Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №472/193/25 — Миколаївський апеляційний суд

20.01.26

22-ц/812/309/26

Провадження №22-ц/812/309/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 січня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №472/193/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником – адвокатом Венделем Олегом Михайловичем, на рішення, яке постановив Центральний районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Черенкової Наталії Петрівни у приміщенні цього суду 11 листопада 2025 року, повне рішення складено того ж дня, за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У лютому 2025 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі – АТ «Акцент-Банк», АТ «АТ «А-Банк», Банк) звернулося із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». 16 лютого 2021 року як клієнт Банку відповідачка уклала кредитний договір №А33КСТ155101087677 щодо надання кредиту в розмірі 34808 грн. строком на 40 місяців - до 15 червня 2024 року, з умовою сплати 50 % річних та комісії в розмірі 0.00 грн. Банк свій обов`язок виконав повністю, надав позичальниці кредит згідно умов кредитного договору. Відповідачка не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Станом на 31 січня 2025 року заборгованість відповідачки за цим кредитним договором складає 41440 грн 62 коп., з яких: 24171 грн 01 коп. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 17269 грн 61 коп. - загальний залишок заборгованості за процентами.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь вищевказану заборгованість у розмірі 41440 грн 62 коп. та 2422 грн 40 коп. судового збору.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача – адвокат Вендель О.М. заперечував проти задоволення позовних вимог та просив провадження у справі закрити, посилаючись на те, що відповідачка дійсно на підставі анкети-заяви №б/н від 23 лютого 2018 року отримала платіжну картку в АТ «Акцент-Банк» строком дії до кінця 2021 року та кредит в розмірі 1000 грн, яким користувалася до грудня 2021 року, постійно його погашала, будь-яких угод про збільшення розміру кредиту не укладала. Останній раз здійснила погашення кредиту в лютому 2022 року і більше вказаним картковим рахунком не користувалася, строк дії не продовжувала. Ні заяву №А33КСТ155101087677 від 16 лютого 2021 року, ні паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка» від 16 лютого 2021 року, ні таблицю обчислення загальної вартості, додані до позовної заяви, вона не підписувала і вказаний кредит не отримувала. Крім того, представник відповідачки вказує, що за даними обставинами позивач вже звертався до суду з позовом (справа № 472/536/24), який розглядався Центральним районним судом м. Миколаєва, та який обґрунтовувався укладенням все тією ж Анкетою-заявою №б/н від 23 лютого 2018 р. та подальшим збільшенням кредитного ліміту, і просив стягнути заборгованість по 08 травня 2024 року в розмірі 100950 грн 84 коп. При цьому, позивач до цієї позовної заяви додавав довідку про отримані відповідачем кредитних карток, серед яких відсутня картка № НОМЕР_1 , яка зазначена у заяві №А33КСТ155101087677 від 16 лютого 2021 року, та довідку про встановлення (збільшення/зменшення) лімітів. Також, зазначені в розрахунку заборгованості суми, сплачені відповідачкою в погашення вказаного кредиту, також були зазначені в ті ж дати і у виписці по картці, наданій позивачем на вимогу Миколаївського апеляційного суду у справі №472/536/24. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2025 року, з урахуванням всіх наданих позивачем доказів, у задоволенні позовних вимог АТ «А-Банк» було відмовлено у повному обсязі. Тобто, у даному випадку наявне судове рішення, яке набрало законної сили, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. За такого, з урахуванням зазначеного, представник відповідачки вважає, що позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» не підлягають задоволенню та провадження у справі підлягає закриттю.

