотною обставиною для призначення покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки думка потерпілої сторони враховується судом, але не є визначальною.

Твердження сторони захисту, що позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами ускладнить виконання ним обов`язків за місцем роботи та суттєво вплине на матеріальне становище обвинуваченого, який має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, а також позбавить його можливості возити дітей з с.Буцнів до навчальних закладів у м.Тернопіль, то такі обставини не спростовують факту вчинення ним тяжкого злочину, наслідки якого є смерть потерпілого.

Колегія суддів вважає, що призначення додаткового покарання, як позбавлення права керування транспортними засобами, не є обмеженням прав обвинуваченого, а є пропорційним покаранням за діяння, вчинене ОСОБА_8 ..

З врахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 підлягає скасуванню в частині призначеного покарання, в порядку ч. 2 ст. 409, ст. 414 КПК України з ухваленням нового вироку в цій частині за правилами, визначеними у п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких злочинів, характер, мотиви та конкретні обставини його скоєння, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, визнав вину, щиро розкаявся, добровільно відшкодував шкоду, активно сприяв розкриттю злочину, наслідки його злочинних дій — смерть потерпілого, відношення обвинуваченого до вчиненого, відсутність до нього претензій зі сторони потерпілої, те, що притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР та відсутність обтяжуючих обставин.

Оцінюючи в сукупності встановлені та доведені у кримінальному провадженні обставини, що впливають на захід примусу та на порядок його відбування, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України основне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнити його від його відбування з випробуванням з покладенням на нього певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

При цьому, враховуючи конкретні обставини справи, характер допущених ОСОБА_8 порушень правил безпеки дорожнього руху та спричинені цими порушеннями наслідки, колегія суддів дійшла висновку, що до обвинуваченого слід застосувати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, визначене санкцією статті обвинувачення.

На переконання колегії суддів, таке покарання відповідатиме принципам співмірності вчиненому та індивідуалізації покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень.

На підставі викладеного, керуючись положеннями ст. ст. 404, 405, 407, 409, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити частково.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 жовтня 2025 року в частині призначеного ОСОБА_8 покарання — скасувати.

Постановити в цій частині новий вирок, яким вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому один рік іспитового строку.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 в період дії іспитового строку наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржений шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.

Судді