Вирок від 18 січня 2026 р. у справі №499/1402/24 — Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/1402/24

Провадження № 1-кп/499/27/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2026 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі судді ОСОБА_1 , з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 (далі також – прокурор), обвинуваченого ОСОБА_4 (далі також – обвинувачений, особа), захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 (далі також – захисник) розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду, обвинувальний акт кримінального провадження № 12024162260000650 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця села Адамівка, Іванівського району, Одеської області, який проживає в будинку АДРЕСА_1 , не працевлаштований, не одружений, має базову середню освіту, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України (далі – КК),

У С Т А Н О В И В:

1.Формулювання обвинувачення, визнаного доведеним та стаття (частини статті) КК, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа таке

1.1. Президент України: - Указом від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що затверджений законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року з 24 лютого 2022 року на території України ввів воєнний стан; - Указом № 65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», що затверджений законом України №2105-ІХ від 03 березня 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» оголосив загальну мобілізацію; - Указом від 06 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», що затверджений законом України №2915-ІХ від 07 лютого 2023 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжив з 19 лютого 2023 року строк дії воєнного стану на 90 діб; - Указом від 06 листопада 2023 року №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», що затверджений законом України №3429-ІХ від 08 листопада 2023 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжив з 16 листопада 2023 року строк дії воєнного стану на 90 діб; - Указом від 05 лютого 2024 року №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», що затверджений законом України №3564-ІХ від 06 лютого 2024 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжив з 14 лютого 2024 року строк дії воєнного стану на 90 діб; - Указом від 06 травня 2024 року №271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», що затверджений законом України №3684-ІХ від 08 травня 2024 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжив з 14 травня 2024 року строк дії воєнного стану на 90 діб; - Указом від 23 липня 2024 року №469/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», що затверджений законом України №3891-ІХ від 23 липня 2024 року «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжив з 12 серпня 2024 року строк дії воєнного стану на 90 діб.

1.2. Обвинувачений: – з 25 квітня 2005 року перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – Центр), як військовозобов`язаний запасу Збройних Сил України другої категорії; – пройшов військово-лікарську комісію (далі – ВЛК), за результатами якої 14 вересня 2024 року визнаний придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, тобто він є військовозобов`язаним; – був обізнаний про відсутність обставин, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які надавали йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації; попереджений про кримінальну відповідальність у разі відмови отримати повістку про призов на військову службу по мобілізації, діяв умисно, реалізував умисел направлений на ухилення від мобілізації, усвідомлював протиправний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки і бажав їх настання, 14 вересня 2024 року відмовився від отримання повістки про призов на військову службу за мобілізацією, отже ухилився від призову на військову службу під час загальної мобілізації, на особливий період, в період воєнного стану.

1.3. За таких фактичних обставин особа обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

2.Учасники судового провадження висловили таке

2.1. Обвинувачений протягом розгляду справи неоднаково висловлював своє ставлення за обвинуваченням, проте згодом у вчиненому діянні визнав себе винним, підтвердив у своїх свідченнях сутність пред`явленого йому обвинувачення, мотив і спосіб вчинення інкримінованих діянь, а також додатково показав, що: визнає факт вчинення кримінального правопорушення, оскільки відмовився від отримання повістки про призов на військову службу за мобілізацією; раніше, після 2014 року мав бажання проходити військову службу, проте внаслідок відмовили в призові, не бажає виконувати обов`язки військової служби за мобілізацією вже після 24 лютого 2022 року; Центр не повинен був здійснювати його призов на військову службу за мобілізацією, оскільки він здійснює догляд за дитиною з інвалідністю; мати дитини ОСОБА_6 (далі – мати, ОСОБА_6 ) не позбавлена батьківських прав; аліменти з матері не стягуються; оформленням документів щодо опіки над дитиною почав займатися після притягнення його до кримінальної відповідальності, вже під час розгляду цієї справи судом; мати здійснює догляд за дитиною на час проведення судових засідань у цій справі; натепер не вчиняв добровільні дії щодо призову на військову службу, бо здійснює догляд за дитиною; раніше, протягом 2007-2024 років працював охоронцем у ТОВ «Морський бізнес центр»; притягувався до адміністративної відповідальності за: вчинення в 2024 році домашнього насильства щодо співмешканки ОСОБА_6 ; порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів; керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

2.2. Представник органу з питань пробації, належно повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не прибув, направивши до суду досудову доповідь щодо обвинуваченого (далі – Доповідь), що за правилами частини 3 статті 327 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) не перешкоджає судовому розгляду.

3.Докази на підтвердження встановлених судом обставин такі

3.1. За відсутності заперечень учасників судового провадження, добровільності їх позиції, сумнівів у правдивості свідчень обвинуваченого, суд, у порядку встановленому статтею 349 КПК, обмежив судовий розгляд допитом обвинуваченого та дослідженням, що характеризують його особу документів, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються й правильно розуміються.

Обвинувачений визнав себе винним в обсязі пред`явленого йому обвинувачення. Під час допиту обвинувачений детально розповів про обставини вчинення кримінального правопорушення та зазначив, що визнає свою вину, не піддає сумніву обставини, викладені в обвинувальному акті та підпункті 1.1, 1.2. пункту 1 цього вироку, зокрема, місця, часу, мотиву, мети і способу вчинення кримінального правопорушення.

3.2. За довідками від 19 березня 2025 року, 20 серпня 2025 року, які видав ІНФОРМАЦІЯ_2 обвинуваченому надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років (далі також – Довідка).

За свідоцтвом про народження обвинувачений та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 64, 65).

Характеристика видана Великобуялицькою сільською радою Березівського району Одеської області від 02 жовтня 2025 року, свідчить, що обвинувачений проживає спільно з дітьми та ОСОБА_6 ..

Посвідчення серії НОМЕР_1 від 25 лютого 2025 року видане управлінням соціального захисту Березівської районної державної адміністрації Одеської області, свідчить, що обвинувачений є законним представником (опікуном) дитини з інвалідністю ОСОБА_7 , 2016 року народження (а.с 66).

4. Положення закону, якими суд керувався такі

4.1. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України (стаття 17 Конституції України).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).

4.2. У статті 1 Закону України «Про оборону» терміни вживаються у такому значенні: воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

4.3. Воєнний стан на всій території України або в окремих її місцевостях припиняється після закінчення строку, на який його було введено. До закінчення строку, на який було введено воєнний стан, та за умови усунення загрози нападу чи небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності Президент України може прийняти указ про скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях, про що має бути негайно оголошено через медіа (частина 1, 2 статті 7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

4.4. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (частина 1, 2 статті 50 КК).

Суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (пункту 3 частини 1 статті 65 КК).

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень (частина 2 статті 65 КК).

5. Мотиви призначення покарання такі

5.1. Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а Збройні Сили України, інших воєнізованих формувань (далі – ЗСУ) на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.

Додатковий обов`язковий об`єкт правопорушення - встановлений законом порядок комплектування ЗСУ. Шкода, що спричиняється вказаному об`єкту посягання, характеризується такою протиправною поведінкою, коли особа, яка об`єктивно підпадає до призову за мобілізацію до ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ на рівні забезпечення національної безпеки держави і захисту Українського народу.

Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація – це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а ЗСУ – на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на державу чи виконати зобов`язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до ЗСУ військовозобов`язаними громадянами під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони. Об`єктивна сторона виявляється в бездіяльності – ухиленні будь-яким способом чи приводом від призову за мобілізацією.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети – уникнути самого призову за мобілізацією.

Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого кримінального правопорушення, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає в прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

5.2. Очевидно, що обвинувачений за відсутності доказів протилежного, прагнув досягти визначеної мети спрямованої на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, посилаючись на виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , коли отримав 19 березня 2025 року право на відстрочку, тобто вже після введення в Україні воєнного стану та призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Зрозуміло, що жодні приписи законодавства не можуть передбачати можливість військовозобов`язаного відмовитися від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, в умовах воєнного стану, оскільки такі норми суперечитимуть статті 17 Конституції України, яка передбачає, що захист суверенітету і територіальної цілісності України є не тільки найважливішою функцією держави, а й справою всього Українського народу, себто і обвинуваченого.

5.3. Тож, суд дійшов висновку, що призов обвинуваченого на військову службу під час мобілізації в період воєнного стану в Україні є законним, такий призов переслідував єдину мету, це захист незалежності і територіальної цілісності України, Вітчизни.

5.4. Оскільки, зважаючи на аналіз доказів встановлено, що обвинувачений, усвідомлював протиправність, суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав суспільно небезпечні наслідки та бажав їх настання, умисно вчинив дії за наведених у підпунктах 1.1, 1.2 пункту 1 цього вироку фактичних обставин, тому суд вважає доведеною його вину у вчинені кримінального правопорушення та такі його дії суд кваліфікує за статтею 366 КК, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

5.5. Суд зазначає, що дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Суд наголошує, що: особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень; у кожному конкретному випадку необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) в кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, зважаючи на цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість й достатність обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду під час призначення покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнає і Європейський суд з прав людини (зокрема у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

За приписами статті 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

За правилами статті 65 КК суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, яке має бути необхідним й достатнім для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

5.6. Суд зауважує, що щире каяття, крім визнання обвинуваченим самого факту вчинення кримінального правопорушення, також передбачає й дійсне, відверте, а не уявне визнання ним своєї провини у вчиненні певного кримінального правопорушення, визнання тих обставин, які ставляться в провину, висловлення щирого жалю щодо цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні обвинуваченого виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.

Проте, обвинувачений хоч й визнав свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, проте ані словами, ані діями не висловив осуду своєї поведінки, його ставлення до вчиненого виразилося лише в намаганні будь-яким способом ухилитися від виконання свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та уникнути реального відбуття покарання, що не свідчить про дієве розкаяння особи у вчиненому. Оскільки, під час розгляду справи обвинувачений оформив документи щодо виховання дитини з інвалідністю, на підставі чого йому надана відстрочка від мобілізації та зазначив, що не може виконувати обв`язки військової служби, бо має дітей, за наявності матері дітей, яка за повідомленням обвинуваченого періодично перебуває з дітьми та не позбавлена батьківських прав, не сплачує аліменти, стосовно якої відсутні відомості про свідоме ухилення нею від утримання та виховання дітей. Натомість встановлені обставини притягнення обвинуваченого до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушеня, які свідчать, що обвинувачений вчинив у 2024 році домашнє насильство стосовно співмешканки ОСОБА_6 ..

Ба більше, обвинувачений ухиляючись від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, нівелює важливість виконання конституційного обов`язку іншими співгромадянами. Своїми діями обвинувачений в такий спосіб перекладає обов`язок із захисту Вітчизни, зокрема й своїх дітей, родини на інших співгромадян, що порушує принцип рівності прав та обов`язків громадян України. Бо відмова від захисту Батьківщини, свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави та в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Отже, таке поводження обвинуваченого, не може свідчити про сумлінне визнання ним своєї вини у вчиненому кримінальному правопорушенні, негативній оцінці вчиненого діяння, бажання виправити ситуацію та готовність понести заслужене покарання, що є характерними ознаками щирого каяття. Тому визнання ним своєї винуватості під тиском неспростовних доказів є формальним і таким, що зроблене з метою уникнення справедливого покарання.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в ухвалі від 15 липня 2025 року в справі № 953/2669/24.

5.7. Зважаючи на приписи статей 65-68 КК, суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, встановив відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання.

Суд бере до уваги відомості про обвинуваченого як про особу, який: має постійне місце проживання; посередньо характеризується за місцем проживання; визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення; притягувався до адміністративної відповідальності за: вчинення домашнього насильства, стосовно співмешканки ОСОБА_6 , внаслідок чого з 13 вересня 2024 року до 13 вересня 2025 року перебував на обліку в категорії «Кривдник»; порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів; керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння; офіційно не працює, не є особою з інвалідністю, на обліку в лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не перебуває.

