Рішення від 12 січня 2026 р. у справі №753/26986/25 — Дарницький районний суд міста Києва

справа № 753/26986/25

провадження № 2-а/753/93/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Начичко І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу в порядку адміністративного судочинства за позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасувавання постанови у справі про адміністративне правпорушення від 11 квітня 2025 року, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у грудні 2025 року звернувся до суду з позовом до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасувавання постанови у справі про адміністративне правпорушення від 11 квітня 2025 рокущодо притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.152-1 КпАП України унаслідок порушення правил паркування, зокрема, залишення транспортного засобу/автомобіля «Хюндай», д.н.з. НОМЕР_1 , 11.04.2025 року об 11.29 год. на площі Вокзальна, 1 в місті Києві, на майнадчику для платного паркування без оплати паркування, посилаючись на те, що вказана постанова винесена з порушенням вимог КпАП України, та вважає її незаконною, оскільки 11.04.2025 року о б 11.29 год. на площі Вокзальна, 1 в місті Києві вимог дорожнього знаку 5.43 з табличною 7.14 Правил дорожнього руху не порушував, оскільки має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 від 07.10.2024 року, й відноситься до кола осіб, які мають право на безоплатне парування згідно з п.17.11.1 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року № 1051/1051.

Вважає, що право безоплатного парування для учасників бойових дій не обмежується спеціальними місцями для паркування чи окремими майданчиками, а з огляду на відсутність у Правилах будь-яких уточнень, стосується всіх місць для паркування транспортних засобів на території міста Києва. Отже, 11.04.2025 року об 11.29 год. на площі Вокзальна, 1 в м.Києві, на законних підставах залишив транспортний засіб автомобіль «Хюндай», дн.з. НОМЕР_1 , на майданчику для платного паркування без оплати паркування.

Статус «захисник» він підтвердив та зареєстрував у додатку «Київ Цифровий» 20.02.2025 року, а тому відповідач не міг не знати про його пільгу (право), визначену законом про безоплатне парування.

Окрім того, звертаючись до суду із цим позовом, просить поновити пропущений ним строк звернення до суду, зважаючи на те, що про оскаржуване рішення відповідача він дізнався лише 20.11.2025 року за наслідком накладеного державним виконавцем арешту на його банківські рахунки за зверненим відповідачем до виконання оскаржуваної постанови, а тому вважає, що ним пропущений строк звернення до суду із цим позовом із поважної причини, адже не був обізнаний про винесену відносно нього постанову від 11.04.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.152-1 КпАП України з накладенням штрафу у розмірі 700 грн. 00 коп.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Кодекс адмінстративного судочинства України викладений в новій редакції.

В судове засідання позивач не з"явився, про дату, час та місце якого був належним чином повідомлений у відповідності до вимог КАС України, підтвердження про вручення повідомлення.

В судове засідання відповідач не з"явився, про дату, час та місце якого був належним чином повідомлений у відповідності до вимог КАС України, підтвердження про вручення повідомлення.

Судом вживались заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позов.

Так, відповідачем подано відзив на позов від 01.01.2026 року, у якому позовні вимоги не визнав та вказав про те, що відповідач не був обізнаний про статус позивача, який надавав йому право на безоплатне паркування - учасника бойових дій, відповідне посвідчення було відсутнє, окрім того, транспортний засіб було розміщено поза межами зарезервованих спеціальних місць паркування, а тому правила п.17.11.3, які регламентують порядок реалізації права на безоплатне паркування, позивачем не дотримані.

Позивачем подано відповідь на відзив від 05.01.2026 року, у якому не погоджується із викладеною позицією відповідача про порушення правил паркування, й вказує на статус позивача як учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням, й відноситься до кола осіб, які мають право на безоплатне парування згідно з п.17.11.1 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року № 1051/1051, й вказує, що право безкоштовного паркування для учасників бойових дій не обмежується спеціальними місцями для паркування чи окремими майданчиками й стосується всіх місць для паркування транспортних засобів та території міста Києва. Отже, 11.04.2025 року об 11.29 год. на площі Вокзальна, 1 в м.Києві, на законних підставах залишив автомобіль «Хюндай», д.н.з. НОМЕР_1 , на майданчику для платного паркування без оплати паркування.

Адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч.1 ст. 286 КАС України).

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч.1 ст.205, ст. 268 КАС України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких обставин, з уразуванням положення ч.1 ст.205 КАС України, й, враховуючи особливості розгляду даної категорії справ, у відповідності до ст.286 КАС України суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, та за їх погодженням.

