Рішення від 15 січня 2026 р. у справі №199/11776/25 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Суд: Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: надання послуг

Дата: 15 січня 2026 р.

Справа: №199/11776/25

Суддя: РУДЕНКО В. В.

Справа № 199/11776/25

(2/199/975/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

16.01.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовом комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року позивач звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення, відповідно до якого просило стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення з урахуванням 3 % річних та інфляційного збільшення у розмірі 26267,30 грн., з них 23713,95 грн. сума основного боргу, 290,46 грн. сума 3% річних, інфляційне збільшення суми боргу 2262,89 грн. та судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3028,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що між сторонами встановилися фактичні відносини з приводу надання послуг, згідно з рішенням Дніпровської міської ради № 526 від 20.04.1995 року про розподіл платні за надання населенню комунальних послуг, споживачам, переданим на обслуговування КП «Дніпроводоканал», абоненту відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Відкритий особовий рахунок є підтвердженням отримання послуг та договірних відносин. Відповідач свої зобов`язання по оплаті послуг водопостачання та водовідведення належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Відповідно до розрахунку позивача сума заборгованості за надані послуги водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , де відповідальним квартиронаймачем є ОСОБА_1 , якій відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 , станом на 31.07.2025 року складає 23713,95 грн. Загальна заборгованість відповідача перед КП «Дніпроводоканал» складає 26267,30 грн., з них 23713,95 грн. сума основного боргу, 290,46 грн. сума 3% річних, інфляційне збільшення суми боргу 2262,89 грн.

З метою захисту порушених прав та інтересів, позивач обрав судовий захист відновлення таких прав, що і зумовило звернутись до суду з відповідною позовною заявою про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення.

15 вересня 2025 року ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач подала суду відзив на позовну заяву, в якому посилалась на пропуск позивачем строку позовної давності. Також зазначила, що за адресою: АДРЕСА_1 з жовтня 2007 року по теперішній час не проживає. За цією адресою за спірний період взагалі ніхто не мешкав, адже в ній відсутні умови для проживання.

Суд, дослідивши письмові докази в їх сукупності, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачем здійснювалось надання послуг водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з рішенням Дніпропетровської міської ради № 526 від 20 квітня 1995 року про розподіл платні за надання населенню комунальних послуг, споживачам, переданим на обслуговування КП «Дніпроводоканал», про що свідчить відкритий на ім`я ОСОБА_1 особовий рахунок № НОМЕР_2 . Відповідач проживає у вказаному житлі та користується вказаними послугами.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 20 квітня 2016 року по справі № 6-2951цс15 споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України Про житлово-комунальні послуги комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України Про житлово-комунальні послуги індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з ч. 1 ст.9 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно ст. 22 Закону України Про питну воду та питне водопостачання споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання свого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, суд вважає встановленим той факт, що позивач надавав послуги з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , в свою чергу користувач наданих послуг був зобов`язаний сплачувати за ці послуги грошові кошти відповідно до норм та тарифів, що діяли у відповідний період, якщо вони фактично користувався ними.

Відповідно до розрахунку позивача заборгованість за надані позивачем послуги з водопостачання та водовідведення за адресою АДРЕСА_1 , станом на 31.07.2025 року складає 26267,30 грн., з них 23713,95 грн. сума основного боргу (за період з жовтня 2007 по липень 2025 року), 290,46 грн. сума 3% річних (за період з 07.2018 року по 01.2022 року), інфляційне збільшення суми боргу 2262,89 грн. (за період з 07.2018 року по 01.2022 року).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 32 Закону «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630(із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.

А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

При цьому, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

Аналіз зазначених норм цивільного права визначає, що за щомісячними платежами перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій, такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі № 3-269гс16.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби(COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року.

Крім того, згідно з пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

При цьому, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу.

Отже, строк, визначений, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжується на строк дії воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року і до теперішнього часу.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). В даному випадку перебіг позовної давності обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Виходячи із вищевикладеного, суд приходить висновку про те, що строку позовної давності підлягає застосуванню до вимог позивача про стягнення заборгованості до 30.03.2017 року включно, а заявлені вимоги про стягнення із відповідача заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення підлягають задоволенню частково в межах строку позовної давності з 31.03.2017 року по 01.07.2025 року у розмірі 20845,31 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також щодо позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційного збільшення суми боргу, то суд робить висновок, що вони не підлягають задоволенню. Так, останні нараховані в тому числі і на суму основного боргу за період 31.03.2017 року до 01.07.2025 року, при цьому в матеріалах справи відсутній детальний розрахунок заборгованості інфляційних втрат та 3%річних за кожен календарний період окремо, який би дозволяв суду як перевірити правильність такого нарахування, так і самостійно виокремити нарахування за той період і тими сумами основного боргу, у задоволенні яких судом відмовлено. Відтак не підлягають задоволенню вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3%річних ні повністю, ні частково з огляду на їх неналежну обґрунтованість та недоведеність.

Щодо доводів відповідача про те, що вона не отримувала послуги з водопостачання, оскільки у квартирі не проживала,то остання не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів того, що вона подавала позивачу відповідні заяви про тимчасову відсутність, про опломбування затвірних вентелів на вводі в квартиру чи відмову від користу3вання послугами водопостачання та водовідведення. Факт відсутності електроенергії у квартирі не спростовує можливість корустування послугами з водопостачання та водовідведення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами ст.141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн., який підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 256, 257, 261, 267, 509, 514, 526, 610, 612, 625 ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», ст.ст.160 ЖК Української РСР, ст.ст.12, 13, 76-82, 141, 247, 258, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд,-–

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради (м.Дніпро, вул.Троїцька, 21а, код ЄДРПОУ 03341305) заборгованість по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення за період 31.03.2017 року по 01.07.2025 року у розмірі 20845,31 грн., а також судовий збір у розмірі 3028,00 грн., а всього 23873 (двадцять три тисячі вісімсот тридцять три) гривні 31 копійку.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня оголошення судового рішення апеляційної скарги.

Суддя В.В. Руденко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua