Постанова від 19 січня 2026 р. у справі №334/3779/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 20.01.2026 Справа № 334/3779/25

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний №334/3779/25 Головуючий у 1-й інстанції: Фетісов М.В.

Провадження № 22-ц/807/405/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Огійченко Євгенії Валеріївни на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачан

-ня» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» є суб`єктом господарювання, який утворився під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу від постачання електричної енергії згідно п. 13 Розділу ХVII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ринок електричної енергії» та починаючи з 01 січня 2019 року ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» виконує функції постачальника універсальних послуг на території Запорізької області.

ОСОБА_1 було здійснено приєднання до публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг на умовах комерційної пропозиції, яка є додатком до договору, що розміщені на офіційному сайті заявника, за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує вартість спожитої електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами даного договору.

За адресою споживання: АДРЕСА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 та за період з січня 2019 року по січень 2025 року за вказаною адресою було спожито електричної енергії загальний обсяг якої складає 18175 кВт/год.

У порушення умов договору в частині оплати вартості електричної енергії та п. 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії у відповідача виник борг за спожиту електричну елегію за вказаний період на суму 41 664,96 грн.

Враховуючи несвоєчасну оплату вартості спожитої електричної енергії, відповідачу було нараховано 3% річних у сумі 368,69 грн за період з 21 січня 2019 року по 23 лютого 2022 року, також інфляційні втрати у розмірі 1103,82 грн за період з 01 березня 2019 року по 23 лютого 2022 року.

З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за спожиту у період з 01 січня 2019 року по 31 січня 2025 року електричну енергію у розмірі 41 664,96 грн; 3 відсотків річних – 368,69 грн; інфляційних втрат – 1103,82 грн, разом 43 137,47 грн, а також судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3028 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» заборгованість в сумі 43137,47 гривень, яка складається з: заборгованості за спожиту у період з 01.01.2019 по 31.01.2025 електричну енергію в сумі 41 664, 96 гривень, 3% річних від суми заборгованості в сумі 368,96 гривень за період з 21.01.2019 по 23.02.2022, інфляційних витрат в сумі 1 103, (одна тисяча сто три) гривні 82 копійки за період з 01.03.2019 по 23.02.2022.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» судовий збір у сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Огійченко Євгенії Валеріївни подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповно з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2025 року і ухвалити нове, яким в задоволені позову ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» відмовити у повному обсязі. Стягнути з ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» на користь ОСОБА_1 ..

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що фактично квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на житло № НОМЕР_2 про право власності на житло від 19.12.1994 року. ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а належна їй частка перейшла її спадкоємцям в рівних частках на підставі фактичного проживання разом зі спадкодавцем, але ніким не оформлена. Спадкоємцями ОСОБА_2 , є – ОСОБА_1 чоловік, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – діти. Після смерті дружини, ОСОБА_1 з 09.07.2015 року переїхав з цієї квартири та став проживати за адресою: АДРЕСА_2 , про що надається довідка голови квартального комітету №43 від 16.10.2023 року та від 29.11.2025 року, а також квитанції про сплату комунальних платежів за даною адресою та заяви сусідів. Також, той факт, що ОСОБА_1 проживає за іншою адресою, ніж кв. АДРЕСА_3 , є встановлення цього факту в рішенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15.03.2024 у справі №334/4899/21 за позовом ТОВ «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за використану електроенергію за період з 30.05.2016 по 01.01.2021 року. Таким рішенням встановлений факт того, що в цій квартирі фактично проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які станом на сьогодні продовжують користуватися квартирою. 03.11.2023 року ОСОБА_1 письмово звертався до ТОВ «Запоріжжяобленерго» із заявою про те, що він з 2015 року проживає за іншою адресою, просив належним чином врегулювати питання нарахування і договірних відносин з проживаючими там господарем квартири ОСОБА_4 , надав довідку з фактичного місця проживання. Однак дана заява була проігнорована, та особовий рахунок залишився на ім`я ОСОБА_1 .. Суд першої інстанції фактично визнав належним боржником за договором постачання електричної енергії лише ОСОБА_1 , не встановивши склад співвласників квартири за адресою: АДРЕСА_1 та хто фактично проживає у спірному житловому приміщені. Про судове засідання в якому було ухвалено рішення він в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не був належним чином повідомленим, до нього не надходила судова кореспонденція, оскільки за адресою місця реєстрації він не проживає, у зв`язку з чим порушено його право на захист на надання заперечень, доказів.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» було доставлено до електронного кабінету зареєстрованого в підсистемі «Електронний суд» 16.12.2025 року (о 12:14:49), що підтверджується відповідною довідкою відповідального працівника суду (а.с.106).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328, 00 грн (3 328, 00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 43 137,47 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, у ОСОБА_1 за період з 01.01.2019 року по 31.01.2025 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 відкритого за адресою: АДРЕСА_1 утворилась заборгованість за спожиту електричну енергію, яка становить 41 664,96 грн, факт постачання позивачем електричної енергії в зазначений період відповідач не спростував, належних доказів повної чи часткової сплати заборгованості суду не надано. Відповідно до ст.625 ЦК України, за невиконання відповідачем перед позивачем грошового зобов`язання, суд стягнув також 3% річних за період з 01.03.2019 по 23.02.2022 у розмірі 368,69 грн, та інфляційні втрати у розмірі 1 103,82 грн.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що між ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» та ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, статей 633-634,642 ч. 2 ЦК України, укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, шляхом фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії з 01.01.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 та відкрито особистий рахунок № НОМЕР_1 (а.с.6-9).

