Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №490/9391/25 — Миколаївський апеляційний суд

20.01.26

22-ц/812/396/26

Провадження №22-ц/812/396/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 січня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу №490/9391/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу, яку постановив Центральний районний суд міста Миколаєва у складі судді Шолох Людмили Миколаївни у приміщенні цього суду 09 грудня 2025 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «ДОФ» про визнання цивільно-правового договору трудовим договором, стягнення середнього заробітку за час хвороби, коштів за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди,

у с т а н о в и в :

06 листопада 2025 року ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву до Громадської організації «ДОФ», в якій просила визнати, що цивільно-правовий договір №14-1 від 28 квітня 2025 року є трудовим договором; стягнути з відповідача на свою користь середню заробітну плату за період хвороби (медичний висновок про тимчасову непрацездатність – 16838 грн. 99 коп.); стягнути з відповідача на свою користь середню заробітну плату під час вимушеного прогулу в сумі 22696 грн. 03 коп. та 20000 грн. компенсації моральної шкоди.

Ухвалою судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачці строк – десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення вказаних в ухвалі недоліків.

Залишаючи без руху позовну заяву, суд виходив з того, що позовна заява не відповідає вимогам визначеним статтею 175, 177 ЦПК України.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 09 грудня 2025 року позовну заяву повернуто ОСОБА_1 як неподану.

Остання ухвала суду мотивована тим, що позивачка не виконала вимоги ухвали суду від 12 листопада 2025 року, що є підставою для повернення позивачці позовної заяви як неподаної.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду від 09 грудня 2025 року скасувати, зобов`язати суд прийняти рішення згідно із законодавством.

Апеляційна скарга мотивована тим, що підстави для відмови у відкритті провадження є необґрунтованими та незаконними

З урахуванням частини 2 статті 369 ЦПК України справу призначено до розгляду без повідомлення учасників.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву до Громадської організації «ДОФ», в якій просила визнати, що цивільно-правовий договір №14-1 від 28 квітня 2025 року є трудовим договором; стягнути з відповідача на свою користь середню заробітну плату за період хвороби (медичний висновок про тимчасову непрацездатність – 16838 грн. 99 коп.); стягнути з відповідача на свою користь середню заробітну плату під час вимушеного прогулу в сумі 22696 грн. 03 коп. та 20000 грн. компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 28 квітня 2025 року вона уклала з Громадською організацією «ДОФ» в особі Фатєєвої І.О. договір №14-1 під назвою цивільно-правовий, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язана виконувати роботу пекаря (код професії 7412), а замовник зобов`язується організувати робоче місце. Оплата за послуги робиться на підставі акту виконаної роботи. Сума компенсації моральної шкоди є достатньою, виходячи з принципу розумності, виваженості та справедливості та виходячи із судової практики.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд вважав, що є підстави, визначені частиною 3 статті 185 ЦПК України, для повернення позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки позивачка вимоги, викладені судом в ухвалі від 12 листопада 2025 року не виконала.

Колегія суддів вважає такий висновок суду в цілому правильним.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру

Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства.

Так, у рішенні від 04 грудня 1995 року в справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France), заява № 13343/87, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

Отже, забезпечення права осіб на доступ до суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується Статтею 6, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав.

Таким чином, у статті 6 Конвенції представлено «право на суд», разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле.

Натомість «право на суд» та право на доступ не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (Philis v. Greece (Філіс), § 59; De Geouffre de la Pradelle v. France (Де Жуфр де ла Прадель проти Франції), § 28, і Stanev v. Bulgaria (Станєв проти Болгарії).

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини перша та п`ята статті 4 ЦПК України).

В силу частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Частинами 1, 3, 4 статті 177 ЦПК України передбачено, що позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, суд в ухвалі від 12 листопада 2025 року зазначив невідповідність її вимогам статей 175, 177 ЦПК України, оскільки вказана у позовній заяві адреса місцезнаходження відповідача ГО «ДОФ» не відповідає інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; долучена до позовної заяви копія цивільно-правового договору № 14-1 від 28 квітня 2024 року не підписана сторонами; позивачка не зазначила, які саме суми середнього заробітку за період хвороби та вимушеного прогулу просить стягнути та за який період вимушеного прогулу; позовні вимоги та їх обґрунтування викладені нечітко; у позовній заяві не зазначені заходи вжиття досудового врегулювання та попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат.