Представник відповідачки також подав додаткові пояснення, в яких заперечення, викладенні у відзиві, підтримав та зазначив, що наданий позивачем меморіальний ордер від 16 лютого 2021 року є неналежним та недопустимим доказом, і не є доказом отримання ОСОБА_1 зазначених кредитних коштів.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 11 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за Кредитним договором №А33КСТ155101087677 від 16 лютого 2021 року в сумі 41440 грн 62 коп, з яких: 24171 грн 01 коп. загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 17269 грн 61 коп. загальний залишок заборгованості за процентами, а також 2422 грн 40 коп. судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач довів наявність між сторонами укладеного договору, умови якого відповідачкою порушено, а покладені на неї обов`язки щодо своєчасного і повного погашення кредиту та процентів нею належним чином не виконано, а тому суд задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник відповідачки – ОСОБА_2 вказує, що рішення суду є незаконним та просить його скасувати й ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка звертала увагу суду першої інстанції, що під час розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва справи № 472/536/24 за аналогічним позовом позивач також посилався на анкету-заяву №б/н від 23 лютого 2018 року і вказував на подальше збільшення кредитного ліміту та не зазначав про наявність між ним та відповідачем інших кредитних відносин. До того ж, позивач у справі №472/536/24 додав довідку про отримані відповідачем картки, серед яких відсутня картка з № НОМЕР_1 , яка зазначена у заяві №А33КСТ155101087677 від 16 лютого 2021року. Тобто на думку представника відповідачки, вказані заява про надання послуги «Швидка готівка» №А33КСТ155101087677 від 16 лютого 2021 року, паспорт споживчого кредиту та таблиця обчислення загальної вартості кредиту не існували на момент розгляду справи №472/536/24. До того ж зазначені в розрахунку заборгованості суми сплачені відповідачкою в погашення вказаного кредиту також були зазначені в ті ж дати у виписці по картці, наданій позивачем на вимогу Миколаївського апеляційного суду у справі №472/536/24, постановою якого від 20 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог АТ «А-Банк» було відмовлено у повному обсязі. Тобто відповідачка наголошувала на наявності судового рішення, яке набрало законної сили, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Крім того, відповідачка зазначала про неналежність та недопустимість як доказу доданого до позовної заяви меморіального ордеру від 16 лютого 2021 року про перерахування на її рахунок кредитних коштів в розмірі 34808 грн, так як він не містить ні підпису посадової особи позивача, ні печатки позивача, ні відмітки Банку про проведення платежу. Проте суд прийняв вказаний доказ, хоча виписки по рахунку і в цій справі і в попередній справі №472/536/24 не містять зарахування коштів на картковий рахунок відповідачки 16 лютого 2021 року в сумі 34808 грн. Вказане, на думку адвоката Венделя О.М., свідчить, що кредитний договір від 16 лютого 2021 року є неукладеним та, відповідно, не створює юридичних наслідків і не є таким, що регулює спірні правовідносини. Однак, суд першої інстанції всі доводи і аргументи відповідачки відхилено та прийнято незаконне рішення.

Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, 23 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «Акцент-банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкети-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-банку, згідно якої підтвердила свою згоду з тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування складають між нею і Банком договір про надання банківських послуг, який розміщений на офіційному сайті Банку. (а.с. 14).

16 лютого 2021 року Муренець Ю.С. підписала електронним підписом заяву клієнта №А33КСТ155101087677 (далі-Заява), в якій просила надати кредит за послугою «Швидка готівка» на наступних умовах: вид кредиту – кредит; тип кредиту – беззаставний; мета отримання кредиту - придбання товару/здійснення платежу/оплата послуг; сума кредиту – 34808,00 грн; строк кредиту 36 місяців; процентна ставка (фіксована) - 50%; номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту 4323387029298992. Рахунок для внесення платежів - НОМЕР_2 (а.с. 17).

Також 16 лютого 2021 року відповідачка за допомогою електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора, підписала паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка», яким передбачено порядок повернення кредиту, строк повернення, розмір платежів та процентні ставки (а.с. 15, 16) та таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, відповідно до якої дата видачі кредиту – 16 лютого 2021 року, дата платежу: з 16 березня 2021 року по 15 лютого 2024 року, всього - 36 платежів; чиста сума кредиту/сума платежу за розрахунковий період – 68212,02 грн.; сума кредиту за договором - 34808,00 грн; проценти за користування кредитом – 33404,02 грн. (а.с. 18).

Згідно із долученим до позовної заяви розрахунком заборгованості за договором №20.00.0000597004 від 16 лютого 2021 року станом на 31 січня 2025 року у відповідачки утворилась заборгованість у розмірі 41440 грн 62 коп., з яких: 24171 грн 01 коп. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 17269 грн 61 коп. - загальний залишок заборгованості за процентами (а.с. 19-21).