Відповідно до наданих ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» рахунків, відповідач спожив електричної енергії за період січень 2019 року – січень 2025 року, загальний обсяг якої складає 18175 кВт*год, що підтверджується листом від 13 березня 2025 року за № 055-55.45/285 адміністратора комерційного обліку, функції якого у Запорізькій області виконує ПАТ «Запоріжжяобленерго» про фактичний обсяг, період споживання за особистим рахунком споживача ОСОБА_1 особистий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).

Відповідно до розрахунку заборгованості за спожиту електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 за період з 01 січня 2019 року по 31 січня 2025 року становить 41 664,96 грн (а.с.17-19).

Позивач направив на адресу відповідача вимогу з додатками № 1088 від 18.02.2025 щодо погашення заборгованості за спожиту електричну енергію (а.с.10-12). Проте, вказана вимога була залишена відповідачем без уваги, сума заборгованості сплачена не була.

Згідно з розрахунком позивача, на зазначену суму заборгованості нараховано 3 % річних за період з 01.01.2019 до 31.01.2022 у загальному розмірі 368,69 грн (а.с.20-21) та інфляційні втрати за період з 01.01.2019 до 31.12.2021 у розмірі 1103,82 грн (а.с.22-27).

Відповідно до довідки Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради від 13 травня 2025 року за вих. №06.4-06/0212122, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 22.12.1992 року по теперішній час (а.с.35).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги є індивідуальним споживачем.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії між споживачем та енергопостачальною організацією.

Правовідносини щодо постачання електричної енергії споживачам регулюються відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг N312 від 14.03.2018 року (далі - ПРРЕЕ).

Розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому ККО, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну (п.4.12 ПРРЕЕ).

У зв`язку із відокремленням функції з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії», постачальник універсальних послуг, яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» згідно з постановою НКРЕКП № 807 від 31.07.2018 здійснює постачання електричної енергії з 01.01.2019 у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку.

ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» є правонаступником у частині прав та обов`язків за договорами про постачання/користування електричної енергії, що діяли до 01.01.2019. Воно є постачальником універсальних послуг на території Запорізької області відповідно до постанови НКРЕКП № 1268 від 26.10.2018 та п. 13розділу ХVІІ Закону України «Про ринок електричної енергії».

Згідно з п. 1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії укладення, внесення змін, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил. Договори, передбачені цими Правилами, укладаються у письмовій формі в паперовому або в електронному вигляді.

Для укладення договору шляхом приєднання до умов договору, друга сторона підписує заяву-приєднання.

Договір може бути укладений, змінений та розірваний за допомогою інформаційно-комунікаційних систем та/або засобів електронної комунікації, зокрема через особистий кабінет у вигляді електронного документа.

На роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.

При переході права власності (користування) на об`єкт до нового власника (користувача) переходять права та обов`язки за договорами, укладеними відповідно до цих Правил, крім випадків, передбачених законодавством.

Також п. 13 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що фактором приєднання до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-який дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунку постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.

Відповідно до п. 1.2.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який є публічним договором приєднання та зміст якого визначається постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (додаток 6 до цих Правил), та укладається в установленому цими Правилами порядку. Постачальник універсальної послуги не може відмовити побутовому споживачу, малому непобутовому споживачу або іншому споживачу, який відповідно до законодавства має право на отримання універсальних послуг, електроустановки якого розташовані на території діяльності постачальника універсальної послуги, в укладенні такого договору за умови наявності у споживача чинного договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.

Згідно пункту 5.5.5 Правил роздрібного ринку електричної енергії споживач зобов`язаний крім іншого: користуватися електричною енергією виключно на підставі договору (договорів); здійснювати оплату рахунків, виставлених на підставі актів про порушення цих Правил та умов договору.

Відповідно до п. 4.10 Правил побутові споживачі та суб`єкти господарювання, предметом діяльності яких є надання житлово-комунальних послуг населенню, у межах наданих населенню послуг, установи та організації, які утримуються за рахунок коштів (внесків) населення, здійснюють повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії, як правило, один раз за фактичними показами засобів комерційного обліку електричної енергії на початку періоду, наступного за розрахунковим, відповідно до договору про постачання електричної енергії.

Згідно з п. 4.12 Правил плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.

Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем або в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Згідно з п. 4.19 Правил розрахунки споживача за електричну енергію здійснюються за розрахунковий період, який, як правило, становить календарний місяць відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції).

За несвоєчасну оплату передбачених договором (комерційною пропозицією) платежів понад обумовлений термін споживач сплачує неустойку (пеню) та інші платежі згідно з законодавством та договором (п. 4.17 Правил).

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.

Положеннями ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Як вбачається з вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Закріплена в пункті 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК України.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов`язує.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до статей 156, 162 ЖК України власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі N 686/21962/15-ц).

Відповідно до положень ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності та залежно від положень закону або домовленості між співвласниками може належати їм на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

У разі належності квартири декільком особам на праві спільної сумісної або спільної часткової власності, позовні вимоги мають бути пред`явлені до кожного з них про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірах, що відповідають їх часткам у праві спільної сумісної/часткової власності на квартиру, крім тих випадків, коли між співвласниками досягнуто домовленості щодо утримання квартири і визначено уповноваженого власника квартири (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 522/7683/13-ц, від 01 вересня 2020 року в справі №352/2163/13-ц).

Вказані норми встановлюють презумпцію обов`язку власника нести всі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не оплачував послуги з постачання електричної енергії, в результаті чого за період з 01 січня 2019 року по 31 січня 2025 року утворилася заборгованість по особовому рахунку № НОМЕР_1 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 , становить 41 664,96 грн.

Як вбачається з матеріалів справи розгляд справи відбувся у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), про що Дніпровським районним судом м. Запоріжжя від 16 травня 2025 року було постановлено відповідну ухвалу (а.с.36).

Заперечуючи проти ухваленого рішення суду, ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Огійченко Є.В. до апеляційної скарги додано зокрема свідоцтво № 2967 про право власності на житло від 19 грудня 1994 року, свідоцтво про реєстрацію будинку від 14 березня 1995 року видане Орендним підприємством Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації (а.с.73,74).

Відповідно до зазначених документів, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності кожному по 1/4 частці.

ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 26.09.2001 року, видане Запорізьким міським відділом реєстрації актів громадянського стану Запорізького обласного управління юстиції, актовий запис № 8519 (а.с.76)

Належна ОСОБА_2 1/4 частка власності вищевказаної квартири перейшла її спадкоємцям в рівних частках на підставі фактичного проживання разом зі спадкодавцем. Спадкоємцями після ОСОБА_2 , є ОСОБА_1 - чоловік, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – діти. Ніхто зі спадкоємців на момент ухвалення рішення свої спадкові права не оформив.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Установивши, що до складу спадщини померлої ОСОБА_2 увійшла частка квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , заповіту спадкодавець не залишила, а її спадкоємцями за законом першої черги, які прийняли спадщину, є чоловік ОСОБА_1 та діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , урахувавши рівність часток кожного із спадкоємців, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 мають право у спадщині на частку указаної квартири.

Отже, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 в порядку ст. 1268 ЦК України, як такі, що були зареєстровані за однією адресою разом зі спадкодавицею майна час її смерті.

Прийнявши спадщину, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули право власності належної померлій ОСОБА_2 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_3 , успадкувавши також права та обов`язки спадкодавця.

Таким чином належна 1/4 частка померлій ОСОБА_2 перейшла до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у рівних частках, які стали власниками квартири АДРЕСА_3 по 1/3 її частці кожний.

Тому, ОСОБА_1 є власником 1/3 частки квартири за вказаною адресою, відтак має нести тягар утримання майна як його володілець своєї частки, а відтак на нього покладено тягар утримання належного йому майна.

ОСОБА_1 зареєстрований у кв. АДРЕСА_3 з 22.12.1992 року по теперішній час, що підтверджується довідкою Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (а.с.35).

Як на підставу заперечення проти позовних вимог ОСОБА_1 посилається на довідки голови квартального комітету №43 від 16.10.2023 року та від 29.11.2025 року, відповідно до яких ОСОБА_1 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_2 із 09.07.2015 року по теперішній час (а.с.70,71).

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц, провадження № 61-2066св19, непроживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві власності, та факт відсутності її реєстрації у цій квартирі не звільняє особу, як власника квартири, від обов`язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг.

Згідно ч. 4 ст. 355 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом (ч. 1 ст. 357 ЦК України).

Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Отже, кожен із власників спільної часткової власності несе витрати по утриманню майна відповідно до своєї частки у спільному майні.

Згідно ст. 540 ЦК України якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання (ст. 541 ЦК України).

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачам, матеріали справи не містять.

Встановлено, що позивач надавав житлово-комунальні послуги з постачання електричної енергії до квартири за адресою: АДРЕСА_1 та обліковував розрахунки по особовому рахунку № НОМЕР_1 щодо цієї квартири, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , яка належить на праві спільної часткової власності відповідачу ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , яких позивачем не залучено до участі в справі. ОСОБА_1 зареєстрований у кв. АДРЕСА_3 з 22.12.1992 року по теперішній час, що підтверджується довідкою Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради та наданим до апеляційної скарги копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 (а.с.35,64-65).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

При розгляді справи позивач не звертався до суду першої інстанції із клопотанням про залучення інших співвласників квартири за адресою: АДРЕСА_1 до розгляду справи в якості співвідповідачів.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо наявності договору, який визначає солідарне зобов`язання або домовленості між співвласниками щодо порядку несення витрат за отримані послуги.

При цьому, колегія судів зазначає, що у цьому випадку норми ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно яких дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг, не застосовуються, оскільки вимог до таких осіб і з цих підстав не заявлено, а квартира перебуває у спільній частковій власності.

Таким чином, ОСОБА_1 зобов`язаний сплатити 1/3 частину витрат за житлово-комунальні послуги і з нього слід стягнути на користь позивача борг в сумі 13 888,32 грн (41 664,96:3), що становить 1/3 частину нарахованої позивачем заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Крім стягнення основної суми заборгованості за надані послуги, позивачем заявлено позовну вимогу щодо стягнення з ОСОБА_1 3% річних та інфляційні втрати.

Перевіривши розрахунки суми 3% річних за договором № 55328374 за період 21.01.2019 по 23.02.2022 та суми інфляційних нарахувань за договором № 55328374 за період 01.03.2019 по 23.02.2022, суд встановив, що 3% річних від суми заборгованості складає 368,69 гривень, а інфляційні втрати – 1 103,82 гривні. Контррозрахунок заборгованості відповідачем не поданий.

Враховуючи викладене вище, виходячи з суми заборгованості за договором №55328374 за період з 01.01.2019 року по 31.01.2025 року, яка склала 41 664,96 грн, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, розмір трьох процентів річних від простроченої суми складає 368,69 грн. Розмір інфляційних втрат за вказаний період складає 1103,82 грн. Проте, виходячи з належної ОСОБА_1 частки права власності на квартиру у розмірі 1/3 її частки, розмір трьох процентів річних від простроченої суми (13888,32 грн) складає123 гривень (368,69:3), розмір інфляційних втрат за вказаний період складає 367,94 гривень (1103,82:3), яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, у зв`язку з чим прийшов до помилкових висновків, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд дійшов переконання, що рішення суду першої інстанції постановлене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому воно не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. На користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» слід стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за послуги з постачання електричної енергії за період з 01 січня 2019 року по 31 січня 2025 року розмірі 13 888,32 грн, 3% річних від суми заборгованості в розмірі 123 грн, інфляційних витрат в розмірі 367,94 грн, а всього у розмірі 14 379,26 грн.

Доводи апеляційної скарги знайшли часткове своє підтвердження.

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що він не є споживачем послуг позивача, оскільки з 2015 року не проживає в квартирі АДРЕСА_3 , а проживає в квартирі за іншою адресою: АДРЕСА_2 , де і сплачує відповідні послуги, не заслуговують на увагу та колегією суддів апеляційного суду не приймаються, оскільки як підтверджено матеріалами справи ОСОБА_1 є власником спільної сумісної власності - 1/3 частки квартири ( АДРЕСА_1 ) та як власник повинен нести відповідальність щодо сплати комунальних послуг відповідно до своєї частки. Також, ОСОБА_1 зареєстрований у вказаній квартирі. Надана заява ОСОБА_1 про те, що він звертався до позивача, також відхиляються, оскільки ним не надано доказів про те, що дана заява була направлена та доставлена позивачу. Отже, в матеріалах справи містяться відповідні докази щодо місця реєстрації ОСОБА_1 в квартирі в якій виникла заборгованість з наданих житлово-комунальних послуг, а також належність йому 1/3 частки даної квартири. Таким чином, позивачем надано належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 є споживачем за адресою: АДРЕСА_1 та як власник своєї частки несе відповідальність за сплату житлово-комунальних послуг в розумінні ст.319,322 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішенням Ленінського районного суд м. Запоріжжя від 15 березня 2024 року у справі №334/4899/21 за позовом ПАТ «Запоріжжяелектропостачання» в особі Запорізьких міських електричних мереж до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення суми, встановлено, що ОСОБА_1 не є споживачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки з 2015 року мешкає за іншою адресою, хоча і є співвласником, не заслуговують на увагу, оскільки в даному рішенні предметом спору було стягнення заборгованості солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за період з 30.05.2016 по 01.01.2019 роки на суму 3597,67 грн. Наразі мається спір між іншими сторонами про інший предмет спору і з інших підстав та інший часовий проміжок часу, а саме щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за період з 01.01.2019 по 31.01.2025 року на суму 41 664,96 грн.

Щодо доводів, що відповідач не був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи та йому не надсилалися відповідні документи.

Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 13.05.2025 року (а.с.35).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.36). Дана ухвала суду разом з позовною заявою та доданими до неї документами була направлена Дніпровським районним судом м. Запоріжжя 16.05.2025 року за вих.№334/3779/25/8734/2025 рекомендованими поштовим відправленням ОСОБА_1 на адресу його місця реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 (а.с.37).

26 травня 2025 року до суду першої інстанції повернувся конверт разом з вкладеннями з поштовою відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.39), що в розумінні п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України є належним повідомленням особи про розгляд справи. Зазначене узгоджується із правовою позицією Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.05.2023 у справі №755/17944/18, а також Великої Палати Верховного Суду у постановах від 09.08.2019 у справі №906/142/18, від 12.12.2018 у справі №752/11896/17.

Отже, колегія суддів вважає, що відповідач у справі був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції.

В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.п. б,в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

При зверненні до суду з позовом ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» сплачено судовий збір в розмірі 3028 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3490 від 29.04.2025 (а.с.1), за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 4542 грн, що підтверджується квитанцією від 01.12.2025 (а.с.63).Позивачем заявлено позовні вимоги у розмірі 43 137,47 грн, задоволено в сумі 14 379,26 грн, що становить 33,33% (33,33%=43 137,47:100=431,37; 14 379,26:431,37=33,33%), відмовлено в задоволені позову на суму 28 758,21 грн, що становить 66,67% (100%-33,33%=66,67%).

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви відповідно до пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 1009,23 грн (3028 х 33,33%).

До стягнення з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до пропорційно розміру відмовлених позовних вимог та часткового задоволення апеляційної скарги, що становить 3028,15 грн (4542 х 66,67 %).

На підставі п.10 ст. 141 ЦПК України з ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2018,92 грн (3028,15-1009,23).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Огійченко Євгенії Валеріївни - задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2025 року - скасувати. Прийняти нову постанову наступного змісту.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» заборгованість за спожиту електричну енергію за період з 01.01.2019 по 31.01.2025 року в розмірі 13 888,32 гривень, 3% річних від суми заборгованості у розмірі 123 гривні, суму інфляційних витрат у розмірі 1103,82 гривень, а всього у розмірі 14 379 (чотирнадцять тисяч триста сімдесят дев`ять) гривень 26 (двадцять шість) копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» на користь ОСОБА_1 шляхом взаємозаліку витрати по сплаті судового збору у розмірі 2018 (дві тисячі вісімнадцять) гривень 92 (дев`яносто дві) копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 20 січня 2026 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.