Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №728/2870/25 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01

Справа №728/2870/25

Провадження № 3/730/1/2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2026 р. м. Борзна

Суддя Борзнянського районного суду Чернігівської області Ріхтер В.В., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, які надійшли від ВП № 1 (м. Бахмач) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

01.12.2025 року вказана справа надійшла до Борзнянського районного суду Чернігівської області з Чернігівського апеляційного суду.

Так, 03.11.2025 до Бахмацького районного суду Чернігівської області надійшли адміністративні матеріали у відношенні ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, які передані на розгляд судді Глушко О.І. (справа № 728/2870/25 (провадження № 3/728/1085/25)

04.11.2025 суддя Глушко О.І. заявила самовідвід від розгляду вказаної справи, який мотивований тим, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , яка працює помічником судді Бахмацького районного суду Чернігівської області, а тому для недопущення сумнівів у її об`єктивності, безсторонності та неупередженості суддя Глушко О.І. заявила самовідвід від участі у справі у відношенні ОСОБА_1 .

Вказаний відвід було задоволено.

З аналогічних підстав було заявлено самовідводи суддями Бахмацького районного суду Чернігівської області Лободою Н.В. та Сороколітом Є.М.

У подальшому справа була скерована до Чернігівського апеляційного суду з поданням про вирішення питання про направлення справи до іншого суду для розгляду.

13.11.2025 року Чернігівським апеляційним судом було визначено для розгляду даної справи Борзнянський районний суд Чернігівської області, справа до якого фактично надійшла 01.12.2025.

Судом встановлено, що 30.10.2025 о 00-21 год. у м. Бахмач по вул. Г. України, 35 Ніжинського району Чернігівської області ОСОБА_1 керував автомобілем «Hyundai Santa Fe», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, нечітка мова, нестійка хода. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці та в медичному закладі ОСОБА_1 відмовився, у зв`язку з чим своїми діями порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.

Оскільки дії водія ОСОБА_1 носять ознаки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, справу направлено для розгляду до суду.

Щодо питання поінформованості особи, що притягується до адміністративної відповідальності, про судовий розгляд.

Відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, неприбуття в судове засідання особи, що притягується до відповідальності, не перешкоджає судовому розгляду справи за його відсутністю.

Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутньою на засіданні. Ця можливість випливає із об`єкта і цілі статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.

На виконання вказаних вимог закону, у встановленому законом порядку, ОСОБА_1 повідомлявся про розгляд справи шляхом надіслання судової повістки за адресою, вказаною ним під час складання протоколу про адміністративне правопорушення. Вказане поштове повідомлення ОСОБА_1 отримав.

Крім того, інформацію про дату, час та розгляд самого провадження даним складом суду розміщувалася на сайті Судової влади цього місцевого суду у розділі інформацію для громадян з найменуванням «ГРОМАДЯНАМ» (https://court.gov.ua/fair/sud2503/).

Разом з тим, ужиті заходи попри їх об`ємність не сприяли досягненню мети забезпечення участі в судовому засіданні особи, що притягається до адміністративної відповідальності.

Хоча останні прямо та беззаперечно, в своїй сукупності, указують на те, що особа, що притягується до адміністративної відповідальності, мала б бути у силу вжитих заходів судом поінформована про цей процес, який здійснюється в Борзнянському районному суді Чернігівської області у відношенні неї безпосередньо у порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення, однак бажання приймати у ньому безпосередню участь не виявила.

ОСОБА_1 у судове засідання жодного разу не з`явився, жодних клопотань від нього не надходило.

Також, у цій справі, суд уважає за необхідне звернути увагу на таке.

Після надходження справи до суду, розгляд якої було призначено на 23.12.2025, на адресу суду надійшла заява адвоката Кінебаса О.М., згідно якої останній є захисником Хальоти О.Р. У своїй заяві захисник зазначив, що він лише 22.12.2025 уклав договір з Хальотою О.Р. про надання правничої допомоги, а тому, захисник потребував часу для ознайомлення з матеріалами справи та визначення стратегії сторони захисту.

Судом вказане клопотання було задоволене та розгляд справи було відкладено на 20.01.2026.

Однак, прямо перед судовим засіданням, 20.01.2026 на адресу суду знову надійшла заява адвоката Кінебаса О.М. про відкладення розгляду справи. Вказана заява була мотивована тим, що адвокат буде приймати участь у розгляді іншої справи, яка призначена на 20.01.2026 в Чернігівському апеляційному суді. Крім того, адвокат просив надіслати йому копію справи на його адресу для ознайомлення з матеріалами справи.

Обмірковуючи вирішення даного клопотання, суд виходив з такого.

Як було зазначено вище, розгляд даної справи було призначено на 23.12.2025.

У зв`язку із задоволенням клопотання захисника розгляд справи було відкладено на 20.01.2026 на 12.00 годину, про що останнього було повідомлено 26.12.2025 шляхом надіслання телефонограми.

Суд звертає увагу, що після повідомлення секретарем про час та дату розгляду справи захисником не було зазначено, що він не має можливості приймати участь в розгляді даної справи через зайнятість в іншому процесі. З даного приводу до 20.01.2026 захисник також не звертався до суду.

Судом встановлено з відкритих джерел, що ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28.10.2025 у справі 751/5860/24 було прийнято до провадження справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 – адвоката Кінебаса Олексія Михайловича на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 06 червня 2025 у справі за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Чернігівобленерго» про скасування рішення комісії про визначення обсягу недорахованої електричної енергії та її вартості. Закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до судового розгляду на 13:00 год. 20.01.2026.

Таким чином, адвокат безумовно знав про те, що 20.01.2026 він має брати участь у розгляді справи в апеляційному суді, але про вказане Борзнянському районному суду не повідомив, ані секретарю, ані письмово після повідомлення про призначену дату розгляду цієї справи.

Такі дії адвоката, а саме заявлення клопотань прямо перед судовим засіданням, суд сприймає виключно як затягування розгляду справи.

Крім того, розгляд справи в апеляційному суді було призначено на 13.00 годину, а у Борзнянському суді – на 12.00 годину, що, не позбавляло захисника взяти участь в розгляді справи, в тому числі, за допомогою ВКЗ.

На переконання суду, про затягування розгляду справи свідчать і дії адвоката щодо ознайомлення з матеріалами справи.

Так, після заявлення клопотання про необхідність ознайомлення з матеріалами справи захисник жодного разу не прибув до суду для ознайомлення, хоча часу для вказаного (місяць) було цілком достатньо.

Справа перебуває у Борзнянському районному суді з 01.12.2025, та сам ОСОБА_1 не був позбавлений можливості протягом майже двох місяців ознайомитися зі справою.

Ба більше, після надходження справи до Борзнянського районного суду, на виконання вимог законодавства, вказана справа одразу була відсканована та завантажена до електронного кабінету суду, що також не перешкоджало ознайомитися зі справою за допомогою функціоналу електронного суду.

Поведінка та дії як ОСОБА_1 , так і його захисника, свідчать про їх направленість виключно на затягування розгляду справи, зловживанні правом.

Два місяці, які справа перебуває на розгляді в суді, є більш ніж достатнім терміном для висловлення своєї позиції у справі.

Неприбуття в судове засідання особи, що притягується до відповідальності, не перешкоджає судовому розгляду справи за його відсутністю.

Пункт 1 статті 6 Конвенції у відповідній частині передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (...)».

Розумність тривалості провадження повинна оцінюватись, у розрізі практики ЄСПЛ, окресленої ним у його рішеннях, відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади та важливості для заявника питання, що розглядається (див., з-поміж багатьох інших, рішення у справі «Фрідлендер проти Франції», [GC], N 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII).

При цьому, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (див. у т.ч. постанову ВС від 15 травня 2019 року у справі № 0870/8014/12).

Дана позиція суду касаційної інстанції щодо окреслених підходів є сталою та висловлена у багатьох судових рішеннях цього суду, відповідно, ураховується судом в цій справі згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з метою однакового застосування всіма судами загальної юрисдикції законодавства та уникнення його неоднозначного тлумачення.