На виконання ухвали суду від 12 листопада 2025 року ОСОБА_1 04 грудня 2025 року подала до Центрального районного суду міста Миколаєва заяву, в якій зазначила, з якого розрахунку денної заробітної плати виходила при обрахуванні сум позову, за який період вона проводила розрахунок суми компенсації за вимушений прогул, уточнила обраний спосіб захисту трудових прав, зазначила про те, що підписаний текст договору перебуває у відповідача, про ухилення останнього від врегулювання спору, а також зазначила орієнтовний розрахунок судових витрат.

Постановляючи оскаржувану ухвалу від 09 грудня 2025 року та повертаючи позовну заяву як неподану, суд виходив з того, що позивачкою не виконано вимоги ухвали від 12 листопада 2025 року.

Вирішуючи питання відповідності оскаржуваної ухвали вимогам закону, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до змісту статей 12, 13, 81, 175 ЦПК України позивач самостійно визначає зміст позовних вимог, зазначає сторони та інших учасників спору, викладає зміст обставин, якими обґрунтовуються вимоги, та зазначає докази на підтвердження цих обставин.

Суддя згідно статей 175, 177, 185-187 ЦПК України перевіряє, чи має особа відповідно до статті 4 ЦПК України право на звернення до суду за захистом відповідного права чи інтересу, чи відповідає форма та зміст заяви вимогам закону, чи дотримані правила підсудності та чи немає інших установлених законом перешкод для відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно із частиною 3 статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, а також заяви, яку ОСОБА_1 направила до суду на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивачка усунула частину недоліків, зазначених суддею в ухвалі від 12 листопада 2025 року.

Натомість зміст позовної заяви не можна вважати таким, що відповідає вимогам статті 175 ЦПК України.

Тлумачення пунктів 4 і 5 частини 3 статті 175 ЦПК України дає підстави зробити висновок, що предмет позову – це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Обґрунтування позову – це аргументація позивача, яка містить факти (підстави) та докази, що підтверджують порушення його прав і законних інтересів, а також юридичні норми, на які позивач посилається, доводячи суду правомірність своєї вимоги про захист цих прав. Це ключовий елемент позовної заяви, що пояснює, чому саме позивач вважає себе правим, і що саме він вимагає від відповідача.

Тобто до елементів позовної заяви включається як фактичне обґрунтування – викладення обставин, які на думку позивача підтверджують порушення, невизнання та/оспорення відповідачем його прав та/або інтересів, а також зазначення обставин, якими такі обставини підтверджуються, так і правові підстави позову – це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому відсутність (неповнота) правового обґрунтування позовних вимог, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачеві, оскільки саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Між тим без викладення позивачем фактичних обставин, які на його думку, підтверджують обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд не може виконати покладений на нього пунктами 1-3 частини1 статті 264 ЦПК України обов`язок щодо встановлення, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Так, у позовній заяві та заяві від 04 грудня 2025 року ОСОБА_1 не зазначила, які функції вона фактично виконувала під час співпраці з відповідачем ГО «ДОФ», чому вважає, що договір № 14-1 від 28 квітня 2024 року є саме трудовим, чому визначає період з 01 серпня по 10 вересня 2025 року вимушеним прогулом, який період вважає періодом тимчасової непрацездатності, коли припинилися правовідносини сторін, в чому саме полягає моральна шкода і якими доказами такі обставини підтверджуються.

За такого подана ОСОБА_1 позовна заява з урахуванням поданої останньою заяви від 04 грудня 2025 року не відповідає вимогам пункту 5 частини 3 статті 175 ЦПК України, а тому суд обґрунтовано залишив її без руху і в подальшому – повернув заявниці.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що є підстави для повернення позовної заяви позивачці як неподаної через невиконання нею в повному обсязі вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 12 листопада 2025 року, оскільки позовна заява не відповідає вимогам пункту 5 частини 3 статті 175 ЦПК України.

За такого оскаржувана ухвала постановлена з дотриманням вимог процесуального права, тому в силу статті 375 ЦПК України відсутні підстав для її скасування.

Апеляційна скарга таких висновків не спростовує. Зокрема посилання заявниці на необґрунтованість на незаконність оскаржуваної ухвали носять узагальнений характер та спростовуються наведеним вище щодо невідповідності позовної заяви вимогам процесуального закону щодо її змісту. Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі, яка переглядається, повернення позовної заяви ОСОБА_1 не є обмеженням її права на звернення до суду, оскільки якість цієї заяви (її зміст) не дає підстави для її розгляду по суті.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 09 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

__________________________________________

Повна постанова складена 20 січня 2026 року