Отже предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення з заборгованості за кредитним договором у розмірі 41440 грн. 62 коп.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа першого цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до матеріалів справи, підписавши 23 лютого 2018 року анкету-заяву, пройшовши ідентифікацію клієнта, ОСОБА_1 уклала з Банком договір про надання банківських послуг, що підтвердила своїм підписом на заяві, в межах умов якого мала доступ до послуг, які надає позивач. Відповідачка не заперечує наявність між нею та позивачем правовідносин на підставі вказаного договору.

У справі, яка переглядається, АТ «Акцент-банк» просить про стягнення заборгованості за кредитним договором, який укладений відповідачкою 16 лютого 2021 року за її заявою №А33КСТ155101087677 за програмою «Швидка готівка».

ОСОБА_1 заперечує факт укладання 16 лютого 2021 року кредитного договору та отримання на його виконання коштів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України у редакція, яка була чинною на день виникнення спірних правовідносин).

Згідно наявних у справі доказів заява №А33КСТ155101087677 16 лютого 2021 року підписана ОСОБА_1 електронним підписом за ідентифікатором +380935509371.

Тому на спірний договір поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 цього ж закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно змісту заяви клієнта №А33КСТ155101087677 за програмою «Швидка готівка» разом із таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача вона містить усі основні умови, притаманні кредитному договору – розмір та валюту кредиту, мету його отримання, строк, на який він видається, розмір процентної ставки за користування кредитним коштами, ця заява підписана електронним підписом.

Наведене свідчить про те, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору, цей договір відповідає вимогам щодо укладання електронного договору, який укладений дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Тому цей договір є укладеним, оскільки дотримано вимоги до письмової форми (укладений шляхом підписання документів електронним підписом) і сторони, таким чином, дійшли згоди щодо істотних умов, притаманних даному виду договору.

З урахуванням викладених вище встановлених судами обставин справи, положень закону, а саме, що ОСОБА_1 уклала в електронному вигляді 16 лютого 2021 року кредитний договір за програмою «Швидка готівка» після верифікації особи позичальника кредитором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту його укладання.

Натомість колегія суддів приймає заперечення відповідачки щодо отримання у розпорядження зазначених у договорі кредитних коштів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 3 статті 264 ЦПК України).

Так, у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

В силу частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За такого, хоча у справі, яка переглядається, є доведеним укладання відповідачкою 16 лютого 2021 року у зв`язку із запереченням нею фактичного отримання за цим договором у своє розпорядження грошових коштів, з урахуванням розподілу обов`язку доказування, а також того, що у спірних правовідносинах споживач ( ОСОБА_1 ) є більш «слабкою» стороною порівняно із Банком, позивач мав довести, а суд перевірити факт надходження у розпорядження відповідачки грошових коштів в сумі 34808 грн. 16 лютого 2021 року.

Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), доказами, які підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно зі статтями 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (далі – Положення № 75), первинним є документ, який містить відомості про операцію.

До первинних документів бухгалтерського обліку в банках відносяться, зокрема, виписка порахунку про рух коштів та меморіальних ордер.

Відповідно до пункту 1.19-1 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який був чинним на день виникнення спірних правовідносин, меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Пунктом 62 Положення № 75передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.

Проте, сам по собі розрахунок заборгованості не відноситься до первинних банківських документів і відображає методику нарахування позивачем заборгованості, але не відображає операції з надходження кредитних коштів на рахунки клієнта та їх повернення.