Указане відповідає рішенню Європейського Суду з прав людини «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008, де зазначено, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження».

У цій справі дії особи, що притягується до адміністративної відповідальності, на переконання суду, так й його захисника, спрямовані на затягування провадження, та прямо указують на те, що така особа добросовісно не користується належними їй процесуальними правами, прямо ігнорує наявні у неї процесуальні обов`язки. Тим самим, створює недобросовісні перепони для руху справи, що, на переконання суду, є неприйнятним, та вимагає від суду ефективної протидії.

Вказане узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.10.2003 «Трух проти України», від 08.11.2005 «Смірнов проти України», від 26.04.2007 «Шевченко проти України», відповідно до яких, в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Також, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07 липня 1989, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Відповідно суд в цій справі, забезпечивши право особи, що притягується до адміністративної відповідальності, приймати особисту участь в процесі безпосередньо в судовому засіданні, уживши всеохоплюючих заходів для поінформованості її про даний процес, та ураховуючи її поведінку, яка, як уже відмічалося судом, на його переконання, спрямована на створення недобросовісних перепон для руху справи, уважає за можливе завершити розгляд провадження на підставі наявних у справі матеріалів, так як така дія прямо запобігатиме безладному руху у судовому процесі в цій справі та буде ефективною протидією недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи.

Адже, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, а не навпаки.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» зазначив, що держави - учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку, а в цій справі, за умови дотримання розумних строків розгляду, які, на думку суду, мають бути щонайменше меншими за строки, окреслені у ст. 38 КУпАП, буде забезпечено додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції, адже такий розгляд не може тривати фактично вічно, а саме, аж допоки така особа не виразить бажання прибути в суд, так як не можливо спрогнозувати об`єктивно, коли таке бажання у неї настане.

Суд підкреслює, що розумність таких інтервалів часу обумовлюється положеннями статей 38, 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де зазначено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи, а строк для накладення адміністративного стягнення обмежується роком з дня вчинення правопорушення.

Як наслідок, ураховуючи наявність підстав вважати про поінформованість особи про даний процес, як і про дату, час та місце його здійснення, суд при відсутності у особи з певних своїх причин та міркувань стійкого бажання приймати участь в цьому процесі, уважає таку поведінку останнього його особистим вільним користуванням його власними правами на свій розсуд.

З урахуванням викладеного, а також враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, приходжу до висновку про наявність підстав для розгляду справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Щодо питання наявності чи відсутності адміністративного правопорушення

Відповідно до статті 129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, щодо часу, місця, способу настання обставин, вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення, та безпосередньо її ролі в їх настанні, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступних висновків.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

Пунктами 1.3. та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Аналогічні положення щодо порядку проведення огляду водіїв транспортних засобів про визначення стану сп`яніння закріплені у п.п. 3, 6, 7 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 № 1103, та п.п. 6, 7 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС та МОЗ за № 1452/735 від 09.11.2015.

Статтями 251, 280 КУпАП визначено фактичні дані, обставини, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.

Як убачається з матеріалів цієї справи, особа, що притягується до адміністративної відповідальності, будучи водієм, у вказаній дорожній обстановці, вимог наведених Правил не дотрималася, оскільки її вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, повністю доведена, у розумінні ст. 251 того ж Кодексу, належними та допустимими доказами, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення, який складено у максимальній відповідності з вимогами ст. 256 КУпАП та містить необхідні у ньому відомості, зокрема щодо дати, часу, місця та способу вчинення самого адміністративного правопорушення, яке призвело до порушення ПДР України;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів;

- відеозаписами з нагрудної відеокамери (відеореєстратора) працівника поліції, що здійснював оформлення вчиненого особою, що притягується до адміністративної відповідальності, адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КпАП, які кореспондуються з фактичними обставинами справи та вказують на факт порушення водієм указаних правил ПДР.

При цьому, суд уважає за необхідне, окремо зупинитися на відеозаписі.

Як убачається з переглянутого відеозапису, ОСОБА_1 має виражені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме дуже мляву мову. Також, його обличчя у періоди, які його видно на відео, також має ознаки алкогольного сп`яніння. На думку суду, судячи з мови, цей стан сп`яніння був сильним, але, це є виключно припущенням суду, оскільки ОСОБА_1 відмовився від проведення освідування. У суду немає сумнівів та суд переконаний, що ОСОБА_1 перебував на момент його зупинки працівниками поліції у стані сп`яніння.

Загалом, необхідно, також, надати оцінку й діям та поведінці ОСОБА_1 після його зупинки.

Так, ОСОБА_1 після його зупинки поводив себе агресивно, зухвало, звертаючись до працівників поліції, використовував нецензурну лексику, його дії явно виходили за межі розумного, та межі сприйняття ситуації нормальною здоровою розсудливою людиною.

Одразу після зупинки ОСОБА_1 почав провокувати працівників поліції, сперечатися з ними, спілкуватися з ними у грубій формі.

Натомість, дії працівників поліції відповідали цивілізовану спілкуванню, останні поводили себе ввічливо, повідомили причину зупинки, надали на вимогу документи для ознайомлення.

Значна частина відеозапису присвячена тому, як пасажири автівки, ураховуючи поведінку ОСОБА_1 , заспокоювали та намагалися йому пояснити ситуацію, просили поводити себе адекватно та коректно. Після чого пасажири автівки намагалися домовитися з працівниками поліції, щоб вони їх відпустили.

Як повідомив ОСОБА_1 , він та його пасажири є військовими, з приводу чого ОСОБА_1 висловив жаль. Також, на вимогу працівників поліції, ОСОБА_1 відмовився пред`являти посвідчення особи/посвідчення водія.

Окремо суд хоче зупинитися й на причинах зупинки транспортного засобу.

З відеозапису убачається, що ОСОБА_1 постійно питав працівників поліції про причину його зупинки, на що неодноразово отримував відповідь: керування ТЗ у комендантську годину та керування автівкою на іноземній реєстрації. Незважаючи на отриману відповідь, ОСОБА_1 така відповідь не влаштовувала.

На думку суду, працівники поліції мали право на зупинку ТЗ, з огляду на таке. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», комендантська година передбачає, в тому числі, заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчення. Згідно п. 8 Порядку здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2020 року № 573, на території, де запроваджено комендантську годину, забороняється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях осіб без виданих перепусток, а також рух транспортних засобів. Таким чином, зупинка транспортного засобу була законною, з огляду на не дотримання вказаним водієм вимог чинного законодавства щодо руху транспортного засобу під час дії комендантської години.

Навіть якщо припустити, що ОСОБА_1 є дійсно військовослужбовцем, він не мав права перебувати у комендантську годину на вулиці. Вказане не передбачено нормативними актами. Також, суду не надано даних чи копії перепусток, що ОСОБА_1 мав на таке право чи виконував відповідний наказ чи таке інше. З відеозапису убачається, як ОСОБА_1 зазначає, що вони їдуть у ресторан.

Також, необхідно зупинитися й на тому, що у процесі спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 під кінець розмови взагалі заперечив те, що він керував транспортним засобом, зазначивши, що його ТЗ стояв на місці, а працівники поліції до нього під`їхали.

Вказане твердження ОСОБА_1 прямо спростовуєтеся відеозаписом, згідно якого працівники поліції їдуть за автівкою, якою керує ОСОБА_1 , під`їжджають до нього, та на водійському сидінні перебуває ОСОБА_1 . Причому відеозапис в цій частині є безперервним. Таку поведінку можна пояснити лише намаганням уникнути відповідальності, а також станом ОСОБА_1 , викликаним сп`янінням.

Поведінка ОСОБА_1 виходить за межі розумного та соромить як статус військовослужбовця, так і громадянина України, тим більше, з урахуванням того, що він є сином особи, яка працює помічником судді Бахмацького районного суду Чернігівської області та має розуміти, що своїми діями він ставить у незручне становище свою матір.

Відеозаписи є одними із об`єктивних доказів в справі про адміністративне правопорушення. На відео, що міститься в матеріалах справи, зафіксована подія правопорушення. Цей відеозапис суд оцінює в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в даній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 добровільно відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння. Жодного примусу на нього суд не убачає. Навпаки, працівники поліції неодноразово пропонували пройти відповідний огляд на стан сп`яніння, як на місці зупинки, так і у медичному закладі, роз`яснювали, що за відмову буде складено протокол, натомість, ОСОБА_1 відмовився проходити відповідний огляд.

На переконання суду, дії ОСОБА_1 були спрямовані виключно на уникнення проходження огляду на стан сп`яніння.

Надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.

Якщо припустити, що ОСОБА_1 дійсно є військовослужбовцем, доказів чого суду не надано, то суд все одно не убачає порушення порядку огляду. За змістом ч. 1 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. Відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. Виходячи з аналізу вказаних норм, огляд на стан сп`яніння в порядку передбаченому ст. 266-1 КУпАП проводиться щодо тих військовослужбовців, щодо яких є підстави вважати, що вони розпивають алкогольні напої або вживають наркотичні чи психотропні речовини, за що передбачена відповідальність заст. 172-20 КУпАП. При цьому, огляд саме водія, який керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння проводиться на підставі ст. 266 КУпАП. Отже, в даному випадку ОСОБА_1 , як суб`єкт правопорушення є саме водієм, а тому огляд на стан сп`яніння обґрунтовано проведений відповідно до вимог ст. 266 КУпАП. Факт перебування його у якості військовослужбовця не впливає на кваліфікацію правопорушення та необхідності проведення огляду в особливому порядку. Твердження захисту, що огляд останнього на стан сп`яніння повинен був здійснюватися в порядку, визначеному ст. 266-1 КУпАП ґрунтуються на помилковому тлумаченні наведеної норми закону.

Судом не встановлено порушень порядку проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, визначеного «Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції». Також, відсутні обставини, які б доводили упередженість або будь-яку зацікавленість працівників поліції у результатах розгляду справи або притягненні особи до адміністративної відповідальності.

Порушення формальностей, які регулюють порядок складання процесуальних документів чи окремих процесуальних дій, але жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті порушення і покаранні винуватця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

Верховний Суд (постанова від 01 грудня 2020 у справі № 318/292/18) зазначав, що норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість, закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи».

Судом не було установлено істотних фундаментальних порушень прав і свобод ОСОБА_1 .

На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.

Досліджені та перевірені судом обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме, відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, що охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).

Згідно абз. 1, 4 п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 № 14, що відповідальність за ст. 130 КпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції. Стан сп`яніння встановлюється шляхом огляду правопорушника. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з того моменту, коли він почав рухатись /згідно з Постановою Верховного Суду № 18 від 19.12.2008/.

Відповідно до ст. 10 КпАП України, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'HalloranandFrancis v. TheUnitedKingdom») [GC] no. 15809/02 і 25624/02 ECHR 29.06.2007 постановлено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд, у відповідності до положень ст. 251 та ст. 252 КУпАП, вважає, що у діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності, наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки остання відмовилася від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, чим порушила п. 2.5 ПДР України.

Підстав, що виключають адміністративну відповідальність, згідно ст. 17 КУпАП України, у справі не встановлено. Терміни притягнення до адміністративної відповідальності не збігли.

Відповідно до ст. 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та для запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

У цій ситуації суд ураховує обставини, визначені ст. 33 КУпАП, вважає, що обставин, які пом`якшують чи обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, згідно ст. 35 указаного Кодексу, немає, і вважає за необхідне накласти адміністративне стягнення у межах санкції статті 130 КУпАП, яке за своїм видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.

Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягнення відповідно до положень ст. 40-1 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33-35, 130, 251, 252, 283-285, 307-308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп.

Відповідно до ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

На підставі ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом 10 днів з дня винесення постанови.

Строк пред`явлення до виконання три місяці.

Відсутність у постанові в справі про адміністративні правопорушення, як виконавчому документі, у розумінні Закону України «Про виконавче провадження», відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані, згідно постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18), у розрізі ст. 18 указаного Закону, не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання (відмови у відкритті виконавчого провадження).

Суддя Ріхтер В.В.