Суд: Решетилівський районний суд Полтавської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження
Дата: 18 січня 2026 р.
Справа: №546/857/24
Суддя: Романенко О. О.
єдиний унікальний номер справи 546/857/24
номер провадження 1-кп/546/14/26
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2026 року м. Решетилівка
Решетилівський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі:
секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
прокурора ОСОБА_4 ,
представника потерпілих ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду кримінальне провадження № 12024170440000644, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 липня 2024 року, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Жовтневе Решетилівського району Полтавської області, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, розлученого, не маючого утриманців, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , офіційно не працюючого, РНОКПП НОМЕР_1 , не військовозобов`язаного, не депутата, не інваліда, раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, –
в с т а н о в и в:
03.07.2024 близько 20 год. 30 хв. ОСОБА_6 , у порушення Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» умисно вчинив фізичне насильство, по відношенню своєї співмешканки ОСОБА_8 , із якою вони пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки та спільно проживають однією сім`єю, тобто вчинив кримінальне правопорушення пов`язане з домашнім насильством щодо особи, з якою перебуває у сімейних відносинах за наступних обставин.
Так, перебуваючи на території домогосподарства, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , за місцем його спільного проживання з ОСОБА_8 , на ґрунті побутового конфлікту із ОСОБА_8 , під час якого у нього виник прямий умисел на спричинення останній тілесних ушкоджень.
Реалізуючи свій кримінально протиправний намір, спрямований на заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, будучи в стані алкогольного сп`яніння наніс ОСОБА_8 , не менше п`ятнадцяти ударів долонями поперемінно правою та лівої рук, а також не меньше двох ударів пальцями правої руки, стиснутими в кулак, у ділянку центральної та лівої частини голови, носу, скулової кістки зліва спочатку з правого, а потім з лівого боку.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 617 від 30.07.2024 ОСОБА_6 заподіяв потерпілій ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, закритих множинних переломів кісток лицьового скілет: переломи решітчастої кістки, кісток носу, медіальної стінки правої гайморової пазухи, потрійного перелому величної кістки зліва зі зміщенням, верхнього і нижнього краю орбіти зліва з розвитком гематосинусу та двобічної параорбітальної гематоми з субкон`юктивальними крововиливами, які утворилися від дії тупих предметів з обмеженими контактуючими поверхнями, якими могли бути пальці рук, стиснуті в кулак, нога людини у взутті чи будь-який інший предмет з подібною характеристикою, від багатократної дії травмуючих факторів та які кваліфікуються у своїй сукупності, як ушкодження середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.
Дії обвинуваченого ОСОБА_6 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 122 КК України, як заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_8 , тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але такого, що спричинило тривалий розлад здоров`я.
У судове засідання з`явилися прокурор, представник потерпілих та цивільного позивача, обвинувачений, який також є цивільним відповідачем, та його захисник.
Потерпілі до суду не з`явилися, подавши суду заяви про розгляд справи у їх відсутності, при обранні міри покарання покладаються на розсуд суду, просять цивільний позов задовольнити (а.с.114, 116 т. 1).
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_6 вину визнав повністю та беззастережно, підтвердив фактичні обставини, які викладені в обвинувальному акті. Щодо заявленого цивільного позову, то визнав його у повному обсязі, розмір моральної шкоди у сумі 60000 грн не оспорював, як і не оспорював всі письмові докази, які надані на підтвердження позовних вимог, тобто докази цивільного позову визнав у повному обсязі. Підтвердив, що під час судового провадження в добровільному порядку частково сплатив потерпілій 5700 грн, на підтвердження чого захисником подано суду дві квитанції. Також зазначив, що позовні вимоги прокурора про відшкодування матеріальної шкоди державі, понесені на лікування потерпілої в повному обсязі задовольнив під час судового провадження та повністю сплатив матеріальну шкоду у загальному розмірі 27268,15 грн, внаслідок чого позов прокурора залишено без розгляду.
При визначенні обсягу та порядку дослідження доказів, прокурором висловлено думку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, тому необхідно обмежитися допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів, що характеризують його особу, а також що стосуються речових доказів і процесуальних витрат. Щодо порядку розгляду цивільного позову прокурор покладалася на розсуд суду.
Представник потерпілої сторони, обвинувачений та його захисник погодилися з думкою прокурора.
Враховуючи те, що обвинувачений у судовому засіданні свою вину визнав повністю, фактичні обставини справи щодо вчиненого злочину ніхто з учасників судового розгляду не оспорював, суд у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів у судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності його позиції. Судом роз`яснено, що у такому випадку обвинувачений буде позбавлений права оскаржити в апеляційному порядку судове рішення з підстав заперечення цих обставин.
Учасники кримінального провадження проти даного рішення суду не заперечували. Тому суд обмежив дослідження фактичних обставин щодо вчиненого злочину допитом обвинуваченого, дослідженням письмових доказів, що характеризують особу обвинуваченого та що стосуються речових доказів. Розгляд цивільного позову визначено проводити у спрощеному порядку без дослідження доказів, які в повній мірі визнані та не оспорюються обвинуваченим, оцінку яким необхідно надати під час ухвалення судового рішення.