На підтвердження перерахування на користь ОСОБА_1 коштів 16 лютого 2021 року в сумі 34808 грн. позивач долучив до позовної заяви: розрахунок заборгованості а.с. 19-10), виписку по кредиту (фотокопію меморіального ордеру № TR. 16726149.18001.2243 від 16 лютого 2021 року про ОСОБА_1 онлайн кешкредиту в сумі 34808 грн. (дебет рахунок № НОМЕР_3 , кредит рахунок № 973077700000029096829041040) (а.с. 22).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Також у абзаці 10 статті 9 вказаного закону зазначено, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно із пунктом 2.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 та була чинною на день виникнення спірних правовідносин, примірник розрахункового документа, реєстр платіжних вимог, які залишаються в банку, мають містити підписи/підпис відповідальних/відповідальної осіб/особи, які/яка відповідно до законодавства України мають/має право розпоряджатися рахунком

Колегія суддів вважає, що долучений позивачем меморіальний ордер не відповідає вимогам, викладеним у частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», щодо обов`язкових реквізитів первинних облікових бухгалтерських документів, оскільки в ньому відсутні відомості про посадової особи Банку, яка його склала, та її підпис. Крім того зазначений у цьому меморіальному ордері рахунок для отримання ОСОБА_1 коштів не відповідає номеру рахунку для внесення платежів, який зазначений у заяві клієнта від 16 лютого 2021 року, яку підписала відповідача - НОМЕР_2 . Натомість номеру рахунку, до якого випущена вказана у згаданій заяві кредитна картка номер НОМЕР_1 , що є доступом до поточного рахунку, на який мали б бути перераховані спірні кредитні кошти, позивачем не зазначено, як не надано виписки клієнта за таким рахунком, що могло б спростувати заперечення відповідачкою факту надходження в її користування 16 лютого 2021 року 34808 грн кредитних коштів. Тобто наведене свідчить про те, що перелічені недоліки меморіального ордеру не дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та спростувати заперечення відповідачки щодо отримання кредитних коштів.

Тому суд першої інстанції, не звернувши увагу на вказані положення закону, помилково оцінив наявні у справі докази, зокрема, зміст меморіального ордеру в порівняні зі змістом заяви клієнта від 16 лютого 2021 року, та дійшов хибного висновку про те, що долучений позивачем меморіальний ордер від 16 лютого 2021 року є належним та допустимим доказом здійснення банківської операції з перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 . Також суд першої інстанції безпідставно вважав належним доказом виписку по кредиту (а.с. 23-25), тому що складений позивачем у довільній формі цей документ не є випискою по рахунку (рахункам) ОСОБА_1 , оскільки не містить зазначення відповідного номеру рахунку, проведених по рахункам клієнтом видаткових та інших операцій, а фактично є розрахунком заборгованості за кредитом.

До основних засад цивільного судочинства віднесено диспозитивність.

Так, в силу частин1-3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Апеляційний суд вважає, що позивач на власний розсуд визначився із обсягом доказів, які він надав до позовної заяви, але які не є достатніми та належними для встановлення факту передання відповідачці 16 лютого 2021 року 34808 грн. кредитних коштів, як і розміру повернутих ним коштів, а отже - і для встановлення наявності та розміру заборгованості. Зокрема, позивач до позовної заяви не долучив виписку по рахунках ОСОБА_1 у Банку. Тому належними, допустимими та достатніми доказами позивач не довів обставин щодо отримання відповідачкою вказаних коштів та невиконання нею зобов`язань за кредитним договором від 16 лютого 2021 року.

За такого колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки рішення суду про задоволення позову не виповідає положенням матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалено з недотриманням вимог процесуального права щодо оцінки доказів, воно на підставі пунктів 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Тому апеляційний суд приймає аргументи апеляційної скарги про недоведеність факту отримання відповідачкою спірних кредитних коштів, а решта аргументів не впливає не такий висновок.

Оскільки апеляційна скарга задоволена, з огляду на положення частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, наявні підстави для розподілу судових витрат апеляційним судом, які в цій справі покладаються на позивач, тому з останнього на користь відповідачки слід стягнути сплачений нею при поданні апеляційної скарги судовий збір – 4542 грн. (а.с. 146), що відповідає ставкам судового збору, визначеним пунктами підпунктами 1, 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана її представником – адвокатом Венделем Олегом Михайловичем, задовольнити.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 11 листопада 2025 року скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення.

В позові Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відвмоити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд.11, код ЄДРПОУ 14360080) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , 4542 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

_____________________________________________

Повна постанова складена 20 січня 2026 року