Вирок від 18 січня 2026 р. у справі №644/2527/18 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 644/2527/18

Провадження №1-кп/638/155/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду міста Харкова кримінальне провадження №12017220480001251 від 17.03.2017 стосовно:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Харкова, громадянина України, із повною середньою освітою, не одруженого, не працевлаштованого, осіб на утриманні немає, не є особою з інвалідністю, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 14.12.2015 року Орджонікідзевським районним судом м.Харкова за ч.1 ст.185 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;

- 17.01.2018 року Ленінським районним судом м.Тюмені за ч.3 ст.30, п.«г» ч.4 ст.228.1 УК рф до 7 років позбавлення волі з відбуттям покарання у виправній колонії суворого режиму. Зараховано в строк відбуття покарання час тримання під вартою з 02.10.2017 року по 16.01.2018 року включно і з 30.09.2017 року по 01.10.2017 року. Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 03.05.2019 року за клопотанням Міністерства юстиції України вирок приведено у відповідність із законодавством України, постановлено вважати ОСОБА_9 засудженим за ч.2 ст.15 ч.2 ст.307 КК України до 6 років 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 27 вересня 2024 року за відбуттям строку покарання у виді 7 років позбавлення волі,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, -

встановив:

20 травня 2017 року приблизно о 03 годині 50 хвилин ОСОБА_9 разом із раніше знайомою йому особою, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, з метою вчинення таємного викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у інше приміщення, прибув до буд. АДРЕСА_3 . Реалізуючи свій спільний умисел, діючи з корисливих спонукань, повторно, за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, яка заздалегідь підготувала викрутку, впевнившись, що за їх діями ніхто не спостерігає, шляхом відтиску двері проникли до магазину посуду «ЕЖ», який розташований за адресою АДРЕСА_3 , звідки вчинили крадіжку особистого майна, що належить ОСОБА_10 , а саме: одного ноутбука ACER TravelMateP TMP253-М-33114G50MNKS, серійний номер S/N: NXV7VEU0404301C2DA3400 в корпусі чорного кольору, вартість якого згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №2550 від 01.06.2017 року становить 4933 гривні, одного ноутбуку Lenovo G500 20236, серійний номер СВ 28621630 в корпусі чорного кольору, варітсть якого згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №2550 від 01.06.2017 становить 5375 гривень, одного мобільного телефону Lenovo S650 8Gb ІМЕІ1: НОМЕР_1 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_2 в корпусі білого кольору вартістю згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №2550 від 01.06.2017 року становить 1086 гривень. Після чого ОСОБА_9 та особа, матеріали відносно якого виділено в інше провадження, разом із викраденим майном зникли з місця вчинення злочину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяли потерпілому ОСОБА_10 майнову шкоду на загальну суму 11 394 гривні.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 свою вину в пред`явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щиро покаявся у скоєному та щодо обставин вчинення кримінального правопорушення пояснив як зазначено вище, що він разом із своїм знайомим ОСОБА_11 поїхали до центру міста Харкова, щоб обрати магазин та викрасти з нього майно. ОСОБА_11 зламав замок та вони проникли до магазину «ЕЖ», звідки викрали майно, зазначене у обвинувальному акті. Після чого майно поділили між собою. Також вказав, що все, що в нього було він повернув потерпілому, а саме один ноутбук. Цивільний позов визнав у повному обсязі.

Винність обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочині ніким не оспорюється. Інші докази згідно ч.3 ст.349 КПК України було визнано недоцільним досліджувати в судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом з`ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Суд вважає доведеною винність ОСОБА_9 у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненої повторно, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням до іншого приміщення та кваліфікує його дії за ч.3 ст.185 КК України.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених злочинів, які відповідно до ст.12 КК України – є тяжким злочином, відомості про особу винного, наявність обставини, яка пом`якшує покарання та відсутність обставин, які його обтяжують.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_9 , є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_9 , судом не встановлено.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_9 раніше судимий, вчинив кримінальне правопорушення в період іспитового строку за попереднім вироком, не одружений, не працевлаштований, осіб на утриманні немає, не є особою з інвалідністю, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 , на диспансерному (профілактичному) обліку в КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває; впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КЗОЗ «ХМПНД №3» не звертався.

Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Отже, з урахуванням вказаних обставин, відомостей про особу обвинуваченого, того, що він щиро розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні, наявність обставини, що пом`якшує покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, того, що він вчинив кримінальне правопорушення протягом іспитового строку за попереднім вироком, суд у відповідності до вимог закону України про кримінальну відповідальність та передбачених цим законом санкцій вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень можливе лише з призначенням покарання за інкримінованою статтею у виді позбавлення волі.

Водночас, суд з урахуванням встановлених обставин не вбачає підстав для застосування положень статті 75 КК України. Суд дійшов висновку, що призначення такого покарання буде необхідним, достатнім та дієвим заходом для виправлення обвинуваченого та запобігання нових кримінальних правопорушень, таке покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання обвинуваченому суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Потерпілим ОСОБА_10 подано цивільний позов, в якому просить стягнути з ОСОБА_12 та ОСОБА_9 матеріальну шкоду, спричинену злочином, у сумі 17 000 гривень.

За приписами ст.128 КПК України особа, якій злочином завдано майнової та/або немайнової (моральної) шкоди, має право під час кримінального провадження пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого.

Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з вимогами ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) : втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

З огляду на викладене, враховуючи повернення потерпілому частини викраденого майна, цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 підлягає частковому задоволенню на суму 6461 гривня, так як завдана шкода на зазначену суму підтверджується матеріалами справи, а саме висновком експерта.

Процесуальні витрати, які пов`язані із залученням експертів під час здійснення досудового розслідування – підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання шляхом часткового складання приєднати частину не відбутого покарання за вироком Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 14.12.2015 року, призначивши ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом часткового складання покарань, призначених за даним вироком та за вироком Ленінського районного суду м.Тюмені від 17.01.2018 року остаточно призначити ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.

Зарахувати у строк покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_9 у період з 19.03.2025 року по 20.03.2025 року включно.

Зарахувати у строк покарання повністю відбутий строк за вироком Ленінського районного суду м.Тюмені від 17.01.2018 року та вважати ОСОБА_9 таким, що відбув покарання за даним вироком повністю.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь держави на відшкодування процесуальних витрат у загальному розмірі 1186 гривень 44 копійки.

Цивільний позов ОСОБА_10 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 майнову шкоду у розмірі 6461 гривню.

Речовий доказ – ноутбук марки «Acer» в корпусі чорного кольору – залишити законному володільцю.

Речовий доказ – диск HP DVD-R 16x 4.7 Gb 120 min сірого кольору – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя: ОСОБА_1