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_6 беззастережно у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, підтвердивши факт його скоєння. Пояснив, що події, а також час, місце та спосіб скоєння ним кримінального правопорушення, описані в обвинувальному акті, викладені вірно, відповідають дійсності, та він їх в повному обсязі підтверджує, жодні обставини вчиненого ним кримінального правопорушення не оспорює.
Пояснив, що на момент вчинення злочину 03.07.2024 спільно проживав з ОСОБА_8 у фактичних шлюбних відносинах 7 років за її адресою реєстрації, а саме по АДРЕСА_3 . Після вчиненого спільно не проживають, потерпілу забрала до себе її дочка ОСОБА_9 в сел. Котельва Полтавської області. З дочкою бувшої співмешканки спілкується до даного часу, коли вона просить їй допомогти по домогосподарству матері по АДРЕСА_3 , то він їй допомагає кожного разу за її проханням, вона сама йому дзвонить.
Пояснив, що 03.07.2024 він повернувся з м. Києва, де був на заробітках, в с. Покровське до співмешканки ОСОБА_10 . Після спільного вжиття спиртних напоїв, він пішов до будинку спати, а свою барсетку, у якій лежали гроші та його паспорт, повісив біля себе на стіні. Коли прокинувся, то виявив, що барсетка у відкритому стані лежить на підлозі, а в ній відсутні гроші та паспорт, внаслідок чого він розсердився, більше за зникнення паспорта. Потерпілої вдома не було та він був впевнений, що його речі забрала саме вона, оскільки до цього також були такі випадки, однак вона не чіпала його паспорта. Коли потерпіла близько 20:30 год повернулася додому у стані алкогольного сп`яніння у них виник конфлікт, під час якого він з`ясовував де подівся його паспорт. Під час цього конфлікту у нього виник умисел на нанесення потерпілій тілесних ушкоджень, який він реалізував умисно. Наносив потерпілій удари долонями обох рук в голову поперемінно, наніс більше ніж 15 ударів, бив поки вона не впала на землю, все це відбувалося на подвір`ї, при цьому вона кричала, але свідомості не втрачала. Думає, що сусіди викликали швидку медичну допомогу та поліцію. Пояснив, що раніше між ними також виникали конфлікти, під час яких він міг бити потерпілу, однак за вчинення домашнього насильства він до відповідальності не притягався. Повністю беззастережно визнає свою провину, не оспорює жодних обставин, щиро розкаюється у скоєному, засуджує свою протиправну поведінку та запевнив суд, що в подальшому подібне не повториться. Після того, як потерпілу забрала швидка допомога він її не бавив, до лікарні не ходив, бо йому не повідомляли де потерпіла проходить лікування, дочка потерпілої ОСОБА_9 після лікарні забрала потерпілу жити до себе в сел. Котельва, туди він не їздив.
Пояснив, що в добровільному порядку на стадії досудового розслідування пройшов Решетилівській міській раді програму для кривдників. Після вчинення злочину жодних правопорушень не допускав, не притягувався до адміністративної відповідальності та не скоїв нового кримінального правопорушення.
Щодо пред`явленого цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 обвинувачений ОСОБА_6 пояснив, що ним вже було сплачено в добровільному порядку на користь потерпілої 5700 грн, визнав його у повному обсязі, розмір моральної шкоди у сумі 60000 грн не оспорював, як і не оспорював всі письмові докази, які надані на підтвердження позовних вимог, тобто докази цивільного позову визнав у повному обсязі. Також зазначив, що позовні вимоги прокурора про відшкодування матеріальної шкоди державі, понесені на лікування потерпілої в повному обсязі задовольнив під час судового провадження та повністю сплатив матеріальну шкоду у загальному розмірі 27268,15 грн, внаслідок чого позов прокурора залишено без розгляду.
Представник потерпілих та цивільного позивача – адвокат ОСОБА_11 , підтримав доводи викладені у позовній заяві. Додатково пояснив, що вважає доведеним розмір заявленої до стягнення моральної шкоди у 60000 грн, однак внаслідок добровільного часткового відшкодування шкоди у сумі 5700 грн, просив врахувати зменшення позовних вимог та стягнути на користь потерпілої 54300 грн моральної шкоди. Також зазначив, що потерпілі не наполягають на суворому покаранні та позбавленні волі обвинуваченого, а простять у повному обсязі задовольнити цивільний позов з урахуванням сплачених обвинуваченим коштів в добровільному порядку.
Суд, допитавши обвинуваченого, вважає, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України.
Прокурор у судових дебатах зазначила, що сторона обвинувачення вважає, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, доведена в повному обсязі зібраними під час досудового розслідування доказами, які не оспорюються обвинуваченим. Просила суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 врахувати, що: - обвинувачений повністю визнав провину, всіляко сприяв слідству, надавав послідовні свідчення, під час досудового розслідування та судового розгляду визнав свою вину повністю, що стало наслідком розгляду справи у суді у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України; - обвинувачений у добровільному порядку під час судового провадження в повному обсязі відшкодував завдані державі матеріальні збитки на лікування потерпілої, внаслідок чого за заявою прокурора позов в інтересах медичного закладу було залишено без розгляду, також обвинувачений у добровільному порядку, з урахуванням власних фінансових можливостей, частково відшкодував кошти на користь потерпілої за завдану його діями моральну шкоду; - повністю виконав ухвалу слідчого судді щодо проходження програми для кривдників; - позицію потерпілих, які не наполягають на призначенні обвинуваченому покарання, пов`язаному із реальним позбавленням волі.
З огляду на викладене, з урахуванням пом`якшуючих (щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, повне відшкодування шкоди державі за лікування потерпілої та часткове відшкодування потерпілій моральної шкоди) та обтяжуючих (вчинення злочину особою, що перебувала у стані алкогольного сп`яніння та вчинення злочину щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах) обставин, прокурор просила суд визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, із застосуванням ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, строк випробувального терміну визначити 2 роки, визначивши обвинуваченому обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України, знявши арешт з майна, накладений ухвалою слідчого судді, а саме: консервну банку та змиви РБК знищити; шорти та черевики повернути обвинуваченому; диск залишити в матеріалах кримінального провадження щодо усього часу їх зберігання. Процесуальні витрати у справі відсутні.
Також прокурор просила згідно з нормами ст. 91-1 КК України застосувати до обвинуваченого обмежувальний захід шляхом заборони строком на 3 місяця наближатися до місця проживання ОСОБА_8 .
У судових дебатах представник потерпілих та цивільного позивача – адвокат ОСОБА_11 , підтримав позицію прокурора щодо міри призначеного покарання, не заперечував проти застосування ст. 75 КК України. Не наполягав на суворому покаранні щодо реального позбавлення полі. Просив задовольнити цивільний позов повністю з урахуванням зменшення позовних вимог на суму добровільної сплати та стягнути на користь потерпілої ОСОБА_8 моральну шкоду у розмірі 54300 грн.
Обвинувачений ОСОБА_6 у судових дебатах вину визнав повністю, розкаявся, просив не позбавляти його волі, запевнив суд, що подібне більше не повториться та зобов`язується повністю відшкодувати потерпілій завдану шкоду у розмірі, заявленому в суді.
Захисник ОСОБА_7 у судових дебатах зазначив, що дії обвинуваченого кваліфіковано вірно, його підзахисний провину визнав повністю, активно сприяв слідству, добровільно відшкодував державі збитки, понесені на лікування потерпілої та часткового сплатив моральну шкоду, позовні вимоги визнає у повному обсязі. Повністю підтримує позицію прокурора щодо призначення покарання у вигляді позбавлення волі з встановленням випробувального терміну з урахуванням пом`якшуючих обставин, не заперечуючи наявності встановлених обтяжуючих обставин. Звернув увагу, що після злочину пройшло більше 1,5 року, обвинувачений не скоїв за цей період жодного правопорушення, тобто його посткримінальна поведінка свідчить про те, що він став на шлях виправлення та повністю усвідомив наслідки своєї протиправної поведінки, які усуває активними діями (відшкодовує битки, допомагає дочці потерпілої за її проханням). При застосуванні обмежувального заходу не наближатися до місця проживання потерпілої просив встановити таке обмеження саме щодо фактичного місця проживання потерпілої в сел. Котельва, а не її адреси реєстрації в с. Покровське, оскільки дочка потерпілої звертається до обвинуваченого за допомогою по домогосподарству її матері в с. Покровське, тому заборона за місцем реєстрації потерпілої унеможливить надання допомоги за проханням ОСОБА_9 .
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (ч. 1 ст. 65 КК України).
Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Отже, при призначенні виду і міри покарання обвинуваченому суд враховує суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України, кримінальним законом віднесено до категорії нетяжких злочинів (ч. 4 ст. 12 КК України).
Дослідивши письмові докази, що характеризують особу обвинуваченого, судом встановлено, що ОСОБА_6 раніше не судимий, оскільки негативні наслідки попередніх судимостей, які погашена в силу ст. 89 КК України, не можуть застосовуватися та мати правове значення, розлучений, не має утриманців, офіційно не працює, характеризується негативно, однак ця характеристика судом не береться до увагу, оскільки вона не відображає характеристику обвинуваченого після вчинення злочину та до моменту розгляду справи в суді, за медичною допомогою до лікаря психіатра не звертався, до лікаря нарколога звертався у 2007 році, на стаціонарному лікуванні у психіатричних закладах не перебував, активно сприяв слідству, щиро розкаявся у скоєнні кримінального правопорушення, запевнив суд, що подібне більше не повториться. Повністю відшкодував матеріальні збитки державі за лікування потерпілої та частково потерпілій моральну шкоду, позовні вимоги та провину у скоєнні злочину визнав повністю та беззастережно.
Із досудової доповіді на обвинуваченого ОСОБА_6 , складеної Полтавським РС № 7 філії ДУ «Центр пробації» в Полтавській області від 21.03.2025 та витягу з оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення від 19.03.2025, вбачається, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як високий, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як високий. Виходячи з інформації, що характеризує особистість обвинуваченого та його спосіб життя, історію правопорушень, а також високу ймовірність вчинення повторного правопорушення, його виправлення без позбавлення або обмеження волі не можливе. У разі прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, вважають доцільним, крім обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на особу додаткові обов`язки, передбачені ч. 3 ст. 76 КК України, зокрема – виконати заходи, передбачені пробаційною програмою «Подолання домашнього насильства».
За змістом ч. 1 ст. 314-1 КПК України досудова доповідь складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання.
Разом з цим, суд зазначає, що досудова доповідь для суду має рекомендаційний характер, яку суд може врахувати, виходячи зі своїх дискреційних повноважень, однак вона не є обов`язковою для суду, оскільки суд при вирішенні питання щодо призначення покарання враховує сукупність обставин, які впливають на індивідуалізацію покарання, так як воно має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ухвали слідчого судді від 17.07.2024 при застосуванні до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання на останнього були покладені певні обов`язки, серед яких пройти програму для кривдників.
При цьому судом встановлено, що програму для кривдників обвинувачений пройшов на стадії досудового розслідування в добровільному порядку.
При призначенні покарання, суд серед іншого також враховує обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення – це активні дії особи, що мають на меті надати допомогу правоохоронним органам у встановленні обставин даної справи, а також осіб, причетних до вчиненого кримінального правопорушення.
Поняття «щире каяття» не може обмежуватися лише визнанням вини обвинуваченим за обставин, викладених в обвинувальному акті. Насамперед щире каяття характеризує суб`єктивне ставлення винуватої особи до вчиненого нею злочину, яке виявляється в тому, що вона висловлює жаль з приводу такого вчинку, прагне усунути заподіяну шкоду або відшкодувати завдані збитки, а також вчиняє всі можливі дії, спрямовані на сприяння розкриттю злочину, зобов`язується більше не вчиняти протиправних дій, тобто своєю поведінкою демонструє рішуче бажання стати на шлях виправлення.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття – це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження ( постанови ВС від 18.09.2019 у справі № 166/1065/18, від 15.11.2021 у справі №199/6365/19, інш).
Також слід зазначити, що щире каяття – це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальних правопорушень, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінальних правопорушень або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, щире каяття підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням посткримінальної поведінки винного, правдивості його свідчень під час досудового слідства і розгляду справи у суді тощо. Виражене словесно і закріплене письмово визнання особою своєї вини у кримінальному правопорушенні не завжди є проявом саме щирого каяття, оскільки може поєднуватись із критикою чинного законодавства, виправдуванням своєї протиправної поведінки.
Судом береться до уваги думка потерпілої сторони, висловлена їх представником в судовому засіданні щодо виду та розміру покарання, повне відшкодування під час судового провадження матеріальної шкоди на лікування потерпілої та часткове відшкодування моральної шкоди, повне визнання заявленого позову потерпілої. На думку суду, вказані обставини свідчать про те, що обвинувачений цілком усвідомив та визнав негативні наслідки своїх дій, та активно вживає відповідних заходів для того, щоб допомогти потерпілій оговтатися від пережитого. Зазначені обставини свідчать про наявність у поведінці обвинуваченого дійсного щирого каяття, яке не носить ознак формальності.
Окрім того, суд враховує посткримінальну поведінку обвинуваченого, який з моменту вчинення злочину до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягувався, виконав обов`язок, покладений на нього слідчим суддею на досудовому розслідуванні, та пройшов в добровільному порядку в повному обсязі програму для кривдників, що дає підстави вважати, що він не є суспільно небезпечною особою, тобто став на шлях виправлення, а тому не потребує ізоляції від суспільства.
Також, суд вважає доведеною пом`якшуючу обставину активного сприяння розкриттю злочину.
Таким чином, суд вважає доведеними наступні пом`якшуючі обставини, які впливають на обрання покарання та порядку його відбування – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне відшкодування збитків державі за лікування потерпілої в добровільному порядку під час судового провадження, повне визнання заявленого позову потерпілої та часткове відшкодування заявленого нею розміру завданої моральної шкоди під час судового провадження в добровільному порядку.
При цьому, суд вважає доведеними наявність обтяжуючих обставин, а саме – вчинення злочину особою, що перебувала у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджено належними і допустимими доказами, дослідженими судом, а також вчинення злочину щодо особи, з якою обвинувачений перебував у сімейних відносинах.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
З урахуванням усіх конкретних обставин у справі, відомостей, що характеризують особу обвинуваченого, який у судовому засіданні визнав повністю беззастережно свою провину у вчиненні злочину, ставлення до скоєного, щирий осуд своєї поведінки, наявність обставин, що пом`якшують покарання та його обтяжують, усунення обвинуваченим негативних наслідків вчиненого злочину шляхом повного відшкодування матеріальної шкоди та часткового відшкодування завданої моральної шкоди, його посткримінальну поведінку, враховуючи думку прокурора та представника потерпілої сторони щодо міри покарання, проходження в добровільному порядку на стадії досудового розслідування програми для кривдників, із дотриманням загальних засад призначення покарання – законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації покарання, суд приходить до висновку за необхідне призначити покарання у межах максимальної санкції, передбаченої ч. 1 ст. 122 КК України, а саме у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, вважаючи таке покарання необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та соціальної реабілітації.
Разом з тим, з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.
Обов`язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначені статтею 76 КК України.
З огляду на те, що досудова доповідь носить для суду лише рекомендаційний характер, незважаючи на висновки досудової доповіді, суд враховуючи поведінку обвинуваченого під час судового провадження, яка демонструє щире його каяття, вчинення активних дій на усунення наслідків завданих злочином, запевнення суду, що обвинувачений буде продовжувати вчиняти дії на повне погашення завданої його діями моральної шкоди, вчинення дій щодо надання допомоги по господарству за зверненнями дочки потерпілої, позицію потерпілої, яка не наполягає на позбавленні волі, активне сприяння розкриттю злочину, що у своїй сукупності дає підстави для висновку суду, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.
Отже, суд, враховуючи конкретні обставини справи, особу обвинуваченого, думку прокурора та представника потерпілої сторони, які не наполягали на позбавленні волі, не заперечували щодо звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, застосувавши до нього положення статті 75 КК України та звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку на два роки із покладенням на нього обов`язків, передбачені пунктами 1, 2 частини 1 та пунктом 2 частини 2 статті 76 КК України.
На переконання суду, призначена міра покарання є справедливою і достатньою для виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 , надасть можливість обвинуваченому сформувати у своїй свідомості уявлення про неминучість настання відповідальності за можливі вчинені ним протиправні діяння у майбутньому, що буде, в свою чергу, достатньою превентивною мірою, слугуватиме попередженню вчиненню ним нових кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 91-1 КК України, в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов`язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників.
Враховуючи позицію прокурора, сторони захисту та встановлені фактичні обставини надання обвинуваченим допомоги стороні потерпілої в утриманні її домогосподарства, суд вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого обмежувальний захід, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 91-1 КК України та заборони строком на 3 місяці наближатися на відстань 10 м до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства ОСОБА_8 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 , або може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку з роботою, лікуванням чи з інших причин.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_6 було обрано ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 17.07.2024 у виді особистого зобов`язання з покладенням обов`язків на 2 місці до 12.09.2024. Під час судового провадження запобіжний захід не продовжувався, у зв`язку з чим втратив свою чинність. Інший запобіжний захід протягом судового провадження не обирався, підстав для його обрання до набрання вироком законної сили суд не вбачає. Відповідних клопотань стороною обвинувачення не заявлено.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Постановами слідчого від 05.07.2024, 06.07.2024 та 08.07.2024 у кримінальному провадженні майно та інші речі визнано речові докази, які приєднані до матеріалів кримінального провадження, поміщені до камери зберігання речових доказів, на частину з яких ухвалами слідчого судді від 11.07.2024 накладено арешт.
Питання щодо речових доказів необхідно визначити відповідно до ст. 100 КПК України, вирішивши питання щодо скасування арештів згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України.
Щодо заявленого цивільного позову, суд заслухавши представника потерпілої, обвинуваченого, який в повному обсязі визнав заявлені позовні вимоги, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивільний позов може бути пред`явлений їхніми законними представниками. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 129 КПК України Ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Під час судового провадження до початку судового розгляду на підготовчому судовому засіданні потерпілою ОСОБА_8 подано цивільний позов до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, який в подальшому зменшено внаслідок часткового добровільного погашення обвинуваченим.
Під час підготовчого судового засідання 06.11.2024 потерпілими ОСОБА_8 та ОСОБА_12 подано цивільний позов про відшкодування моральної шкоди в розмірі 60 000 грн в порядку ст. 128 КПК України.
24.02.2025 потерпілими подано заяву про залишення без розгляду цивільного позову від 06.11.2024, яка обґрунтована тим, що потерпілою від злочину є ОСОБА_8 та саме їй завдано шкоду протиправними діями ОСОБА_6 . Окрім того, потерпіла ОСОБА_8 просить прийняти до розгляду позовну заяву від 24.02.2025 в уточненій редакції, у якій нею правильно визначено склад учасників справи та зменшено розмір позовних вимог. Одночасно потерпілою ОСОБА_8 24.02.2025 подано уточнену заяву щодо своїх позовних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_8 є потерпілою у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024170440000644 від 05.07.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
05 липня 2024 року до чергової частини ВП № 2 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області надійшло повідомлення, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мешкає по АДРЕСА_3 , отримала тілесне ушкодження за місцем проживання, після чого остання була госпіталізована до КНП «Решетилівська центральна районна лікарня Решетилівської районної ради Полтавської області» з діагнозом: закрита черепно мозкова травма, забій головного мозку, набряк головного мозку, параорбітальні гематоми з обох сторін, множинні забої м`яких тканин обличчя, тулуба, кінцівок.
Згідно висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Окрім фізичної та матеріальної шкоди, неправомірними суспільно-небезпечними діями обвинуваченим також завдано потерпілому немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у житті потерпілого: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні (важкість виконання повсякденних обов`язків), фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності; побоювання щодо майбутнього стану здоров`я.
Після заподіяння тілесних ушкоджень, потерпіла перенесла значний фізичний біль, переживання, емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниженої гідності, тривоги, страху за своє здоров`я та життя.
Також позовні вимоги на обґрунтування позовних вимог потерпіла посилається на норми ст. ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167 ЦПК України та постанову Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 (зі змінами і доповненнями).
Розмір моральної шкоди потерпілою оцінений в 60 000 грн, який в подальшому зменшено до 55 000 грн, у зв`язку з частковим його погашенням обвинуваченим.
Ухвалою суду від 14.03.2025 прийнято до розгляду цивільний позов ОСОБА_8 з урахуванням уточнень згідно із заявою від 24.02.2025.
У судовому засіданні представник цивільного позивача адвокат ОСОБА_11 подання заяви про зменшення позовних вимог обґрунтував тим, що розмір моральної шкоди потерпілою оцінено в 60000 грн., оскільки під час судового провадження обвинувачений добровільно відшкодував потерпілій 5000 грн, то відповідно позовні вимоги були зменшені до 55000 грн.
Окрім того зазначив, що в подальшому обвинувачений також відшкодував 700 грн, тому на момент розгляду позову в суді розмір завданої моральної шкоди становить 54300 грн, які просив стягнути на користь потерпілої. Обґрунтування заявленого розміру моральної шкоди надав аналогічні, викладеним доводам у позовній заяві.
Обвинувачений у судовому засіданні пояснив, що ним вже було сплачено в добровільному порядку на користь потерпілої 5700 грн, визнав його у повному обсязі, розмір моральної шкоди у сумі 60000 грн не оспорює, як і не оспорює всі письмові докази, які надані на підтвердження позовних вимог, тобто докази цивільного позову визнав у повному обсязі.
Захисник обвинуваченого, як представник цивільного позивача підтримав його позицію повністю, просив врахувати розмір сплачених обвинуваченим коштів в рахунок часткового відшкодування заявленого розміру моральної шкоди.
Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У межах заявленого цивільного позову цивільним позивачем надані наступні докази, які судом визнаються належними і допустимими.
Згідно з копією витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню № 12024170440000644 від 05.07.2024, сформованим 05.07.2024, вбачається, що датою реєстрації провадження є 05.07.2024, дата надходження заяви 05.07.2024, дата внесення до ЄРДР 05.07.2024, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: 05.07.2024 до чергової частини ВП №2 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області надійшло повідомлення про те, що ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканка АДРЕСА_3 , отримала тілесне ушкодження за місцем мешкання, після чого остання була госпіталізована до Решетилівської ЦРЛ, 05.07.2024 із Решетилівської ЦЛ отримано довідку про те, що ОСОБА_13 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: ЗЧМТ (03.07.2024), забій головного мозку, набряк головного мозку, параорбітальні гематоми з обох сторін, множинні забої м`яких тканин обличчя, тулуба, кінцівок, правова кваліфікація кримінального правопорушення: ч. 1 ст. 122 КК України (а.с.94 том 1).
Із копії виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 2572/495/158 ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що на стаціонарі вона перебувала з 04.07.2024 по 06.07.2024, повний діагноз: ЗЧМТ (03.07.2024), забій головного мозку, набряк головного мозку, параорбітальні гематоми з обох сторін, множинні забої м`яких тканин обличчя, тулуба, кінцівок, перелом ІІІ та ІV ребер зліва, застарілі (а.с.95 том 1).
Відповідно до копії мультиспіральної комп`ютерної томографії № 2447, здійсненої КП «ПОКЛ ім. Скліфосовського ПОР», за результатами обстеження пацієнта ОСОБА_8 , 1962 р.н., здійсненого 06.07.2024, висновок: КТ знаки атрофії кори головного мозку симетрично з обох сторін, наслідки перенесених судинних змін у вигляді кістозно-глікозних змін ГМ, гіподенні зміни білої речовини лівої лобної та правої долей обох гімосфер, множинні переломи кісток лицевого скелету, гематосинусу, рідинного вмісту в комірках соскоподібного відростку справа, вивих кришталика справа та деформація лівого (а.с. 96 том 1).
Згідно з копією виписки з медичної картки стаціонарного хворого відділення ЩЛХ № 23866 від 15.07.2024, хворого ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата госпіталізації – 06.07.2024, дата виписки – 15.07.2024. Основне захворювання: множинні переломи кісток лицевого скелету. Ускладнення основного: переломи решітчастої кістки, перлом кісток носу. Гематосинус. Супутні захворювання: атрофія головного мозку (а.с. 97 том 1).
Як вбачається з копії виписки № 2684 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого пацієнта ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що перебувала в стаціонарі з 26.08.2024 по 11.09.2024. Основний діагноз: церебральний атеросклероз ІІІ важка стадія шкала FAST 6с. з вираженим психоорганічним синдромом та порушенням функції тазових органів по типу нетримання. Супутні захворювання: ІХС кардіосклероз атероскоротичний СН ІІ А Потреба у постійному догляді, залежність від інвалідної коляски, іммобільність, паліативна допомога (а.с.98 том 1).
Згідно з копією консультаційного висновку спеціаліста КНП Котелевської ЛПЛ від 26.08.2024, щодо пацієнта ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , висновок: часткове постравматичну пошкодження обох очей, катаракта обох очей (а.с. 99 том 1).
Також позивачем було подано копії фіскальних чеків: чек № 161142 від 02.09.2024 у ТзОВ «Подорожник Полтава» було придбано Левоксимед на загальну суму 194, 31 грн; чек № 48796 від 15.10.2024 у ТОВ «Прана-Фарм» придбано Цитрамон на загальну суму 43,50 грн; чек № 161118 у ТзОВ «Подорожник Полтава» було придбано Кветиксол на загальну суму 180,00 грн; чек xtBwiqY1004 від 12.10.2024 у ТОВ «Аптека низьких цін Полтава» придбано Кветиксол на загальну суму 99,70 грн; чек SdvqDOWFk19від 12.10.2024 у ТОВ «Аптека низьких цін Полтава» придбано Сондокс на загальну суму 37,70 грн (а.с.100 том 1).
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 617 від 30.07.2024 ОСОБА_6 заподіяв потерпілій ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, закритих множинних переломів кісток лицьового скілет: переломи решітчастої кістки, кісток носу, медіальної стінки правої гайморової пазухи, потрійного перелому величної кістки зліва зі зміщенням, верхнього і нижнього краю орбіти зліва з розвитком гематосинусу та двобічної параорбітальної гематоми з субкон`юктивальними крововиливами, які утворилися від дії тупих предметів з обмеженими контактуючими поверхнями, якими могли бути пальці рук, стиснуті в кулак, нога людини у взутті чи будь-який інший предмет з подібною характеристикою, від багатократної дії травмуючих факторів та які кваліфікуються у своїй сукупності, як ушкодження середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я (а.с. 163-166 т.2).
Зазначені докази оцінюються судом в частині підтвердження проходження лікування потерпілою після завданих обвинуваченим тілесних ушкоджень, що доведено належними і допустимими доказами. Що стосується розміру понесених витрат на лікування (копії чеків), то суд їх не оцінює, оскільки потерпілою ОСОБА_8 позов про відшкодування матеріальної шкоди не заявлявся.
Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.
За обставин даної справи, докази, надані на підтвердження заявленого позову про відшкодування моральної шкоди визнаються усіма учасниками справи та у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності цих обставин.
Під час судового засідання стороною захисту надано докази на підтвердження часткового відшкодування розміру моральної шкоди у сумі 5 700, 00 грн, а саме: квитанція про сплату 5000,00 грн № 0.0.4014797727.1 від 18.11.2024; платіжна інструкція про сплату 700,00 грн № P24A5371069470D5407 від 14.01.2026.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду цього кримінального провадження судом достовірно встановлено, що потерпіла ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, що перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з діями обвинуваченого ОСОБА_6 . Винність обвинуваченого ОСОБА_6 у нанесенні 03.07.2024 тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_8 , з якою обвинувачений на момент скоєння злочину проживав однією сім`єю у фактичних шлюбних стосунках без реєстрації шлюбу, встановлена цим вироком суду.
Що стосується права потерпілої на отримання компенсації моральної шкоди, заподіяної внаслідок протиправних дій обвинуваченого, а саме нанесення умисних численних тілесних ушкоджень середньої тяжкості, то таке право ґрунтується на вимогах закону та узгоджуються із сталою судовою практикою.
Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Як визначено п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 та 4 ст. 23 ЦК).
Разом з цим, нормами ч. 1 ст. 1168 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
-за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;
-зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;
-у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;
-завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;
-гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;
-по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 213/2186/16-ц зроблено висновок, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди».
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 748/359/20 зроблено висновок, що будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом.
За висновками Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Окрім того, суд звертає увагу на тому, що при заподіянні особі моральної (немайнової) шкоди обов`язок по її відшкодуванню покладається на винну особу незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому матеріальна (майнова) шкода та чи відшкодована вона.
Згідно з п.3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами і доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (стаття 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікована 17.07.1997 році). Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», №12868/05, рішення від 10.12.2009; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004).
Зокрема, в рішенні ЄСПЛ у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року зазначено, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом констатації судом факту порушення. Моральну шкоду не можна компенсувати у повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв визначення розміру душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною реальним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
В рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які зіткнулися з проблемами можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При цьому, при розгляді справи суд з`ясовує:
-наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача;
-факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину;
-зв`язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач;
-обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди.
Тобто, відшкодування моральної шкоди передбачають необхідність встановлення певних обставин, а саме протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди та зв`язок цих протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди із самою шкодою, майновою чи моральною.
Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.05.2022 року у справі № 761/28949/17.
По своїй суті зобов`язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, яка завдала моральної шкоди, може бути: договір цієї особи з потерпілим, у якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, - рішення суду, у якому визначені спосіб і розмір такої компенсації (висновок Верховного Суду у постанові від 01.03.2021 року у справі № 180/1735/16-ц).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Подібний висновок вкладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі № 477/874/19.
Суд зауважує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення (правові висновки Верховного Суду викладено у постановах від 03 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 25 липня 2018 року у справі №607/14493/16-ц від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 05 грудня 2022 у справі № 214/7462/20, інші).
Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди суд виходить з того, що потерпілою цілком доведено, що моральна шкода полягає у її душевних стражданнях, які спричинили негативні зміни у житті, зокрема, перенесений значний фізичний біль, щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні (важкість виконання повсякденних обов`язків), фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності, побоювання щодо майбутнього стану здоров`я, переживання, емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниженої гідності, тривоги, страху за своє здоров`я та життя.
Зазначені фактичні обставини обвинуваченим жодним чином також не оспорювалися та не спростовувалися.
Суд також враховує тяжкість нанесених тілесних ушкоджень, їх кількість та локалізацію, тривале лікування потерпілої, її безпорадний стан, внаслідок чого на досудовому розслідування на підставі ч. 6 ст. 55 КПК України у якості потерпілої була також залучена її дочка, яка у підготовчому судовому засідання пояснила, що після нанесених обвинуваченим тілесних ушкоджень за станом здоров`я мати немає можливості себе самостійно обслуговувати, її стан не покращився, а лише погіршується, матір постійно тепер проживає разом з нею.
Підсумовуючи викладене суд вважає, що представником цивільного позивача заявлений розмір завданої моральної шкоди у розмірі 60 000,00 грн (у первісній повній заяві) є цілком співмірним, розумним та справедливим, який в повній мірі визнаний в судовому засіданні обвинуваченим.
Таким чином, враховуючи обставини, встановлені у ході розгляду справи, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, з огляду на нематеріальний характер моральних страждань та відсутність чітких критеріїв майнового вираження душевного болю, суд прийшов до переконання, що, доведеним розмір моральної шкоди є у розмірі 60 000,00 гривень.
Оскільки обвинувачений в добровільному порядку під час судового провадження відшкодував в рахунок завданої моральної шкоди 5700, 00 грн, а представник потерпілої (цивільного позивача) під час судового розгляду зменшив сумі відшкодування у розмірі вже сплачених коштів та просив стягнути 54300 грн, то моральна шкода підлягає стягненню з обвинуваченого саме в такому розмірі, а цивільний позов підлягає задоволенню.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з урахуванням зменшення їх розміру внаслідок часткового їх відшкодуванням обвинуваченим у добровільному порядку під час судового провадження.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 75, 76, 91-1 КК України, ст. ст. 100, 127, 128, 129, 174, ч. 3 ст. 349, 368-370, 373, 374, 394, 395, 532, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд –
у х в а л и в:
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.
Згідно зі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 наступні обов`язки:
- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 91-1 КК України, застосувати до ОСОБА_6 строком на 3 (три) місяці обмежувальні заходи, а саме: заборонити наближатися на відстань 10 м до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства ОСОБА_8 , за місцем її фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_4 , або до місця де може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку з роботою, лікуванням чи з інших причин.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили не обирати.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, з урахуванням зменшення позовних вимог – задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_4 ) моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, у розмірі 54 300, 00 грн (п`ятдесят чотири тисячі триста гривень 00 копійок).
Скасувати арешт з металевої консервної банки зі слідами РБК, шортів спортивного типу чорного кольору із синіми вставками, змивів РБК із шиферного забору, змивів РБК із квітів, двох уламків шиферного забору із РБК та волоссям, чоловічих літніх туфлів чорного кольору із плямами РБК, накладений ухвалами слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 11 липня 2024 року.
Речові докази по справі, а саме:
- чоловічі літні туфлі чорного кольору, шорти спортивного типу чорного кольору із синіми вставками, – повернути власнику ОСОБА_6 ;
- металеву консервну банку зі слідами РБК, змиви РБК із шиферного забору, змиви РБК із квітів, два уламки шиферного забору із РБК та волоссям, – знищити;
- один компакт лиск, на якому збережено відеозаписи з проведенням огляду місця події від 05.07.2024, один компакт диск DVD-R, на якому збережено відеозаписи з нагрудних портативних відеореєстраторів від 04.07.2024, – залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Решетилівський районний суд Полтавської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Згідно зі ст. 532 КПК України вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вступна та резолютивна частини вироку проголошені судом на підставі ч. 15 ст. 615 КПК України.
Копію повного тексту вироку негайно вручити учасникам кримінального провадження.
Суддя ОСОБА_1
Оригінал: reyestr.court.gov.ua