З урахуванням викладених вище обставин, враховуючи положення статті 65 КК про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для його виправлення, попередження нових кримінальних правопорушень, та досягнення інших цілей покарання, суд вважає, що зазначені обставини не дозволяють застосувати до обвинуваченого після призначення покарання положення статей 75, 76 КК.

5.8. Суд вважає, що звільнення обвинуваченого від призначеного покарання на підставі статті 75 КК та встановлення іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього, оскільки звільнення від відбування покарання з випробуванням військовозобов`язаного, в період воєнного стану, під час оголошеної загальній мобілізації, умисно проігнорував конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни під час військової агресії, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень, а навпаки створить впевненість особи в безкарності за відмову від виконання такого обов`язку. Зазначене свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого в умовах воєнного стану кримінального правопорушення, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету і територіальної цілісності України, що є неприпустимим.

Водночас оформлення обвинуваченим, під час розгляду справи, документів щодо виховання дитини з інвалідністю, на підставі чого йому надана відстрочка від мобілізації, за відсутності інших визначальних обставин (добровільний призов на військову службу (територіальної оборони), вчинення суттєвих дій щодо допомоги Збройним Силам України, виконання функції (дій) направлених на захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки тощо), самі собою, не є тими обставинами, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим умисного кримінального правопорушення та не можуть слугувати безумовною підставою для звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Заразом суд зауважує, що обвинувачений отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації лише в 2025 році, тобто більш ніж через шість місяців після вчинення кримінального правопорушення та зазначив, що не має намірів проходити військову службу, бо має дітей, за наявності матері дітей, яка може перебувати з дітьми, оскільки вона не позбавлена батьківських прав, не сплачує аліменти, стосовно якої відсутні відомості про свідоме ухилення нею від утримання та виховання дітей.

Отже, такі обставини мають ознаки того, що під виглядом пріоритету виховання дітей, обвинувачений намагається ухилитися від призову на військову службу під час мобілізації та уникнути реального відбуття покарання, хоча наявність дітей до цього, не заважала йому тривалий час офіційно працювати в суб`єкта охоронної діяльності та виконувати функції з охорони майна, яка очевидно призводила до необхідності покладання обов`язків щодо дітей на іншу особу.

Тому суд не може звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням, оскільки він не вчинив жодних дій направлених на захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, офіційно не працює й відповідно не сплачує податки, не надає допомогу іншим, тобто ухиляється від виконання конституційного обов`язку, що є справою всього Українського народу.

5.9. Отже, суд призначає особі, який визнав свою вину, покарання в межах строків, встановлених санкцією статті 336 КК, та вважає можливим призначення мінімального строку покарання, та не можливим виправлення особи без ізоляції, тому він підлягає поміщенню на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

6. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішує суд під час ухвалення вироку, та положення закону, якими керувався такі

6.1. Суд не ухвалює рішення про цивільний позов, який в кримінальному проваджені не пред`явлений.

6.2. Сторони клопотань в порядку визначеному частиною 5, 9 статті 100 КПК не заявляли, тому питання про долю речових доказів судом не вирішувалось, оскільки речові докази суду надані не були.

6.3. Суд не здійснює, в порядку передбаченому статтями 124-126 КПК, розподіл процесуальних витрат за відсутності їх документального підтвердження.

6.4. Суд не ухвалює рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, оскільки стороною обвинувачення клопотання про обрання запобіжного заходу стосовно обвинуваченого не заявлялися.

Керуючись статтями 368, 370, 374, 474, 475, 615 КПК, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту фактичного затримання та взяття під варту ОСОБА_4 в порядку виконання вироку.

Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення, способом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, через Іванівський районний суд Одеської області.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити (надіслати) учасникам судового провадження.

Суддя ОСОБА_9