Справа розглядась у порядку спрощеного провадження (п. 20 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України), зважаючи на її категорію (ч. 6 ст. 12, ст. 257 КАС України).

Адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 262 КАС України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 262 КАС України).

Статтею 268 КАС України передбачені особливості повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду та особливості розгляду судом окремих категорій адміністративних справ.

Так, у справах, визначених ст.ст. 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з"ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об"єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню із наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п.2 ч.1 ст. 5 КАС України).

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст. 9 КАС України).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення йде своїм корінням у більш загальний принцип, втілений у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Втім, це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Судом встановлено, що відповідно до постанови серії 2КІ № 0000254756 про накладення адміністративного стягнення по справі про правопорушення правил зупинки, стоянки, паркування від 11.04.2025 року, про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 152-1 КпАП України, винесеної головним спеціалістом - інспектором з паркування першого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Татленко В.С. про те, що 11.04.2025 року о 11 год. 29 хв. ОСОБА_1 на площі Вокзальна, 1 в м.Києві транспортний засіб «Хюндай», дн.з. НОМЕР_1 , залишив на майданчику для платного паркування без оплати паркування, чим порушив вимогу знаку 5.43 з табличною 7.14 Правил дорожнього руху, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.152-1 КпАП України (а.с.44).

Наслідком чого стало притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.152-1 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 700 грн. 00 коп., із зазначенням, що згідно ст.308 КпАП України у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний штраф в розмірі 1 400 грн.00 коп. (а.с.44).

Ч.1 ст.152-1 КпАП України визначено, що порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 від 07.10.2024 року, має пільги, встановлені законодавствою України для ветеранів війни - учасників бойових дій, й відноситься до кола осіб, які мають право на безоплатне парування згідно з п.17.11.1 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року № 1051/1051 (а.с.25), а тому доводи відповідача суд відхиляє як необґрунтовані.

Окрім того, позивачем надано докази про те, що статус «Захисник» ОСОБА_1. підтвердив та зареєстрував у додатку «Київ Цифровий» 20.02.2025 року, а тому відповідач не міг не знати про його пільгу (право), визначену законом про безоплатне парування.

Положенням ст.284 КпАП України визначені вимоги до змісту постанови по справі про адміністративне правопорушення.

За ст.1 КпАП України завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення гарантоване ст.7 КпАП України, за якою ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19 Конституції України).

Відповідно до ст.ст. 1 та 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Визначення «законності» або «згідно із законом» досить широко наведено в практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права, у зв`язку із чим є обов`язковою до врахування судами при розгляді справ відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, в рішенні «Салов проти України» (Salov v. Ukraine) від 27 квітня 2004 р. ЄСПЛ нагадав, що фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя в національному праві.

Крім того, у рішенні по справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine) від 29 червня 2006 р., заява №11901/02, в п. 60 ЄСПЛ зазначено, що «законність розуміють як фундаментальну юридичну категорію, що є критерієм правового життя суспільства і громадян; законність також розглядають як «принцип, метод та режим суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин». У правовій державі законність (правозаконність) є гарантією правомірності застосованого примусу».

Однак концепція «законності» стосується не лише статті 8, але й багатьох інших статей Конвенції. Наприклад, у справі «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine, заява № 29971/04), рішення від 18 грудня 2008 року, ЄСПЛ зазначив, що слово «законний» та словосполучення «відповідно до процедури, встановленої законом», які містяться в пункті 1 статті 5, по суті, відсилають до національного законодавства і встановлюють обов`язок забезпечувати дотримання матеріально-правових та процесуальних норм такого законодавства.

Ще однією вартою уваги справою за статтею 8 Конвенції, в якій йдеться про принцип законності, є «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine, заява № 12451/04), рішення від 30 вересня 2010 року, в п.44 якого ЄСПЛ наголосив, що «словосполучення «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції, по суті, стосується національного законодавства і встановлює обов`язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм (рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine), заява № 11901/02, п. 49).

Таким чином, особа може бути піддана заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, що кореспондується із ст.245 КпАП України, за якою завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення, зокрема, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

За ч.1 ст.2 КпАП України законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Однією із засад розгляду справи про адміністративне правопорушення є рівність громадян перед законом і органом, який розглядає справу (ст.248 КУпАП).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За змістом вимог ст.256, ч.1 ст.257 КпАП України питання наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення суд вирішує лише у межах протоколу, складеного відносно конкретної особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. А такі протоколи мають складати лише уповноважені на те органи (особи) (ст. 255 КпАП України).

Суд, надавши правову оцінку змісту складу адміністративного правопорушення, викладеного в оскаржуваній постанові, з урахуванням вимог ст.ст.256, 257 КпАП України, вважає, що посадовою особоюне надано та не зазначено інформацію про докази вчинення такого правопорушення позивачем, співвідношення інкримінованого правопорушення за ч.1 ст. 152-1 КпАП України до забезпечених уповноваженою особою на винесення постанови в справі про адмінстративне правопорушення доказів (їх відсутність), що вказує на недоведеність вини особи, якій інкримінується склад правопорушення за ч.1 ст.152-1 КпАП України.

Суть адміністративного правопорушення - є основною складовою правопорушення, за відсутності якого особа до адміністративної відповідальності притягнутою бути не може.

Особа, щодо якої складений протокол/постанова про адміністративне правопорушення, має знати в чому вона звинувачується.

Безпідставно особа не може бути притягнутою до адміністративної відповідальності.

Згідно з статтею 7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Так, згідно КпАП України на осіб, що в силу ст. 255 КпАП України уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, покладено імперативний обов`язок щодо збирання доказів, які в силу системного аналізу вимог ст.ст.251 та 256 КпАП України мають бути додані до протоколу та/або посилання на які повинні міститися в самому протоколі.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Практикою ЄСПЛ констатується, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в Демократичному суспільстві» (п.33 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), Reports 1996-V).

Відповідно до вимог діючого адміністративного законодавства, а саме ст.ст.9, 245, 252 КпАП України, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях події та складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі, а саме комплекс ознак передбачає чотири елементи: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт і суб`єктивна сторона.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Так, 26.04.2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, вказав, що аналіз положень статей КпАП України дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Зважаючи на зміст оскаржуваної постанови, положення статтею 256, 280 КпАП України, суд вважає дії інспектора з паркування щодо винесення постанови в справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.152-1 КпАП України за відсутності належних, достатніх, допустимих доказів й наведеної інформації про такі докази про вчинення такою особою правопорушення, й за відсутнсоті процедури розгляду справи, надання пояснень особи, яка притягується до відповідальності, є протиправними.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємоз`язок доказів у їх сукупності, з урахуванням визначеного у справах «Малофеева проти Pocії» рішення від 30 травня 2013 року заява № 36673/04) та «Карелін проти Pocії» заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) Європейського суду з прав людини, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом), й за змістом вимог ст.256, ч.1 ст.57 КпАП України питання наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення суд вирішує лише у межах протоколу, складеного відносно конкретної особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, суд приходить до висновку про незаконність постановлення відповідачем рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.152-1 КпАП України без дотримання процедури розгляду відповідачем справи про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, надання ним пояснень, за яких був позбавлений такого права й надання доказів, які спростовують його вину, зокрема, посвідчення серії НОМЕР_3 від 27.10.2024 року учасника бойових дій (а.с.25).

Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

За таких підстав позов підлягає задоволенню, а рішення суб`єкта владних повноважень - визнанню протиправним зі скасуванням оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.152-1 КпАП України

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на наслідки розгляду справи, суд вважає за необхідне застосувати ст.139 КАС України, й судовий збір, від сплати якого позивач звільнений, стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь державив сумі 605 грн. 60 коп.

Так, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа(ч.1 ст. 139 КАС України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (п.2 ч.5. ст. 139 КАС України).

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 2, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 19, 20, 21, 22, 42, 44, 45, 46, 47, 72-76, 77, 79, 192, 193, 194, 241, 242, 243, 245, 246, 250, 251, 286 КАС України, п.1 ч. 1 ст.255, ч.ч. 4, 5 ст. 258, ч.1 ст.152-1,ст.ст.279-1-279-4 КпАП України, ст. 289 КпАП України, ПДР України, суд -

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду за його позовом до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасувавання постанови у справі про адміністративне правпорушення від 11 квітня 2025 року.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасувавання постанови у справі про адміністративне правпорушення від 11 квітня 2025 року, - задовольнити, а рішення суб`єкта владних повноважень - визнати протиправним.

Постанову серії 2КІ № 0000254756 про накладення адміністративного стягнення по справі про правопорушення правил зупинки, стоянки, паркування від 11 квітня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.152-1 КпАП України, винесену головним спеціалістом - інспектором з паркування першого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Татленком Віталвієм Станіславовичем, - скасувати, провадження по справі закрити.

Стягнути з Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), код ЄДРПОУ - 34926981, за рахунок його бюджетних асигнувань на користь держави 605 (шістсот п`ять) грн.60 (шістдесят) коп. - судового збору.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення (ч.4 ст. 286 КАС України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ст.297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

СУДДЯ: