Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №539/6358/25 — Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/6358/25

Провадження № 2-о/539/18/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року місто Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Пилипчука М. М.,

за участі секретаря судового засідання Крайсвітньої Н. М.,

розглянувши у порядку окремого провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Лубнах Полтавської області справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Лубенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті, -

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог заявника та узагальнені доводи інших учасників справи

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , заінтересована особа - Лубенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 та громадянин російської федерації ОСОБА_3 уклали шлюб. 26 квітня 2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав посвідку на постійне місце проживання на території України строком дії до 25 квітня 2029 року, місце проживання останнього було зареєстроване за місцем проживання заявника за адресою: АДРЕСА_1 . У ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась спільна дочка ОСОБА_4 .

У 2021 році ОСОБА_3 захворів (онкологія головного мозку). У зв`язку з початком війни з росією, навесні 2022 року, через треті країни ОСОБА_3 був змушений поїхати з України до росії, оскільки у сім`ї не було коштів, а також можливості його лікувати. ІНФОРМАЦІЯ_3 від двоюрідного брата чоловіка заявник дізналася, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер від набряку головного мозку. 11 серпня 2022 року двоюрідний брат чоловіка заявник направив ОСОБА_1 на месенжер «Вайбер» фотокопії свідоцтва про смерть та довідки про смерть. У свідоцтві про смерть зазначено: « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Котово Котовського району Волгоградської області російської федерації. Свідоцтво про смерть видане відділом ЗАГС адміністрації Котовського муніципального району Волгоградської області».

Отримати належним чином «легалізоване» свідоцтво про смерть у заявника немає можливості, оскільки вона не має контактів з матір`ю померлого, у якої знаходиться оригінал свідоцтва про смерть. З відповідною заявою про отримання свідоцтва про смерть чоловіка ОСОБА_1 зверталася до Лубенського відділу ДРАЦС у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, проте надано відповідь, що у зв`язку з зупиненням дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з державою-агресором отримати оригінал свідоцтва про смерть чоловіка немає можливості. На разі ОСОБА_1 не може здійснювати ніякі дії щодо себе та своєї малолітньої дитини, які потребують дозволу батька та чоловіка (отримати дитині паспорт, оформити пенсію по втраті годувальника, інші соціальні виплати, купити нерухоме майно, перереєструвати місце проживання дитини), оскільки не має офіційного документа, який підтверджує факт смерті чоловіка та батька.

Свідоцтво про смерть ОСОБА_3 видане органом ЗАГС адміністрації Котовського муніципального району Волгоградської області може підтверджувати смерть цієї особи лише у випадку засвідчення його оригіналу (дублікату) апостилем. Наразі заявник не має ні оригіналу, ні дублікату свідоцтва про смерть свого чоловіка та батька дитини, при цьому позбавлена фізичної можливості як на звернення за дублікатом втраченого свідоцтва про смерть чоловіка на території держави-агресора, так і на апостилювання цього документа відповідними органами російської федерації. Заявник та її дитина внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та з урахуванням розриву дипломатичних відносин України з російською федерацією позбавлені можливості отримати документ та відповідно здійснювати інші дії щодо себе та неповнолітньої дитини, оскільки відсутня реєстрація смерті, в органі державної реєстрації актів цивільного стану України. Склалася така правова ситуація, за якої дитина та дружина позбавлені юридичної можливості отримати в Україні належні їм статуси у позасудовий спосіб внаслідок обставин, що не залежали від них - смерті чоловіка та батька у російській федерації. Особисті немайнові та майнові права малолітньої дитини перебувають у стані правової невизначеності, фактично дитина не має можливості отримати відповідний статус та соціальні виплати через відсутність належного доказу смерті батька. Заявниця та її малолітня дитина потребують гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами державного захисту.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила встановити факт смерті громадянина російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Калуга, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Котово Котовського району Волгоградської області російської федерації, причина смерті - набряк головного мозку, злоякісне новоутворення тім`яної долі лівої напівкулі головного мозку, з метою подальшої реєстрації смерті в органах Державної реєстрації актів цивільного стану України та отримання свідоцтва про смерть.

Рух справи

03 грудня 2025 року ОСОБА_1 , заінтересована особа - Лубенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 грудня 2025 року справу № 539/6358/25 передано судді Пилипчуку М. М.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 грудня 2025 року заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

10 грудня 2025 року до суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали від 08 грудня 2025 року.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 грудня 2025 року прийнято до розгляду заяву, відкрито провадження у справі, призначено судовий розгляд справи на 13 січня 2026 року за правилами окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 244 ЦПК України ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 20 січня 2026 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 10 жовтня 2015 року зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 10 жовтня 2015 року серії НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження від 05 червня 2021 року серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з Реєстру територіальної громади від 02 грудня 2025 року.

У копії довідки про реєстрацію місця проживання від 18 травня 2019 року зазначено, що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з поданою до суду копією свідоцтва про смерть від 01 серпня 2022 року серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Котово Котовського району Волгоградської області російської федерації. Місце державної реєстрації - відділ ЗАГС адміністрації Котовського муніципального району Волгоградської області. Місце видачі свідоцтва - відділ ЗАГС адміністрації Котовського муніципального району Волгоградської області.

За змістом копії довідки про смерть від 01 серпня 2022 року № С-00721 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Котово Котовського району Волгоградської області російської федерації.

Відповідно до повідомлення Державної міграційної служби України в Полтавській області від 24 листопада 2025 року за наявними обліками значиться громадянин російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 (день смерті) проживав в Україні по посвідці на постійне проживання № НОМЕР_4 , дата видачі - 26 квітня 2019 року, строком дії - до 25 квітня 2029 року, орган видачі - 5302 (УДМС у Полтавській області). Відповідно до підпункту 6 пункту 72 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2023 року № 979) посвідка на постійне проживання в Україні № НОМЕР_4 , видана на ім`я громадянина російської федерації ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнана недійсною, підлягає вилученню та знищенню.

За результатом розгляду звернення ОСОБА_1 з проханням витребувати оригінал свідоцтва про смерть чоловіка, Лубенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 18 квітня 2023 року повідомив, що надати правову допомогу у витребуванні повторних документів з росії не має можливості у зв`язку із зупиненням дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних та кримінальних справах з російською федерацією.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2025 року у справі № 307/3991/23 викладено висновок про те, що «цивільне процесуальне законодавство України передбачає випадки звернення до суду, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого орган державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) може видати свідоцтво про смерть, а саме: встановлення факту смерті особи в певний час - у разі неможливості реєстрації органом ДРАЦС факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку чи надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України)».

У частинах третій, четвертій статті 49 Цивільного кодексу України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545 (далі - Інструкція).

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації.

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила), встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

За пунктом 7 Правил документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, чинним законодавством передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку, або такий порядок може бути визначений міжнародно-правовим договором.

У статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

10 січня 2002 року Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (далі - Гаазька конвенція 1961 року). Гаазька конвенція 1961 року набрала чинності для України 22 грудня 2003 року і застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти приєднання України до Конвенції.

Частинами 1, 2 статті 1 Гаазької конвенції 1961 року передбачено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (далі - Конвенція 1993 року), укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і російською федерацією, та ратифікованою Законом України № 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом з тим, 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Відповідно до вказаного Закону дію Конвенції 1993 року було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї Конвенції 1993 року, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаага. Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ Україна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.

Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульоване питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц.

У цій справі заявник просить встановити факт смерті ОСОБА_3 на території російської федерації, посилаючись на те, що свідоцтво про смерть, видане органами реєстрації актів цивільного стану російської федерації, не може бути використаним для реєстрації смерті в органах державної реєстрації актів цивільного стану України. Стверджує, що немає іншої можливості отримати свідоцтво про смерть чоловіка, видане на території України, та, як наслідок, реалізувати свої права. Вказувала, що особисті немайнові та майнові права її малолітньої дитини перебувають у стані правової невизначеності, фактично дитина не має можливості отримати відповідний статус та соціальні виплати через відсутність належного доказу смерті батька.

Із матеріалів справи відомо, що факт смерті чоловіка заявника на території місті Котово Котовського району Волгоградської області російської федерації зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави. Відділ ЗАГС адміністрації Котовського муніципального району Волгоградської області склав актовий запис про смерть ОСОБА_3 від 01 серпня 2022 року № 170229340001400296006 та видав відповідне свідоцтво про смерть від 01 серпня 2022 року серії НОМЕР_3 , копія якого є у заявника.

Оскільки свідоцтво про смерть ОСОБА_3 видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої помер чоловік заявника, підстав для встановлення факту смерті немає.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24.

Суд, врахувавши, що факт смерті ОСОБА_3 (громадянина іноземної держави) підтверджено свідоцтвом про смерть, виданим органами відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої настала смерть, дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення факту смерті в судовому порядку, оскільки смерть ОСОБА_3 вже підтверджена відповідним свідоцтвом.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 15 серпня 2024 року у справі № 643/8133/23, від 02 липня 2025 року у справі № 186/227/24.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 263-265, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Лубенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заявник - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_5 ).

Заінтересована особа - Лубенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місцезнаходження: Полтавська область, місто Лубни, вулиця Петра Яцика, 20; ЄДРПОУ - 42517293).

Суддя М. М. Пилипчук