Постанова від 15 січня 2026 р. у справі №160/30161/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/30161/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 в адміністративній справі №160/30161/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання рішення протиправним та скасування, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, у якому просить:

- визнати рішення старшого ІПС 4 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України лейтенанта ОСОБА_2 від 25 жовтня 2024 року про відмову у перетинанні державного кордону України відносно громадянина України ОСОБА_1 - протиправним та скасувати дане рішення, зобов`язати органи Державної прикордонної служби України враховувати висновки суду при наступному перетинанні державного кордону України громадянином України ОСОБА_1 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 в адміністративній справі №160/30161/24 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що Позивач - ОСОБА_1 , є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповідною випискою.

Основним видом діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт (код КВЕД 49.41).

На підставі рішення Державної служби України з безпеки на транспорті №511 від 11.07.2024 позивачу видано ліцензію на міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями (крім перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів) на період дії воєнного стану в Україні та протягом 90 календарних днів, наступних за днем його припинення або скасування.

Позивач має в розпорядженні вантажний автомобіль марки DAF , реєстраційний номер НОМЕР_2 , спеціалізований вантажний фургон.

23.10.2024 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Експедитор) і ПП «Вега Імпекс» (Експедитор-1) був укладений договір про перевезення вантажу №490, за яким Експедитор доручив, а Експедитор-1 взяв на себе зобов`язання за плату і за рахунок Експедитора надати послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному і внутрішньо українському сполученні, відповідно до узгоджених сторонами заявок.

В п. 2.1 розділу 2 договору сторони погодили, що транспортні, посередницькі, та інші організаційні послуги, необхідні для переміщення вантажу, маршрут, визначається перевізником самостійно.

З метою виконання вказаного договору між ПП «Вега Імпекс» і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 23.10.2024 був укладений договір-заявка №4 про перевезення вантажу автомобільним транспортом в міжнародному сполученні.

Відповідно до товарно-транспортної накладної серії А №331909 від 24.10.2024 відправник ТОВ «ПАК ІНДУСТРІЯ», м. Дніпро, зобов`язаний був доставити одержувачу S.R.L «AGROCENTRUM» MD-6801 Republika Moldova вантаж м`який контейнер разовий, код УКТЗЕД 6305321900, всього 50 місць пачки (20 штук в пачці), який містить мішки та пакети пакувальні, гнучкі проміжні контейнери великої місткості з поліпропілену з ручним клапаном. Перевізником вантажу вказаний фізична особа-підприємець - ОСОБА_1 .

Аналогічні дані були зазначені в електронному декларуванні.

Через систему «Шлях» була оформлена заявка на перетинання позивачем державного кордону України.

У пункті пропуску «Могілів-Подільський-Отач» МП-2483 при перетинанні кордону спеціалізованим вантажним фургоном позивачем представникам Державної прикордонної служби були надані наступні документи на підтвердження права перетинання державного кордону України: виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.06.2024, витяг Державної служби України з безпеки на транспорті від 24.10.2024, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 03.07.2024, посвідчення водія серії НОМЕР_4 , міжнародна товаро-транспортна накладна серії А №331909, електронне декларування від 24.10.2024, посвідчення на відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час № НОМЕР_5 від 26.08.2024, паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_6 від 14.04.2017.

Рішенням до ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25.10.2024 відмовлено у виїзді з України ОСОБА_1 з причини, що в вищевказаного громадянина України не підтверджена мета поїздки під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану згідно п. 2-9 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995.

Не погодившись з вказаним рішенням позивач з відповідним позовом звернувся до суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII) - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону №389-VIII).

Приписами частини 1 статті 8 Закону №389-VIII передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів (пункт 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII).

Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, яким неодноразово продовжувався та триває на даний час.

Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин, в Україні діє воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується законодавством, зокрема, на період дії правового режиму воєнного стану, виїзд за межі України заборонено громадянам України чоловічої статі віком від 18 до 60 років (за виключенням певних категорій при наданні відповідних підтверджуючих документів).

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).

Відповідно до частин 1 і 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Статтею 6 Закону №1710-VI визначено, що перетинання особами державного кордону здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України. Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України. Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону №1710-VI, іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» №3857-XII від 21.01.94 року (далі - Закон №3857-XII).

