Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №683/3752/25 — Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/3752/25

2/683/333/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючого - судді Кутасевич О.Г.,

з участю секретаря судового засідання Братенка В.В.

розглянувши в м. Старокостянтинів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №683/3752/25, номер провадження 2/683/333/2026 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У грудні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» (далі ТОВ «ФК «Артеміда-Ф»») звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №350934 від 19 грудня 2019 року в розмірі 13231,19 грн, судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн.

В обґрунтування позову вказано, що 19 грудня 2019 року між ТОВ "Лінеура Україна" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики №350934 за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 3400 грн, та зобов`язався повернути грошові кошти, надані у кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за вказаним договором не виконав.

22 лютого 2021 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ "СІРОКО ФІНАНС" було укладено договір факторингу № 015-22021, відповідно до якого ТОВ ""СІРОКО ФІНАНС" набуло право вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, зокрема, до ОСОБА_1 за договором №350934 від 19 грудня 2019 року.

22 серпня 2024 року між "СІРОКО ФІНАНС" та ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» було укладено договір факторингу № 20240822/1, відповідно до якого ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» набуло право вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, зокрема, до ОСОБА_1 за договором №350934 від 19 грудня 2019 року.

Оскільки відповідач в добровільному порядку не виконує своїх зобов`язань, тому товариство змушене було звернутися до суду за захистом своїх прав, та просило стягнути заборгованість за вказаним договором в розмірі 13231,19 грн, що складається з 3400 грн заборгованості за тілом кредиту, 7752 грн заборгованості за процентами та 2079,19 грн інфляційного збільшення.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 грудня 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали не надав відзив на позов в порядку, визначеному ст. 178 ЦПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» N 675-VIII від 03.09.2015 року (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строки умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч.1 ст.1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, щовстановлені договором.

Частиною першою ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредиторазобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 19 грудня 2019 року між ТОВ "Лінеура Україна" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики, у тому числі на умовах фінансового кредиту №350934, який підписано електронним підписом відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Сторонами погоджено графік платежів, що є додатком до договору, відповідно до якого розмір відсотків за користування позикою за 30 днів складає 1938 грн.

На підставі цього договору відповідач отримав кредит в розмірі 3400 грн, строком га 30 днів, тобто до 18 січня 2020 року, із відсотковою ставкою за користування кредитом 1,90% від суми позики за кожен день користування позикою. Сторонами погоджено, що договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань.

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, ініціювавши 19 грудня 2019 року переказ коштів в сумі 3400 грн безготівковим зарахуванням через компанію ТОВ «Універсальні платіжні рішення» на платіжну картку № НОМЕР_1 , зазначену відповідачем у договорі позики, що підтверджується відповідною довідкою від 09 жовтня 2024 року.

22 лютого 2021 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ "СІРОКО ФІНАНС" було укладено договір факторингу № 015-22021, відповідно до якого ТОВ "СІРОКО ФІНАНС" набуло право вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, зокрема, до ОСОБА_1 за договором №350934 від 19 грудня 2019 року, що підтверджується умовами договору, платіжною інструкцію кредитового переказу коштів фінансування за відступлення прав грошових вимог, витягом з реєстру прав вимоги.

Зокрема, згідно витягу з реєстру прав вимоги до вказаного договору заборгованість ОСОБА_1 за договором №350934 від 19 грудня 2019 року складає 11152 грн, зокрема, 3400 грн заборгованості за тілом кредиту, 7752 грн заборгованості за процентами.

22 серпня 2024 року між "СІРОКО ФІНАНС" та ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» було укладено договір факторингу № 20240822/1, відповідно до якого ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» набуло право вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, зокрема, до ОСОБА_1 за договором №350934 від 19 грудня 2019 року, що підтверджується умовами договору, платіжною інструкцію кредитового переказу коштів фінансування за відступлення прав грошових вимог, реєстром прав вимог.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги до вказаного договору заборгованість ОСОБА_1 за договором №350934 від 19 грудня 2019 року складає 11152 грн, що складається з 3400 грн заборгованості за тілом кредиту, 7752 грн заборгованості за процентами.

Таким чином, після укладення вказаного вище договору факторингу від 26 березня 2023 року у спірних правовідносинах змінився кредитор і позивач ТОВ "ФК "Артеміда-Ф" набув право вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

Згідно з наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача за договором №350934 від 19 грудня 2019 року становить 13231,19 грн, що складається з 3400 грн заборгованості за тілом кредиту, 7752 грн заборгованості за процентами та 2079,19 інфляційного збільшення.

Проте, з вказаним розрахунком щодо розміру боргу за кредитом суд не погоджується, зважаючи на таке.

Як убачається зі змісту договору №350934 від 19 грудня 2019 року відповідач отримав кредит в розмірі 3400 грн, строком га 30 днів, тобто до 18 січня 2020 року, із відсотковою ставкою за користування кредитом 1,90% від суми позики за кожен день користування позикою. Сторонами погоджено, що договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань.

Проте, як убачається із розрахунку заборгованості, проценти нараховані первісним кредитором за період з 19 грудня 2019 року до 26 листопада 2025 року, тобто за межами строку кредитування, який закінчився 18 січня 2020 року.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила правову позицію, згідно якої надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд враховує, що нарахування процентів може здійснюватися лише в межах строку кредитування.

Ураховуючи, що відповідно до умов зазначеного договору строк кредитування становить 30 днів, проценти за користування позикою мають становити 1938 грн (3400*1,9*30), що підтверджується також і графіком платежів, що є додатком до договору.

Таким чином загальна заборгованість відповідача за договором №350934 від 19 грудня 2019 року становить 5338 грн, що складається з 3400 грн тіла кредиту та 1938 грн. заборгованості за процентами.

Звертаючись в суд з позовом, позивач також просив стягнути з відповідача відповідно до вимог ст.625 ЦК України 2079,19 грн. інфляційного збільшення за невиконання грошового зобов`язання в сумі 11152 грн за період з лютого 2020 року по лютий 2022 року.

Оскільки судом визначено розмір заборгованості в сумі 5338 грн, інфляційне збільшення за період прострочення виконання зобов`язання з лютого 2020 року по лютий 2022 року, яке підлягає стягненню з відповідача становить 995,22 грн, що розраховується за формулою:

IIс (99,70:100) x (100,80:100) x (100,80:100) x (100,30:100) x (100,20:100) x (99,40:100) x (99,80:100) x (100,50:100) x (101,00:100) x (101,30:100) x (100,90:100) x (101,30:100) x (101,00:100) x (101,70:100) x (100,70:100) x (101,30:100) x (100,20:100) x (100,10:100) x (99,80:100) x (101,20:100) x (100,90:100) x (100,80:100) x (100,60:100) x (101,30:100) x (101,60:100)=1,18644121.

Інфляційне збільшення:

5,338*1,18644121-5338=995,22

Щодо розподілу судових витрат у справі, суд дійшов такого висновку.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд звертає увагу на те, що частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На обґрунтування вимог про стягнення витрат не професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн, позивачем надано договір про надання правової допомоги № 251124-1Ш від 24 листопада 2025 року, укладений між ТОВ "ФК "Артеміда-Ф" та адвокатом Бачинським О.М., розрахунок суми судових витрат у даній справі, які складаються з аналізу наданих клієнтом документів та судової практики, підготовки позовної заяви, збирання доказів до позовної заяви, підготовки заяв, скарг та клопотань у ході розгляду справи.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема витрати на правничу допомогу у разі часткового задоволення позову, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» було сплачено 2422,40 грн судового збору, ціна позову становила 13231,19 грн, позов задоволено на суму 6333,22 грн, тобто на 47,86%, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1159,36 грн (2422,40 х 47,86%) судового збору та 3350,20 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Ураховуючи вищевикладене, керуючисьст.ст.12, 76-83, 89, 141, 158, 247, 263-265,280 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» заборгованість за кредитним договором №350934 від 19 грудня 2019 року в сумі 6333,22 грн, що складається із 3400 грн заборгованості за тілом кредиту, 1938 грн заборгованості за відсотками, 995,22 грн інфляційних витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»» 1159,36 грн судового збору та 3350,20 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»», місцезнаходження: 79013, м. Львів, вул. Степана Бандери, 87, оф. 54, код ЄДРПОУ 42655697.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя: