Постанова від 18 січня 2026 р. у справі №600/671/25-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/671/25-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Григораш Віталій Олександрович

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

19 січня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В лютому 2025 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просила:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу";

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за заявою від 23.12.2024 здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3733-XII у розмірі 90 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 03.02.2025 за № 10, у зв`язку із чим провести перерахунок і виплату пенсії з 23.12.2024 року, з урахуванням вже виплачених сум пенсії та виплачувати пенсію в подальшому згідно проведеного перерахунку.

В обґрунтування поданого позову, позивач вказувала, що є пенсіонером та з 23.03.2010 одержувала пенсію за віком, призначену за нормами Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 № 2494-ІІІ, яку обчислено на умовах Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ. На момент перерахунку пенсії, її загальний стаж роботи становив 37 років 2 місяці 9 днів, з них стаж державної служби - 32 роки 1 місяць 7 днів, тому пенсію було призначено відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" у розмірі 90% заробітної плати. Рішенням від 01.03.2021 відповідач автоматично перевів її на пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Оскільки вона має більше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців за нею зберігається право на отримання пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, а тому з 01.10.2011 у неї виникло право на перерахунок пенсії відповідно до ст. 37-1 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, із застосовуванням норми, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, тобто в редакції до внесення змін.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, та з 23.03.2010 отримувала пенсію за віком призначену відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 № 2494-ІІІ, яку обчислено на умовах Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.

Разом з тим, з 01.03.2023 відповідачем автоматично переведено позивача на пенсію за віком на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

24.12.2024 позивач, через свого представника, звернулась до відповідача із проханням перевести її на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, здійснивши перерахунок розміру пенсії з урахуванням розміру посадового окладу секретаря Ставчанської сільської ради, зазначеного у довідці Виконавчого комітету Ставчанської сільської ради станом на 01.11.2024.

Розглянувши вказане звернення, відповідач листом №112-5360/Б-17/8-2400/25 від 09.01.2025 повідомив, що правові підстави для перерахунку пенсії за нормами Закону України "Про державну службу" відсутні, оскільки розмір пенсії державного службовця із врахуванням коефіцієнтів підвищення складає 3561,49 грн, що є меншим отримуваної пенсії за віком, обчисленої згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (4351,58 грн). Також вказували, що правові підстави для проведення перерахунку пенсії за нормами Закону України "Про державну службу" відсутні.

Не погоджуючись з бездіяльністю пенсійного органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не передбачає можливості повторного призначення пенсії державного службовця, яка вже була призначена раніше, а також не встановлює правового механізму її перерахунку у зв`язку зі зміною (збільшенням) складових заробітної плати. Визнання підпункту 1 пункту 2 розділу XI Закону №889-VIII таким, що не відповідає Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року №3-р/2022), не надає особі безпосереднього права на перерахунок пенсії без наявності відповідного законодавчого врегулювання механізму такого перерахунку. До моменту внесення Верховною Радою України відповідних змін, якими буде унормовано порядок реалізації цього права, вимоги про переведення особи на пенсію державного службовця та її перерахунок не можуть вважатися обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, судом неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Апелянт зазначила про те, що суд помилково вважав, що відсутні підстави для переведення ОСОБА_2 на пенсію державного службовця та її перерахунку, оскільки до самовільного переведення її на інший вид пенсії, нею отримувалась пенсія у відповідному розмірі згідно закону «Про державну службу», який діяв на момент призначення. Таким чином, звернення ОСОБА_1 до суду було зумовлене необхідністю відновити своє порушене право на пенсійне забезпечення, розмір якого був неправомірно зменшений унаслідок помилкового застосування законодавства.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на правильність висновків суду першої інстанції та просив відмовити в її задоволенні.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.

Право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

До 01.05.2016 умови пенсійного забезпечення державних службовців визначалися Законом України "Про державну службу " № 3723-ХІІ від 16.12.1993.

Водночас з 01.05.2016 принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців визначаються Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 (далі – Закон № 889-VIII).

Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" №889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з ч. 3 статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV визначено порядок перерахунку призначеної пенсії.

Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII, визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993.

Так, відповідно до пункту 1 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про державну службу" № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з п. 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-ІV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 ч. 1 ст. 28 Закону № 1058-ІV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Аналогічні положення закріплені у Порядку № 622, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб (далі - Порядок № 622), яка застосовується з 01.05.2016. Вказаний Порядок №622 є чинним, не визнавався неконституційним та не скасовувався.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 889-VIII на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII мають право особи, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.

Таким чином право на пенсію державного службовця за змістом частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ мали особи, які:

а) досягли певного віку;

б) мають передбачений законодавством страховий стаж;

в) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

За наведеного правового регулювання, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Тобто, за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 15.12.2020 у справі № 560/2398/19, від 18.03.2021 у справі №500/5183/17, від 11.04.2023 у справі № 1.380.2019.003855.

Як встановлено судом та підтверджується належними доказами, позивачу з 23.03.2010 була призначена пенсія за віком за нормами Закону №3723-ХІІ, яку вона отримувала до переведення на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV 01.03.2021.

24.12.2024 позивач, через свого представника, звернулась до відповідача із проханням перевести її на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ та здійснити перерахунок розміру пенсії з урахуванням розміру посадового окладу секретаря Ставчанської сільської ради, зазначеного у довідці Виконавчого комітету Ставчанської сільської ради.

Розглянувши вказане звернення, відповідач листом №112-5360/Б-17/8-2400/25 від 09.01.2025 повідомив, що правові підстави для перерахунку пенсії за нормами Закону України "Про державну службу" відсутні.

Отже, у цій справі ключовим є питання правозастосування норм пенсійного законодавства у контексті реалізації особою права на повернення до виду пенсійного забезпечення, який їй уже було призначено у минулому, зокрема - до пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону №3723-XІІ, після переведення на інший вид пенсії - за нормами Закону №1058-IV. У зв`язку з цим, предметом судового розгляду також є питання з`ясування правомірності повторного застосування положень Закону №3723-XІІ для перерахунку такої пенсії на підставі нової довідки про складові заробітної плати, виданих за посадою, з якої особа звільнилася з державної служби, та встановлення наявності у неї відповідного суб`єктивного права.

У постановах Верховного Суду від 19.03.2025 у справі №300/936/23, від 25.07.2025 у справі №140/5363/24 та від 10.09.2025 №420/25000/24 викладено правовий висновок, згідно з яким ані Закон №889-VIII, ані Закон №1058-IV не містять положень, які б передбачали підстави або механізм для перерахунку пенсії державного службовця у зв`язку зі зміною (збільшенням) розміру заробітної плати діючих службовців. Аналогічним чином, жодних підстав для такого перерахунку не передбачає і стаття 37 Закону №3723-ХІІ, яка регламентує порядок призначення пенсії за віком державним службовцям.

Верховний Суд у згаданих постановах також наголосив на принципі прямої дії закону в часі: до правовідносин щодо перерахунку пенсій підлягає застосуванню законодавство, чинне на момент звернення за перерахунком або переведенням, а не те, що діяло на час первинного призначення пенсії. Отже, законодавство, чинне на момент звернення позивача, не передбачало можливості проведення перерахунку пенсії державного службовця, зокрема на підставі поданих нею довідок про оновлені складові заробітної плати.

У зв`язку із викладеним, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта щодо наявності у неї правових умов для реалізації права на отримання пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України №3723-XІІ. Зазначені положення не передбачають можливості повторного призначення або перерахунку пенсії державного службовця у зв`язку із зміною складових заробітної плати після припинення державної служби.

У контексті розгляду даної справи, суд бере до уваги правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року №3-р/2022 у справі №3-132/2018 (5462/17), ухваленому за конституційною скаргою щодо перевірки на відповідність Конституції України підпункту 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" №889-VIII.

У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України визнав вказане положення таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), у частині, в якій воно унеможливлювало здійснення перерахунку пенсій, призначених відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XІІ зі змінами. Водночас Суд наголосив на обов`язку Верховної Ради України внести відповідні законодавчі зміни з метою врегулювання порядку і механізму перерахунку пенсій, призначених за зазначеною нормою, з урахуванням приписів Конституції України, принципу правової визначеності та висновків цього Рішення.

Таким чином, Конституційний Суд України підтвердив необхідність законодавчого унормування механізму реалізації права на перерахунок пенсії державного службовця, однак до моменту такого врегулювання саме по собі визнання норми неконституційною не створює підстав для автоматичного перерахунку пенсії в судовому порядку без відповідного законодавчого механізму.

Аналогічні правові висновки щодо застосування зазначених норм права були викладені у постанові Верховного Суду від 28.02.2023 у справі № 520/6418/21.

Підсумовуючи викладене, з огляду на приписи статті 37 Закону №3723-ХІІ, положення розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, статті 90 цього ж Закону, колегія суддів дійшла висновку, що чинне законодавство України не передбачає можливості повторного призначення пенсії державного службовця, яка вже була призначена раніше, а також не встановлює правового механізму її перерахунку у зв`язку зі зміною (збільшенням) складових заробітної плати.

Визнання підпункту 1 пункту 2 розділу XI Закону №889-VIII таким, що не відповідає Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року №3-р/2022), не надає особі безпосереднього права на перерахунок пенсії без наявності відповідного законодавчого врегулювання механізму такого перерахунку. До моменту внесення Верховною Радою України відповідних змін, якими буде унормовано порядок реалізації цього права, вимоги про переведення особи на пенсію державного службовця та її перерахунок не можуть вважатися обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, водночас доводи апелянта не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити про те, що пунктом 13 розділу XV “Прикінцевих положень” Закону № 1058 позивачу надано право вибору, на підставі якого закону отримувати пенсію, або залишитись на пенсії за віком за Законом №1058 чи поновити пенсію за Законом України “Про державну службу” у розмірі, який було встановлено до переведення на пенсію за віком за Законом №1058, а тому, враховуючи ту обставину, що позивачу раніше була призначена пенсія за віком відповідно до Закону №3273, то вона має право поновити пенсію з 1 числа місяця, наступного за місяцем, у якому надійшла відповідна заява, обчислену згідно з законом в розмірах та за нормами чинними на момент призначення, тобто згідно з довідками, які наявні в матеріалах пенсійної справи на момент первинного призначення пенсії державного службовця.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.