Згідно з статтею 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Частиною 1 статті 6 Закону №3857-XII встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд зазначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.

Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.95 року (тут і далі Правила, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.

Пунктом 2 Правил передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Зокрема, згідно з пунктом 2-9 Правил у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб`єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.

Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.

Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.

Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.

На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати: два водії на вантажному транспортному засобі ліцензіата; три водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.

Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.

У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном, установлених цим пунктом, Укртрансбезпека може припинити доступ відповідного ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки на три місяці.

Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки приймається комісією, до складу якої можуть залучатися представники Мінінфраструктури та інших органів державної влади.

Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки затверджується наказом Голови Укртрансбезпеки.

Наказ про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки оприлюднюється наступного дня після його видання на офіційному веб-сайті Укртрансбезпеки та надсилається ліцензіату на електронну адресу (у разі наявності), що міститься в ліцензійній справі.

У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України Про прикордонний контроль.

Пунктом 12 Правил визначено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.

Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. З метою перевірки паспортних та підтверджуючих документів уповноважені службові особи Держприкордонслужби безоплатно, зокрема шляхом електронної інформаційної взаємодії, у встановленому законодавством порядку одержують інформацію, у тому числі з інформаційних (автоматизованих), інформаційно-комунікаційних систем і довідкових систем, реєстрів і банків даних, держателем (адміністратором) яких є органи державної влади або органи місцевого самоврядування, зокрема інформацію з обмеженим доступом. Використання такої інформації здійснюється із дотриманням законодавства про захист персональних даних.

У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Таким чином, водіїв транспортних засобів суб`єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом, мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану за умови наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.

Судом встановлено на підставі матеріалів справи, що ОСОБА_1 є громадянином України.

25.10.2024 під час перетину державного кордону ОСОБА_1 для виїзду за кордон надав наступні документи: виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.06.2024, витяг Державної служби України з безпеки на транспорті від 24.10.2024, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 03.07.2024, посвідчення водія серії НОМЕР_4 , міжнародну товаро-транспортну накладну серії НОМЕР_7 , електронне декларування від 24.10.2024, посвідчення на відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час № НОМЕР_5 від 26.08.2024, паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_6 від 14.04.2017.

Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що згідно пояснень, наданих старшим інспектором 4 групи інспекторів прикордонного контролю впс « ІНФОРМАЦІЯ_2 (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 , лейтенантом ОСОБА_4 від 20.06.2025 вбачається, що під час бесіди, при проходженні прикордонного контролю, ОСОБА_1 не підтвердив мету своєї поїздки, а саме не володіє інформацією щодо характеру вантажу, пункту прибуття, завантаження і розвантаження вантажу, не орієнтується в маршруті руху, раніше перевезенням вантажів на території України не займався.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 у відповідності до пункту 2-9 Правил перетинання державного кордону не підтверджено мету поїздки уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби.

Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби. Крім того, включення позивача до системи Шлях, не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2024 року по справі №260/3528/22 зазначив, що включення до бази даних Шлях, адміністратором якої є Укртрансбезпека, не є відповідно до пункту 2-8 Правил № 57 безумовною підставою для виїзду за кордон, адже таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.

Застосовані щодо позивача підстави відмови у перетині держаного кордону є спеціальними обмеженнями, впровадженими в установленому Конституцією України порядку на період дії воєнного стану.

При цьому варто зазначити, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Однак, таке втручання у справі, що розглядається, прямо передбачено законом і має абсолютно легітимну мету, а відтак відсутні підстави для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства та приватним інтересом позивача.

Колегія суддів звертає увагу на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.10.2023 у справі №260/3428/22, який враховував першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, а спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №160/15200/22 закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, законодавцем не прийнято і станом на сьогоднішній день. Питання реалізації цих прав і свобод унормовані у національному правопорядку рядом окремих законів.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що спірне рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 17.07.2023 у справі № 380/7792/22, від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 19.09.2023 у справі №160/14641/22, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3951/22, від 16.11.2023 у справі №160/15200/22, від 11.04.2024 у справі №380/17239/22, від 18.04.2024 у справі №260/3528/22 від 23.05.2024 у справі №380/16591/22, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, апелянтом не зазначено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.

Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 в адміністративній справі №160/30161/24, - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 в адміністративній справі №160/30161/24, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.

Головуючий - суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Білак