Постанова від 13 січня 2026 р. у справі №285/57/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/57/25 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Г.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т. М., Галацевич О.М.,

за участі секретаря судового засідання Смоляра А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №285/57/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Божок Лілі Володимирівною,

на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 квітня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Сташків Т.Г. у м.Звягелі,

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі - ТзОВ «УФО») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 199 500 грн, яка складається із: заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 20 000 грн; заборгованості за процентами, нарахованими первісним кредитором - 111 000 грн; заборгованості за процентами, нарахованими ТзОВ «УФО» за 137 календарних днів - 68 500 грн, а також стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн та сплачений судовий збір.

Позов обґрунтований тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 16 грудня 2023 року укладений договір №4220518 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній отримав від первісного кредитора грошові кошти на споживчі цілі у розмірі 20 000 грн зі сплатою 2,5% у день за користування кредитними коштами, на строк 360 днів, тобто до 09 грудня 2024 року. На підставі договору факторингу від 26 липня 2024 року ТзОВ «УФО» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором. Строк кредитування на момент переходу права вимоги не закінчився, а тому ТзОВ «УФО» нарахувало заборгованість за процентами у розмірі 2,5% в день за 137 календарних днів. ОСОБА_1 в добровільному порядку зобов`язання не виконав, а тому утворилася вказана вище сума заборгованості.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 квітня 2025 року позов задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «УФО» заборгованість за кредитним договором від 16 грудня 2023 року в сумі 102 800 грн, яка складається із: простроченої заборгованості за сумою кредиту 20 000 грн, простроченої заборгованості за процентами 92 800 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «УФО» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 259,65 грн та 2 000 витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач ОСОБА_1 , не погодившись із рішенням суду першої інстанції, через адвоката Божок Л.В. подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд першої інстанції не повністю дослідив та не перевірив обґрунтованість зазначеної в позові «захмарної» суми заборгованості, з якої лише 20 000 грн тіло кредиту, а все решта - сума безпідставно нарахованої заборгованості за процентами та ще й у період дії воєнного стану. Він ( ОСОБА_1 ) є військовослужбовцем та не міг своєчасно погасити заборгованість за кредитним договором у зв`язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України та участю у виконанні критично важливих бойових завдань. Про існування вказаних обставин суд першої інстанції був обізнаний, оскільки він ( ОСОБА_1 ) надсилав клопотання, до яких долучав документи, які підтверджують перебування на службі, довідку військової частини. Більш ширший обсяг підтверджуючих документів він ( ОСОБА_1 ) надати не міг у зв`язку з перебуванням на бойових позиціях. Військовослужбовці, визначені пунктом 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які мають право на встановлені законодавством пільги: звільненні від сплати процентів за користування кредитом, звільненні від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів за кредитом. Вказана пільга поширюється та діє для військовослужбовців з початку 18 березня 2014 року і до закінчення особливого періоду, для резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду. Банки під час дії особливого періоду не мають право нараховувати проценти, а у випадку нарахування зобов`язані їх списати. На відповідача, як на військовослужбовця з 2016 року мобілізованого на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поширюються пільги, передбачені частиною 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Враховуючи вказані вище обставини та вимоги Закону позивачем безпідставно нараховані проценти за користування кредитом, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо можливості задоволення позову в частині стягнення процентів.

Позивач ТзОВ «УФО» у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому зазначає, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи та норми матеріального права, які їх регулюють. Суд першої інстанції встановив, що між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 16 грудня 2023 року укладений договір №4220518 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній отримав від первісного кредитора грошові кошти на споживчі цілі у розмірі 20 000 грн зі сплатою 2,5% у день за користування кредитними коштами, на строк 360 днів, тобто до 09 грудня 2024 року. Кошти надані у безготівковій формі на банківський рахунок клієнта з реквізитами НОМЕР_1 . Вказаний договір був укладений в електронній формі шляхом проставлення одноразового електронного підпису з одноразовим ідентифікатором з боку відповідача. ТзОВ «Лінеура Україна» надіслала повідомлення позивачу ТзОВ «УФО», що в особистих кабінетах усіх боржників, права вимоги за кредитними договорами яких передані новому кредитору відповідно до договору факторингу №26/07/2024 від 26 липня 2024 року, розміщена інформація щодо нового кредитодавця. Аналогічна інформація зазначена і у текстовому повідомленні на номери боржників, зокрема, 29 липня 2024 року таке повідомлення направлене на номер ОСОБА_1 НОМЕР_2 . Клієнт не скористався правом, передбаченим п.5.3.2 договору, відмовитися від укладення договору без пояснення причин, лише у випадку виконання наступних необхідних умов: а) письмово повідомити про це первісного кредитора не пізніше 14 календарних днів із моменту підписання та отримання примірника (оригіналу) цього договору. Матеріали цивільної справи не містять судового рішення щодо визнання недійсним окремих умов договору.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.219-222). Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 16 грудня 2023 року укладений договір №4220518 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній отримав від первісного кредитора грошові кошти на споживчі цілі у розмірі 20 000 грн зі сплатою 2,50% у день за користування кредитними коштами, на строк 360 днів, тобто до 09 грудня 2024 року. Кошти надані у безготівковій формі на банківський рахунок клієнта з реквізитами НОМЕР_1 (а.с.62-71).

Вказаний договір укладений в електронній формі шляхом проставлення одноразового електронного підпису з одноразовим ідентифікатором з боку відповідача.

Також накладанням електронного підпису відповідач підтвердив ознайомлення з додатком №1 до договору №4220518 щодо обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором кредиту, що становило 195 500 грн (а.с.72); паспортом споживчого кредиту (а.с.58-61).

Відповідно до повідомлення ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» від 26 липня 2024 року на виконання договору про переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12 березня 2019 року, укладеного між ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «Універсальні платіжні рішення», останнім 16 грудня 2023 року о 11:02:20 успішно перераховані кошти у розмірі 20 000 грн на платіжну картку клієнта номер НОМЕР_3 (а.с.78).

Із руху коштів по банківській картці № НОМЕР_4 , яка була емітована банком на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , де зафіксовано отримання коштів у сумі 20 000 грн 16 грудня 2023 року та зазначений фінансовий номер телефону НОМЕР_2 (а.с.157-159).

Між ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «УФО» 26 липня 2024 року укладений договір факторингу №26/07/2024, відповідно до умов якого ТзОВ «Лінеура Україна» передало (відступило) ТзОВ «УФО» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «УФО» прийняло належні ТзОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників (а.с.22-29).

До договору долучений додаток №2, акт прийому-передачі реєстру боржників від 26 липня 2024 року та витяг із реєстру боржників, де зазначено, зокрема, що ОСОБА_1 має борг за договором №4220518 у розмірі 131 000 грн, що складається з: 20 000 грн заборгованості за основною сумою боргу та 111 000 грн заборгованості за процентами (а.с.74); платіжна інструкція кредитового переказу коштів від 02 серпня 2024 року про сплату ТзОВ «УФО» на користь ТзОВ «Лінеура Україна» 1 671 256,73 грн (а.с.30-31).

ТзОВ «Лінеура Україна» надіслало повідомлення позивачу ТзОВ «УФО», що в особистих кабінетах усіх боржників, права вимоги за кредитними договорами яких передані новому кредитору відповідно до договору факторингу від 26 липня 2024 року №26/07/2024, розміщена інформація щодо нового кредитодавця. Аналогічна інформація зазначена і у текстовому повідомленні на номери боржників, зокрема, 29 липня 2024 року таке повідомлення направлене на номер ОСОБА_1 НОМЕР_2 (а.с.87).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст.ст.526,530,610 ЦК України та частиною першою ст.612 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1049 ЦК України).

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана)та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Відповідно до частини першої ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі №202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12 та у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі №686/13446/15.

Статтею 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією рф проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року в справі №199/3051/14 викладений правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

У відповідності до пункту 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України. Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

За таких обставин, статус військовослужбовця надається громадянину, який проходить військову службу відповідно до чинного законодавства України. Такого статусу особа набуває з часу початку проходження нею військової служби, визначеного законодавством.

ОСОБА_1 звертався до суду першої інстанції з заявою про відтермінування судового розгляду в справі, оскільки він перебуває на захисті Батьківщини в зоні бойових дій і не може бути фізично присутній. До заяви долучена довідка військової частини НОМЕР_6 від 12 березня 2025 року №8645/2 про те, що старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_6 (а.с.154-155).

До апеляційної скарги представник ОСОБА_1 - адвокат Божок Л.В. долучила довідку від 12 березня 2025 року №8645/2 та копію військового квитка ОСОБА_1 (а.с.183-190).

Докази додані до апеляційної скарги приймаються судом апеляційної скарги, оскільки встановлено винятковість випадку, за якого відповідач не мав можливості подати частину доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а інша частина доказів є уточнюючими відносно тих доказів, які суд першої інстанції мав у своєму розпорядженні.

Так, із копії військового квитка ОСОБА_1 від 15 травня 2015 року серії НОМЕР_7 убачається, що ОСОБА_1 26 лютого 2022 року призваний під час мобілізації згідно з указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 та перебуває на військовій службі по теперішній час. Отже, ОСОБА_1 має статус військовослужбовця Збройних Сил України.

Договір №4220518 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, укладений між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 16 грудня 2023 року, тобто коли відповідач уже мав статус військовослужбовця Збройних Сил України, а тому на нього поширювалися положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відтак, нарахування ОСОБА_1 процентів за договором №4220518 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 16 грудня 2023 року є таким, що суперечить приписам частини 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до положень ст.376 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «УФО» заборгованості в сумі 102 800 грн, простроченої заборгованості за процентами в розмірі 92 800 грн та ухвалення у цій частині нового рішення про відмову ТзОВ «УФО» у стягненні з ОСОБА_1 простроченої заборгованості за процентами. У решті рішення суду першої інстанції залишається без змін, тобто рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на корить позивача простроченої заборгованості за сумою кредиту 20 000 грн (тіла кредиту) залишається без змін.

Відповідно до частини тринадцятої ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За звернення до суду із позовом ТзОВ «УФО» сплатило 2 422,40 грн судового збору, позов задоволений на 10%, а тому із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «УФО» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 242,24 грн та 1 000 грн витрат на професійну правничу допомогу (10 000 грн*10%) пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже рішення суду першої інстанції в частині судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1 259,65 грн та 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу також скасовується та ухвалюється у цій частині нове, яким стягується з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «УФО» судовий збір в сумі 242,24 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 грн.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 належало сплатити 3 633,60 грн судового збору. Оскільки апеляційна скарга задоволена частково на 90%, то з ТзОВ «УФО» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за звернення до суду з апеляційною скаргою в сумі 3 270,24 грн (3 633,60*90%).

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Божок Лілі Володимирівною, задовольнити частково.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 квітня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованості в сумі 102 800 грн, простроченої заборгованості за процентами в розмірі 92 800 грн, а також судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1 259,65 грн та 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити у цій частині нове.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» у стягненні з ОСОБА_1 простроченої заборгованості за процентами.

У решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» 242 грн 24 коп. судового збору та 1 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на користь ОСОБА_1 3 270 грн 24 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: