Рішення від 14 січня 2026 р. у справі №202/15123/24 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/15123/24

Провадження № 2/201/441/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

15 січня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа – ОСОБА_3 ) про стягнення у порядку регресу збитків, завданих внаслідок ДТП,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

Між ПрАТ «СК «ВУСО» та ТОВ «ФК «А-ФІНАНС» (страхувальник) укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 205498257 від 18.08.2021, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням забезпеченого транспортного засобу «Hyundai EL Antra» д.н.з. НОМЕР_1 . У відповідності до умов договору ПрАТ «СК «ВУСО» взяло на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника ТОВ «ФК «А-ФІНАНС» страхове відшкодування.

10.12.2021 о 20 год. 30 хв. по вул. С. Стрільців, 91 в м. Києві, відбулося зіткнення автомобіля «Hyundai Elantra» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 з автомобілем «Toyota Sequoia» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 .

В результаті ДТП пошкоджено транспортний засіб «Toyota Sequoia» д.н.з, НОМЕР_2 .

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 26 липня 2022 року по справі №761/992/22, судом було встановлено, що водій ОСОБА_3 , 10.12.2021 о 20 год. 30 хв. по вул. С. Стрільців, 91 в м. Києві, керуючи автомобілем «Hyundai Elantra» д.н.з. НОМЕР_1 , не надав перевагу в русі автомобілю «Toyota Sequoia» д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок чого здійснив зіткнення, що призвело до пошкодження усіх транспортних засобів. Таким чином, ОСОБА_3 порушив п. 10.3 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

13.08.2021 між ТОВ «ФК «А-ФШАНС» та ОСОБА_6 як лізингоодержувачем укладено договір фінансового лізингу № 49Л/130821 від 13.08.2021, за умовами якого лізингодавєць передав лізингоодержувачу у платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу зазначений транспортний засіб, що підтверджується актом приймання-передачі від 13.08.2021.

Умовами договору фінансового лізингу, а саме п. 3.3. передбачено, що з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі об`єкта лізингу до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням об`єктом лізингу, а також лізингоодержувач несе повну цивільно-правову відповідальність та покриває всі витрати, збитки та штрафні санкції, пов`язані з використанням Об`єкта лізингу, в тому числі перед третіми особами.

Отже, ОСОБА_7 є особою, відповідальною за завдані збитки (п. 36.6 ст. 36 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Потерпіла особа від ДТП ОСОБА_5 звернувся до ПрАТ «ВУСО із заявою від 22.12.2021 р. на виплату страхового відшкодування. Співробітниками ПрАТ «ВУСО» 30.12.2021 здійснено огляд автомобіля «Toyota Sequoia» д.н.з. НОМЕР_2 та складено акт (протокол) огляду транспортного засобу - заява на виплату, фото-таблицю пошкоджень.

Згідно рахунку на оплату №2207392 від 04.01.2022 загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Sequoia» д.н.з. НОМЕР_2 склала 5664,90 грн.

Факт ДТП 10.12.2021 визнаний ПрАТ «СК «ВУСО» страховим випадком, що підтверджується страховим актом №2207392-1 від 11.01.2022.

Виконуючи взяті на себе зобов`язання по договору №205498257 від 18.08.2021 року, на підставі страхового акту, на виконання вимог ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України співробітниками ПрАТ «СК «ВУСО» проведено розрахунок суми страхового відшкодування та здійснено виплату страхового відшкодування через автосервіс на користь потерпілої особи у сумі 5664,90 грн, що підтверджується платіжним дорученням про оплату страхового відшкодування №1004 від 11.01.2022.

Згідно страхового акту №2207392-1 від 04.01.2022 сума страхового відшкодування в розмірі 5664,90 грн перерахована на рахунок СТО, де проводився ремонт пошкодженого автомобіля «Toyota Sequoia» д.н.з. « НОМЕР_2 » .

Відповідальність винуватця ДТП, як водія транспортного «Hyundai E.Lantra» д.н.з. НОМЕР_1 на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «ВУСО», а оскільки відповідач визнаний винуватцем постановою суду, то настає відповідальність з відшкодування шкоди з винуватця ДТП в повному обсязі.

Право регресної вимоги виникло у ПрАТ «СК «ВУСО» з моменту виплати страхового відшкодування, тобто 11.01.2022, що підтверджується платіжним дорученням.

Отже, відшкодувавши матеріальну шкоду, заподіяну відповідачем внаслідок ДТП від 10.12.2021 ПрАТ «СК «ВУСО» отримало право регресної вимоги до відповідача щодо стягнення суми виплаченого страхового відшкодування в розмірі 5664,90 грн.

29.07.2024 ПрАТ «СК «ВУСО» (первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (новий кредитор) уклали договір № 29/07/2024 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування у порядку’ регресу збитків завданих первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до договору. В тому числі, новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту №205498257 від 18.08.2021.

До позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з вказаної суми боргу.

З метою досудового врегулювання спору 05.08.2024 направлено вимогу про відшкодування збитків в порядку регресу, яка залишена без реагування.

На підставі викладеного, просив стягнути ОСОБА_2 завдані збитки в порядку регресу у розмірі 5 664,90 грн., а також компенсувати судові витрати.

Заяви учасників процесу по суті справи.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався.

Рух справи.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.01.2025 справу передано за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (а.с. 71).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 21.02.2025 відкрите провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 48).

Підготовче засідання у справі закрите 13.05.2025 (а.с. 94 ).

Позивач ФОП ОСОБА_1 надав суду заяви, у яких просив розглядати справу за його відсутності, якою позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 82, 94, 107, 111).

Відповідач ОСОБА_7 в судові засідання жодного разу не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений неодноразово належним чином, а також шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада України» (а.с. 80, 84, 88, 90-93, 96, 101).

Третя особа Амрітпал Сінгх також в судові засідання жодного разу не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений неодноразово належним чином, а також шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада України» (а.с. 81, 85, 88, 90-93, 95, 102).

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Між ПрАТ «СК «ВУСО» та ТОВ «ФК «А-ФІНАНС» (страхувальник) укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджено полісом № 205498257 від 18.08.2021, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням забезпеченого транспортного засобу «Hyundai EL Antra» д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 4).

10.12.2021 сталася ДТП, за обставинами якої 10.12.2021 о 20 год. 30 хв. по вул. С. Стрільців, 91 в м. Києві, відбулося зіткнення автомобіля «Hyundai Elantra» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 з автомобілем «Toyota Sequoia» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 . В результаті ДТП пошкоджено транспортний засіб «Toyota Sequoia» д.н.з, НОМЕР_2 .

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 26.07.2022 по справі №761/992/22, визнано винним ОСОБА_4 у порушенні п. 10.3 Правил дорожнього руху, та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 9).

Судом встановлено у справі про адміністративне правопорушення, що водій ОСОБА_3 , 10.12.2021 о 20 год. 30 хв. по вул. С. Стрільців, 91 в м. Києві, керуючи автомобілем «Hyundai Elantra» д.н.з. НОМЕР_1 , не надав перевагу в русі автомобілю «Toyota Sequoia» д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок чого здійснив зіткнення, що призвело до пошкодження усіх транспортних засобів.

13.08.2021 між ТОВ «ФК «А-ФШАНС» та ОСОБА_6 як лізингоодержувачем укладено договір фінансового лізингу № 49Л/130821 від 13.08.2021, за умовами якого лізингодавєць передав лізингоодержувачу у платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу зазначений транспортний засіб, що підтверджується актом приймання-передачі від 13.08.2021. Умовами договору фінансового лізингу, а саме п. 3.3. передбачено, що з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі об`єкта лізингу до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням об`єктом лізингу, а також лізингоодержувач несе повну цивільно-правову відповідальність та покриває всі витрати, збитки та штрафні санкції, пов`язані з використанням Об`єкта лізингу, в тому числі перед третіми особами (а.с. 16 – 25).

Потерпілий ОСОБА_5 звернувся до ПрАТ «ВУСО із заявою від 22.12.2021 на виплату страхового відшкодування. Співробітниками ПрАТ «ВУСО» 30.12.2021 здійснено огляд автомобіля «Toyota Sequoia» д.н.з. НОМЕР_2 та складено акт (протокол) огляду транспортного засобу - заява на виплату, фото-таблицю пошкоджень (а.с. 38 - 39).

Згідно рахунку на оплату №2207392 від 04.01.2022 загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Sequoia» д.н.з. НОМЕР_2 склала 5664,90 грн (а.с. 44).

ДТП 10.12.2021 визнане ПрАТ «СК «ВУСО» страховим випадком, що підтверджується страховим актом №2207392-1 від 11.01.2022, сума страхового відшкодування в розмірі 5664,90 грн перерахована на рахунок СТО, що здійснювало ремонт пошкодженого автомобіля «Toyota Sequoia» д.н.з. НОМЕР_2 . (а.с. 45).

ПрАТ «СК «ВУСО» сплачене страхове відшкодування на автосервіс на користь потерпілої особи у сумі 5664,90 грн, що підтверджується платіжним дорученням про оплату страхового відшкодування №1004 від 11.01.2022 (а.с. 46).

29.07.2024 ПрАТ «СК «ВУСО» (первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (новий кредитор) уклали договір № 29/07/2024 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування у порядку’ регресу збитків завданих первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до договору. В тому числі, новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту №205498257 від 18.08.2021 (а.с. 47 – 50).

05.08.2024 позивач направив третій особі – ОСОБА_8 акт-вимогу про відшкодування збитків в порядку регресу та повідомлення про відступлення права вимоги, яка залишена без реагування (а.с. 53 – 56).

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч. 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) регулюються спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 2.1. ст. 2 Закону №1961-IV визначено, що відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно із п. 22.1. ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Стаття 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає термін «особи, відповідальність яких застрахована» страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду. Особою, яка завдала шкоди та відповідальність якої застрахована, може бути і не власник ТЗ (не страхувальник, не особа, яка вчиняла договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності зі страховиком) за умови правомірного володіння такою особою забезпеченим ТЗ. Оскільки суд не встановив, що водій автомобіля неправомірно володів забезпеченим ТЗ на момент ДТП, саме він згідно із зазначеним Законом вважається особою, відповідальність якої була застрахована. Вказаний висновок у постанові від 01.08.2024 року у справі № 950/2479/22 (провадження № 61-11260св23) зробив Верховний Суд.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність особи - власника «Hyundai Elantra» д.н.з. НОМЕР_1 – ТОВ «ФК «А-Фінанс» (автомобілем керував Амрітпал Сінгх, який був учасником ДТП і визнаний винною особою у ДТП) на момент ДТП застрахована в ПрАТ «СК «ВУСО» (а.с. 4). Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП первісно покладено на ПрАТ «СК «ВУСО», яке виплатило страхове відшкодування.

Згідно зі ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 cт. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом норм ст. 1166 ЦК України юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинний зв`язок між двома першими елементами і вина завдавача шкоди.

При цьому на потерпілого покладається обов`язок доведення факту заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. У свою чергу, останній має довести відсутність своєї вини у завданні потерпілому шкоди.

Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95 цс 20).

Постановою суду ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно із п. 3.3. договору фінансового лізингу від 13.08.2021, укладеного між ТОВ «ФК «А-ФШАНС» та ОСОБА_6 як лізингоодержувачем, яким передбачено, що з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі об`єкта лізингу до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням об`єктом лізингу, а також лізингоодержувач несе повну цивільно-правову відповідальність та покриває всі витрати, збитки та штрафні санкції, пов`язані з використанням об`єкта лізингу, в тому числі перед третіми особами.

Право регресної вимоги виникло у ПрАТ «СК «ВУСО» з моменту виплати страхового відшкодування, що підтверджено платіжним дорученням і потім перейшло до позивача на підставі договору про відступлення права цієї вимоги. Тому суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення із ОСОБА_2 матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП, підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Щодо судового збору.

На підставі ст. 141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позову із відповідача підлягає стягненню сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн (а.с. 63)

Щодо витрат на правничу допомогу.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг на виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandisрішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited»проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1вищевказаного Закону).

Відповідно до статті 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього ж Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 25.05.2021р. по справі №910/7586/19 час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами.

На підтвердження надання правової допомоги позивачем надане свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 18.05.2017 №6070/10, договір № 88 про надання правової (правничої) допомоги від 01.02.2024, укладений між ФОП ОСОБА_1 і адвокатом - Трикозом Дмитром Євгеновичем, з додатковою угодою № 1 – актом приймання передачі послуг на суму 12793,30 грн, ордер від 11.10.2024 (а.с. 57 – 62).

Суд вважає, що ці витрати на надання професійної правничої допомоги підтверджені належними доказами, є співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

З урахуванням задоволення позову, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмір 12793,30 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, ч. 4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 259, 263-265, ч. 2, 3 ст. 274, ч. 5 ст. 279, ч. 1 ст. 280 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа – ОСОБА_3 ) про стягнення у порядку регресу збитків, завданих внаслідок ДТП - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) збитки в порядку регресу у розмірі 5664,90 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати по сплаченому судовому збору в розмірі 1211,20 грн, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 12793,30 грн., а всього 14004,50 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 20 січня 2026 року.

Суддя О.С. Наумова